32. Україна в період тимчасової лібералізації суспільно-політичного та економічного життя в срср (сер.50-х-сердед.60-х рр.).

На сер. 50-х рр. усі сфери життя України продовжували перебувати під впливом сталінщини. Свідомість переважної бльшості людей підпорядковувалась стереотипам, які десятиріччями насаджувалися тоталітарним ладом. Але в суспільному житті назрівали кардинальні зміни. 14-25 лютого 1956р.відбувся ХХ з”їзд КПРС. Хрущов в своїй доповіді сказав правду про сталінські злочини. Це поклало початок розкладу тоталітарного ладу: ліквідовувалися концтабори; розформовувалися значні сили внутрішніх військ; почалася реабілітація засуджених.

Отже, суть кардинальних змін, що розпочалися після смерті Сталіна, полягає у лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в припиненні кампанії проти націонілізму; певному уповільненні процесу русифікації; частковій реабілітації жертв сталінських репресій; зростанні українського чинника в державному та громадському житті; розширенні прав республіки в економічній, фінансовій та юридичній сферах; активізації дій української дипломатії та більшій відкритості УРСР для різнобічних контактів з іноземними державами. У 1953-1964 рр. в суспільному житті за інерцією панували комуністичний романтизм та соціальна міфологія. Водночас лібералізація створила грунт для поширення інщих поглядів та виявів активності - стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтелігенції. Цим опозиційним системі процесам та явищам були притаманні нечисельність учасників, організаційна слабкість. Однак вони були симптомами нестабільності системи, яка перебувала у перехідній фазі свого розвитку. На поч. 60-рр. нестабільність ставала дедалі відчутнішою.

33. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ у 60-х - сер. 80-х рр.

Якщо в галузі економіки принаймні декларувалися деякі реформи,а це підсумки восьмої п”ятирічки – вони були кращими за останні 35 років. Дві третини промислової продукції одержано за рахунок підвищення продуктивності праці. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств, в сільському господарстві валова продукція зросла на 16%. Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних ресурсів, зокрема нафти й газу, на досягненні успіху будь-якими методами.

В політичній сфері брежнєвське керівництво намагалося зберегти існуючий режим, не втратити спадкоємність з владними інститутами попередніх десятиріч. Головними елементами цієї спадкоємності були ігнорування принципу розподілу влади, збереження декративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС. Це поширилося особливо після серпневого втручання у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р.

Характерними рисами курсу „стабілізації” були такі ознаки:

• підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівниківу радах, обмеження їхньої реальної влади.

• зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.

• зведення нанівець самостійності громадських організацій , їх фактичне одержавлення.

• згортання гласності.

• перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

У брежнєвський пріод інтенсивно відбувався процес злиття функцій партійного і державного апарату, підміни держави та її органів партією. П.Шелест наголошував: „Партійний орган зобов”язаний керувати всіма ділянками господарського і культурного будівництва”. За Щербицького зазначені процеси отримали новий імпульс, посилилося зрощення партійних і державних структур. У 1985 р. комуністи становили 68,3% складу народних депутатів Верховної Ради УРСР, а 1987 р. - 43,7% складу місцевих Рад республіки. І це при тому , що майже 47,5% складу міських і районних виборних партійних органів УРСР у 1985 р. становили управлінські кадри - голови колгоспів, директори підприємств, працівники радянських установ та ін. Якщо в перші роки радянської влади партійний курс у Радах проводився через комуністів, які входили до їх складу, то у брежнєвський період зникає навіть тінь самостійності Рад у їх ставленні до партійних комітетів.

Хоча КПУ невпинно зростала, партійний вплив на багатьох ділянках знижувався. Значною мірою це було зумовлено дією негативних тенденцій у розвитку самої партії. Курс на „стабільність” практично сприяв незмінності кадрів, як у вищих так і у нижчих ешелонах влади, що мало, негативні наслідки.