2. Історичні типи світогляду:

а) історичні форми світогляду: Життя людей у суспільстві носить історично обумовлений характер. Виходячи з принципу історизму і стилю мислення, розрізняють 3 типи світогляду: міф, релігію, філософію. Ще задовго до виникнення філософії люди знаходили відповіді на найважливіші питання свого буття в міфології та релігії. Ці форми світогляду відрізняються своєрідним трактуванням явищ оточуючого світу і самої людини. Історично першою спробою в умовах первісного суспільства дати відповідь на світоглядні питання людей був міф - духовний регулятор життя родового суспільства. Цей світогляд має такі ознаки: метафорична форма викладу думки, злиття уяви, фантазії з самою реальністю, олюднення природи. Релігійний світогляд є також одним з варіантів пошуку смислу світу, спроба його розуміння. Релігія, що виступає другим історичним типом світогляду, базується на вірі в Бога, тобто прийнятті відповідних положень божественного «одкровення» без доказів. Саме віра, а не знання є основою релігійного світогляду. Отже виникнення філософії – це закономірний, необхідний результат розвитку людства. Її передумовами були: поява класового суспільства, держави; відокремлення праці розумової від фізичної; накопичення емпіричних знань; необхідність у переосмисленні світу; розвинена міфологія; психологічні передумови – сумнів, рефлексія, подив.

б) специфіка філософії як форми світогляду: Отже, філософія - це світогляд людини, тобто його судження про світ, що оточує його, про події тих, що відбуваються у цьому світі, комплекс понять про культуру, ідеології, його помилки і прозріння. Світогляд формується під впливом особистого життєвого досвіду, шкіл і течій, існуючих в умах людей в цю епоху, на склад розуму індивідуума. Філософське пізнання є особливим типом цілісного пізнання світу. Специфікою філософського світогляду є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в ньому. В процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не лише зрозуміти буття і місце людини в ньому, але і показати, якими вони мають бути, тобто прагне створити ідеал, зміст якого буде обумовлений обраними філософом світоглядними постулатами. Головна специфіка світоглядних знань полягає в тому, що вони визначають відношення людини до світу, до природи, до суспільства, до свого «Я», адже кожний з нас - «дзеркало і ехо Всесвіту», і в той же час - унікальна частина світу.

6. Вчення Платона:

а) вчення Платона про ідеї: Зовсім особливе, виняткове місце серед учнів Сократа займає Платон (427-347 р. до н. е.). Він був першим із грецьких філософів, від якого в цілісному виді до нас дійшли справжні тексти. Значне місце серед його вчень належить вченню про буття, згідно якому реальність розпадається на дві сфери: світ ідей і світ речей. Кожен предмет має свою ідею, своєрідний еталон, відповідно до якого він «виготовлений». Матеріальний світ – «тінь» світу ідей, вторинний; ідеями-еталонами є також найважливіші етичні принципи. Ідеї утворюють ієрархію: від менш загальних – до більш загальних, на вершині якої - поняття блага, добра. Матерія, за Платоном, є чимось невизначеним, безформним, що не має самостійного існуванням, що псує ідеї, є лише можливістю, а не дійсністю. Ідеї/Речі: Вічні/тимчасові; Незмінні/мінливі; Безтілесні/тілесні; Нематеріал./результат взаємодії ідей з матерією; Досконалі/недосконалі; Первинні/вторинні; існують самостійно/не мають самостійного існування; умосяжні, надчуттєві/сприймаються чуттєво; зразки речей/копії, тіні ідей; істинне буття/несправжнє буття.

б) вчення Платона про пізнання: Платон розробив так звану «теорію спогадів», що є основою його гносеологічної концепції. Людина складається з безсмертної душі, що належить до царства ідей, і смертного тіла – в’язниці душі. Виходячи з віри у переселення душ (метемпсихоз), Платон вважав, що душі людей зберігають у собі спогади про істинний потойбічний світ ідей, звідки вони прийшли. До того як вселитися в людське тіло, душа перебувала у своєму чистому ідеальному стані, і їй був відкритий світ ідей. Вона вільно споглядала і фіксувала його. Вселившись же у матеріальне тіло, душа забуває те, що раніше знала. Проте сприйняття речей виступають стимулом для пригадування їх справжньої сутності: в результаті виникають загальні поняття. Тобто пізнання – процес пригадування душею знань, що зберігаються в ній. Щоб душа в ході переселень залишилася в царстві ідей, тобто звільнилася від тіла, необхідно досягти вищої досконалості: підкорити чуттєві потяги вищому розумному прагненню до блага. “Ідеї”, таким чином, пізнаються за допомогою розуму, незалежно від чуттєво даного зовнішнього світу, який не може дати справжнього знання, істини, а лише думку про неї.

Билет № 3,13

1-2; 2-4; 3-2; 4-2; 5-1; 6-3; 7-3; 8-3; 9-3; 10-3; 11-3; 12-4; 13-1; 14-3; 15-1; 16-2; 17-4; 18-3; 19-1; 20-3;