Джерела трудового права

Джерела трудового права - це правові приписи, що містяться в нормативних актах, виданих компетентними органами держави, котрі встановлюють чи санкціонують обов'язкові для сторін правила поведінки, що складають предмет трудового права, з метою регулювання трудових правовідносин. Джерела трудового права класифікуються за юридичною силою та сферою їх дії.

За юридичною силою:

а) Конституція України, міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

б) закони України;

в) підзаконні нормативні акти, а саме:

- укази Президента України;

- постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;

- галузеві накази, інструкції, правила міністерств, відомств, комітетів;

- інструкції та інші акти профспілок (з питань охорони праці);

- локальні нормативні акти.

За сферою дії:

а) загальнодержавні;

б) галузеві (спеціальні);

в) місцеві (локальні).

Система юридичних джерел побудована на принципах ієрархічності і підпорядковує джерела права залежно від їх юридичної сили. Ієрархія законодавчих джерел базується і на підпорядкованості органів, що при­ймають акти. Саме місце органу, який приймає нормативний акт, у структурі державних органів влади й управління визначає місце того чи іншого джерела у зазначеній системі. Найвищу юридичну силу має Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, та міжнародні пра­вові акти, ратифіковані Україною.

Основним джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України.

Поряд з Кодексом законів про працю діють інші закони України, що є джерелами трудово­го права і поділяються на такі, що регулюють тільки трудові правовідно­сини (наприклад, закони України «Про відпустки», «Про оплату пра­ці», «Про охорону праці»), і такі, що містять окремі норми, котрі є предметом трудового та інших галузей права (наприклад, закони Украї­ни «Про освіту», «Про правовий статус іноземців» тощо).

Важлива роль серед системи підзаконних актів належить указам і розпорядженням Президента України.

Кабінет Міністрів України наділений правом видавати, в межах сво­їх повноважень, постанови і розпорядження, що регулюють, поряд з ін­шими, і питання трудових відносин.

До джерел трудового права належать також акти, що приймаються міністерствами та відомствами України. Вони підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Серед них особли­ву роль у регулюванні трудових правовідносин відіграють нормативні акти Міністерства праці та соціальної політики України.

Локальна норма в трудовому праві України - це правило загально­обов'язкової поведінки, яке санкціоноване державою, прийняте в уста­новленому законом порядку безпосередньо на підприємстві (в установі, організації) спеціальними суб'єктами і діє в його межах.

Найбільш поширеним локальним нормативно-правовим актом є ко­лективний договір, який підлягає обов'язковому обговоренню і схва­ленню трудовим колективом на загальних зборах або конференціях пра­цівників певного підприємства (установи, організації). Більшість ло­кальних актів приймається власником або уповноваженим ним органом спільно чи за погодженням з профспілковим органом.

На кожному підприємстві приймаються Правила внутрішнього тру­дового розпорядку, в яких визначається порядок: прийняття на роботу і звільнення з роботи; використання робочого часу; заохочення працівни­ків, які сумлінно виконують свої трудові обов'язки; притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності в разі порушення ними трудо­вої дисципліни тощо. Правила внутрішнього трудового розпорядку як локальний правовий акт доповнюються технічними правилами та ін­струкціями, положеннями про структурні підрозділи підприємства, установи, організації.

Локальні правові акти, що приймаються підприємствами, установами, організаціями, державній реєстрації не підлягають, лише окремі з них (колективний договір) реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.