Барвінок в українському фольклорі

Образ-символ барвінку як компонент народної світоглядної системи широко відомий у фольклорі: у легендах, загадках, піснях різних жанрів.

У народі живе чудова легенда про походження рослини.

Діялося це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли якось вороги у село і винищили там усіх людей. Лише один парубок і дівчина сховалися у лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка люті зайди зарізали, а дівчину задушили. От із парубочої крові і виріс барвінок у лісі. Тому і належить у квітнику за барвінком доглядати, насамперед, дівчині.

Ось яка легенда про походження назви "барвінок".

Розпускаючись весною і сповіщаючи про весну, як пахуча фіалка, барвінок вважав себе засмученим, що всі люди і боги звертають увагу на фіалку, а не на нього, хоч за красою своїх квітів він не гірший фіалки, а якщо чого йому й не вистачає, так це запаху.

І ось одного разу, коли богиня Флора опустилася весною на землю і була зачарована ніжним запахом фіалки, то почула чийсь жалібний голосок.

-"Чому ти плачеш, як тебе звати?

Почула, що цю рослину ніяк не звати, ще не має імені, але просить дати їй запах. Флора відмовила, тоді рослина попросила якогось особливого дару, котрий зрівняв би її з фіалкою, на яку вона схожа, але фіалку всі люблять, а її ніхто.

-"Добре, - відповіла богиня, - квітни довше, ніж фіалка, квітни навіть тоді, коли фіалка буде вже мертвою". І дала ім'я барвінок, щоб переміг скромну й красиву фіалку.

Є ще одна легенда про цю дивовижну рослину.

Давно колись жили на світі Добро і Зло. Та й вели вони не на життя, а на смерть велику війну між собою. Б'ються шабельками: мах-мах - і на шпилі гори опинилося Зло, а Доброві шабелька до грудей. Добро - на долину... Зраділо Зло, а Добро гарними нев'янучими квіточками стало: небо Господнє йому сили дає, красою напуває. Тріснуло люте Зло і розтануло...

А кого тими квіточками квітчаємо, того Добром вінчаємо.

Існує ще одна легенда про з'яву на світ Божий цієї квітки.

Барвінчиком став чужинець, якому запала в око наша дівчина. Вився за нею, сох, про маму рідну забув, а як після смерті перед Господом став, то проситься: "Впусти, Господи, туди, де вона, ти ж милосердний". Впустив. Де вона ступала, там і він слідом. Поклали її під хрест – зацвів на могилі...

Посадіть мені барвіночок на сіренькім гробі,

Буду знати, що ваш жаль за мной на розході.

Посадіть мені барвіночок, буду не всинати,

Н ехай знаю, що вам жаль зі мною прощатись.

Барвінок хрещатий

Ще за тих часів, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилася біля яскравої ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в швидкі води Черемоша барвисті вінки. Нехай пливуть до милого, хай причарують його серце навіки, хай зв'яжуть серця вірним коханням на все життя.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша, ловлячи голоси ставних легенів, котрі гуляли на березі ріки.

Ось вінки і сплетені. Лунко сміючись, веселою ватагою побігли юні чарівниці до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Пливіть, мовляв, віночки, до щасливого берега кохання!

Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати, кликати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос.

А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось незнаних птахів, на галявині, що світилася феєричним сяйвом, завели свій танок лісові дівчата-мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяючи розкрити якусь незвідану таємницю.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого барвистого вінка. І сталося диво: засвітився вінок голубуватим світлом. Замість різнобарвних лісових квітів постали у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а з-поміж них виглянули ніжно-блакитні п'ятипелюсткові квіти.

І почула дівчина тихий голос, народжений нічним вітерцем:

-Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки — то п'ять засад щасливого подружнього життя. Запам'ятай їх і збережи в серці своєму на все життя: перша пелюстка —то краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п'ята — вірність. -Будь щаслива!..

Замовк голос, приліг вітерець між трав лісових, стало довкруж тихо-тихо.

І тоді якась невідома сила повела дівчину через ліс. Почало благословлятися на світ. Лада опинилася на крутому березі Черемоша.

Нікого там уже не було. Молодь давно додивлялась останні сни купальської ночі по своїх оселях.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Незчулася, як підійшов до неї леґінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

—Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?

Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному легіню свій вінок.

А потім гойдалися дерева, сп'яніло плив зелений ліс, і радісно шепотіли хвилі Черемоша.

Вінок упав на траву, розсипався, розрісся веселими зеленими стьожками попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок.

... Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.

А от обізнані люди з давнини і донині лікують барвінком серцеві недуги, бо люблячим серцем народжена ця ніколи не в'януча рослина.

Та хіба тільки серце?..

Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім'я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.

І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.

Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...

А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

Легенда « Барвін і Русалка»

Легенда розповідає, звідки взялася ця квітка.

Жив в одному поліському селі хлопець Барвін ста­вний високий парубок з блакитними очима. Якось він ішов полем і побачив у житті гарну дівчину.

Сподобалась красуня Барвіну і погодився він піти з нею кладовищем до далекого її села, не зна­ючи, що то була не дівчина, а русалка. День ідуть вони кладовищем два ,а села все не видно.

"Еге,-думає собі хлопець,- щось тут не так". Тай став при­дивлятись уважніше до своєї супутниці. Побачив легку її ходу, від якої й трава не вгинається, бездо­нні очі, що міняють колір щохвилини, і здогадався, хто вона. Кинувся тікати, та перечепився через пень і впав знесилений. А тут і русалка підбігла.

-"Не пу­щу, - кричить.

- Залишайся тут зі мною!"

І стала за­мість Барвіну блакитна квітка барвінок.

Легенда

Розпускаючись одним із перших весною, як і пахуча фіалка, барвінок вважав себе вкрай ображеним через те, що всі люди й боги звертають увагу на фіалку, а не на нього, хоча за красою свого листя і квітів він ні скільки не гірший, хіба що йому не вистачає її чарівного запаху. І ось одного разу, коли Флора спустилась весною на землю й, зачарована п'янким запахом фіалки, голубила її, пропонуючи додати їй зросту, аби вона вивищувалась над іншими квітами, а не пахнути в затінку інших рослин,- раптом пролунав тоненький жалібний голосок.

-Хто там скаржиться?- запитала Флора.

-Це я,- відповів барвінок.

-Що ж тобі треба, чому ти плачеш?

-Я плачу тому, що ти, мати усіх квітів, не обдаруєш мене навіть поглядом, забуваєш про мене, тоді як фіалці уся твоя увага й ласка.

Флора глянула на маленьку рослину, котру зовсім не знала, а, може, просто забула, оскільки навіть боги не в змозі запам'ятати усіх створених ними істот, й запитала:

-А як тебе звуть?

-Мене ніяк не звуть,- відповів барвінок,- я ще не маю імені.

-То що ж ти хочеш?

-Я хотів би мати якийсь такий тоненький приємний запах, як у фіалки. Дай мені його, Флоро, і я тобі буду дуже і дуже вдячний.

-Ні, цього, на жаль, я тобі не можу дати,- відповіла Флора - цю чудесну властивість рослина одержує у момент свого виникнення з волі творця і передається їй разом із першим поцілунком того генія, котрому доручено її оберігати. Ти ж народився без запаху.

-Ну, то нагороди ж якимось особливим даром, котрий порівняв би мене з фіалкою, на яку я схожий навіть забарвленням, а проте ніхто не помічає.

-Гаразд,- відповіла богиня,- квітни ж ти довше, аніж фіалка, квітни й тоді, коли фіалка давно вже буде мертвою.

-Спасибі тобі, Флоро, це великий дарунок. Тепер, коли закохані шукатимуть по всьому саду й не зустрінуть більше фіалки, то, можливо, вони звернуть увагу й на мене. І, зірвавши, прикріплять квіти барвінку до своїх гарячих грудей.

- Можливо, - відповіла богиня.

- Але ось що я тебе ще попрошу. Зроби мої квіти більшими, ніж у фіалки,- додав барвінок.

- Якщо хочеш - і це я можу зробити. Нехай твої квіти будуть більшими. Величина - то протилежність глибини, - мовила Флора вже роздратовано, обурюючись впертою наполегливістю маленької рослинки, й хотіла вже йти, проте та безвісна маленька квіточка була, здавалося, усе ще невдоволена.

- То що тобі ще потрібно? - запитала Флора.

- Ти одержиш більші, ніж у фіалки, квіти й цвісти будеш довше за неї – хіба цього мало?

-Так, Флоро. Якщо ти така вже милосердна до мене, то дай мені якесь ім'я. Бо без нього я - все одно що бурлака чи волоцюга. Замість того, щоб розсердитись, Флора усміхнулась.

- Гаразд, - погодилась вона, - це дуже просто, ти матимеш назву Регуіпса (переможна), тобто рослина - переможниця, оскільки, хоч би там що, а хочеш перемогти скромнішу й красивішу сусідку свою. Нехай же ім'я твоє підкреслюватиме твій заздрісний характер.

І ось з того часу наш барвінок має наукову назву Регуіпса або Уіпса.

Легенда

Поширеною є легенда про наречених, які брали шлюб у церкві, а в цей час налетіли татари і намагалися захопити молоду, аби продати її на невільничому базарі.

За легендою, в сутичці гинуть гості, наречений, а дівчина у вінку втікає до лісу. Її наздоганяє татарин, ловить за стрічки, вінок падає, а разом з ним і дівоча голова, яка стає криничкою, а вінок довкола проростає барвінком.

Такі кринички часто трапляються на Прикарпатті, хоч легенда майже не має нічого спільного з татарами. Татари-мусульмани сприймалися як «погана віра», так само як і дохристиянську віру українців називали «поганською». Тому й міф перенісся на новітні часи, а колись ці легенди пов'язувалися з виникненням священних джерел і тройзілля.

Хитромудра загадка

Блакитні квітки.

А кожна має по п'ять пелюсток.

Розлог і хрещаті стебельця .

Відразу з кількох гілочок.

І взимку він теж зеленіє .

Народ його любить завжди.

От хто віддати зуміє?

Ключ загадки з краю знайди.