Енергія магнітного поля в просторі задається формулою

.

Відповідно, густина енергії магнітного поля дорівнює

.

34.Намагнічування речовини.Гіпотеза Ампера.

Усяка речовина є магнетиком, тобто здатна під дією магнітного поля

отримувати магнітний момент (намагнічуватися). Намагнічена речовина

утворює власне магнітне поле , яке накладається на утворене струмами зовнішнє поле

.Індукція магнітного поля у речовині Намагнічування речовини характеризується намагніченістю J-магнітним моментом одиниці об’єму: J де – магнітні моменти окремих молекул. Для пояснення намагнічування тіл Ампер припустив, що в молекулах циркулюють колові молекулярні струми з магнітними моментами м p.Завдяки хаотичній орієнтації магнітних моментів окремих молекул магнітний

момент тіла за відсутності зовнішнього магнітного поля дорівнює нулю. Під дією зовнішнього магнітного поля магнітні моменти молекул набувають упорядкованої орієнтації вздовж вектора зовнішнього магнітного поля, магнітний момент тіла стає відмінним від нуля.  Ампер выдвинул гипотезу, согласно которой единственным источником магнитного поля должны являться токи. К обычным - макроскопическим токам Ампер добавил молекулярные токи. В последствие было выяснено, что это движущиеся электроны и ядра. Таким образом, была сформулирована теорема Ампера, связывающая несуществующие магнитные заряды и магнитное поле

35. Опис поля у магнетиках. Напру́женість магні́тного поля.Відносна магнітна проникність.

Циркуляція вектора B у речовині записується у вигляді

де I – відомі макроскопічні струми у провідниках, які утворюють зовнішнє поле , і які охоплюються контуром інтегрування L;

IM – невідомі мікроскопічні молекулярні струми, які утворюють поле намагніченої речовини B¢

і охоплюються контуром інтегрування L. Таким чиномвектор B визначається через

невідомі молекулярні струми IM , які в свою чергу визначаються через B/Виникає замкнене коло. Його можна розірвати, якщо для опису поля речовини ввести ще одну величину крім індукції B, яка була б просто зв’язана з B, але визначалася тільки відомими макроскопічними струмами.

З цією метою встановимо зв'язок між невідомими молекулярними струмами Ім і параметрами намагніченої речовини.

 Напру́женість магні́тного поля — векторна характеристика, яка визначає величину й напрям магнітного поля в даній точці в даний час.

Позначається зазвичай латинською літерою  , вимірюється в ерстедах у системі СГСМ і ампер-витках на метр (А·в/м) у системі СІ.

Рівняння Максвела

Напруженість магнітного поля визначається першим рівнянням Максвела. У диференціальній формі воно має такий вигляд

,

де   — вектор електричної індукції,   — густина електричного струму, с — швидкість світла. ^[1]

Це рівняння значить, що вихрове магнітне поле породжується змінним електричним полем, або ж електричними струмами.

Магнітна проникність є ступінь магнетизму матеріалу, що лінійно залежить від прикладеного магнітного поля. Найчастіше позначається грецькою літерою μ. Термін був створений у вересні 1885 року Олівером Хевісайдом.

В системі СІ магнітна проникність є безрозмірною величиною. В порожнечі магнітна проникність має значення μ₀ - магнітна константа або "магнітна проникність вільного простору", і має точне (визначене) значення

 Н·A^-2.

В термінах відносної магнітної проникності магнітна сприйнятливість можна записати у вигляді:

де χ_m - безрозмірна величина, іноді йменується об'ємометрична або підкладочна сприйнятність, щоб відрізнити її від χ_p - магнітомасової або специфічної сприйнятності. Тоді χ_M будемолярною або молярномасовою сприйнятністю.

В системі СГС, яка не використовує μ₀ потреби у індексі r немає, тому він часто опускається.