62. Відповідальність платників податків, штрафні санкції за податкові правопорушення.
Податкове правопорушення - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність.
За порушення законів з питань оподаткування застосовуються такі види юридичної відповідальності :
Фінансова
Адміністративна
Кримінальна.
Правопорушення і санкції:
Не подання у строки заяв та документів для взяття на облік у відповідному органі державної податкової служби, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних ,тягнуть за собою накладення штрафу на само зайнятих осіб (ПП) штраф в розмірі 170 грн. , на юридичних осіб 510 грн. У разі не усунення таких порушень або за ті самі дії вчинені протягом року особою до якої були застосовані штрафні санкції за таке порушення тягнуть за собою штраф на само зайнятих осіб 340 грн. , на юридичних осіб 1020грн.
Не подання банками або іншими фінансовими установами , відповідним органам ДПС повідомлення про відкриття або закриття рахунків платників податків , тягне штраф 340 грн.
Не подання або порушення порядку подання платником податків інформації для формування та введення державного реєстру фізичних осіб, штраф 85 грн., а за ті самі дії вчинені повторно протягом року 170 грн.
Не подання , подання з порушенням встановлених строків , подання в неповному обсязі, з недостовірними відомостями або помилками, податкової звітності про суми доходів нарахованих на користь платника податків і суми утриманого з них податку – штраф 510 грн. , за ті самі дії ,повторно -1020грн.
Не подання, несвоєчасне подання , платником податків або іншими особами зобов’язаними нараховувати або сплачувати податки – штраф 170 грн. , за кожне таке не подання або не своєчасне подання здійснене протягом року 1020грн. , по 170грн. за квартал.
Не забезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів., - штраф 510 грн. , повторно – 1020 грн.
Не сплата платником податків , фізичною особою єдиного податку у порядку та у строки визначені законом – штраф в розмірі 50 % з суми єдиного податку встановленого для його платників.
У разі , якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податків, зменшення суми бюджетних відшкодувань та зменшення від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток і ПДВ тягне штраф – в розмірі 25% від нарахованого податку, при повторному порушенні протягом 3 років 50 %. З суми податку
За порушення використання та порядку торговельного патенту
а) За порушення порядку використання торгового патенту – штраф у розмірі збору за 1 календарний місяць
б) За здійснення діяльності без отримання торгових патентів – штраф у подвійному розмірі за весь період здійснення такої діяльності, але не менше под.. його розміру за 1 місяць.
10. У разі якщо платник податків не сплачує самостійно визначеного податку
протягом строків визначених податковим кодексом , такий платник податку притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
а) при затриманні до 30 календарних днів включно у розмірі10 % погашеної суми податкового боргу
б) при затриманні більше 30 календарних днів у розмірі 20 %.
11. Не нарахування , не утримання не перерахування податків, платником в тому
числі податковим агентом, до або підчас виплати доходу на користь іншого платника податків:
а) тягнуть за собою штраф у розмірі 25% з суми податку ,що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету
б) ті самі дії вчинені повторно протягом 3 років – штраф 50 % з суми податку
в) ті самі дії вчинені 3 рази та більше за 3 роки – штраф 75 %.
57. Основні елементи оподаткування. Класифікація податків згідно пку.
Елементи оподаткування:
Обєкт оподаткування.
Субєкт оподаткування(платник)
Маштаб податку.
Одиниця оподаткування.
Податкова база.
Податковий період і звітний період.
Ставка податку і метод оподаткування.
Способи і терміни сплати податку.
Порядок сплати податку.
Порядок повернення надмірно і не правильно сплачених сум.
Відповідальність за податкові правопорушення.
Податкові пільги.
В Україні встановлюють такі загальнодержавні та місцеві податки і збори:
Податок на прибуток підприємства.
Податок на доходи фізичних осіб.
ПДВ.
Акцизний податок.
Збір за першу реєстрацію транспортного засобу.
Екологічний податок.
Рентна плата за транзитне транспортування нафти, газу,та аміаку за територію України.
Рентна плата за газ, нафту, які видобуваються в Україні.
Плата за користування надрами, плата за землю.
Збір за користування радіочастотними ресурсами України.
Збір за спеціальне використання води.
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
Фіксований сільськогосподарський податок.
Збір за розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства.
Мито.
Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електрику та теплову енергію.
Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, для споживання усіх форм власності.
До місцевих податків належать:
Податок на нерухоме майно відмінно від земельної ділянки.
Єдиний податок.
Збір на провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Збір за місця паркування транспортних засобів.
58. Адміністрування податків . Терміни подання податкових декларацій.
Контролюючим органом є:
Органи державної податкової служби, щодо податків, які направляються до бюджету та державних цільових органів.
Митні органи, щодо мита акцизного податку на додану вартість, які відносяться до додаткового законодавства у разі ввезення товарів і предметів на митну територію України,або вивезення товарів чи предметів з митної території України.
Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби,які уповноважені здійснювати заходи, щодо стягнення податкового боргу в межах їх повноважень. Помилково або надміру стягнені суми грошових зобов’язань підлягають поверненню платнику крім випадків наявності у платника податкового боргу. Обовязковою умовою повернення сум грошових зобов’язань є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та надміру сплаченої суми. Платники податків зобов’язані зберегти документи пов’язані із податковим законодавством не менше 1095 днів з дня подання податкової звітності . Податковою адресою фізичних осіб вважається місце її проживання за яким вона ведеться на облік як платник податків ( така особа може мати не більше однієї податкової адреси). Податковою адресою юридичної особи є місце знаходження юр. особи, відомості що містяться в ЄДРПОУ.
Податкова декларація, розрахунок - це документ, який подається платником податків контролюючому органу у відповідні терміни.
Податкова декларація подається за базовий звітний період щорік.
Календарному місяцю в тому числі в разі сплати місячних авансових внесків протягом 20 календарних днів що настав за остатнім календарним днем звітного податкового місяця.
Календарному кварталу або календарному півріччю ( в тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем квартального періоду .
Календарному року протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного календарного року.
Календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб підприємств протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного року.
У разі якщо останній день строку подання подання податкової декларації припав на свято або вихідний день то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день,що настає за вихідним або святковим днем.
59. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (патентування торговельної діяльності).
Торговельний патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта господарської діяльності займатися торговельною діяльністю, д-ю у сфері послуг згідно з переліком КМУ, а також торгівлю валютними цінностями і д-ть у сфері розваг.
Торговельна д-ть яка підлягає патентуванню – це роздрібна, гуртова торгівля, а також громадського харчування.
Патент є:
Простий;
Пільговий;
Короткостроковий( отримується терміном від 1 до 15 днів на проведення короткострокових заходів пов’язаних з реалізацією та рекламою товарної продукції, провадження виставок та ярмарок).
Торговельний патент видається терміном 60 календарних місяців, і плата за патент здійснюється на 1 місяць наперед.
Не є платниками збору за патент:
Аптеки що перебувають в державній та комунальній власності.
Підприємства споживчої кооперації у селах та селищах.
Фізичні особи підприємці, які здійснюють д-ть в межах ринків усіх форм власності.
Фізичні особи підприємці, які здійснюють продаж вирощених на підсобному господарстві продуктів рослинництва і тваринництва.
Фізичні особи підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна.
Суб’єкти господарства утворені грошовими організаціями інвалідів, які реалізують продукцію виключно вітчизняного виробництва.
Суб’єкти господарства, які реалізують такі продукти вітчизняного виробництва: хліб, борошно, молочні продукти, яйця, овочі, фрукти, картоплю, мед, продукти дитячого харчування.
Суб’єкти господарювання, які провадять комп’ютерні та відео ігри.
Юридичні та фізичні особи, які є платниками єдиного податку.
З придбанням пільгового патенту проводиться торгівля такими товарами:
А) незалежно від країни походження:
- товари повсякденного вжитку;
- продукти харчування;
- вироби медичного призначення через торговельні установи створені громадськими організаціями інвалідів;
- товари військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і навчальних закладів.
- насіння та корми,сірники , термометри.
Б) товари виключно вітчизняного виробництва:
- поштові листівки, марки, конверти;
- товари народного промислу( крім антикваріату і тих які становлять культурну цінність)
- готові лікарські засоби, зубні порошки, пасти, мило, туалетний папір, вугілля, проїзні квитки, зошити.
Ставка збору за патент складає:
На території міст Києва та обласних центрів від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної зарплати.
На території м. Севастополя, міст обласного значення та районних центрів від 0,04 до 0,2 від мінімальної зарплати.
В інших населених пунктах до 0,1 розміру мінімальної зарплати.
Ставка збору за патент за здійснення торгівлі валютними цінностями - 1,2 розміру мінімальної зарплати.
Ставка збору за пільговий патент – 0,05 розміру мінімальної зарплати.
54 Аналіз використання трудових ресурсів
Забезпеченість виробничого підприємства трудовими ресурсами, раціональне їхнє використання та висока продуктивність праці є принципово важливою умовою його нормального функціонування. Тільки в такому випадку можливо забезпечити зростання ефективності виробництва, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції.
Мета аналізу використання трудових ресурсів - виявлення, оцінка та мобілізація резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві за рахунок підвищення кадрового потенціалу та організаційно-технічного рівня виробництва.
Зазначена мета реалізується при виконанні комплексу задач:
- оцінка ступеня виконання завдань (норм, плану, нормативів) трудових показників та дослідження їхньої зміни в динаміці;
- оцінка забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів трудовими ресурсами в цілому, за категоріями й професіями;
- оцінка ефективності використання трудових ресурсів;
- оцінка впливу факторів на трудові показники;
- оцінка співвідношень трудових показників;
- визначення впливу ступеня використання трудових ресурсів на показники діяльності підприємства;
- розробка заходів щодо поліпшення трудових показників для прийняття управлінських рішень.
Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами включає:
- зіставлення фактичних даних про чисельність окремих категорій працюючих із плановими та нормативними;
- аналіз структури персоналу;
- аналіз забезпеченості підприємства кадрами за професіями;
- аналіз руху робочої сили;
- аналіз якісного складу трудових ресурсів (на підставі співвідношень основних і допоміжних робітників; робітників, які працюють за відрядною та погодинною формами організації праці; рівня кваліфікації робітників).
У процесі аналізу чисельності та складу персоналу його поділяють на дві групи: промислово-виробничий та непромисловий персонал.
Промислово-виробничий персонал - це працівники, які зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні (працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів, лабораторій, заводоуправління, складів та охорони).
Непромисловий персонал - працівники, які входять до чисельного складу підприємства, але їхня діяльність не пов'язана з виробничим процесом (працівники житлово-комунального господарства, медичних установ, транспорту, дитячих садків та ясел, навчальних закладів, культурних установ та ін.).
Промислово-виробничий персонал у статистичній звітності поділяється на робітників і службовців. До робітників належать, в основному, працівники, зайняті безпосередньою дією на предмети праці, переміщенням сировини, матеріалів, напівфабрикатів і продукції, доглядом за засобами праці й контролем за роботою устаткування, контролем технологічного процесу та якості продукції й іншими видами обслуговування виробничого процесу. До робітників відносяться категорії безпосередньо робітників, а також молодший обслуговуючий персонал, тобто робітники, які не мають безпосереднього відношення до виробничого процесу, а це - робітники охорони, водії легкових машин, кур'єри, гардеробники та ін., а також учні. У складі службовців слід виділяти керівників, професіоналів та спеціалістів .
Структура чисельності персоналу за категоріями в звітному році при зіставленні з рівнем показника минулого року принципово не змінилась. Значну частину персоналу складають робітники, частка яких у минулому році становила 90,1%, у звітному - 90,3%, абсолютне відхилення склало +0,2%. План із забезпеченості цеху трудовими ресурсами в звітному році недовиконаний на 0,6%, що обумовлено меншою чисельністю промислово-виробничого персоналу в порівнянні з планом на 3 особи, у тому числі за категоріями персоналу: робітників на 2 особи, молодшого обслуговуючого персоналу на 1 особу. Невиконання плану за указаними категоріями персоналу, в найбільшій мірі, зумовлено непопулярністю робітничих професій сталеплавильного виробництва через тяжкі й шкідливі умови праці, незадовільний рівень заробітної плати, соціальну незахищеність робітників.
При аналізі забезпеченості підприємства трудовими ресурсами значну увагу приділяють оцінці забезпеченості підприємства кадрами найважливіших професій і аналізу якісного складу працівників за кваліфікацією. Узагальнюючим показником рівня кваліфікації робітників є середній тарифний розряд, який визначається за професіями в розрізі структурних підрозділів та по підприємству в цілому:
де Е - середній тарифний розряд;
Е - конкретний тарифний розряд;
Чр - чисельність робітників, які працюють за конкретним тарифним розрядом, осіб
Кваліфікаційний рівень працівників залежить від їхнього віку, стажу роботи та освіти, тому при аналізі слід вивчати та оцінювати вплив кожного з цих факторів на склад робітників. Рівень зазначених факторів постійно змінюється внаслідок руху робочої сили, тому при аналізі забезпеченості підприємства трудовими ресурсами значну увагу приділяють також дослідженню показників руху робочої сили за певний період часу.
Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку коефіцієнтів обороту з приймання на роботу та вибуття, плинності кадрів, постійного складу працівників. У часи фінансово-економічної кризи доцільно аналізувати ще й структуру зайнятості (повної та неповної) за категоріями працюючих.
Коефіцієнт обороту з приймання на роботу (Кпр):
де Ч"р - кількість прийнятих на роботу працівників, осіб; Ч - середньооблікова чисельність працівників, осіб.
Коефіцієнт обороту з вибуття (Ке):
Ке = Ч в / Ч, (9.3)
де Че - кількість працівників, що звільнилися, осіб.
Коефіцієнт плинності кадрів (Кпк):
Кпк = Чп>/Ч, (9.4)
де Чпк - кількість працівників, що звільнені за власним бажанням й за порушення трудової дисципліни, осіб.
Коефіцієнт постійності складу персоналу підприємства (працівників) (Кпс)
К пс = Чрік/ Ч, (9.5)
де Чрік - кількість працівників, що пропрацювали на підприємстві весь рік, осіб.
При аналізі руху робочої сили необхідно вивчити причини звільнення працівників (за власним бажанням, скорочення кадрів, через порушення трудової дисципліни та ін.) й розробити заходи щодо усунення причин, що вплинули негативно.
16 Нарахування виплат за час відпустки
Згідно з роз'ясненням фахівців Міністерства соціальної політики України, обчислення середньої заробітної плати для оплати працівникам часу щорічної відпустки провадиться з урахуванням норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок).
Відповідно до п.2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка.
Під час обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки враховуються: основна заробітна плата (оклад, тарифна ставка), доплати, надбавки, премії, що не мають одноразового характеру (відповідно до положення про преміювання), винагороди за підсумками роботи за рік і за вислугу років, індексація, виплати за час, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (за час попередньої щорічної і додаткової відпусток, за час виконання державних і громадських обов’язків, службового відрядження тощо), та допомога по тимчасовій непрацездатності. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані.
Під час обчислення середньої заробітної плати з розрахункового періоду вилучається час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково. До цього періоду належить період, коли працівник перебував у відпустці без збереження заробітної плати (ст.25 і 26 Закону України «Про оплату праці») (рахуються календарні дні), простої не з вини працівника (рахуються робочі дні).
При неповному режимі роботи період, коли працівник працював у режимі неповного робочого тижня (якщо за наказом по підприємству працівники відділу, цеху тощо були переведені на роботу в режимі неповного робочого тижня), вилучається з розрахункового періоду. Якщо працівник працював у режимі неповного робочого дня, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток провадиться на загальних умовах з урахуванням п.7 Порядку.
Нарахування виплат для оплати часу щорічної відпустки провадиться діленням сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або меншого фактично відпрацьованого періоду) на відповідну кількість календарних днів року (чи меншого фактично відпрацьованого періоду), зменшену на кількість святкових і неробочих днів, установлених законодавством (ст.73 КЗпП), а також на кількість днів, протягом яких працівник не працював, при скороченому робочому тижні, та на кількість календарних днів перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням. Одержаний результат множать на число календарних днів відпустки.
50 Інформаційна база економічного аналізу
Для об'єктивного і всебічного аналізу виробничо-експлуатаційної діяльності підприємств і організацій міського житлово-комунального господарства використовують всі види інформації про їх роботу. Такими джерелами інформації є: планово-нормативні, облікові, звітні й позаоблікові.
До планово-нормативних джерел інформації відносять нормативні, прогнозні, проектні, договірні й планові показники, норми, нормативи, тарифні ставки, довідково-нормативні матеріали, прейскуранти, цінники, проектно-кошторисні документи, технічну документацію і т.п.
Облікові джерела економічного аналізу включають дані бухгалтерського, статистичного і оперативно-технічного обліку, первинні документи (ордери, відомості, наряди, накладні, журнали, табелі обліку робочого часу, регістри обліку, переписів, оперативні зведення та ін.).
Звітні джерела інформації - це дані бухгалтерської, статистичної і оперативно-технічної звітності. Найбільш повний матеріал для оцінки господарської діяльності підприємства міститься в річному звіті, що включає бухгалтерську й статистичну звітність. За допомогою звітних джерел техніко-економічної інформації здійснюється більшість аналітичних розрахунків, оцінюється виконання планових завдань, виявляється динаміка або окремі тенденції зміни досліджуваних показників, обчислюється ефективність використання ресурсів, встановлюються внутрішні резерви аналізованих підприємств і організацій міського господарства. До річного звіту додається пояснювальна записка, тобто короткий аналіз виробничо-експлуатаційної діяльності підприємства із зазначенням позитивних або негативних сторін його роботи.
До позаоблікових джерел інформації відносяться дані, які не передбачаються офіціальними формами звітності, але які можуть бути використані в процесі економічного аналізу господарської діяльності підприємств і організацій. Вони включають акти документальних ревізій, матеріали обстежень, перевірок, постанов, наказів, розпоряджень, анкетування, публікацій, особистих спостережень аналітика, виробничих нарад, хронометражних спостережень, ділової переписки, пропозиції працівників про поліпшення виробничої діяльності підприємства та ін.
Комплексне використання зазначених вище джерел інформації, їх правильне узгодження в економічному аналізі дозволяє всебічно і глибоко вивчити господарську діяльність комунальних підприємств, виявити невикористані внутрішні резерви.
Ефективність аналізу і правильність здійснених на його основі висновків, пропозицій і рекомендацій значною мірою залежать від якості техніко-економічної інформації. У всіх випадках аналітична інформація повинна бути якісною. Оцінюється якість інформації за наступними ознаками: репрезентативність (при вибірковому аналізі), повнота за умови мінімального обсягу, аналітичність, достовірність, раціональність, своєчасність надходження. Якщо ці умови будуть задоволені, то й економічний аналіз зможе виконати поставлені перед ним завдання і буде ефективним.
Відібрані для використання в економічному аналізі джерела інформації підлягають технічній (формальній) і суттєвій (логічній) перевіркам. При технічній перевірці встановлюють: правильність оформлення відповідних документів, звітів з точки зору наявності і заповнення реквізитів, підписів, таблиць, перевірка арифметичних сум, підсумків, підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема процентів, відповідність і спадкоємність цифр, перенесених з інших документів і попередніх років; погодженість цифр у різних формах звітності; погодженість взаємозалежних величин та ін.
При суттєвій (логічній) перевірці виявляють доброякісність аналітичних матеріалів, їх відповідність об'єктивній дійсності, можливість використання для економічного аналізу, перевіряють обґрунтованість і напруженість планових завдань через порівняння їх з наявними у підприємства ресурсами і нормами використання їх. Слід зазначити, що при здійсненні цієї перевірки потрібні знання теорії і практики економічного аналізу, належна кваліфікація і досвід роботи економіста-аналітика.
Усю аналітичну інформацію про господарську діяльність підприємства після перевірки треба аналітично опрацювати, тобто згрупувати показники, розчленувати їх і узагальнити, побудувати відповідні моделі, скласти розрахункові формули, обчислити середні й відносні величини, визначити вплив окремих факторів на зміну аналізованих показників за допомогою економіко-математичних методів з використанням комп'ютерної техніки. Результати розрахунків розміщують у відповідних аналітичних таблицях, монтаж яких здійснюють, виходячи з вимог статистики до їх побудови. Останні для більшої наочності можуть доповнюватись діаграмами, графіками.
Класифікація доходів бюджету бюджетних установ.
Згідно бюджетного кодексу України доходи бюджету бюджетних установ поділяються на доходи загального фонду і доходи спеціального фонду. До спец. фонду належать власні надходження бюджетних установ, спеціальний фонд бюджетної установи - це кошти, які надходять зі конкретною метою і використовуються на відповідні видатки за рахунок цих надходжень, це кошти від надання послуг і виконання робіт, реалізації продукції чи з іншої діяльності з виконання окремих доручень а також благодійні внески. Загальний фонд охоплює всі доходи бюджетної установи крім тих що призначені до зарахування до спец фонду.
Власні надходження поділяються на дві групи:
1. Плата за послуги що надаються бюджетними установами:
1.1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями. (плата за навчання ВНЗ, плата за надання інформації, рекламних послуг, вхідна плата за виставки, ярмарки, плата з медичне обслуговування осіб у відділеннях закладів ох здоров’я)
1.2 Кошти, що отримуються бюджетними установами від господарської чи виробничої діяльності. (надходження коштів від навчально - виробничих майстерень що відповідають профілю роботи установи)
1.3. Плата за оренду майна бюджетних установ (від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що безпосередньо їм належать)
1.4. Кошти, що отримуються бюджетними установами від реалізації майна.
(Сюди входять кошти бюджетних установ, отримані від реалізації необоротних активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей)
2. Інші джерела власних надходжень бюджетних установ. Вони не мають постійного характеру та плануються у випадках, що попередньо обумовлені.
2.1. Гранти та дарунки. До грантів належать фінансові ресурси, що надаються на безповоротній основі та спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою надання гранту, проектом міжнародної технічної допомоги. Це дарунки, благодійні внески від спонсорів і меценатів, а також усілякі пожертви.
2.2. Кошти, що отримуються на виконання окремих доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб.
Це кошти для проведення розрахунків з молодими фахівцями, на виплату стипендій студентам, матеріальної допомоги та доплат до державних стипендій за рахунок замовників, на придбання методичної літератури й навчальних посібників для студентів заочної форми навчання
2.3. Кошти, що отримуються від інших бюджетних установ.
Це кошти, які відповідно до рішень Уряду або календарних планів проведення централізованих заходів (чи інших документів) перераховуються від однієї бюджетної установи до іншої бюджетної установи з певною метою із загального фонду до спеціального фонду бюджету (або в межах спеціального фонду).
Класифікація видатків бюджетних установ
Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Видатки — один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення внутрішніх резервів. Видатки, здійснювані за рахунок загального фонду бюджету, називаються видатками загального фонду, а здійснювані за рахунок спеціального фонду — видатками спеціального фонду. Обидва види видатків суворо плануються в кошторисі, а бухгалтерський облік цих видатків ведеться роздільно на окремих рахунках.
Касові видатки це виплати, здійснені з поточних чи реєстраційних рахунків як готівкою, так і шляхом безготівкових перерахувань. Фактичні видатки — це дійсні, кінцеві видатки установи, оформлені відповідними документами, разом із видатками за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями.
Касові і фактичні видатки є окремими етапами руху бюджетних коштів та об’єктами БО і в бюджетних установах касові та фактичні видатки плануються і обліковуються за єдиною номенклатурою видатків.
Порядок складання кошторису доходів і видатків
Кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень, установлених Законом України «Про Державний бюджет».
Кошторис має дві складові.
Загальний фонд — це кошти, що надходять із загального фонду бюджету та підлягають розподілу за повною економічною класифікацією на здійснення видатків з метою виконання бюджетною установою основних функцій.
Спеціальний фонд кошторису — це обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету, що підлягають розподілу згідно з економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.
Процес складання проектів кошторисів починається з того, що Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи повідомляють головним розпорядникам бюджетних коштів дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік. Ці дані формуються з огляду на планові доходи державного й місцевих бюджетів на наступний рік. Разом з цими даними головним розпорядникам коштів бюджету надаються необхідні інструктивні матеріали для формування бюджетних запитів.
У дохідній частині проекту кошторису зазначаються планові обсяги асигнувань із загального фонду бюджету й обсяги надходжень зі спеціального фонду, які передбачається спрямувати на покриття відповідних видатків бюджетної установи.
Формування дохідної частини загального фонду здійснюється на підставі планових обсягів бюджетних асигнувань, що виділяються на утримання цієї установи. Дані про планові обсяги бюджетних асигнувань повідомляються установі безпосередньо вищою організацією.
У дохідній частині спеціального фонду зазначаються планові обсяги надходжень з інших джерел, одержання яких передбачене відповідними законодавчо-нормативними документами. До таких надходжень належать кошти, одержувані бюджетною установою від надання послуг, виконання робіт і реалізації продукції чи іншої діяльності.
У видатковій частині проекту кошторису визначається загальна сума видатків бюджетної установи за кодами економічної класифікації, а також з розподілом видатків, які планується покрити за рахунок бюджетних асигнувань, і видатків, які планується здійснити за рахунок спеціального фонду.
Визначаючи обсяги видатків, бюджетні установи мають ураховувати об’єктивну потребу в коштах, виходячи зі своїх основних виробничих показників і контингентів, що встановлюються для установ, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм і запланованих заходів щодо скорочення видатків у плановому періоді.
Формуючи видатки, бюджетна установа враховує такі показники:
- мережу та контингенти, які вона обслуговує, тобто оперативно-виробничі показники своєї діяльності (кількість шкіл, чисельність учнів у них, кількість лікарень і лікарняних ліжок тощо);
- норми бюджетних видатків на розрахункову одиницю (на клас у школі, ліжко або ліжко-день у лікарні, на дитину або дитино-день у дошкільній установі).
При цьому норми бюджетних видатків — це обсяг витрат (у натуральному або вартісному виразі), установлений згідно з основними показниками діяльності установи.
Відповідно до встановлених лімітів бюджетних асигнувань головні розпорядники та розпорядники вищого рівня здійснюють щомісячний розподіл асигнувань із загального фонду й доводять їм відповідні лімітні довідки про бюджетні асигнування. Лімітна довідка є документом, який містить затверджені бюджетні призначення (установлені бюджетні асигнування) та їх щомісячний розподіл, а також показники, які відповідно до законодавства мають бути визначені на підставі відповідних нормативів. Крім того, бюджетна організація подає до вищої організації штатний розпис, який визначає структуру організації, к-сть штатних одиниць за кожним структурним підрозділом і в цілому по установу. В штатному розписі вказують посадові оплати, надбавки, доплати до посадових укладів. Вищі організації протягом 2 тижнів після отримання лімітної довідки складають і подають проекти зведених кошторисів до Мін Фін Україіни, Мін Фін АРК і місцевих фінансових органів для складання і затвердження річного розкладу призначень відповідних бюджетів і щомісячного розкладу асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.
31. Основні завдання ревізії операцій з основними засобами і нематеріальними активами
Основні заcоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у виробництві або постачанні товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Збереження основних засобів, забезпечення їх нормального стану та раціональне використання є основним завданням колективу підприємства. Звідси у програмі проведення комплексної ревізії основною є перевірка операцій, пов'язаних із основними засобами. Важливими завданнями ревізії основних засобів є: 1. Перевірка дотримання умов, що забезпечують зберігання основних засобів та нематеріальних активів. 2. Перевірка законності та правильності операцій, пов'язаних із рухом основних засобів, нематеріальних активів та їх документальним оформленням. 3. Перевірка правильності віднесення активів до основних засобів. 4. Перевірка правильності і своєчасності нарахування та включення у витрати виробництва амортизаційних витрат. 5. Перевірка правильності проведення переоцінки основних засобів. 6. Перевірка правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з рухом основних засобів. 7. Перевірка своєчасності освоєння виробничих потужностей, виконання показників ефективності використання обладнання. 8. Виявлення не використовуваного обладнання, обстеження його стану, умов збереження. 9. Перевірка операцій, пов'язаних з орендою основних засобів. У ході ревізії основних засобів перевіряють: - Забезпечення контролю за наявністю і збереженням основних засобів (правильність віднесення об'єктів до основних засобів, правильність класифікації основних засобів, правильність оцінки і переоцінки основних засобів, питання організації аналітичного обліку і матеріальної відповідальності за основні засоби, інвентаризація основних засобів, відповідність даних звітності синтетичному і аналітичному обліку); - Документальне оформлення і відображення в обліку операцій надходження і вибуття основних засобів (використання уніфікованих форм первинної облікової документації, відображення операцій надходження і вибуття основних засобів у реєстрах синтетичного обліку, питання оподатковування операцій при надходженні і вибутті основних засобів); - Нарахування і відображення в обліку амортизації основних засобів (правильність встановлення терміну корисного використання, правомірність і обґрунтованість використовуваних методів нарахування амортизації, правомірність застосування прискореної амортизації, правильність розрахунків амортизаційних відрахувань, правильність відображення амортизаційних відрахувань в обліку); - Відображення в обліку відновлення основних засобів — ремонту, модернізації і реконструкції (документальне оформлення операцій, способи проведення ремонту, правомірність віднесення витрат з ремонту на собівартість, відображення операцій з реконструкції і модернізації в обліку).
Нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше від одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Важливими завданнями ревізії нематеріальних активів є: 1. дати оцінку стану збереження, ефективності використання;
2. виявити наявні факти порушень чинного законодавства щодо правомірності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних працівників ревізованого підприємства при придбанні, використанні, реалізації і ліквідації окремих об’єктів нематеріальних активів;
3. розробити заходи з реалізації рішень, прийнятих за матеріалами ревізії: притягнення до
відповідальності винних службових осіб з відшкодуванням збитків, нарахування і стягнення штрафних фінансових санкцій на користь державного бюджету за допущені порушення чинного законодавства на об’єкті контролю, які пов’язані з оподаткуванням доходів підприємства.
32. Функції фінансового контролю.
Основу процесу фінансового контролю складає аналіз предмета чи явища з метою вивчення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення, ефективності використання у всіх сферах господарської діяльності.
Державний фінансовий контроль охоплює і громадський сектор економіки, і підприємницьку діяльність і функціонує за допомогою перевірок податкових розрахунків, виконання організаціями держзамовлень, порядок надання та повернення субсидій, дотацій, кредитів, а також застосовуваних податкових пільг.
Об'єктом контролю виступає процес фінансово-господарської діяльності суб'єктів ринкових відносин, т. е. сфера грошових відносин між державою та юридичними і фізичними особами, сфера бюджетного процесу, перерозподілу доходів і надходжень та ефективного використання.
До функцій фінансового контролю належать:
1) аналіз - включає в себе спектр дій з аналізу, вивчення виконання чинного законодавства в частині використання коштів державного бюджету; виявлення відхилень в формуванні доходів і витрат суб'єкта фінансової діяльності; відхилення у сфері фінансової діяльності державних інститутів (міністерств, відомств, інших органів); аналіз причин відхилень (дослідження фактів, які спричинили те чи інше відхилення, виявлення винних осіб);
2) коригування - включає розробку пропозицій щодо усунення виявлених порушень фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій, інших суб'єктів контролю;
3) попереджувальна функція - полягає в розробці заходів щодо запобігання порушень, зміцненню фінансової дисципліни, підвищенню ефективності фінансового контролю, вдосконалення контрольної роботи, розробці нових методів і способів контролю на підставі матеріалів узагальнення результатів перевірок.
У сучасних умовах пріоритетним напрямком є попереджувальна функція, спрямована на профілактику порушень та зловживань, вдосконалення засобів попередження порушень, оперативне реагування на неправомірну поведінку з метою запобігання можливих порушень і зловживань, припинення цих дій, виявлення винних.
Фінансовий контроль, виконує функцію управління і регулювання всіх фінансових взаємовідносин у державі між його інститутами, органами, суб'єктами фінансової діяльності. Такі його елементи, як суб'єкт контролю, об'єкт контролю, предмет контролю, принципи контролю, метод (методика) контролю, техніка і технологія контролю, прийняття рішення за результатами контролю, оцінка ефективності контролю, визначають механізм фінансового контролю.
Розпорядники бюджетних коштів та їх функції.
Для здійснення програм і заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, що надаються фізичним і юридичним особам, які не мають статусу бюджетної установи ,можуть надаватись їм тільки через розпорядника бюджетних коштів. Види розпорядників бюджетних коштів за обсягом їх прав: — головні розпорядники бюджетних коштів; — розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня. Головні розпорядники визначаються відповідно до Бюджетного кодексу України і затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, яке має кількісні та часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначенням на взяття бюджетного зобов'язання і здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. Бюджетний запит - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, який містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням відносно обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути : — за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України - органи, уповноважені Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, в особі їх керівників, а також Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; — за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), а також установи і організації, створені органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, які повністю утримуються за рахунок відповідного бюджету, а також міністерства і органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; — за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад. Функції головного розпорядника бюджетних коштів: — розробляє на основі плану діяльності проект кошторису і бюджетні запити та надає їх Міністерству фінансів України або місцевому фінансовому органу; — отримує бюджетне призначення шляхом його затвердження в законі про Державний бюджет України або в рішенні про місцевий бюджет, доводить до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління ними.
Функції розпорядника бюджетних коштів: — затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня; — здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і отримувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів; — отримує звіти про використання бюджетних коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня і отримувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
Якщо в процесі виконання бюджету зміна зобов'язань вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення при приведення у відповідність бюджетного призначення. Постійне бюджетне призначення містить витрати спеціального фонду бюджету, яке дає право здійснювати їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень у спеціальний фонд. Якщо після прийняття закону (рішення) про бюджет відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається на іншого головного розпорядника бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється. Передача повноважень здійснюється повідомленням Міністерства фінансів України (місцевого фінансового органу) Кабінету Міністрів України (місцевої державної адміністрації, відповідної ради) у двотижневий термін. Всі бюджетні призначення втрачають силу після закінчення бюджетного періоду, за винятком випадків, коли окремим законом України передбачені багаторічні бюджетні призначення.
47. Предмет і види економічного аналізу
Економічний аналіз як наукова дисципліна — це система спеціальних знань, пов'язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, виявленням глибинної їх суті і причин, що спричиняють різні відхилення від запланованих показників, договірних зобов'язань, виробничих потужностей, і об'єктивною оцінкою їх виконання. Економічний аналіз забезпечує необхідне обґрунтування планових показників, оскільки його оцінки досягнутого рівня виробництва і витрачання ресурсів, з одного боку, попиту, ринкових цін та ефективності роботи — з іншого, є необхідною умовою планування діяльності підприємства.
48. Методи економічного аналізу
Метод економічного аналізу – системне, комплексне та безперервне вивчання, оцінка та узагальнення впливу факторів на результати діяльності будь-якого економічного об’єкта шляхом опрацювання спеціальними прийомами відповідної інформації з метою обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень для підвищення ефективності виробництва. Розрізняють традиційні (логічні), економіко-математичні методи та методи експертної оцінки.
Традиційні (логічні) методи: порівняння, деталізації, елімінування, статистичні методи.
Економіко-математичні методи: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, дисперсійний аналіз, методи математичного програмування та інші математичні методи.
Методи експертної оцінки: метод колективних експертних оцінок, метод «мозкової атаки», метод синектики, метод контрольних запитань, метод колективного блокнота, метод аналогій, метод інверсії та інші.
49. Елімінування як метод економічного аналізу
Елімінування - означає усунення, виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визнання того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два; потім три і т.д. за незмінних інших. Це дає змогу визначити вплив кожного фактора на величину досліджуваного показника окремо. В аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування: o спосіб ланцюгових підстановок; o спосіб абсолютних різниць; o спосіб відносних різниць; o індексний спосіб. Спосіб ланцюгових підстановок. Він є найуніверсальнішим і використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах факторних моделей. Цей спосіб полягає у визначенні впливу окремих факторів на зміну величини результативного показника з допомогою поступової заміни базисної величини кожного факторного показника у факторній моделі на фактичну величину у звітному періоді. З цією метою визначають низку умовних величин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох факторів, припускаючи, що інші фактори є незмінними. Порівняння величини результативного показника до та після заміни рівня того чи того показника нейтралізує (елімінує) вплив усіх інших факторів, крім одного, та уможливлює визначення впливу останнього на приріст результативного показника. При цьому передовсім підлягають заміні кількісні параметри, далі - структурні, в останню чергу - якісні. Якщо у формулі міститься багато кількісних, структурних або якісних показників, послідовність заміни залежить від оцінки того, які з них є основними, а які похідними, які первинні, а які - вторинні. Напрям впливу визначається як змістом, так і математичним виразом. При цьому потрібно керуватися правилом: як зменшуване береться величина, що розраховується виходячи з фактичних умов, а як від'ємник - величина, що відображає базисний рівень факторів. Використання способу ланцюгових підстановок потребує знання взаємозв'язків факторів, уміння правильно їх класифікувати та систематизувати.
Облік касових операцій. Порядок ведення касових операцій у національній валюті України.
В процесі фін.-господарської діяльності підприємства здійснюють розрахункові операції: з постачальниками і підрядчиками товарно-матеріал.цінностей; з покупцями та замовниками готової продукції, виконаних робіт, чи наданих послуг, з банків.та іншими фін.установами, з бюджетом, з пенс.фондом.
Розрахунки з юрид.особами здійсн. в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку в банку. Розрахунки з фіз..особами здійсн. готівкою через касу підприємства.
Каса-це окремий структурний підрозділ п-ва, який призначений для зберігання коштів і введення розрахунків готівкою. Матеріально-відповідальна особа-касир,з яким уклад. договір при працевлаштуванні.
Ведення кас.операцій регламентується «Положенням про ведення кас.операцій в нац..валюті Укр.», затвердженим НБУ і є обов’язковим до виконання п-вами та організаціями незалежно від виду діяльності і форми власності.
Зарах.коштів з каси на рахунок до банку здійсн. згідно заяви на внесення готівки в банк. А отримання з розрах.рахунку в касі здій по чеку з чек.книжки.
Кас.операції здійсн. первинними касов.документами, в яких неможна робити виправлення і підчистки.
Поступлення коштів в касу оформл. Прибутковими кас.ордерами, які погашуються печаткою п-ва і підпис. Гол.бухгалтером та касиром. При отримані коштів здавальнику видається квитанція.
Видача коштів з каси- Видатковими кас.ордерами, які підпис.керівником, гол.бухгал., касиром і особою які видано гроші.
Для обліку руху готівки по касі є рахунок 30, до якого відкр. такі субрахунки: 301-каса в нац..валюті, 302-в інозем.валюті.
Отримано касу з розрах.рахунку готівку – с
Отримано готівкову виручку від покупців і замовників за реаліз.продукцію Дт30 Кт36
Погашено готівкою в касу дебітор.заборгованість Дт30 Кт377
Повернуто в касу кошти не використані підзвіт.особою Дт30 Кт372
Здано готівку з каси на рахунок до банку Дт 31Кт30
Виплата з каси з/п Дт 66Кт30
Видано з каси підзвіт.особі на відрядження або на госп.операції Дт 372Кт30
Перерах.постачальникам за отримані товар.-матеріальні цінності Дт 63 Кт 30
Погашено іншу кредитор.заборгованість Дт 685 Кт 30
Погашено готівкою по виставленій претензії Дт 374 Кт 30
Облік розрахунків із підзвітними особами.
Підзвіт. Особами вважаються особи які працюють на п-ві і одержали кошти авансом на відрядження або на здійснення господ.операцій.
Підзвіт.особі кошти видаються з каси п-ва згідно наказу керівника при наявності довідки з бухгалтерії що за підзвіт.особою немає заборгованості по раніше виданих авансах. Фактичний час перебування особи у відряджені вираховується за відмітками в квитках щодо виїзду з основного місця роботи і приїзду до місця постійної роботи.
Термін відрядження визнач.керівником п-ва, але не можу бути більшим ніж 30кален.днів в межах Укр. І 60календ.днів за кордоном.
За відрядженим зберігається місце постійної роботи. А також його серед.заробіток за час відрядження. Відрядженій особі відшкодовуються виплати за проїзд, на проживання, виплачуються добові.
Протягом 5 банків.днів підзвіт.особа має повернути невитрачені кошти в касу п-ва і здати авансовий звіт. На підставі отриманого авансового звіту і підтверджуючих документів бухгалтерія відображає синтетичний і аналіт.облік розрахунків з підзвіт.особами в журналі №3.
Видано з каси кошти підзвіт.особі Дт 372 Кт 30
Списано витрати підзвіт.особи на відрядження,проїзд,проживання,добові Дт23,92,93Кт372
Придбано підзвіт.особою запаси, МШП Дт 20,22Кт372
На суму податкового кредиту з ПДВ Дт 641Кт372
Повернено невитрачені кошти в касу п-ва Дт 30 Кт 372
8.Оцінка вибуття запасів згідно п(с)бо №9 «Запаси»
Згідно з П(С)БО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:
1) ідентифікованої собівартості;
2) середньозваженої собівартості;
3) ФІФО;
4) ЛІФО;
5) метод оцінки за нормативними витратами
6) за цінами продажу
1метод використовується по запасах які відпускаються для спеціал.замовлень і проектів, а також для запасів які не замінюють одне одного.
2метод
Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості запасів на початок місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на початок місяця плюс сумарну кількість запасів що надійшли протягом місяця.
3метод
Полягає в тому що запаси списуються у тій послідовності в якій вони надходили на п-во. Тобто, запаси які першими списуються у виробництво, продаж чи інше вибуття оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень запасів, а вартість залишку запасів на кінець місяця оцінюється за собівартістю останніх за часом надходжень запасів
4метод
Полягає в тому що запаси списуються у послідовності протилежній до їх надходження на п-во. Тобто, запаси які першими списуються у виробництво оцінюються за вартістю останніх за часом надходження запасів. З П(с) БО 9 був виключений цей метод у 2004р. у зв’язку з тим що використання даного методу за умов інфляції дає зниження прибутку, а від так зниження податку на прибуток до бюджету що не вигідно державі.
5метод
Полягає у застосувані норм.витрат на одиницю продукції (робіт,послуг) ,які встановлені п-вом з врахуванням нормального використання запасів, праці і діючих цін. Для забезпечення максим.наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повині періодично переглядатися в нормативній базі п-ва.
6метод
Заснований на використані п-вами торгівлі середнього проценту торгівельної націнки
35.Основні завдання ревізії операцій з товарно-матеріальними цінностями
При перевірці обліку виробничих запасів ревізор керується ПС(б)О№7 «Запаси», положенням про проведення перевірки ТМЦ, ПКУ та іншими нормативно – законодавчими актами. Під час ревізії перевіряють операції з приймання ТМЦ за кількістю та якістю, норми витрачання і списання , облік МШП, тарні матеріали , запасні частини.
Послідовність проведення ревізії є наступною:
Інвентаризація ТМЦ;
Перевірка прибуткових та видаткових первинних документів;
Звіти матеріально – відповідальних осіб;
Регістри синтетичного та аналітичного обліку( журнали, відомості);
Головна книга;
Фінансова звітність.
Перед початком інвентаризації матеріально – відповідальна особа складає звіт ( виробничий , товарний, товарно – грошовий ) і дає відповідну розписку , текст якої розміщений на титульній сторінці інвентарного опису. Один примірник передається у бухгалтерію, а другий видається ревізорові. Інвентаризаційна комісія приступає до перевірки наявності ТМЦ. Ревізор слідкує за ходом проведення інвентаризації та самостійно записує її результати. Оформлені і підписані ревізором інвентаризаційні відомості передаються у бухгалтерію, де на їх основі складають порівняльну відомість, яку перевіряє ревізор. Після проведення інвентаризації ревізор приступає до перевірки повноти оприбуткування ТМЦ на основі первинних документів( укладені договори з постачальником і підрядчиками, рахунки, накладні, ТТН, податкові накладні, акти про приймання запасів , довіреності , вимоги на списання запасів, лімітно – забірні карти).
Серед облікових регістрів джерелами перевірки є:
Журнал №3 ( о рахунках з постачальниками та підрядчиками, із звітними особами);
Журнал № 5 і 5А( де відображається аналітичний облік запасів);
Оборотні відомості аналітичного обліку запасів та картки складського обліку.
Ревізор перевіряє відповідність підсумків відображених у відомостях обліку МТЦ з даними журналів ордерів. Перевіряє погодженість між синтетичним та аналітичним обліком, із балансовими рахунками та субрахунками на яких відображаються облік ТМЦ. Виявлені розходження є результатом неповного оприбуткування ТМЦ. Особливу увагу ревізор приділяє перевірці оборотів по рахунку 63, по кредиту відображаються надходження запасів, а по дебету їх оплату. За виданими авансами на поставку ТМЦ встановлюють повноту оприбуткування цінностей, з’ясовують чи не минули терміни їх поставки і причини затримки їх надходжень.
Ревізор перевіряє правильність оцінки і первісної вартості запасів, яку мають включити у вартість , яка сплачена постачальнику , безпосередньо транспортні та страхові виплати, витрати на завантажувальні та розвантажувальні роботи, митні збори, непрямі податки, які не відшкодовують покупцям, витрати при перевезенні в межах норм природних втрат.
Правильність розходу ТМЦ і їх списання на потреби виробництва визначається методом контрольного запуску сировини і матеріалами у технологічний процес. Ревізор перевіряє дотримання обраного згідно облікової політики підприємства методу списання виробничих запасів ( індифікаційної собівартості, метод ФІФО, середньозваженої собівартості, нормативних затрат, середньої торговельної націнки).
36. Фінансовий контроль, його завдання.
Фінансовий контроль – це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів державної влади і недержавних організацій із забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування, розподілу і децентралізації грошових фондів з метою більш ефективного соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин.
Поряд з цим фінансовий контроль сприяє збільшенню і нагромадженню коштів, росту рентабельності виробництва, ефективному використанню матеріальних і фінансових ресурсів.
Важливими напрямками фінансового контролю є своєчасне і повне виконання фінансових зобов’язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання податкового законодавства.
Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:
1. За часом проведення контролю:
попередній;
поточний;
наступний.
2. За суб’єктами контролю:
фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;
фінансовий контроль адміністрації Президента України;
фінансовий контроль органів виконавчої влади;
фінансовий контроль фінансово-кредитних органів;
суспільний фінансовий контроль;
аудиторський фінансовий контроль.
3. За формою проведення:
обов’язковий або зовнішній;
внутрішній або ініціативний;
4. За сферою фінансової діяльності:
бюджетний;
податковий;
валютний;
кредитний;
страховий;
інвестиційний;
контроль за грошовою масою.
5. За методами проведення:
перевірки;
обстеження;
нагляд;
аналіз фінансової діяльності;
спостереження або моніторинг;
ревізія.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових і інших питань. Поточний – це контроль за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю. Наступний фінансовий контроль – це контроль за фінансовими результатами.
Фінансовий контроль здійснюється безпосередньо працівниками структур, що займаються виробничо-господарською і фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів.
Основними методами фінансовими контролю є ревізії і перевірки. Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій або їхніх підрозділів. Результати перевірки оформлюються службовою запискою.
Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, перевірка дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, присвоєння і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.
37. Узагальнення і оформлення результатів ревізії.
Узагальнення результатів ревізії передбачає систематизацію і групування проведених операцій під час ревізії. Ревізори можуть складати такі акти ревізії як частковий або проміжний акти ревізії (він складається за окремими підприємствами, відділами, за результатами ревізії окремих об’єктів наприклад ревізії каси, товарно-матеріальних цінностей, а також він складається коли за встановленими фактами слід вжити невідкладних заходів).Разові акти складаються при ревізії стану складського господарства, розрахунку з покупцями та замовниками, використання робочого часу і трудових ресурсів.
Під час проведення ревізії відповідальні особи подають письмові пояснення за виявленими фактами зловживань, порушень, які викладені в актах ревізії. Крім того в ході проведення ревізії складаються довідки і доповідні записки. Кінцеві результати ревізії оформляються актом , як завершальний етап ревізії. Від правильного оформлення матеріальної ревізії залежить своєчасне усунення недоліків та і порушень виявлених під час ревізії. За змістом акту можна зробити висновок не тільки про наслідки ревізії, але й про якість роботи ревізора і рівень його кваліфікації. Правильно складений акт ревізії має містити тільки ті недоліки порушення фінансово - господарської діяльності підприємства, які обґрунтовані конкретними документами і фактами.
Акт ревізії – це перелік допущених порушень, незаконних операцій, він є підставою для формування висновків про роботу підприємства в цілому і його окремих структурних підрозділів, він також є підставою для оцінювання роботи керівника, бухгалтера, касира та інших матеріально - відповідальних осіб. До акту вносять конкретні дані з посиланням на документи і зазначені суми збитків чи недоліків та винних осіб. Акт підписують ревізор, керівник, головний бухгалтер, а в разі необхідності колишній робітник чи бухгалтер в роботі яких було виявлено порушення. Якщо за матеріалами ревізії виникла підстава до притягнення винних осіб до відповідальності згідного чинного законодавства, то один примірник ревізії передається в судово – слідчі органи. Акт про проведення ревізії має бути підписаний керівником не пізніше трьох днів з моменту його вручення.
В такий же строк подаються письмові пояснення, а у випадку незгоди , заперечення відносно акту ревізії до акту ревізії додають:
Один примірник усіх проведених інвентаризацій;
Порівняльні відомості результатів інвентаризацій проведених під час ревізії;
Акти вибіркових перевірок правильності проведених інвентаризацій під час ревізії;
Відомості грошових нарахувань;
Пропозиції ревізора щодо поліпшення роботи та усунення недоліків.
38.Ревізія каси і касових операцій.
Здійснюючи ревізію касових операцій ревізор керується положенням проведення касових операцій в національній валюті України. Розрахунки готівко підприємства усіх форм власності повинні проводити з оформленням прибуткових та видаткових касових ордерів, товарних квитанцій, розрахункових чеків, договорів купівлі - продажу , актів про закупівлю, актів про виконання робіт чи надання послуг та інших документів , що засвідчують факти купівлі товару чи виконання робіт.
Ревізія каси проводиться у такій послідовності:
Інвентаризація каси;
Перевірка дотримання положення про касові операції;
Іде документальна перевірка прибуткових і видаткових касових операцій;
Інвентаризація може не проводитися під час ревізії у випадку якщо для підтвердження залишку готівки в касі по рахунку 30 і по статті балансу грошові кошти та їх еквіваленти в національній чи іноземній валюті використовували попередньо проведений внутрішній контроль. Особлива увага ревізора повинна бути зосереджена на правильності оформлення прибуткових та видаткових касових ордерів, чи не було підчисток та виправлень у них , чи у видаткових касових ордерах присутні розписки отримувачів коштів з написом суми прописом.
Під час перевірки звіту касира і прикладених до нього документів ревізор зіставляє номери останніх видаткових та прибуткових касових ордерів прикладених до звіту із записами в журналі реєстрації із записами в журналі реєстрації, щоб переконатись у повноті обліку касових операцій. Для перевірки дотримання встановленого залишку ліміту по касі ревізор спів ставляє фактичні залишки на окремі дати і в середньому за місяць із лімітом залишку. При підрахунку фактичного залишку готівки, грошей у касі, вилучається або віднімається сума призначена для виплати зарплати, пенсії, стипендій, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, а також перевіряється чи не здійснювалися виплати таких сум більше встановлених термінів.
Своєчасність і повноту внесення в банк не використаних грошових сум перевіряють шляхом зіставлення дати і суми зарахування коштів на розрахунковий рахунок до банку шляхом перевірки банківських виписок. З датою закінчення масових виплат грошей по платіжних відомостях, по відомостях депонованих та інших невиплачених сум.
Своєчасність та правильність оприбуткування коштів в касу з рахунку банку встановлюють шляхом зустрічної та взаємної звірки даних банківських виписок з рахунку підприємства, корінців чекових книжок, прибуткових касових ордерів і касової книги. Під час ревізії каси перевіряють правильність виплати грошових коштів за платіжними відомостями ( чи всі працівники фактично працювали на підприємстві, перевіряють справжність підписів одержувачів коштів, здійснюється звірка відомостей за різні розрахункові періоди, може проводитися опитування одержувачів коштів, що дає змогу встановити підроблені підписи, а також підставних осіб).
Отримані дані під час ревізії перевіряючи відображають у висновках про проведення ревізії і в акті про ревізію, де вказують виявленні порушення , зловживання, недоліки в обліку каси та касових операціях і за необхідності ці документи передають судово – слідчі органи для притягнення винних осіб до матеріальної чи кримінальної відповідальності.