Розділ 3. Дизайн прогноз

Важко оцінити ефективність соціальної реклами, оскільки вона не має конкретного передбачуваного ефекту. Важливо тут те, що соціальна реклама - це реклама не конкретного товару, а деякого «ставлення до світу». Воно може проявитися (або не проявитися) тільки в довгостроковій перспективі. Причому результат заздалегідь невідомий. Соціальних плакатів має бути більше, ніж, наприклад, політичних, а на даний час все навпаки.

Метою соціального плакату є вплинути на установки людей відносно тих чи інших соціальних проблем, таких як злочинність, проблема СНІДу, алкоголізму, здоров'я та благополуччя нації і т.п. Тож ця проблема має вирішуватись, я вважаю, найближчим часом. Так як вище згадані проблеми є дійсно проблемами сучасності.

3.1 Результати передпроектного дослідження

Аутизм - це частина суспільства, в якому я живу.

Аутизм – це специфічний діагноз, який характеризується комплексом симптомів, які відображаються відхиленням в мовленні, соціалізації і стереотипних рухах.

Аутизм - це розлад нормального функціонування. Коли говорять про хворобу, то, як правило,  мають на увазі  етіологію. Причини аутизму невідомі, тому в  цьому випадку  лікують симптоми.

Мислення  аутиста характеризується  замкнутістю, що викликає проблеми зі спілкуванням. Діти-аутисти не мають  таких характеристик свідомості і поведінки, які б регулювали їх взаємини із суспільством, їх рухи відрізняються стереотипністю та повторюваністю. В залежності від виду аутизму спостерігають різну поведінкову логіку дітей.

У дітей з синдромом Аспергера логіка розвинена непогано; вони важко концентруються на якомусь завданні, але із завзяттям можуть добиватися свого, якщо їх щось зацікавить. При цьому порушенні діти володіють мовою, але мають відсутній погляд та досить бідну жестикуляцію, дорожать своїм житлом, але абсолютно байдужі до сім'ї.

При синдромі Ретта дитина перестає цікавитися оточенням, може почати «забувати» все, чого вона навчилася раніше.  З часом у неї погіршується здатність до руху і мислення.

Основним у поведінковій логіці дітей з синдромом Каннера є те, що вони не звертають уваги на зовнішні подразники і живуть у своєму світі. Хворі на таку форму аутизму не надто активно використовують мовлення, не дивляться в очі при розмові, часто повторюють фрази за співрозмовником і для них характерна стереотипна поведінка.

Але якщо дитину навчати, якщо займатись її поведінкою, якщо встановлювати для неї правила, то звичайно,  можна буде спостерігати розвиток.

Ставлення суспільства до таких дітей різне, воно залежить від країни. В США, держава гарантує навчання усіх дітей аутистів. Суспільство підтримує такі сім’ї, адже для батьків болісно, коли дитині встановлюють такий діагноз. Важливо, щоб у сім'ях не соромились цієї проблеми

Як вважає доктор Вірджинія Бассі, експерт зі світовим ім'ям у галузі клінічної психології та психофармакології, професор Університету Сан-Франциско: «Батьки –  це перші вчителі будь-якої дитини. Їх роль дуже важлива, особливо в цій ситуації. Найголовніше, щоб вони змогли повірити в те, що їх дитина може навчитись».

В Америці розроблені  спеціальні програми, за якими  хворих дітей соціалізують - з дітьми граються, ходять з ними до спортзалу.

В Україні існує проблема повної відсутності інфраструктури для нормальної соціальної адаптації та життя особливих дітей.

В Україні аутизм – це стигма, тому тут набагато важче соціалізувати дітей, але це роблять в дитячому садочку «Дитина з майбутнім». Цей садочок унікальний впровадженням комплексної програми роботи з дітьми-аутистами, яка включає як приватні уроки так і групові заняття.  Дітей вчать знаходитись в групі поміж дітьми, вчать спілкуватись з ровесниками. Ми можемо в садочку спостерігати прогресс дітей  з моменту  коли вони прийшли  в ці групи  і до тепер. Діти приходять абсолютно ізольовані, ніхто з ними не хоче гратись, тому, що вони агресивні. До цього вони  відвідували приваті заняття або проводили свій час вдома, але вдома їм дозволяли робити все, чого вони хотіли. Дітей у дитячому садочку вихователі починають вчити. Тут є чіткі правила, які вони повинні виконувати,  встановлені певні рамки для виховання їх поведінки, як і для будь-якої людини.

Діти-аутисти перед вступом до садочку проходять тестування, що дає змогу дізнатись про їх емоційний, психологічний і фізіологічний потенціал. Завдяки цим параметрам визначають на якому рівні знаходиться дитина. Потім, базуючись на цих даних, розробляють різні цілі для кожної дитини, щоб вони змогли досягнути наступного рівня розвитку. Діти відвідують індивідуальні заняття з викладачами, програма  яких відповідає  їх цілям розвитку. Після того як вони відпрацювали ці навички індивідуально, вони можуть застосувати їх  в групах, поміж усіма дітьми.

Спеціально навчений персонал працює з такими дітьми із дня в день методично, повторюючи одну і ту саму дію багато разів,  щоб привчити до неї дитину. Через шість місяців вже можна побачити, що така дитина починає гратись з іншою дитиною, тримає її за ручку, як діти виходять парою надвір і спокійно граються один з одним.

Окрім зазначеного, програми в садочках включають академічне навчання – цифри, букви, письмо - усе, що необхідно для підготовки до школи, покращення моторики, і все те, чого потребує конкретна дитина.

Існують різні програми, і відповідно різні підходи до вирішення цієї проблеми. Взяти під контроль поведінку - це перший і найголовніший підхід.  Тільки тоді, коли поведінка контролюється, починається програма розвитку дитини. Найважливіша частина роботи – це навчити дитину на індивідуальному занятті і практикувати це вміння в групі дітей.  Не важливо розумна дитина чи ні, якщо ви живете в суспільстві, то вагомою є взаємодія з іншими людьми, адже без спілкування  важко досягти успіху.

Немає таблетки, яка  могла б вилікувати від аутизму. Препарати спрямовані на подолання певного симптому, наприклад, агресії. Поведінку хворої дитини можна виправити і без медикаментозного втручання, а якщо якісь ліки необхідні, то їх призначають.

Серед аутистів зустрічаються чудові і талановиті люди. В Америці є спеціальні програми, які пропонують підтримку цим людям, щоб вони могли самостійно жити. Вони можуть жити частково незалежно – в групових будинках під наглядом і з зовнішньою підтримкою. У них є робота – вони можуть працювати в супермаркеті, ресторані чи працювати садівниками.

При правильному підборі виховних та лікувальних заходів розвиток більшості дітей з аутизмом прогресує.

Найважче – змінити менталітет людини і її відношення до хвороби - багато батьків соромляться і почувають себе винуватими.

На сьогоднішній день у світі розробляються спеціальні програми для навчання дітей-аутистів. Проте в Україні немає розвиненої інфраструктури,  батькам хворої дитини нікуди звернутись з цією проблемою. З розширенням знань педіатрів про цей розлад, шанси дітей з аутизмом на щасливе і повноцінне життя підвищуються. Педіатрам необхідно інформувати таких батьків щодо організацій, які займаються навчанням дітей-аутистів і відправляти їх до спеціалізованих закладів, таких як дитячий садочок «Дитина з майбутнім».

Навчально-реабілітаційна школа-садочок «Дитина з майбутнім» був відкритий в Києві 15 листопада 2010 року. Ініціатива його створення належала батькам хворих дітей.  На жаль, усі центри, які існують в Києві і інших містах України, відкриті лише завдяки зусиллям батьків, а не завдяки державі. Коли батьки стикаються з цією проблемою, їм приходиться самостійно створювати центри для таких дітей. Дитячий садочок «Дитина з майбутнім» не виняток, активну участь у його створенні взяла єврейська община та  сім'я Марковичей.

На сьогоднішній день в Україні створена ціла низка центрів допомоги дітям-аутистам. Серед них: «Сонячне коло», «Сонячне подвір'я», «Сходинки», «Школа життя», «Дитина з майбутнім» та ін.  На жаль, недостатнє фінансування цих закладів не дає можливості їм повноцінно працювати.

Наше суспільство не готове до вирішення проблем дітей з особливостями розвитку. Ми уже розуміємо, що батьки дітей-аутистів, які виростають з віку дитячого садочку, задають собі запитання – до якого закладу вести цих дітей далі? Таких дітей не завжди можна віддавати у звичайну школу, так як вони вимагають інакших підходів до навчання. В класі, де буде 30 дітей, хтось обов’язково буде дражнити таку дитину. Потрібно розуміти вразливість душі дітей-аутистів - вони швидко закриваються в собі, більш чутливі до навколишнього світу. При навчанні дітей в спецілізованих школах, які не мають ліцензії,  їхні батьки стикаються також із юридичною проблемою: діти не можуть отримати атестат про середню освіту, і це потребує рішень на рівні держави. Дуже хочеться, щоб держава доброзичливо ставилася до дітей, хворих на аутизм.

Ще один феномен сучасного суспільства – це діти індіго.

Діти індиго — це люди, які від народження мають особливі здібності, наприклад, можуть бачити енергетичне поле людини, так звану ауру, володіють даром передбачення, їм дуже легко даються іноземні мови, вони надзвичайно талановиті — співають, малюють, пишуть вірші, танцюють, підбирають мелодії на музичних інструментах та багато всього іншого. Більше того, люди, які вірять у те, що діти індиго справді існують, а не є новітнім міфом сучасного світу, кажуть, що в деяких з цих дітей змінено генний код. При цьому діти зі зміненим кодом мають імунітет проти раку, СНІДу та інших важких та практично невиліковних на сьогодні хвороб. Олена Мазур, голова правління Київського просвітницько-миротворчого цетру, стверджує, що, за даними досліджень іноземних спеціалістів, людей зі зміненим генетичним кодом зараз є близько одного відсотка від усього населення землі. І їх число постiйно збільшується.

Мрія кожного батька чи матері мати талановиту, чутливу та надзвичайно розумну дитину. І особливо приємно, якщо син чи дочка має імунітет проти найстрашніших хвороб сучасності. Молоді батьки зараз можуть сподiватися, що в них народиться саме така надзвичайна дитина. Адже дослідники проблеми дітей індиго кажуть, що такі люди почали «приходити в цей світ» ще у 70-х роках ХХ століття, а зараз серед новонароджених близько 90 відсотків малюків мають паранормальні здібності. Важливо лише ці здібності побачити та не «ламати дитину через коліно», даючи непотрібні їй знання.

Чи справді діти індиго існують, чи це лише вигадка сучасного світу? Були припущення, що особлива психологічна чутливість дітей пов'язана з сьогоднішнім перенасиченням світу інформацією. Так діти змалечку чують радіо, бачать передачі по телевізору, а у деяких сім'ях iз малих років мають доступ до комп'ютера та інтернету. Відомо, що мозок дитини особливо чутливий до інформації. У однорічних канал сприйняття світу цілком відкритий, трирічні дуже здібні до вивчення мов, малювання, співів, танців. А з часом можливість сприйняття зменшується. І вже дорослі використовують переважно ті знання про світ, які отримали в дитинстві. Відомо також, що ми використовуємо свій мозок на мізерний вiдсоток від його можливостей, даних людству від природи. Отже, були припущення, що діти індиго — це звичайні діти, з якими просто більше «займалися» дорослі. Були й припущення, що особливі здібності дітей пов'язанi з погіршенням екології на планеті, в тому числі з радіацією.

Тим часом езотерики стверджують, що діти індиго — це представники наступної раси земних людей, ті, яким будуть дані більші можливості, порівняно з попередньою расою. Вони народжуються не в найбільш благополучних сім'ях, навіть частіше в тих батьків, яким буде потрібна допомога їхньої дитини. І допомога ця полягатиме в тому, щоб дати нові знання про світ старшим людям, які живуть в системі обмежень, правил та чітких уявлень про те, «що є добре, а що погано». Знання цих дітей, на думку езотериків, пов'язані з так званими «знаннями душі», більше того, вони вірять, що ці діти — це втілені в земнi істоти янголи, які прийшли в цей світ для того, щоб врятувати його, відвернути від передбачуваного містиками апокаліпсису. Проте якщо їм постійно «обрубувати крила», якщо все світло, яке ці діти несуть у світ, буде світові непотрібним, якщо їх зустрічатимуть лише глум, недовіра, підкреслена демонстрація силових методів (це стосується як батьків, так і вулиці), то ці діти боляче переживатимуть втрату своєї індивідуальності. Дехто може дійти до самогубства, дехто погодиться зі своєю участю бути «сірою конячкою», інші — стануть активними поборниками правил, небезпечними анархістами та борцями із системою.

Ті методи, про які говорять прихильники версії дітей індиго, знайшли безумовне схвалення у психологів усього світу. А найпрогресивніші сучасники — філософи, письменники, діячі культури, деякі політики та громадські діячі давно кажуть про те, що людство має стати добрішим до інакомислячих, в тому числі й до представників інших культур, інакше ці непорозуміння і далі виливатимуться в розгул тероризму, а людство продовжуватиме страждати на неврози, алкоголізм та наркозалежність.

Отже, психологи пропонують батькам більше слухати власну дитину, розпитувати про її уявлення про світ, навіть якщо дитинка ще зовсім маленька — тим несподіванішими і цікавішими можуть виявитися її відповіді. Обов'язково треба розвивати здібності дитини, адже існує теорія, згідно з якою кожен від народження має прекрасні здібності — і до малювання, і до мов, і до музики, лише не в усіх ці здібності розвинули. У більшості вони так і залишилися у зародковому стані. А той, кому пощастило розвинути хоча б частину, став відомим та успішним.

Хотілося б, щоб більшість діток виховували так, начебто вони справді є втіленням янголів та майбутніми геніями. Впевнена, що батькам будь-якої дитини є що відкривати в ній. Цікаво, що езотерики стверджують: діти індиго не обов'язково є лідерами. Ці діти люблять свободу, а лідерство часто передбачає підпорядкування авторитету. Саме тому для них є неприйнятним ні бездумно слухатися інших, ані підпорядковувати когось собі. Їх сила — у співпраці, творчому розвитку, взаємодопомозі. Як на мене, навіть якби таких дітей не було, їх варто було б вигадати. Хоча б заради того, щоб люди навчилися берегти природу і пробачати собі подібних, щоб перестали думати категоріями успіху та завоювання, щоб не було, як співав колись В.Висоцький, «насильства і безсилля». Тоді світ і справді став би кращим.