83.Міжнародний рух капіталу як форма мев. Правило л. Вальраса. Форми вивозу капіталу, сучасні тенденції їх розвитку

Міжнародний рух капіталу для сучасного світового господарства є найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб’єкти світового господарства сьогодні тісно пов’язані між собою не тільки опосередковано – через обмін товарами, але й прямо – через капітал.

Темпи зростання експорту капіталу випереджають темпи зростання ВВП та товарного експорту. Міжнародний рух капіталу означає переміщення його за кордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків на капітал.

На відміну від міжнародної торгівлі, коли за кордон переноситься акт реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується, міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення прибутку.

Міжнародний рух капіталів як з принципово-структурної, так і з функціонально-економічної точки зору є складною системою зв’язків.

Залежно від об’єктів здійснення іноземні капітали структуруються на:

– державні;

– приватні;

– мішані;

– кошти міжнародних організацій.

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Існують такі форми міжнародного руху капіталу:

1. За джерелами походження:

• офіційний (державний);

• приватний (недержавний) капітал;

2. За характером використання коштів:

• підприємницький;

• позичковий (міжнародний кредит);

• міжнародна економічна допомога.

3. За термінами вивезення капіталу:

• короткостроковий (до одного року);

• середньостроковий (більше одного року);

• довгостроковий (більше 3 років);

4. За типом фінансових зобов'язань:

• кредитні операції;

• інвестиційні операції;

5. За цілями використання:

• прямі інвестиції;

• портфельні інвестиції.

В міжнародній торгівлі вважалося, що єдиним джерелом фінансування імпорту є експорт, тобто, щоб купити щось за кордоном, країна повинна продати за кордон товар або послугу. У реальному житті існує ще один, і досить серйозний, джерело фінансування — приплив капіталу з-за кордону. Країна може одержувати і давати міжнародні позики, приймати й інвестувати за ркордон підприємницький капітал. Леон Вальрас сформулював правило, що пізніше лягло в основу аналізу міжнародної платіжної позиції будь-якої держави.

Правило Вальраса — вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих закордонних продажів активів і відсотків по них:

IM=X+NA+NR, де:

ІМ— імпорт,

X — експорт,

NA — чисті продаж активів (різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них,

NR — чисті платежі відсотків (різниця вартості відсотків на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям.

Продаж активів у будь-якій формі (права власності, цінні папери, золото й ін.) означає приплив капіталу в країну. Платежі відсотків являють собою плату за користування капіталом, отриманим у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по притягнутому капіталі в майбутньому. Отже, чим вище чистий продаж активів (NA) сьогодні, тим нижче розмір одержуваних чистих відсотків (NK) у майбутньому. Тоді маємо: IM-X-NR=NA, де ліва сторона – поточний баланс – баланс товарів і послуг плюс чисті виплати процентів на капітал, які розглядаються як торгівля капітальними послугами, а права – баланс руху капіталу.

Таким чином, відповідно з правилом Вальраса баланс торгівлі товарами і послугами повинен бути рівний з протилежним знаком балансу руху капіталу. Якщо ця рівність не дотримується, то залишок називається пропусками і помилками.

Найважливішою формою міжнародних економічних відносин у XX ст. став вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни як приватними корпораціями, так і державою. Можливість вивозу капіталу обумовлена тим, що більшість країн уже ввійшли у світове господарство, пов'язані одна з одною розвинутою мережею транспортних, інформаційних та інших комунікацій.

Необхідність і найважливіша причина вивозу капіталу полягає в його відносному надлишку на національному ринку й обумовленій цим можливості досить прибуткового застосування. У пошуках більшого прибутку і спрямовується капітал за кордон.

Ще одна причина вивозу капіталу полягає у прагненні ТНК використовувати відмінності між країнами у рівні витрат виробництва, передусім – заробітної плати. Одержало широке розповсюдження переміщення трудомістких виробництв, переважно збирання кінцевої продукції, із розвинутих держав у країни, що розвиваються, де заробітна плата в багато разів нижча. В умовах загострення сировинної проблеми причиною зарубіжного інвестування стає прагнення одержати вільний доступ до джерел сировини, забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств. Сьогодні капітал вивозиться і з метою одержання переваг, пов'язаних із використанням висококваліфікованої робочої сили, розвинутої виробничої та соціальної інфраструктур.

Існують дві основні форми вивозу капіталу - вивіз позичкового капіталу і вивіз підприємницького (функціонуючого) капіталу.

Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді приватних і державних позик через систему міжнародного кредиту.

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами:

1) за рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств;

2) через придбання або контрольного пакету, або просто частини акцій діючих підприємств;

3) шляхом відкриття за кордоном власних філіалів або дочірніх компаній.

У сучасних умовах вивіз капіталу має такі характерні тенденції:

- швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, які функціонують на міжнародних ринках і які шукають найприбутковішого застосування;

- відбувається активізація діяльності ТНК, які відкривають за рубежем нові філіали й дочірні підприємства;

-на перші позиції у світовому списку експортерів капіталу, відтісняючи США, в першій половині 90-х років виходять Японія (53%), Швейцарія та Тайвань. А найкрупнішими позичальниками стають США (27%), Великобританія, Мексика та Саудівська Аравія.