7. Монгольський фактор в руській історії : сутність золотоординського іга та специфіка панування Золотої Орди на південно-західних і північно-руських землях.

Завоювання руських земель супроводжувалося знищенням тисячі міст і сіл; вивезенням людей в полон ; підривом продуктивних сил країни ; розпалюванням ворожнечі між князями, що законсервувало феодальну роздрібненість. Українські землі потрапили у васальну залежність від Золотої Орди, яка проявлялася насамперед у трьох сферах : економічній, політичній, військовій.

Економічна залежність зводилася до обкладання місцевого населення даниною, від якої звільнялася лише церква. Спочатку данину збирали татарські урядовці - баскаки, а згодом відповідальність за її сплату поклали на князів.

У політичній сфері залежність полягала у затвердженні Ордою князів на престолах та видача нею ярликів (грамот ) на управління землями, не рахуючись ні з правами князів на той чи інший престол, ні з бажанням народу. Закрема, Київ було передано у влодіння володимиро-суздальським князям,- які одними з перших визнали зверхність Орди,- а згодом під владу ханським намісникам. У результаті Київ втрачає значення не лише політичного і економічного, а й церковного центру. Наприкінці 13 ст. митрополит переїхав звідти у Володимир-на-Клязьмі.

Військова залежність передбачала обов”язок руських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах. Крім того, з метою недопущення відродження Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала розпалювання ворожнечі між місцевими князями,а також періодичні спустошливі походи на їхні володіння. Лише до сер. 14 ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.Занепали ремесла і торгівля, були зруйновані міста. За підрахунками археологів, із 74 руських міст 12-14 ст., відомих із розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 - так і не пінялися з руїн, а ще 15 міст з часои перетворилися на села. Домонгольського рівня кам”яне будівництво досягло лише через 100 років після навали Батия.

7. Інкорпорація українських земель у державно-політичні і соціально-економічні системи Литви, Польщі та інших держав ( сер.14-сер.16 ст.) .

Соціально-політичний устій та основі феодальні інститути, що склалися на українських та білоруських землях у давньоруський період, залишилися незмінними й після інкорпорації їх до складу Великого князівства Литовського. У межах астаннього ці землі зберігали внутрішню політико-географічну єдність, структуру місцевого управління та їх адміністративно-теріторіального поділу. Відносини місцевих князів з центральною владою регулювались уставними грамотами, котрі гарантували недоторканість існуючих тут феодальних порядків. Великокнязівський уряд постійно проголосшував і сповідував принцип „старини не рухати”, тобто збереження колишнього статусу земель, місцевих князів і бояр. У свою чергу, удільні князі зобов”язувалися сплачувати великому князю литовському щорічну данину й надавати у разі потиреби військову допомогу.

У 1385 р. в литовському місті Крево була укладена Польсько-Литовська унія, яка спричинила експансію католицизму на українські та білоруські землі й викликала реальну загрозу поширення на них влади польських феодалів. Необхідність політичного об”єднання Литовської держави та її централізації штовхала великокнязівський уряд Вітовта на ліквідацію удільних князівств на українських і білоруських землях, їх ліквідація у 90-х роках 14 ст. сприяла політичній цетралізації Литовської держави, зміцненню влади литовських феодалів.

Протягом 14-15 ст. поглиблювалися тенденції державного зближення Литви й Польщі, що супроводжувалося посиленням релігійно-національного гніту. Економічний розвиток українських і білоруських земель відбувася в умовах невпинного наступу феодалів на селянські общини, зростання феодальних повинностей та залежності селян, поглиблення класового розшарування міського населення. А після Люблінської унії (1569 р.) правовий режим Польщі поступово розповсюдився і на землі, де проживало українське й білоруське населення. Кріпосницькій гніт посилився.

Але незважаючи на іноземний гніт та панування феодального ладу, на Україні в 16ст. розвивалось землеробство, зростали старі і з”являлись нові міста, розвивалось ремесло.Запровадження безмитної торгівлі в прикордонних містах Московської держави суттєво розширило асортимент товарів, що надходили з України.