7.5. Операції з обслуговування міжнародних розрахунків

Розрахунки в міжнародній торгівлі – це регулювання платежів за гро­шовими зобов’язаннями та вимогами, що виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цьо­го банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відно­сини з іноземними банками.

Банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у трьох загальноприйнятих фор­мах: банківський переказ, інкасо, акредитив.

Банківський переказ – просте доручення банку своєму банку-корес­понденту виплатити певну суму грошей на прохання і за рахунок імпортера (переказо­давця) іно­земному одержувачу (бенефіціару) з визначенням способу від­шко­дування банку-платнику виплаченої ним суми.

Банківські перекази здійснюються в безготівковій формі на підставі платіж­них доручень, що адресуються одним банком іншому. Комерційні або товаро­супроводжувальні документи (ра­хунки-фактури, транспортні, страхові та інші доку­менти) спрямовуються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру на­пряму, минаючи банки.

За цією формою розрахунків банки не несуть ніякої відповідальності за платіж: поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту представлення платіжного до­ручення.

Інкасо – доручення експортера своєму банку отримати від імпортера без­посередньо або через інший банк визначену суму чи підтвердження того, що ця сума буде виплачена у встановлені строки. Залежно від видів документів, що підлягають інкасуванню, виокрем­люють документарне та чисте інкасо.

Документарне інкасо – це інкасування через банк суми, що належить от­ри­ма­ти від по­купця проти вручення пакета документів (фінансових докумен­тів, що супроводжуються комер­ційними документами; комерційних докумен­тів, що не супроводжуються фінансовими докумен­тами).

Чисте інкасо – це інкасування через банк суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета фінансових документів, що не супроводжу­ються комерційними документами.

Роз­рахунки з інкасо регулюються Уніфі­кованими правилами з інкасо в редакції 1996 року (публікація Міжнародної торгової палати № 522).

Акредитивна форма рідше використовується в міжнародних розрахунках порівняно з банківським переказом та інкасо, однак саме акредитив найпов­ніше забезпечує своєчасне отримання експортної виручки, тобто максималь­но відповідає інтересам експортера.

Застосування акредитива в міжнародних розрахунках регулюється спе­ціальними документами – Уніфікованими правилами та звичаями для доку­ментарних акредитивів, виданими Міжнародною торговою палатою у 1993 р. (публікація МТП № 500).

Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, в силу якої банк, що діє на прохання та на підставі інструкцій свого клієнта, повинен здійснити платіж третій особі у встановлений термін, якщо експортером виконані всі умови акредитива.