1. Первіснообщинний лад - доба кам”яного віку,епоха міді-бронзи на території України.Трипільська культура.

Свій початок історія України бере в палеоліті,або стародавньому кам”яному віці - найдавнішому періоді людстства,який тривав приблизно від 2,5 млн. до 12тис. років тому. Протягом палеоліту відбувся процес формування самої людини та аснов її суспільної організації,були виготовлені перші знаряддя праці з каменю, дерева,кістки та рогу,сформувалися трудові навички, людина оволоділа вогнем,навчилася виготовляти собі одяг,взуття,споруджувати примітивні наметоподібні житла. Тоді ж зародилися перші релігійні і світоглядні уявлення та мистецтво.

Освоєння людиною міді і вплив цього явища на подальший розвиток господарства та культури великий.Саме в цю епоху основними заняттями тогочасного населення стає землеробство і скотарство,роль яких у порівнянні з попередньою неолітичною епохою стає провідною,а мисливства,рибальства,збиральництва - другорядною,допоміжною.Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили тварин,було винайдене колесо,а так з”являється колісний транспорт.

У мідному віці з”являється спеціалізіція господарства окремих регіонів. Якщо за попередніх епох господарчого розмежування між окремими групами населення не існувало,то в енеоліті у різних природних зонах сформувалися два світи - світ землеробів та світ скотарів.Таку поляризацію енеолітичного населення з точки зору форм господарювання називають першим великим суспільним поділом праці.

Трипільська культура є основною і найвідомішою енеолітичною культурою України,тому її періодизація є періодизацією мідного віку.Пам”ятки Трипілля поділяють на три етапи: ранній (4000-3600),середній (3600-3000),пізній (3000-2350 р.до н.е.). Відкрита ще наприкінці 19ст. археологом Хвойкою В.В.

Основу високорозвиненого господарства трипільців становили землеробство і тваринництво. Причому,якщо на ранньому етапі землеробство було мотичним,то на середньому й пізньому - орним, з викристанням тяглової сили тварин.Цікавою була у трипільців глиняна пластика: жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител тощо.

Занепад трипільської культури спричинився цілим комплексом факторів : неспроможністю землеробів адаптуватися до прогресуючого всихання клімату; сегментизацією колись єдиної культури в умовах розселення трипільців на величезних обширах Правобережжя Дніпра; натиском войовничих племен ямної культури із задніпровських степів,племен кулястих амфор з північного заходу та іншими. Але не всі трипільці

зникли: частина населення влилася до складу пришельців і взяла участь у формуванні ряду інших культур.

2. Формування цивілізованого суспільства на території України у добу раннього залізного віку: кіммерійці,скіфи,сармати та античні держави Північного Причорномор”я.

Початок раннього залізного віку на території України характеризується пршвидшенням темпів історичного поступу, утворенням найдавніших великих племінних союзів переддержавного рівня та раньодержавних утворень- Кіммерії, Скіфії, Сарматії, виникненням в північному Причорномор”ї унаслідок Великої грецької колонізації античних держав - Ольвії,Тіри, Херсонеса і Боспорського царства, появою перших писемних відомостей про події у південній частині України.

Першим кочовим народом в українських степах були кіммерійці.

Сформувалися вони передважно на круті білозерської культури пізньої бронзи й були, на думку дослідників іраномовним етносом, але з деякою фракійською домішкою.Кіммерійське суспільство пройшло більшу частину шляху до остаточної ліквідації первісно-общинних відносин і стояло на порозі класоутворення й державної організації, хоча через цей поріг так і не переступило. Подальший його розвиток був обірваний навалою скіфів.

Скіфська доба в історії України тривала від середини 7ст.до н.е. по 3 ст. до н.е. Виділяють два етапи - архаїчний ( 7-6 ст. до н.е.) та класичний ( 5-4 ст. до н.е.).Для першого характерна орієнтація скіфів на зв”язки з державами Передньої Азії,а для лругого - з античними державами північного Причорномор”я.

Найважливішим джерелом етнографії Великої Скіфії є „Історія” Геродота.За Геродотом ,Велику Скифію населяли кілька скіфських народів,що відрізнялися між собою формами господарства та побуту. Найближчі землі до Ольвії займали калліпіди або елліноскіфи- населення з рисами грецької та скіфської культур. На північ ,у лісостеповому Правобережжі мешкали скіфи-орачі ,які,за Геродотом, „сіють зерно не для власного вжитку,а на продаж”. Це були праслов”яни ,нащадки племен чорноліської культури.

Таким чином ,Велика Скіфія та її найближча периферія були конфедерацією кочових і землеробських племен,різних за своїм походженням. що населяли степові та лісостепові й поліські райони сучасної України. Ця картина ще коригувалась.але в цілому така реконструкція етногеографії Великої Скифії за Геродотом,відповідає дійсності.

Крім військово-політичних факторів занепад Великої Скифії спричинився й іншими : погіршенням кліматичних умов і висиханням степів,деградацією трав”яного покрову внаслідок тривалого інтенсивного випасання худоби, занепадом економічних ресурсів лісостепу через їх надмірну експлуатацію.В комплексі це призвело до руйнування економічних основ Скіфії,загибелі її як держави.

З падінням Великої Скіфії провідна роль у політичному та культурному житті переходить до сарматів. З ними пов”язаний досить тривалий період стародавньої історії України.Загалом античні автори знали такі сарматські племена: роксолани,язиги,аорси,алани,сіраки. Ці племена або їхні об”єднання мешкали в різних регіонах сарматського світу,змінюючи час від часу місця свого проживання, що фіксує їх поступовий рух зі сходу на захід, до кордонів Римської імперії.

Сармати являли собою ранньокласове суспільство. Воно характеризувало наявністю майнового розшарування, виділенням панівної верхівки при збереженні архаїчних родоплемінних суспільних інститутів та колективної власності на землю. При цьому політична влада опиняється в руках найбільш вдалих та авторитетних війскових вождів. Постійні грабіжницькі війни посилювали владу таких вождів, навколо яких гуртувалися військові дружини.Головним заняттям сарматських племен на території України було екстенсивне кочове скотарство. Ремеслами для кочових скотарів були чинбарство,кушнірство,лимарство,стельмахівство, зброярство.

Остаточно алани зійшли з історичної арени після 375р.н.е. коли нові могутні кочовики зі сходу - гуни,перетнувши Танаїс(Дон),винищили і спустошили землі аланів.Цими подіями в степах Південної України закінчується сарматська доба, яка тривала майже 600 років.

Колонізація Північного Причорномор”я була частиною так званої Великої Грецької колонізції 8-6ст. до н.е. На території Північного Причорномор”я можна виділити чотири окремі зони античної колонізації: Південне Побужжя, Подністров”я,Кереченський півострів,південно-західний берег Криму. Освоєння грецькими поселенцями узбережжя Півн.Прич.

відбувалося поступово. 6ст.до н.е. було часом заснування більшості північнопричорноморських держав.

Виділяють два періоди : перший тривав від др. пол.7ст.і приблизно до сер. 1ст.до н.е. Він характеризувався тісними культурними та економічними зв”язками як з Грецією,так і з місцевими племенами. В матеріальному та духовному житті колоністів домінували еллінські традиції, умовно цей період можна назвати грецьким або еллінським.Другий період-- римський- припадає на сер.1ст. до н.е.- 70рр.4ст.н.е.Політика

міст поступово переорієнтовується на Рим.

Засновані на чужих землях міста-держави спочатку мали суспільну організацію,подібну до грецьких полісів того часу. Північнопричорноморські поліси буди рабовласницькими державами-республіками (ариситократичними або демократичними). З часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. У 480р. до н.е. ряд полісів об”єднався в єдине Боспорське царство.

Антична колонізація принесла в Північне Причорномор”я найпрогрисивніщі досягнення грецької цивілізації. Завдяки стародавнім грекам до нас дійшли описи тогочасної природи нашої батьківщини,господарства ,звичаїв,культури місцевих племен. Північне Причорномор”я входило в зону найвищого піднесення античної культури,яка склалася в рабовласницьких державах Греції й Риму на початку 1-го тис. до н.е.й існувала до перших століть н.е.

3. Східні слов’яни в ІУ – поч.. ІХ ст..: доба військово – політичних союзів; літописна характеристика племінних княжінь. Полянське княжіння та заснування старокиївської династії.

Цей період характеризується суспільними змінами, появою та становленням тих факторів, що сприяли у ІХ ст..виникненню Давньоруської держави.Соціально – економічна сфера: ускладнюється техніка землеробства, з’являються нові знаряддя праці. Земля і результати праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей. Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшаруванню, розкладу родово – общинного ладу, формуванню феодальної системи. Значного поширення набувають ремесла – залізо обробне, ювелірне, гончарне, косторізне.. Відокремлення ремесла від с.г. , зародження товарного виробництва у УІІІ – Х ст.. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. Політична сфера: Утворення племінних князівств та їх федерацій. За свідченням арабських авторів, уже в УІІІ – ІХ ст.. існувало три осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово – Суздальська). Найбільшим було державне утворення, яке літописець називає Руською землею, з центром у Києві. Це була доба військово – політичних союзів, військової демократії. Суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалась у руках знаті. Становлення державності у східних слов’ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку: еволюція родоплемінної організації, збільшення об’єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і норм управління. Роль народних зборів поступово занепадає і на перший план виходить князівська влада( спочатку виборна, а потім спадкова), зростаюча зовнішньополітична активність, прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.