63. Європейська регіональна система захисту прав людини.

Міжнародні гарантії прав людини; загальнолюдські (всесвітні), регіонально-континентальні.

Загальнолюдські (всесвітні) - засоби перетворення в реальність юридичних

Європейська система захисту прав людини має таку організаційну структуру:

1. Європейський Суд з прав людини - постійно діючий суд у Страсбурзі, створений державами-учасницям підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.7 Україна ратифікувала Конвенцію і Протоколи до неї законом від 17.07.1997.

Судця від України представлений у Європейському Суді з прав людини. Європейська система захисту прав людини передбачає дві можливості (два права): право особи подавати індивідуальні петиції (скарги); право держав учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати судочинство зі справ про порушення прав будь-яких людей, включно з іноземцями.

Обов'язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачена ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 17.04.2006.

2. Комітет міністрів Ради Європи - здійснює функції нагляду за виконанням остаточних постанов Європейського Суду; складається з міністрів зарубіжних країн-членів РЄ.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожний громадянин має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися по захист своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

63. Поняття міжнародно-правової відповідальності.

Кожне міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародного права тягне за собою міжнародну відповідальність. Міжнародно-протиправне діяння може являти собою одне або більше дій чи бездіяльності або їх поєднання. Факт наявності міжнародно-протиправного діяння обумовлюється, по-перше, вимогами зобов'язання, яке було порушено, по-друге, рамковими умовами для такого діяння. Наприклад, Міжнародний суд ООН у своїх висновках консультативних у справі про відшкодування збитків у зв'язку з каліцтвом та у справі про тлумачення мирнихдоговорів зазначив, що відмова від виконання договірного зобов'язання тягне за собою міжнародну відповідальність. Постійна палата Третейського суду ООН у справі «Мосту уорріор» вказала, що «будь-яке порушення державою будь-якого зобов'язання, незалежно від його походження, тягне за собою виникнення відповідальності держави».

У міжнародному праві, як і в будь-якій правовій системі, протиправне діяння здатне породжувати різні види правовідносин у залежності від обставин.

Відповідно до основним принципом міжнародного права кожен суб'єкт несе відповідальність за свою власну поведінку у відношенні своїх власних міжнародно-правових зобов'язань. Більш того, один суб'єкт міжнародного права може нести відповідальність за міжнародно-протиправне діяння іншого суб'єкта, наприклад, в тому випадку, якщо діяння зробила під його керівництвом і контролем.

Відповідальність суб'єкта міжнародного права виникає в силу порушення ним міжнародно-правового зобов'язання незалежно від походження відповідного зобов'язання. Міжнародні зобов'язання можуть встановлюватися звичайною нормою міжнародного права, договором або загальними принципами права. Суб'єкти можуть приймати на себе міжнародні зобов'язання в силу одностороннього акту. Наприклад, Франція прийняла на себе одностороннє зобов'язання не проводити випробування ядерної зброї в атмосфері.

Діяння суб'єкта міжнародного права виражається в активній дії або в бездіяльності. Причому будь-який з цих елементів міжнародно-протиправного діяння повинен присвоюватися державі, і будь-яке з них являє собою порушення міжнародно-правового зобов'язання, що діє для даного суб'єкта в даний час. Міжнародний судООН у справі про дипломатичний та консульському персоналі в 1980 р. (США проти Ірану) зазначив, що для встановлення відповідальності Ірану «по-перше, необхідно визначити, наскільки в юридичному сенсі відповідні діяння можуть розглядатися як привласнюються іранському державі. По-друге, слід розглянути питання про їх сумісність або несумісність з зобов'язаннями Ірану за діючими договорами або за іншими нормами міжнародного права, які можуть бути застосовані ».

Присвоюється суб'єкту міжнародного права поведінка може бути як дією, так і бездіяльністю. Наприклад, у справі про протоці Корфу Міжнародний суд ООН угледів достатні підстави для відповідальності Албанії, оскільки вона знала або повинна була знати про наявність хв в її територіальних водах, але не повідомила про це Великобританію. У результаті два англійські ескадрених міноносця «Сомарез» і «Воледж» отримали пошкодження. Ці військові кораблі здійснювали мирний прохід через північну частину протоки Корфу, складову албанські територіальні води. У ряді випадків може мати місце поєднання дії і бездіяльності, яка складає основу відповідальності. Так, відповідно до ст. 4 Гаазької конвенції «Про встановлення автоматичних контактних підводних мін» від 18 жовтня 1907 нейтральна держава, яка встановлює міни у свого узбережжя і не спрямовує необхідні повідомлення іншим державам, несе за це відповідальність.

У Доповіді Комісії міжнародного права ООН підкреслюється, що «діяння держави має бути кваліфіковано якміжнародно-протиправне, якщо воно порушує міжнародно-правове зобов'язання, навіть тоді, коли дане діяння не суперечить внутрішньому праву держави, і дажекогда згідно з цим внутрішнім законодавством держава повинна була діяти саме таким чином ».

Отже, відповідальність передбачає застосування до суб'єктів, які вчинили правопорушення, передбачені нормами міжнародного міри примусу у встановленому для цього процесуальному порядку.

Міжнародно-правова відповідальність є різновидом юридичної відповідальності. На відміну від інших видів відповідальності вона завжди пов'язана з примусом, з практичним застосуванням до правопорушника встановлених джерелами міжнародного права санкцій. Юридична відповідальність супроводжується настанням негативних наслідків для правопорушника у вигляді обмежень майнового і немайнового порядку.

Для виникнення і здійснення на практиці юридичної відповідальності потрібні певні, передбачені нормами міжнародного права заснування та умови.

В даний час принцип відповідальності суб'єкта за міжнародні правопорушення є загальновизнаним принципом, що носять імперативний характер. За справедливим думку І. І. Лукашу-ка, цей принцип є необхідним принципом міжнародного права в цілому, випливає з його правової природи.