Квітка, оспівана в поезії

Барвінок є символом української культури.

Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості.

Про дівчину, що зганьбилася, казали: "Барвінчик свій потоптала".

Про барвінок писав Тарас Шевченко.

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

А в іншому місці з циклу "В казематі":

І твій барвіночок хрещатий

Заріс богилою, ждучи

Тебе, неквітчану.

У відомому "Квітковому весіллі" Леоніда Глібова квітка ось у якій ситуації опиняється:

Не було б таких новинок,

Та хрещатенький барвінок

Усіх здивував

Він Фіалочку блакитну,

Наче панночку тендітну,

За себе узяв.

Ніжні почуття викликала ця вічнозелена рослина в Олександра Олеся:

Чому я барвінком в гаю не стелюсь,

Де ніжки твої ластівками літають...

Де руки-лілеї назустріч комусь

Квітки лісові простягають?

У Дніпрової Чайки з барвінком асоціюється творча муза:

Барвінком і рожами рясно

Вквітчала я кобзу свою.

Експресивну образність і своєрідне ставлення до рослини в "Барвінку" Івана Драча:

Я пам'ятаю їх, барвінків, навесні.

Цвіли вони, синющі, навісні,

Такі блакитні, буйні, небоокі,

Такі безжальні і такі жорстокі.

Як символ безсмертя барвінок у поезії Степана Будного:

Очей моїх зорі погаснуть

В печалі за світом ясним,

А потім за снігом, за часом

Барвінком зростуть молодим.

У XVIII сторіччі барвінок був дуже популярним, особливо серед шанувальників творчості видатного французького просвітителя Жан-Жака Руссо.

Ще юнаком Руссо переховувався від швейцарських властей у пані де Варан. Він закохався в неї і згодом вважав цей період свого життя найкращим.

Якось, коли вони разом подорожували в горах, милуючись природою, пані де Варан помітила в кущах якусь синеньку квіточку. Це був барвінок. Пані підійшла ближче і захоплено вигукнула: «Ах! Та це ж барвінок розцвів!» Руссо тоді майже не звернув на це уваги і пішов далі.

Через багато років, перебуваючи зі своїм другом Дюпейру в Швейцарії, він знову побачив у кущах барвінок. Щасливі роки, проведені з пані де Варан, знову воскресли в його пам'яті, і він сказав: «Ах! Та це ж барвінок розцвів!»

Цей радісний вигук вихопився у нього через 18 років після тої щасливої подорожі з пані де Варан. Вихопився тому, що ті хвилини щастя в його тяжкому житті були єдиними, які, за його ж словами, давали йому право говорити: «І я теж жив!»

Пізніше Жан-Жак Руссо згадав про барвінок у своєму автобіографічному творі «Сповідь». Книга зажила великої слави, а разом з нею росла і популярність загадкової квітки. її вважали символом вічності і постійності, схилялися перед нею, оберігали.

Барвінок

Недавно ще гула метелиця,

Іще лежить в низинах сніг,

А вже барвінку листя стелиться

Зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою

Всю зиму зелень берегло

І перше стрінуло з відлигою

Весняне сонце і тепло.

Із перемогою і славою

Весна з'являється на світ.

І квітне радістю яскравою

Барвінковий зірчастий цвіт.

Наталя Забіла

Бджоли та барвінок

Синій барвінок у лісі розцвів,

Бджілок до себе він запросив.

Бджілки злітаються, мов, на базар,

З квітів збирати солодкий нектар.

Квітне барвінок, а бджоли гудуть,

Меду смачного людям дадуть. Е.Зарембо