38. Класичні погляди ф. Тейлора, ф.Джільберта, г.Емерсона на управління операціями виробничого процеру

Засновником класичної школи управління вважається Фредерик Уінслоу Тейлор. До Тейлора двигуном підвищення продуктивності праці був принцип «пряника» - скільки зробиш, стільки й отримаєш. Однак даний підхід до кінця 19 – початку 20 століття вичерпав себе.

Наукове управління найбільш тісне зв'язано з роботами Ф.У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Ганта. Ці творці школи наукового управління думали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз можна удосконалити багато операцій ручної праці, домагаючись їх більш ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Наукове управління не зневажало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася також можливість невеликого відпочинку і неминучих перерв у виробництві.

Так що кількість часу, виділювана на виконання певних завдань, була справедливо встановлена. Це давало керівництву можливість установити норми виробництва, що були виконані, і платити додатково тим, хто перевищував установлений мінімум. Ключовим елементом у даному підході було те, що люди, які робили більше, винагороджувалися більше. Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість добору людей, що фізично й інтелектуально відповідали виконуваній ними роботі, вони також підкреслювали велике значення навчання. Тейлор розчленував усю роботу виконавця на складові частини. Поряд із Ф. Тейлором найбільш яскравими представниками школи наукового управління були Френк і Ліліан Гілбрети, Г. Гант, К. Барт, Ф. Джільберт та ін.

Джільберт Франк, досліджував проблеми управління і організації праці. Вивчивши за допомогою фотоапарата, а пізніше кінокамери, руху робітника під час праці. Показав ті величезні втрати, які зазнає суспільство в результаті зайвих неправильних рухів працівників. Пропозиції Д, щодо удосконалення організації праці, Тейлор включив у свою систему наукової організації праці і управління. Написав працю «Вивчення рухів, як спосіб підвищити продуктивність за будь-якої роботи». Суть праці: ті зайві рухи, яких не можна уникнути, можна скоротити і зробити більш стимулюючими; - класифікація робітників за продуктивністю; - робітники потребують, тим більше відпочинку, чим не зручніші й важчі умови, в яких вони працюють; - відпочинок, не означає неробства, зміна роботи, часто також означає відпочинок; - важливу роль відіграють звички працівника; - робота має бути організована так, щоб її виконання добавляло здоров’я; - досягнення впевненості, що в майбутньому робітник буде засвоювати нові прийоми правильно; - необхідно, щоб робітник працював в умовах, що забезпечують найбільший комфорт; - одяг повинен бути зручним; - правильне пофарбування та освітлення майстерень; - в деяких ремеслах музика підвищує продуктивність; - правильне опалення та вентиляція дають змогу носити зручний одяг; - матеріали повинні бути такими, щоб робітники могли обробляти їх якнайшвидше і якнайзручніше; - застосовувати винагороди та штрафи; - найвища продуктивність не може бути досягнута, якщо працівники не забезпечені нормальними інструментами; - перемінні чинники руху: прискорення, автоматичність рухів; комбінація одних рухів з іншими, спрямування рухів, продуктивність; довжина рухів, необхідність кожного окремого руху, вигідне положення, швидкість рухів; - таблиці дуже корисні для реєстрації спостережень. Вивчення рухів має охопити всі галузі промисловості.

У теорію і практику організації та управління виробництвом значний внесок зробив Харрінгтон Емерсон (1853—1931), який у праці «Дванадцять принципів продуктивності» (1911) обґрунтував організаційні умови, виконання яких забезпечує підвищення результатів у тій або іншій сфері діяльності: 1) точність формулювання і встановлення цілей, до досягнення яких повинен прагнути кожен керівник та його підлеглі на всіх рівнях управління; 2) підхід з позиції здорового глузду до аналізу кожного нового процесу з урахуванням перспективних цілей, визнання помилок і пошуку їх причин; 3) компетентність консультації, яка передбачає наявність необхідних спеціальних знань керівника; 4) дисципліна, що ґрунтується на чіткій регламентації діяльності, контролі, своєчасному стимулюванні; 5) справедливе ставлення до персоналу; 6) швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік; 7) диспетчерування (регулювання процесів) за принципом «…ліпше диспетчерувати хоча б незаплановану роботу, ніж плануючи роботу не диспетчерувати її»; 8) норми, розклади та інструкції, що сприяють пошуку і реалізації резервів; 9) нормалізація умов праці, що забезпечує таке поєднання часу, зусиль і собівартості, за якого досягаються найкращі результати; 10) нормування операцій, яке полягає в стандартизації способів їх виконання, тобто встановлення часу і послідовності виконання кожної операції; 11) складання письмових (формалізованих) стандартних інструкцій, щоб працювати найшвидшим і найлегшим способом, зменшуючи зусилля та вивільняючи мозок для ініціативи та розроблення ефективніших способів; 12) винагорода за продуктивність з метою заохочення праці кожного працівника.

Х. Емерсон перший указав на необхідність комплексного підходу до вирішення складних завдань організації та управління виробництвом з урахуванням їх ефективності (поняття введене ним), під якою розумілося максимально вигідне співвідношення між витратами і результатами.