63. Контрзаходи і санкції у міжнародному праві.

Як зазначалося вище, внаслідок скоєння МПД у суб'єкта-порушника виникають додаткові зобов'язання. Якщо він їх не виконує, у потерпілих суб'єктів виникає право на застосування примусових заходів. їх мета - примусити суб'єкта до виконання обов'язків із правовідносин відповідальності. Останнім часом склалася усталена практика щодо застосування термінології: примусові заходи з боку держав позначаються терміном "контрзаходи", а примусові заходи збоку МО - "санкціями".

Міжнародне право регламентує порядок застосування контрзаходів. Потерпіла держава повинна їх застосовувати тільки щодо держави, яка несе відповідальність. Контрзаходи повинні бути співрозмірними спричиненій шкоді й ураховувати тяжкість МПД та права, які були порушені, - тобто бути пропорційними. Держава, що їх застосовує, повинна поважати недоторканність дипломатичних та консульських установ та їх персоналу. Контрзаходи припиняються, як тільки контрагент виконає свої зобов'язання. Практиці відомі різні форми контрзаходів держав: міжнародні бойкоти, транспортні блокади, ембарго, націоналізація власності держави-порушниці, невизнання, розірвання чи призупинення дипломатичних чи консульських відносин.

Санкції МО можна умовно поділити на дві групи: ті, що пов'язані із застосуванням сили, і ті, які не пов'язані із застосуванням сили.

Перші, зокрема, передбачені ст. 42 Статуту ООН. Такі заходи можуть бути застосовані у відповідь на особливо небезпечні посягання на міжнародний мир і безпеку. їх можуть здійснювати як окремі держави від імені та зі спеціальними повноваженнями ООН, так і спеціально створені збройні сили ООН.

Другу групу санкцій можна виразити у формі призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в МО (позбавлення права голосу, права представництва в організації, виключення із організації); виключення з міжнародного спілкування.