1. Сутність та види господарського обліку.

У широкому розумінні облік означає спостереження, вимірювання та реєстрацію важливих для людини природних та суспільних явищ, які впливають на її життєдіяльність. Зокрема, таким явищем є господарська діяльність – будь-яка д-ть, що пов’язана з вир-вом, обміном і споживанням матеріальних та нематеріальних благ. Субєктами господарської д-ті є фіз. та юр. особи. Господарський облік являє собою процес відображення кількісних і якісних характеристик господарської діяльності з надання повної і правдивої інформації для прийняття рішення.

Господарський облік поділяють на 3 види:

1. Оперативний – використовується для спостереження і контролю за окремими операціями і процесами з метою управління ними в період їх здійснення;

2. Статистичний – вивчає і контролює масові суспільно – економічні та окремі типові явища і процеси;

3. Бухгалтерський – відображає господарську діяльність підприємств, організацій і установ.

2. Основні принципи ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Принцип бух обліку – це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінюванні та реєстрації госп операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Принципи:

1. Обачність – застосування в бух обліку методів оцінювання, які повинні запобігати недооцінці забовязань та втрат і завищенню оцінки активів і доходів п-ва.

2. Повне висвітлення – фін звітність повинна містити всю інф-ю про фактичні й потенційні наслідки госп операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

3. Автономність —що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства

4. Послідовність — принцип постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

5. Безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюються, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

6. Нарахування та відповідність доходів і витрат — принцип для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

7. Превалювання змісту над формою —операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

8. Історична (фактична) собівартість —пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання.

9. Єдиний грошовий вимірник —вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності в єдиній грошовій оцінці.

10. Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Ведення бух обліку і складання фін звітності регламентується національним положенням бух обліку (ПСБО), які розробляються і вдосконалюються з урахуванням вимог міжнародних стандартів та особливостей системи обліку України.