96. Соціально-економічний та політичний розвиток урср в період стабілізації радянської системи. П. Шелест та в. Щербицький.

Значною мірою залікувавши рани війни, відновив­ши народне господарство, радянські люди створили необхідні умо­ви для подальшого руху вперед у масштабах, які перевершували довоєнні. Підтвердивши правильність розвитку радянської еконо­міки на шляху соціалізму, XX з'їзд КПРС намітив програму ство­рення єдиного народно-господарського комплексу, який би охоп­лював усі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території усієї країни. Умовами успішного виконання цієї програми були безперервний технічний прогрес, швидке зростання продук­тивності праці, подальший розвиток усіх галузей промисловості, підвищення матеріального і культурного рівня радянського народу. Передбачалося, що виконання цієї програми стане великим кроком уперед на шляху розв'язання головного економічного завдання СРСР — в історично стислий строк наздогнати і перегнати най­більш розвинуті країни по виробництву продукції на душу населен­ня. 50-ті роки, особливо період після 1956 p., виявилися найрезуль­тативнішими в розвитку народного господарства за весь час існу­вання радянської влади. Проявилося прагнення змінити пріоритети економічного розвитку. Більше уваги звертається на галузі, пов'я­зані зі сферою споживання, задоволенням насущних потреб люди­ни. Щоб збільшити хлібні запаси у країні, майже 1 млн. її громадян працювали на освоєнні цілинних земель. Тільки у 1954—1955 pp., українці створили у Казахстані 54 зернових радгоспи. Не зайвим буде додати, що участь України в піднятті цілини завдала їй чимало витрат.

Україна разом з усім Союзом РСР вступила в епоху науково-технічної революції. Були забезпечені достатньо гармонійний роз­виток галузей економіки, кредитно-грошова збалансованість. Темпи зростання перевершили усі попередні. Уперше, і це найголовні­ше, виникла можливість переходу з екстенсивного шляху на інтен­сивний, і за рахунок не збільшення ресурсів, а кращого, розумного їх використання. Наприкінці 50-х років у народному господарстві була одержана найбільша сума прибутків. Уперше національний доход перевершив рівень 1928 p. Успіхи науки і техніки дали змогу досягти стратегічного паритету, приступити до освоєння космічно­го простору. У 1957 р. в СРСР виведений на орбіту перший штучний супутник Землі, у створенні якого брала участь й Україна.

XXI з'їзд КПРС (1959 p.) констатував, що соціалізм одержав у нашій країні повну і остаточну перемогу, став реальністю. Цей висновок сприйнятий новою, третьою програмою партії, затверд­женою на XXII з'їзді КПРС (1961 p.).

У промисловості, як завжди, панувала група А, а в ній — воєнні галузі. Сільське господарство хронічно відставало, займало підлегле щодо промисловості становище. Економіка була розбалансована, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, носила мілітаристський та затратний характер.

Соціальна сфера була запу­щена. Безпосередній виробник так і не став господарем виробниц­тва. Перебуваючи у полоні сталінської моделі соціалізму, продов­жуючи лінію XVIII та XIX з'їздів партії, не піддаючи серйозному науковому аналізу економічні показники, М.Хрущов всіляко під­гримував утопічне завдання безпосереднього переходу, "стрибка" в комунізм. Це нереальне завдання було закладено в третю програму партії. М. Хрущов навіть пообіцяв, що у 1980 p. усі радянські люди житимуть при комунізмі. Такі волюнтаристські настанови створю­вали хибне уявлення про простий і легкий рух до нього.

У 1953—1964 pp. збільшується загальна кіль­кість народонаселення України. У 1958 p. була досягнута його довоєнна чисельність — 41 300 000 чоловік. Особливо швидко зро­став робітничий клас. Саме за рахунок робітників збільшується населення міст. Зростає й кількість інтелігенції.

Але чисельність селян помітно зменшувалася. У 1961 p. чисе­льність міського населення України зрівнялась з чисельністю сіль­ського, а потім і перевищила її. У той час це явище вважали позитивним, хоча воно уже тоді погрожувало послабленням вироб­ничих сил села, порушувало нормальне співвідношення селянства і робітничого класу.

Інша риса соціальної структури — зміцнення службовців уп­равлінського апарату (партійних, радянських, господарських керів­ників різного рангу).

Поряд з кількісними відбувалися також якісні зміни у суспіль­стві. Було засуджено зневажливе ставлення до потреб трудящих. XX з'їзд партії накреслив масштабну соціальну програму. Усе це все­ляло надію на реальне, більш повне задоволення матеріальних та духовних потреб людей, збагачення змісту прав громадян, їх га­рантію.

Під час усунення порушень законності було реабілітовано та визволено із в'язниць і таборів багата безвинно засуджених людей, повернуто чесне ім'я тим із них, хто не дожив до волі. Тим самим значно скоротилася кількість ув'язнених, людей, підневільну працю яких використовувала держава.

На жаль, процес духовного розкріпачення ще тільки намітив­ся. Існувало немало стереотипів, які перешкоджали повному духов­ному визволенню. Досить сказати, що все ще зберігалось зневаж­ливе ставлення властей до інтелігенції. Періодично учинялися об­разливі публічні проробки або цькування видних представників інтелігенції, перш за все інтелігенції національної. Значною мірою таке ставлення до інтелігенції мало своїм джерелом "антиінтеліге-нтський комплекс" М.Хрущова. Консервативні сили вміло корис­тувались цим і настроювали його проти найбільш ненависних їм представників інтелігенції. Збереглась також система суспільно-політичних відносин, в якій людина-творець, активна особистість все ще була підпорядкована державі, була предметом застосування державної політики.

Партійні та державні органи безпідставно перешкоджали по­верненню в Україну депортованих з Криму та інших її регіонів громадян, які були визволені із спецпоселень. Депортовані вели стійку боротьбу за свої права.

Одночасно посилюється захист іноземних громадян і осіб без громадянства.

Отже, у середині 50-х років гостро стала проблема необхідності глибоких якісних змін у господарстві. Пріоритетною ланкою в процесі реформування було обрано сільське господарство. Його стрімке піднесення було зумовлене посиленням матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві, створенням умов для розвитку особистого селянського господарства, поліпшенням якісного складу керівників сільськогосподарського виробництва. Спад, що розпочався 1958 p., був зумовлений посиленням адміністративного тиску на колгоспи, непослідовністю реформаційного курсу, поглинанням значної частини матеріальних та людських ресурсів хрущовськими «надпрограмами», примусовим викупом колгоспами техніки МТС тощо. Така ж суперечлива картина склалася і в соціальній сфері. Безпосередніми наслідками реформування суспільства стали поліпшення умов праці, збільшення доходів на селення, зростання житлового будівництва, підвищення рівня життя. Проте наприкінці 50-х років, коли реформаційний процес почав давати збої і пробуксовувати, в соціальній сфері з'являються негативні тенденції та явища — дефіцит товарів, підвищення цін, замороження зарплати тощо.

+ http://textbooks.net.ua/content/view/4883/41/