62. Дайте оцінку діяльності оун в умовах Другої св. Війни.

Українські інтегральні націоналісти з ентузіазмом вітали напад Німеччини на 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР, вбачаючи в цьому подію багатообіцяючу можливість для утворення незалежної української держави. Однак хоча ОУН і німці мали спільного ворога, їхні інтереси і цілі були просто непорівнянні. Німцям ОУН представлялася корисної головним чином як диверсійна сила, здатна спустошувати тили радянської армії. Зі свого боку інтегральні націоналісти, зовсім недавно пережили розчарування у Гітлері у зв'язку з його поведінкою щодо Карпатської 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8"України, явно не прагнули служити знаряддям Берліна; в їх наміри входило використовувати війну для розповсюдження власного впливу в Україну. Таким чином, кожна сторона збиралася використовувати іншу в своїх, часто взаємовиключних, цілях. У перші ж дні німецького вторгнення в Україні 0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82"конфлікт інтересів нацистів і інтегральних націоналістів вийшов на передній план. Зі сміливістю, що межує з безглуздям, ОУН-Б, підтримана «Нахтігаль», не погодивши з німцями свого рішення, зробила зухвалий крок, проголосила 30 червня 1941 р. в щойно взятому Львові Українську державу. Прем'єром був обраний найближчий соратник Бандери Ярослав Стецько. ОУН-Б пішла ва-банк, вважаючи, що німці швидше приймуть цю акцію як доконаний факт, ніж підуть на конфронтацію в самому початку вторгнення. [4, с.481] Складовою руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби 30 червня 1941 р. Проголошення у Львові самостійної Української держави стали дії певної частини Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА). Напередодні вторгнення німецьких військ у СРСР націоналістичний рух вже було істотно розколоте. Власне внутрішній конфлікт в ОУН існував протягом тривалого часу, але міжфракційна боротьба особливо загострилася після вбивства у травні 1938 р. лідера організації Є. Коновальця. 0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B5"Саме з цього періоду пішло розбіжність між ветеранами - членами Організації Українських Націоналістів (ОУН) (Мельник, Барановський, Сушко, Сціборський та ін), що здебільшого перебували в еміграції, і молоддю - радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях ( Бандера, Стецько, Шухевич та ін.) В основі 0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82"конфлікту лежала боротьба за владу і вплив у організації, його загостренню сприяли вікова різниця, напружені особисті стосунки, суттєві розходження в питаннях тактики боротьби. Молоді радикали вимагали від лідерів ОУН переглянути політику ОУН стосовно орієнтації лише на одну 0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"державу (зокрема, Німеччину), налагодити контакти із західними 0%9A%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0"країнами, зосередити всі зусилля на боротьбі власне в Україні, розгортати 0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F"революційну діяльність, незважаючи на втрати від репресій радянської влади. Члени ж проводу ОУН, 0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B8"люди старшого віку, схилялися в основному до помірних дій. Крім цього, розгортання і поглиблення конфлікту зумовило те, що під час німецько-польської війни бандерівці нібито захопили документи польської розвідки і 0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8"встановили причетність членів організації ОУН Сеника, Сціборського і Барановського до співпраці з польською розвідкою. У серпні 1939 р. у Римі відбувся Другий Великий збір ОУН, на якому домінували прихильники А. Мельника, який і був затверджений лідером організації. 0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C"Відповіддю молодих радикалів на непоступливість ветеранів стало скликання в лютому 1940 р. у Кракові власної конференції, яка не тільки не визнала рішень римського збору, але і сформувала 0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F"Революційну організацію ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається одночасне 0%86%D1%81%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"існування двох українських націоналістичних організацій: ОУН-Р, або ОУН-Б - 0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F"революційна, інакше бандерівська, і ОУН-М - мельниківська. Залишаючись вірними в загальному націоналізму, обидві організації ставили перед собою одну мету - 0%9D%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8"незалежність України, проте погляди на шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. Якщо мельниківці розраховували на значну допомогу Німеччини у вирішенні українського питання, то прихильники Бандери вважали, що українська 0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0"держава може бути встановлено лише в результаті національної революції, в ході якої розраховувати можна лише «на власні сили українського народу, відкинувши в цілому орієнтацію на чужі сили» . У цей час бандерівці не заперечували навіть боротьби з Німеччиною. Однак з наближенням нападу Гітлера на СРСР обидві течії ОУН зробили ставку на Німеччину. Така 0%95%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F"еволюція позиції пояснюється, очевидно, не 0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B8"кардинальною зміною поглядів, а просто спробами максимально використовувати всі фактори, які, на думку бандерівської організації, могли сприяти становленню української державності. За допомогою німецького військового командування ОУН-Б сформувала «Легіон українських націоналістів», який складався з двох підрозділів - «Нахтігаль» і «Роланд». Чисельність легіону була незначною - близько 600 солдатів. Німці планували використати ці українські частини для охорони і каральних акцій на окупованій території. Бандера ж вбачав у них ядро ​​майбутньої національної армії та засіб поширення впливу ОУН-Б. 0%A1%D0%B8%D1%82%D1%83%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"Ситуацію, яка склалася у відносинах між ОУН і керівництвом третього рейху, влучно 0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80"характеризує відомий історик О. Субтельний: «кожна сторона прагнула використати іншу в своїх власних, часто протилежних цілях». З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих акцій. 30 червня 1941 у щойно захопленому німцями Львові, спираючись на «Нахтігаль» і збройні групи бойовиків, бандерівці провели в будинку «Просвіти» Українські національні збори, які ухвалили Акт про відновлення Української Держави. Було обрано Українське 0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F"державне правління на чолі з соратником Бандери - Я. Стецько. Невизначене ставлення німецької сторони до націоналітіческому руху, з одного боку, породжувала в оунівців ілюзії про можливість співпраці з гітлерівцями, з іншого - створювала певний 0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D1%80"простір для маневру, для активних державотворчих дій. Проте Бандера та його соратники помилилися в оцінці ситуації. Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою і різкою. Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецько та інших лідерів ОУН-Б арестовлі і відправили до Берліна. Крім цього, гітлерівцями було заарештовано 300 членів ОУН, з яких незабаром 15 було розстріляно. Після відмови відкликати Акт про відновлення Української держави, С. Бандера півтора року провів у берлінській в'язниці, а потім аж до вересня 1944 р. перебував у концтаборах Заксенгаузен та Оранієнбург. ОУН-М рішуче відмежувався від львівської акції бандерівців. Вже 6 липня 1941 р. А. Мельник надіслав Гітлеру листа, в якому питання незалежності Україна не порушувалося, а підкреслювалася вірнопіддана позиція ОУН-М. І хоча німці погодилися створити дивізію СС, що складалася з українців Галичини, лише після Сталінградської битви лояльність мельниківців була помічена третім рейхом і вони отримали певну свободу дій. Концентруючи свої сили у великих містах, особливо в Києві, ОУН-М організовувала 0%9C%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B5_%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F"місцеве самоврядування, допоміжну поліцію, громадські організації. 5 жовтня 1941 був утворений Українську Національну Раду на чолі з М. Велічковісскім як 0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE"представницькийHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD"орган українського народу для підготовки формування національного уряду, Однак всі ці спроби українських націоналістів, спрямовані на поступове відновлення української держави, 0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BA%D0%B0"суперечили планам гітлерівців. Тому вже у вересні 1941 р. пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочалися репресії проти мельниківців. ОУН пішла в підпілля. Отже, і ОУН-Б і ОУН-М ставили за мету незалежність України, однак шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. Радикально налаштовані бандерівці були прихильниками рішучих дій, опору власними силами, вважаючи незначної допоміжної ролі зовнішніх факторів у 0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81"процесі становлення української державності. Помірні мельниківці робили ставку на поступове, «повзуче» встановлення власного контролю на українських землях та відновлення національної держави. Мельниківці в основному розраховували на значну допомогу з боку Німеччини. Ця орієнтація призвела до 0%A2%D0%BE%D0%B3%D0%BE"того, що цивільні структури, створені ОУН-М, поступово перетворилися на частину окупаційного апарату. Не бажаючи утвердження в Україні будь-якої моделі державності, 0%A2%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%96%D0%B9_%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%85"третій рейх незабаром перейшов до репресій проти обох відгалужень ОУН. Історія формування Української повстанської армії (УПА) досить складна, неоднозначна і ще й досі містить чимало «білих плям». Ще в серпні 1941 р. Тарас Бульба-Боровець оголосив себе головним отаманом Україна, ідейним спадкоємцем і продовжувачем справи С. Петлюри й організував нерегулярне формування української міліції. Формування називалося «Поліська Січ» і діяло на території Полісся і Волині. Спочатку січовики, які налічували 2-3 тис. війська, боролися із залишками Червоної армії. Коли ж німці спробували в кінці 1941 р. розпустити це формування, вони перейшли до партизанської боротьби. Незабаром «Поліська Січ» була перейменована в Українську повстанську армію (УПА), яка вела бойові дії як проти радянських партизанів, так і проти фашистів. 0%9D%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B0"Назва УПА в цей час відображало не стільки реальний стан справ, скільки мета, яку ставив перед собою Т. Бульба-Боровець. 0%92%D1%96%D0%BD"Він вважав, що «революційна армія ... повинна еволюціонувати ... від партизанки до регулярної армії, підпорядкованій певній державній концепції ». Після невдалої спроби 30 червня 1941 р. проголосити відновлення самостійної Української держави і хвилі репресій ОУН пішла в підпілля. «Українські націоналісти, - підкреслював у свій час С. Бандера, - в першу чергу захищають інтереси свого власного народу. Навіть якщо при вступі в Україні німецькі війська будуть сприйматися як визволителі, таке звернення може швидко змінитися, якщо 0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0"Німеччина увійде без наміру 0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8"встановити Українську державу і без 0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C"відповідних гасел. Будь-яке насильство викличе опір ». Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942 р. Після хвилі масового дезертирства з лав української поліції навесні 1943 р. військові формування значно зросли і спочатку називалися Українська визвольна армія (Ува), а незабаром взяли популярну вже на той час назву - 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8F"Українська повстанська армія . Очолив її 0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD"Роман Шухевич (Тарас Чупринка). В середині 1943 р. УПА С. Бандери насильно залучила до свого складу майже всі загони Т. Бульби-Боровця та частини ОУН А. Мельника. Залишки їх утворили незалежне партизанське об'діненіе під назвою Українська Народна 0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F"Революційна Армія (УНРА) і продовжували бойові дії проти червоних партизанів і німців аж до кінця 1943 р. (на той час Т. Бульба-Боровець був заарештований німцями і кинутий до концентраційного табору Заксенгаузен). По зонах дії УПА поділялася на три групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА-Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття); УПА-Південь (Поділля). 0%A7%D0%B5%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BE"Четверте формування, УПА-Схід, не вдалося утворити. Згідно з німецькими даними, які підтверджуються українськими еміграційними 0%94%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%B0."джерелами, чисельність УПА в момент найбільшого піднесення боротьби (кінець 1944 початок 1945 р.) досягла 100 тис. осіб. (Деякі сучасні 0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B8"історики вважають, що кількість членів УПА становила 30-40 тис. осіб). Основними об'єктами партизанських дій УПА були німці та їхні союзники; формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом і підрозділи Червоної армії. Вже в грудні 1941 р. головне збори ОУН прийняло постанову, в якій чітко визначалася стратегічна мета і тактична лінія організації: «Готуватися до довгої, затяжної і упертій боротьбі з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил». На етапі становлення основними завданнями повстанських загонів були протидія вивозу робочої сили і продовольства з українських земель до Німеччини та протистояння окупаційним властям. У лютому 1943 р. третя конференція ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби. Перший бій з німцями стався 7 лютого цього року, коли перша сотня УПА під керівництвом І. Перегійняка здійснила напад на містечко Володимирець Волинської області. У березні 1943 р. повстанці 0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC"розгромили табори для військовополонених у Луцьку та Ковелі, а в травні недалеко від спаленого окупантами села Кортеліси, що розташовувалося 0%9D%D0%B0_%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85%D1%83"на шляху Ковель-Рівне, був убитий шеф спецвідділів СА генерал В. Лютце. Таке посилення активності УПА викликало занепокоєння в німецького командування. З травня по листопад 1943 р. тільки на Волині окупанти проводять п'ять великих каральних операцій проти повстанців. Наймасштабніша з них тривала з червня до вересня. У цій акції брало участь понад 10 тис. солдатів, 0%9B%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B8"літаки, танки. Тільки в момент найбільшого загострення протистояння (липень-вересень) відбулося 74 бої, не враховуючи дрібних зіткнень. Втративши майже три тисячі солдатів і офіцерів, фашисти так і не зуміли ліквідувати УПА. Активізація дій УПА у західних регіонах України викликала занепокоєння не лише у німецького, а й у радянського командування, оскільки повстанці ставали «третьою силою», що намагалася втримати під своїм 0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C"контролем значні території. Численні криваві сутички з радянськими партизанами свідчили, що УПА хотіла охопити якомога більше українських земель і ні з фашистами, ні з більшовиками владу ділити не збиралася. Щоб не упустити ситуацію в західноукраїнських землях з-під контролю, в серпні 1943 р. за наказом радянського командування з Білорусії в район Ковеля та Любомля було перекинуто 2 тис. радянських партизанів, але, втративши в протистоянні з повстанцями понад півтори тисячі осіб, ці формування були змушені відійти. Про спробу УПА утвердитися у вигляді «третьої сили» свідчить 0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"статистика: лише в жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Повстанці були змушені в роки війни воювати ще й на третьому фронті - проти поляків. Початком конфлікту стали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійснені польською Армією Крайовою (АК) в 1941 р. Незабаром ці терористичні акції були поширені й у Галичині та на Волині. Бажаючи «прорубати польський коридор» від Перемишля до Львова, керована з Лондона Армія Крайова, починає винищувальну акцію «Буря». Основною її метою було взяти під 0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C"контроль землі, втрачені у 1939 р., до приходу радянських військ. Тільки на Холмщині у 1943-1944 рр.. польські формування знищили майже 5 тис. українців. Спроби керівництва УПА досягти порозуміння і звернення митрополита А. Шептицького успіху не мали. На Волині, в Галичині і Закарпатті почалася різанина, жертвою якої стали не лише солдати, а й десятки тисяч мирних жителів, як українців, так і поляків. Кривава українсько-польська боротьба, то спалахуючи, то затухаючи, тривала аж до 1947р. Зростання лав УПА, поповнення загонів людьми різних національностей і політичних поглядів зумовлювали необхідність суттєвого перегляду ідеології та політики ОУН-Б. Тому в серпні 1943 р. був скликаний III Надзвичайний великий збір ОУН-Б. Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти «московсько-більшовицького і німецького ярма, за побудову Української самостійної соборної держави», а й виробив соціально-економічну та політичну платформи організації. В основу програмних положень щодо соціально-економічної сфери було покладено принципи багатоукладності економіки, соціальної справедливості, державного захисту малозабезпечених верств населення. Суттєвим зрушенням у політичній сфері стала відмова ОУН від одноосібного домінування, визнання права на існування інших політичних течій і партій. Загальною демократизації національного руху мали сприяти продекларовані 0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0"свобода друку, слова, думки, віри, 0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4"світогляду, рівність всіх громадян України, незалежно від національної приналежності, 0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE"право національних меншин розвивати свою мову і культуру. Під час війни, намагаючись максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили, ОУН-Б продовжує еволюціонувати в демократичному напрямі. 0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%B5"Саме з ініціативи ОУН-Б неподалік від Самбора в Галичині 11 липня 1944 було скликано збори, у якому взяло участь 20 представників різних довоєнних партій Західної 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8"України (крім ОУН-М) і східних українців. Тут і був створений Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яку одні історики називають «тимчасовим українським парламентом», інші - «координаційним воєнно-політичним центром». 0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80"Характерно, що платформа УГВР не лише повністю увібрала програму III Збору ОУН-Б, але й пішла шляхом посилення 0%94%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%8F_2"демократичних засад. Зокрема, в ній підкреслювалося, що нереволюційні методи боротьби також доцільні і допустимі, наголошувалося, що 0%94%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%8F"демократія є основним принципом представництва. З наближенням лінії фронту до підконтрольних УПА районам її керівництво спочатку вирішило зайняти позицію невтручання в протистояння між вермахтом і Червоною армією. У цей час ставка робилася на збереження і зміцнення своїх сил, вичікування слушного моменту для вирішального удару. З урахуванням цього, очевидно, і слід сприймати укладення угоди про ненапад у липні 1944 р. між невеликою частиною УПА, яка перебувала в горах на німецькому боці фронту, і вермахтом. Проте це були не союзницькі відносини, а вимушені кроки обох сторін. 0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0"Німеччина вже не мала ілюзій щодо українського руху. І хоча на цьому етапі боротьба повстанців проти фашистських окупантів мала затухаючий 0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80"характер, вона все ж тривала майже до останніх днів німецької окупації. 1 вересня 1944 в районі Коломиї відбулася остання сутичка повстанців з гітлерівцями. Після заняття радянськими військами Лівобережжя і Донбасу основний удар УПА спрямовує проти радянських партизанів і підрозділів Червоної армії. Отже, в роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль «третьої сили», яка представляє і відстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів і польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона була змушена дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, спроба поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування сприятливого моменту для вирішального удару. [2, с.481]

64. Розкрийте причини та особливості операції “Вісла” та оцініть її наслідки для українського населення західних областей. Операція «Вісла» — 0%95%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D1%87%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0"етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

Акція супроводжувалась масовим насильством над українським населенням. Польська комуністична міліція озброювала польських селян-шовіністів, що знищували цілі села, вбиваючи навіть дітей і жінок. Після закінчення Другої світової війни антиукраїнський терор був, головно, справою рук польської комуністичної просталінської влади, але не тільки її. Брали участь у цьому частини польського крайнього правого підпілля — Національних Збройних Сил (NSZ) і Національної Військової Організації (NOW). Озброєна група під командуванням «Волиняка» винищила майже всіх мешканців села Малі Куровичі — 300, за даними польського сейму, а 2000, згідно з рапортами УПА. На думку командирів УПА, «Волиняк» співпрацював з НКВС. У селі Верховина учасники NSZ вбили 194 українських селян, в тому числі 65 дітей. Інший відділ, який належав до АК, замордував 460 українців у селі Павлокома.

Докладніше: 0%A2%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B0_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B8"Трагедія села Павлокоми, 0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D1%86%D1%96"Різня в Березці, 0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%86%D1%96"Різня в Горайці, 0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%A1%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%96"Різня в Сагрині та 0%9F%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%D1%96"Пискоровичі

Популярний девіз поляків: «Українців за Сян!».

На початкових етапах операції на Закерзонні не було частин 0%A3%D0%9F%D0%90"УПА, а тільки невеликі загони самооборони і українське населення було майже беззахисне, але скоро через Сян переходять 3 частини УПА, що починають бойові дії проти Війська Польського, польської міліції і загонів 0%9D%D0%9A%D0%92%D0%A1"НКВС.

Командирами УПА було наказано не проводити терору проти польського цивільного населення (знищувати тільки озброєних шовіністів).

УПА починає співпрацювати з польською організацією «Воля і незалежність», що постала з 0%90%D1%80%D0%BC%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B0"Армії Крайової. ВіН саботувала вивіз українського населення до СРСР. Командир Штендер-Прірва, що був висланий командування УПА Львівського регіону для припинення україно-польського протистояння і порозумітися з АК для спільної боротьби проти сталінізму писав: «ВіН проводив пропаганду серед солдатів Війська Польського, аби вони по-людськи ставилися до українського населення, не виганяли його до СРСР і дивились крізь пальці на втечу чи ухиляння від переселення. Під час виселення багато українських родин знайшло, за згодою ВіНу, притулок у польських селах». Але провід 0%9E%D0%A3%D0%9D%D0%A0"ОУН і польський уряд в еміграції не дійшли порозуміння і співпраця була місцевого характеру.

На теренах Закерзоння, що були під контролем АК ситуація була спокійнішою, але поступово АК була розброєна і владу передали комуністам.

Згідно з офіційними даними, в 1944–1947 роках від рук УПА загинуло 599 цивільних осіб польської національності (з них 368 в 1945 році). Варто відзначити, що до «цивільних осіб» статистика зараховує також учасників збройних відділів «самооборони» (за винятком ормовців), які брали активну участь в антиукраїнському терорі. Але заступник міністра внутрішніх справ генерал Владислав Пожога підтвердив, що від рук цілого польського підпілля загинуло близько 10 тисяч цивільних осіб, або майже у 20 разів більше, ніж від рук УПА.

27 серпня 1949 року у Польщі урядовим декретом українці позбавлені права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на залишене там нерухоме майно0^%9^E%D0^%BF%D0^%B5^%D1^%80%D0^%B0^%D1^%86%D1^%96%D1^%8^F_%C2^%AB%D0^%92%D1^%96%D1^%81%D0^%BB%D0^%B0^%C2^%BB"[4].