7. Українські землі у складі Речі Посполитої : політичний та соціально-економічний розвиток ( др. Пол. 16- сер. 17 ст. ).

Правовий режим Польщі після Люблінської унії поступово розповсюдився і на землі, де проживало українське й білоруське населення. Кріпосницький гніт посилився. У багатьох місцевостях панщина сягнула 5-6 днів на тиждень. Третій Литовський статут ( 1558 р.) законодавчо оформив закріпачення основної маси селян. Статут дозволяв шляхтичам до 20 років розшукувати селян-втікачів, а умови переходу від одного шляхтича до іншого було обставлено такими вимогами, що на практиці було нереальним.

Щоб залучити українських феодалів на свій бік, польський король видавав їм жалувані грамоти на володіння землею, угіддями і селами.

Але незважаючи на іноземний гніт та панування феодального ладу, на Україні в 17 ст. развивалось землеробство, зростали старі і з”являлись нові міста. Розвивалося й ремесло: створювалися цехи, зароджувалось мануфактурне виробництво. Основна маса продукції ремісників вироблялася в містах, більшість з яких мала 2-3 тис. жителів. До початку 17 ст. Київ, Львів і деякі інші міста славилися як великі торгові центри, до яких прибували купці з багатьох держав. Запровадження безмитної торгівлі в прикордонних містах Московської держави суттєво розширило асортимент товарів, що надходили з України. В 1624 р. король Сигізмунд 3-й Ваза оголосив суботу днем вільної торгівлі, що значно інтенсифікувало ринкові процеси.

7. Виникнення українського козацтва та його роль в історії українського народу ( 15 - сер. 17 ст. ) .

На півдні Киїського воєводства з другої пол. 16 ст.різко прискорюється процес формування нового стану - козацтва. Джерелом, з якого формувалося казацтво , було місцеве подніпровське населоення, що продовжувало жити на території Південної України і Середнього Подніпров”я, незважаючи на постійну загрозу з боку крмських татар , і втікачі , прерважно селяни, із Західної і Північної України, які рятуючись від покріпачення, масами тікали в ці малозаселені місця, де не було ще панського гніту.

Перші згадки про козацтво відомі з кінця 15 ст. Тоді українські козаки згадуються в дипломатичному листуванні між Росією, Польщею, Кримом, Туреччиною, Молдавією і Валлахією. Очевидно козацтво набуло вже певної сили, для досягнення якої йому потрібен був певний час.

Протягом пер. пол. 16 ст. козацтво на Україні кількісно зростало, набирало сил, про що свідчать численні скарги татар і турків на напади козаків та їхні вимоги приборкати „свавільців”.

Для Запорізької Січі протягом багатьох десятиліть її функціонування був характерний найширший спектр політичної діяльності. На українських землях не було практично жодної сфери життя, яка б залишалася поза увагою Коша Війська Запорозького. Він матеріально підтримував діяльність братств та навчальних закладів, фінансував просвітницьку роботу православних церков і монастирів.

З початку 17 ст. Військо Запорозьке поступово почало відмовлятися від локальних політичних акцій, а зосереджує свою увагу на вирішенні фундаментальних питань. Зокрема, намітився союз між козацтвом і православним духовенством, яке після Брестької унії 1596 р.почало зазнавати утисків і преслідувань на рівні державної системи Речі Посполитої.

У 1620 р. Запоріжжя, в особі гетьмана Петра Сагайдачного, взяло найактивнішу участь у політичній акції загальноукраїнського значення - відновленні діяльності православної ієрархії.

Існування Запорізької Січі , як цілком самостійної сили, було визнано в міжнародному світі. Кіш Війска Запророзького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства та інших країн. Він укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував, коли йому було вигідно, окремі держави або їх коаліції.

Дух козацтва , який розлився по всій Україні, охопив найрізноманітніші сфери життя і значною мірою зумовив тенденції розвитку наступного етапу- утвердження на українських землях державних органів управління. Держава , яка виникла в роки визвольної війни 1648- 1654 рр. Була її суспільно- політичним дітищем.