3. Фінансове планування

Підприємства в умовах ринкової економіки розробляють бізнес – плани з метою планування фінансово- господарської діяльності. Бізнес – планування використовується для обгрунтування процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу.

Система фінансового планування на підприємстві включає три основні підсистеми:

• перспективне фінансування планування;

• поточне фінансове планування;

• оперативне фінансове планування.

Кожна із цих підсистем передбачає певні форми фінансових планів, їхній зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються. Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих запасів, досягнення високої результативності виробничо – господарської діяльності, створення умов, які б забезпечили платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

Мета фінансового планування – забезпечення оптимального розподілу коштів, необхідних для успішної та інвестиційної діяльності, а в кінцевому підсумку- досягнення прибутковості фірми. Планування спрямоване на усунення помилкових дій у сфері фінансів та зменшення невикористаних внутрішніх резервів. Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства в плановому періоді.

Основними завданнями фінансового планування є:

1. забезпечення необхідними фінансовими ресурсами операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;

2. визначення ефективних напрямків вкладення капіталу;

3. налагодження раціональних фінансових відносин з іншими суб”єктами господарювання;

4. забезпечення виконання зобов”язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами;

5. збільшення доходів;

6. забезпечення контролю за фінансовим станом.

Основними методами фінансового планування є:

1. Балансовий - передбачає балансування доходів та видатків, а також визначення конкретних джерел покриття окремої статті витрат.

2. Нормативний – на основі певних фінансових норм визначається потреба у фінансових ресурсах. Такими норативами є ставки податків, зборів, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів, відсотки по кредитах.

3. Розрахунково – аналітичний – передбачає складання фінансового плану на підставі аналізу фактичних фінансових показників.

4. Оптимізація планових рішень – полягає в розробці варіантів планових розрахунків для вибору найбільш оптимального. До основних планових рішень можна віднести: максимум прибутку, економіч фінансових ресурсів, економія поточних витрат, мінімум вкладення капіталу.

Процес фінансового планування складається з таких етапів:

• аналіз фінансової ситуації;

• розроблення загальної фінансової стратегії;

• складання поточних фінансових планів;

• коригування, узгодження і конкретизація фінансового плану;

• розроблення оперативних фінансових планів

• контроль за заплановими показниками

Лекція 9

Тема: Фінансова санація підприємства

План

1. Фінансова криза на підприємстві

2. Економічна сутність санації підприємств

3. Менеджмент фінансової санації підприємства

4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств

1. Фінансова криза на підприємстві

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

1. спад кон'юнктури в економіці в цілому;

2. зменшення купівельної спроможності населення;

3. значний рівень інфляції;

4. нестабільність господарського та податкового законодавства;

5. нестабільність фінансового та валютного ринків;

6. посилення конкуренції в галузі;

7. криза окремої галузі;

8. сезонні коливання;

9. посилення монополізму на ринку;

10. дискримінація підприємства органами влади та управління;

11. політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

12. конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

• Низька якість менеджменту.

• Дефіцити в організаційній структурі.

• Низький рівень кваліфікації персоналу.

• Недоліки у виробничій сфері.

• Прорахунки в галузі постачання.

• Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

• Прорахунки в інвестиційній політиці.

• Брак інновацій та раціоналізаторства.

• Дефіцити у фінансуванні.

• Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;

• зростання тиску на ціни;

• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).