Барвінок в народних звичаях і обрядах

Із давніх-давен люди прагнули надати поетичності навколишньому світові. Кожен народ має народні символи. Народні символи - це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку раїну іде мова. Так, коли ми говоримо - клен, то знаємо, що це символ Канади.

А коли говорим про Україну,то відразу уявляємо перед собою калину, вербу, дуба, тополю, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

Барвінок є символом української культури. Ця невибаглива рослина завжди росла і росте біля українських осель, стелиться вздовж стежин. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання. Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.

Одним з найулюбленіших є барвінок. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Наукова ж назва походить від латинського слова, що в перекладі означає "перемагати". За іншими тлумаченнями - від близького до нього слова із значенням "обв'язувати", "обвивати".

За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах.

У сільських, квітниках стелеться цей вічнозелений чагарничок, то й цілу Україну можна назвати в буквальному розумінні - барвінковий край.

Пам'ятаєте оті образні народні визначення рослини: "Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, хоч мороз усе побив, - його не займає"; "Все мороз поглушив, а мого цвіту й не зайняв".

У різних місцевостях є свої народні назви: це і барвін, і барвін-зілля, і барвінець. Має ще такі специфічні назви: зеленики, могильник (могильниця), барвінець, барвін-зілля.

Велике значення барвінку в народній обрядовості: у весільному, жнивному, похоронному обрядах, любовній та лікувальній магії.

Барвінок використовували як прикрасу ритуальних страв, предметів — весільного короваю та хлібів, весільного гільця, при народженні й купанні дитини — щоб довго жила; під час похорону клали у труну, зверху на домовину, кидали в яму, обвивали на могильний хрест.

Іноді образ-символ барвінку застосовували в лихих побажаннях (прокльонах) молодиць: "Щоб твій барвінок хати не тримався!", "А твій щоб свиня витолочила!"

П'ять пелюсток квітки, за легендою, — п'ять запорук щасливого сімейного життя: перша пелюстка — краса, друга —ніжність, третя — пам'ятливість, четверта — злагода, п'ята — вірність.

Хв. Вовк писав, що вічнозелений барвінок, який "зостається свіжий навіть і під снігом, — це символ першого кохання та шлюбу. Тому-то на Україні його вживають для весільних вінків".

Згадую, як бабуся вміло прикрашала весільний коровай вінком із листя барвінку. Жодне весілля не обходилось без цього символу вічної краси і молодості.

Ця квітка прикрашала коровай, з її листочків виготовляли обрядові квіти для дружок. У весільному ритуалі вічнозелене зілля символізувало вірне кохання, чистоту шлюбу, незрадливість у подружньому житті. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття.(Додаток № 5)

„Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне", - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту.

Барвінчику-барвінчику, барвінчику-татку,

Доведи мені головочку до свого порядку.

Простелися, синій цвіте, на стежки-дороги,

Та й де ступа мій миленький, перевий йому ноги.

Змінити вінок із барвінку на хустку — вийти заміж. Велика радість, честь

і гордість для роду й для самої дівчини — зберегти незайманість до весілля, про що йдеться в коломийці:

1.Ой віночку-барвіночку,

шовкова косиця,

Вчора була я дівчина,

нині — молодиця.

Ой віночку з барвіночку,

золотий віночку,

Уже тебе проміняла я.

на хустиночку.

2. Ой я тебе, мій віночку,

любила носити,

Через хлопця молодого

мушу тя лишити.

Ой віночку зелененький

з дрібного барвінку,

Чесно тебе доносила-м,

золотенький вінку!

Чесно вінчик доносила-м,

на стіл положила,

Та ні собі, ані мамці

ганьби не зробила.

Подекуди вінок із барвінку сплітали також і нареченому, що засвідчує, зокрема, західноподільська весільна пісня:

З чого ж ми будемо

князеві вінець плели?

Ой є в городі хрещатий барвінок,

З того ми будемо вінок плели.

Збирання барвінку перед весіллям, коли з нього плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині — молодій, — було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в городець, де спеціально садили барвінок чи в сад, парк або до лісу, особливо грабово-букового, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні-ладканки й балади.

На весі льний вінок дівчині не можна було рвати барвінок на цвинтарі, а тільки біля хати, на городі разом із м'ятою та іншим зіллям. Барвінкові обряди охоплювали низку обрядовій, звичаїв передвесільного циклу: збирання барвінку, благословення матері дочки-нареченої та її подружок ("дружок") на плетіння вінків та дозвіл їх одягати (вбирати, носити). Якщо дівчина до весілля не була цнотливою (втратила барвінок), то їй заборонялося одягати вінок.

Про неї казали: "Барвінчик свій потоптала". А про чесну дівчину казали: "Цю віддати —барвінковий віночок на голову взяти". Якщо котрась довго не виходила заміж, у дівках засиділася, то її не звинувачували, вважали, що "барвінчик її ще не знайшов".

Існує така співаночка.

Орав, орав сивий волик та й крутії роги,

Стояв жовнір з красною дівкою та й коло дороги.

Соловейко файно тьохче в зеленій ліщині,

А той жовнір файно тьохче молодій дівчині:

- Гой дівчино-голубчино, буду тя любити,

Чом не хочеш, туркотине, зо мной честь згубити?

Гой у лузі на калині кряче чорний ворон,

Він не може си дивитись на дівочий сором.

Бо у того жовнірика ще й не одна буде,

Він втре вуса, засміється та й тебе забуде.

Усі її товарочки будуть мати вінчик,

А у неї коло хати висохне барвінчик.

Іноді нареченим випікали спеціальний невеличкий хлібець (у вигляді голуба) із покришеним листям барвінку, щоб не розлучалися ніколи (передозування шкідливе: може негативно вплинути на запліднення).

Жінки-коровайниці перед випіканням короваю заквітчувалися вінками з барвінку, символічно бажаючи молодим сили, здоров'я, щасливого подружнього життя на багато літ. Коровай уквітчували барвінком і калиною.

Барвінок використовували в приворотній магії. Існувало повір'я, що достатньо чоловікові й жінці спільно з'їсти кілька листків, як їх вабитиме одне до одного з неймовірною силою.

Вишивали його на скатерках, сорочках, рушниках: на гостинність, здоров'я і нев'януче кохання. Барвінком прикрашали святковий стіл, з нього плели весільні букетики .

Не обходяться без барвінку в нашого народу і весільні урочистості. Із завжди зеленого лискучого листя плетуть гірлянди і вінки, які символізують вірність подружню, постійність почуттів, міцність шлюбу. "Нехай Марусі вільце в'ють з хрещатого барвінку, з запашного васильку, з червоної калини". І в Івана Нечуя-Левицького: "Поставили на столі соснове гільце, обквітчане калиною та барвінком, поклали шишки та коровай".

Коли вбирають молоду, плетуть вінок і співають:

У василечку запашнім,

У барвіночку зеленім

Дівка Наталка вінок в'є.

А коли коровай ділять, іншої співають:

Стелись, барвін з тонкого тису,

Розбирайся, короваю,

Із зеленого маю,

Із рути, із барвінку

На тисову тарілку.

Багато повір'їв та легенд створено в середньовічні часи, коли ця рослина вважалася загадковою, чаровладною. Існувало, наприклад, повір'я, що досить чоловікові й жінці з'їсти листок барвінку, як між ними спалахне палке кохання.

Уявлення про таємничу силу рослини відбилося в народних назвах, наприклад, у Франції одна з назв барвінку була – фіалка відьом.

Якщо батьки хотіли, щоб діти їх побралися, то на свято великомучениці Катерини, що тримає в своїх руках дівочу долю, давали ще малим з'їсти по листочкові барвінку із одного стебла. Бабуся розтоплювала цукор, кидала туди потерті листочки барвінку, розливала у формочки, що зображували голубів. "Якби так завжди були в парі, як сьогодні, -приказувала, пригощаючи діток, - якби вам так один коло одного солодко, як із цими голубочками в роті".

Молодому на весільне сердечко (віночок, що пришпилювався на груди) ішли зривати барвінку через отвір спеченого калачу сестри.

Під час весільних обрядів Барвінок кладуть у склянку чи миску з свяченою водою перед тим, як вплітають його у вінок молодій ,іноді молода несе барвінок до молодого.

Про барвінок на весіллях співають багато пісень:

Ой із-за гори та високої

Ясне сонічко сходит,

А з-за другої та ше вищої

Три браччики віході.

Перший іде — бирвінок несе,

Бирвінок у вінок,

А другий іде — шовчечок несе,

Шовчечок на віночок.

А третий іде — чисничок несе,

Чисничок на віночок,

Ой з-за гороньки, з-за високої

Три зірниченьки зійшли — 2 р.

А до (Марійки) молоденької

Три сестриченьки прийшли — 2 р.

Ой перша сестра барвінок несла,

Та й барвінок на вінок — 2 р.

А друга сестра медочок несла,

Помастити віночок — 2 р.

А трета сестра позлітку несла,

Золотити віночок. —2 р.

Зарінком, свашечки, зарінком

Та й за хрещатим бирвінком.

Коби наші Марієчка добре серце мала,

Вона би свому молодому бирвіночку дала.

Розлючені молодиці могли крикнути в сварці одна одній: "Щоб твій барвінок хати не тримався!" "А твій щоб свиня потолочила!"

Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців.

Він ще і як символ пам’яті. Барвінок висаджують на могилах, з нього плетуть поховальні вінки. Звідси й народні назви рослини - могильник,могильниця. Колись не садили на могилі ніяких квітів, крім барвінку, щоб покійник бачив, що його пам'ятають.

Файний пташку - соловейку, вчини мою волю,

Принеси мені барвінку з широкого полю.

Вирви квітку своїм дзьобом, де дітки ступають,

Бо щось вони свою маму швидко забувають.

Вінок із барвінку не викидали на смітник, а тільки на воду, щоб від спраги не загинув. Як оберіг чіпляли барвінковий вінок у хаті над дверима, у кутках (або малювали на одвірках, рамах), щоб зла сила не входила, чварів у сім'ї не було. Барвінок як оберіг від нещастя малювали над вікнами, дверима, знадвору - щоб сварки в хаті не було. Барвінок вишивали на сорочках, рушниках - на нев'янучу любов. Ця дивовижна нев'януча зелень барвінку та його витривалість у різних умовах привернули до себе увагу ще в середньовіччя. Рослині приписували чудодійну силу, вважали її символом вічності і незрадливості. В часи, коли панували марновірство, барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Казали, що ця рослина оберігає від нечистих сил та чаклування. Вінки з барвінку одягали на злочинців, яких вели на страту, щоб таким чином відігнати нечисту силу.

В багатьох регіонах України, особливо на заході, цей звичай іще зберігся. На хрестинах хрещена баба подає усім гостям квітку (перев'язаний шовковою або конопляною ниткою жмуток листя барвінку, полину, калини та чорнобривців.) Магічне значення цього оберегу настільки велике, що окремі люди намагаються добути таку хрестильну квітку і зберігають її впродовж багатьох років. Немовляті кладуть під подушку, щоб гарно і спокійно спало.

А ще стверджують, що така квітка особливо сприяє торгівлі. Дівчата плетучи вінки завжди за основу брали барвінок. Вінки виходили пишними і головне довговічними. Недаремно хрещатий барвінок зайняв почесне місце і в українській національній вишивці поряд з калиною, хмелем та дубовим листям.

Елементи весільного обряду «Вплітання барвінку у вінок молодої»і «Прикрашання короваю барвінком»

(Додаток № 6)

Дівчата:Доброго Вам вечора,тітко!

Мати молодої:Доброго ,голубоньки,доброго.

Дівчата:Йдемо Вам допомагати вінок вити і коровай вбирати. Взяли з собою трохи квітів. Чи приймете?

Мати : Прийму,Прийму,проходьте.

Дівчата:А де ж наша панна?Хочемо її питати,чи барвінок у вінок вплітати?

Молода:Тут я дівчата. Звичайно вплітайте.

Я барвінку не топкала,

А щоранку підливала,

Доленьку виглядала,

Милого чекала.

Дівчина:Ну то що ж ,дівчата,миймо руки і гайда роботу розпочинати.(миють руки)

Благословіть батько і мати

Барвінок у вінок вплітати…

(благословляють)

Дівчата:Хай твій барвіночок у вінку не блідне,

Хай життя буде з милим щасливе й не бідне.

Молода одягає вінок і співає пісню.

Ой вінку,вінку

З рожи,барвінку

Наробив мені жалю.

Свою матьонку,

Свою рідную

Навік покидаю.

Свою матьонку,свою рідную,

Я зроду любила,

А я чужеї зроду не знала,

Матьонкою назвала.

Зажурена виходить.

Молодиці:Вінка сплели,барвінком прикрасили,то чи не пора нам ще й убрати коровай. Ходімо вимиєм руки та й почнемо.(Миють руки і співають пісню).

По дорозі барвінок та й густенько стелиться

По дорозі барвінок

Та й густенько стелиться.

Поїхав мій миленький

В другім селі жениться.

-Запрягай браток коня

Білогривого.

Да поїдем доганять

Мого чорнобривого.

Приїхала я в село,

Щось мені не весело.

Дивлюсь у подвір’ячко

В милого весіллячко.

-Ой ,Михайле, Михайле,

Щось до нас приїхало.

Чи то твоя родина?

Чи то твоя дружина?

-Ой ,Тетяно,Тетяно,

Ой лий мед-горілочку,

Ой лий мед-горілочку,

Частуй мою жіночку.

-Ой ,барвінку, барвінку,

Зелений барвіночок,

Прошу тебе, миленький,

Вернися до діточок.

-Ой ,Тетяно,Тетяно,

Оставайся з дівками,

Оставайся з дівками,

Я поїхав з дітками.

-Ой,Михайле,Михайле,

Червонії квіточки.

Чом ти мені не сказав,

Що в тебе є діточки.

-Ой та чого ж ми все сумної та сумної. Благословіть, мати, коровай вбирати, шишки у барвінкові шати зодягати.

-Хай Бог благословить і я благословляю.

Співають пісню «Короваю-Раю.»

Короваю-Раю,

Я тебе вбираю,

То в шовки,то в барвінок,

То в червоніі квіти,

Щоб любилися діти.

-Заквітчаймося і ми барвінком,щоб Бог послав молодим синів і дочок таких гарних,як той барвіночок,щасливу долю і міцне здоров’я.

Поетична хвилинка

Легенда про барвінок

Було давно це ...В сиву давнину

Пригода сталася трагічна з козаками.

Я розкажу легенду вам одну

Про матір із її трьома синами.

В одній чудовій гамірній хатині

Три сини однорічки виростали,

Була у них лиш матінка єдина,

Бо батька у них янголи забрали.

Зростали хлопці матері на славу.

Високі,гарні,сильні,мов дубочки.

Сидить матуся й посміхається на лаві,

І вишиває барвами сорочки.

Пішли сини у ліс на полювання,

Та щось серденько калатає в грудях,

З душі зривається тяжке зітхання

І думка лине «Ой бідонька буде.»

Вколола пальчик, а болить серденько.

Ось чорний ворон біля хати кряче.

-Оберігай прошу їх,Божа Ненько,

А я до Бога помолюсь,бо серце плаче.

Тим часом три сини брели по лісу.

Один з них каже «Чуєте,брати?

Я ось за вами ,мов обуза, лізу,

Може мені рибалити іти.

Я риби наловлю ціле відерце,

А ти,Іване, налови зайців,

А ти,Степанку,чуєш , не сердься,

Та назбирай у кошик ягід і грибів.

А там зберемося ось на отій стежинці,

Із рибою ,зайцями і грибами.

Принесемо ми матері гостинці.

Оце порадується вона разом з нами.

Та тільки розійшлись і горе стало,

На братика Іванка вороги напали .

-Скажи,як село нам твоє віднайти?

Кудою краще і скоріш пройти?

Іван відчув,що це біда і каже:

Ось зараз свою рибку позбираю

І вам дорогу просту покажу,

-Що приведе в село, яке сховалось в гаї.

Але завів Іванко їх в болото,

Загинуло чимало ворогів.

Схопив один з них шаблю в позолоті

І на ходу Іваночка убив.

Скололо перший раз у материнських грудях

І потемніло швидко у очах.

-Ой побіжу швиденько я по людях,

Бо відчуваю у серденьку страх.

Степанка в лісі вороги зустріли

І старший з них із ляку остовпів,

А інші з ляку до землі присіли,

То ж був юнак,якого старший вбив.

Ті ж очі ,посмішка,ті самі губи,

Які сміялись дзвінко з ворогів.

-То,може,скажеш,де село в вас буде?

-Чи хочеш,щоб я ще раз тебе вбив?

Степанко вирішив ,що буде хитрувати,

Щоби дорогу вірну не вказати.

-Ну що ж,ходіть,в село вас одведу,

Бо й сам з грибочками давно додому йду.

А сам завів їх в хащі непроглядні,

Коней сполохав,в прірву їх нагнав,

Попадали у прірву й вороги огрядні.

Степанко засміявся і сказав:

-Чи ти сліпий,чужинцю,чи здурів?

Чи ,може,вчадів від дурману?

Щоб я в село своє тебе повів!!!

Тому і вдався я до легкого обману.

-Нущо ж,ти сам обрав свій шлях,юначе,

Я тебе вдруге вб’ю,як перший раз не вбив.

Лиш ворон на твоїм тілі заплаче,

Ти міг би жити,та ти цього не схотів.

І з диким ревом меч встромив у груди:

-Прощай примаро,я сам знайду шлях,

Та тільки бачити цього ти вже не будеш,

Бо вже не буде світла у твоїх очах.

Чужинців залишилось дуже мало,

Голодні,змучені шукали вірний шлях.

Аж тут від страху серце в їх закалатало-

Стояв юнак той самий у кущах.

Від ляку,страху кинулись тікати.

Хто втік тне знать куди,хто просто вкляк.

Лиш третій брат двох інших став гукати.

Але не міг докликатись ніяк.

-Ви хто такі,-питав юнак,- що треба?

Чому ви стоїте ,мов ті стовпи?

-Та я уже два рази убивав сьогодні тебе

За сміх твій і обман,і очі повнії журби.

Хто ж ти такий, диявол чи примара?

Чи ,може ти якийсь святий?

Ти вмить з’являєшся,мов в небі хмара

Я двічі вбив тебе,а ти стоїш живий.

Барв зрозумів про кого йдеться мова.

-То ти мене говориш вже два рази вбив?

-За те,що я не здержав свого слова?

О що ж ти ,нелюду,скажений наробив?!

Ти вбив два рідні братики мої,

А моїй матері ти серденько розбив,

То згинь ти, нелюду,за горе,що завдав моїй сім’ї,

За все те зло,що ти мені зробив.

Ось мама вже прибігла із людьми.

Заплакана,розхристана і просто коса.

Весь шлях услала дрібними слізьми,

То плаче,то кричить,а то голосить.

-Ой синчики мої, маленькі соколята,

Убив вас нелюд ворожим мечем,

Ой звідкіля вас рідні виглядати?

Ой хто ж підставить матері плече?

Ой ,Барву,Барвочку,плети скоріш віночки,

Ми братиків додому понесем,

Одягнем на них вишиті сорочки

І у віночках їх до гробу покладем.

О,Боженьку,лиши мені хоч згадку,

Щоби синочків могла пам’ятати.

І враз злетіли гілочки зеленії на грядку,

І цвітом синім стали розквітати.

Вони росли і в холод,і у спеку,

І біля хати,і в синочків на могилі.

І всім здавалось,що це із далеку

Вернулись до матусі два синочки милі.

Рослина ця так швидко розросталась,

Що Барв робив із неї братикам вінки барвисті,

А перехожим всім здавалось,

Що то серця їх невмирущі живуть в листі.

Щоб подвиг хлопців не забути,

Рішили ймення зіллю дати.

У цвіт рішили,наче в очі хлопцям заглянути,

Й стали барвінком зілля називати.

І хоч років багато пролетіло

Про подвиг хлопців стали забувати,

Та тільки глянеш-на барвінку квіти зарясніли-

В уяві постають сини і мати.

Шануйте,бережіть барвінок,люди!

І посадіть його коло хатини.

Барвінок нам щодня нагадувати буде

Що він є символом безсмертя України.

І доки на землі цвіте барвінок,

Доки ще серце з трепетом дзеленька.

Ми об’єднаємось в барвистий вінок

І буде процвітати Україна-ненька!

Барвінок

1.-Барвінку,барвінку,де ти бував?

Цілую зиму де ночував?

-У садочку моя хата

Там де рута росте й м’ята.

2. Біля хатоньки в садочку,

під мережаним листочком.

Сніжком холодним вкрився я,

а вітер трави колиха.

3.Я барвіночок святковий

у букет для молодої.

Без барвіночка немає

Ні життя,ані любові.