12. Історичні хроніки Шекспіра.

Для Шекспіра історія – наставниця життя,

минуле – урок для сучасності. Його хроніки

мають державно-історичну проблематику

– відтворення політ. життя нації, істор. ста-

новлення англ. державності. Діючі особи –

політики, правителі, радники, заколотники.

В цих хроніках немає місця приватному життю.

В основі усіх істор.хронік – реальні події з істо-

рії Англії. Ідея нац.єдності як найвищого блага

для країни. Окрема група хронік – трилогія

римських хронік – "Юлій Цезар","Антоній і

Клеопатра", "Коріолан". В них автор висту-

пив за ідею політ. свободи. "Антоній і Клео-

патра" – Цезар та Марк Антоній на порозі

конфлікту, Цезар вирішує одружити Антонія зі

своєю сестрою, вважаючи, що родинні зв"язки

врятують їх від війни. Антоній та Октавія одру-

жуються, Клеопатра "божеволіє" відревнощів.

Цезар пропонує Клеопатрі позбутись Антонія та

залишитись правитильницею Єгипту. Антоній про-

грає війну Цезарю і думаючи, що Клеопатра заги-

нула, накладає на себе руки. Клеопатра теж нак-

ладає на себе руки, не знайшовши підтримки в

Цезаря. Основою твору вважають твір Плутарха

"Життя Марка Антонія". Персонаж Клеопатри

вважають одним із найскладніших жіночих харак-

терів у творчості Ш. Твір побудований на опозиції

– кохання/хіть, Рим/Єгипет, чоловік/жінка.

13. Комедії В.Шекспіра. Комедії: «2 шляхетні

веронці», «Комедія помилок», «Приборкання

норовливої», «Сон літньої ночі», «Венеціан-

ський купець», «Віндзорські жартівниці»,

«Багато галасу з нічого», «Дванадцята ніч».

Відтворюють притаманне для доби Відродження

відчуття радості життя, благородні почуття любо-

ві, відданості, щирості, свободи. Атмосфера свята,

проте Ш. Не змальовує ідеальне життя. Герої –

творці свого щастя переборюють складні драма-

тичні ситуації. Комічне – від витонченого, іноді з

філос.відтінком гумору, легкої іронії до балагану і

фарсу. Оптимізм виключає серйозну сатиру.

Ранні комедії можна поділити на 2 типи: фарсові

(«Комедія помилок») і ліричні («Сон літньої ночі»).

Пізні комедії: «Троїл і Крессіда», «Міра за міру»,

«Кінець діло вінчає» - їх відрізняє суворий крити-

цизм, відчуття розчарув. в житті і недовіри до люд.

18. Англ.л-ра доби Просвітництва. Центральне місце в

історії Англії 17ст. Займає Англ.Буржуазна революція, яка

за своїм змістом була пуританською. Проводилась під гас-

лами нової, «очищеної» віри і засуджувала офіц.англікан-

ську церкву. Згодом період Реставрації, в Англії встанов-

лено конституц.парлам. монархію. Все це вплинуло на л-ру.

3 періоди літ.процесу: 1) 1620-сер.1640-х рр. – л-ра напе-

редодні буржуазної революції. Посилення морально-реліг.

проблематики. Провідні літ.тенденції повязані зосягненням

бароко (Дж.Донн, «драма помсти»), зародження класи-

цизму. 2) сер.1640-1660рр. Л-ра періоду англ.бурж.револю-

ції. Розквіт публіцистики (Мільтон). 3) 1660-1680рр. Л-ра

періоду Реставрації. Відновлюється театр (ств. Ковент-

Гарден). Джон Драйден (писав у класицист.манері). Комедія

Реставрації – Вільям Конгрів, Джон Гей, Джордж Фаркер.

Сатира – С.Бетлер поема «Гудібрас». Книга Дж.Беньяна

«Шлях паломника» (нап.як релігійно-моральна алегорія)

- найпомітніше явище прози.

14. Трагедії В.Шекспіра. Ш. Створює вражаючу

картину загибелі ренесансного гуманізму. Відтво-

рює трагедію людської свідомості, передав нац.

колорит англ.дійсності, хар-тер нар.культури. зоб-

разив поступ самої історії, описав різні шари сусп.

в єдиній динамічній сис-мі. Відобразив перелом-

ний хар-тер епохи, боротьбу між старими і новими

світоглядними уявленнями. Ранні трагедії: «Тит

Андронік», «Ромео і Джульєтта», «Юлій Цезар».

В «Ром. і Дж.» покладено ідею двоєдиності життя

– народження і смерті, кохання і загибелі. Герої

твору юні і пристрасні, ще не протистоять усьому

світові, вони не самотні, як у пізніх трагедіях. Зрілі

трагедії: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір»,

«Макбет», «Коріолан». Осн.мотив – доля людини

в сусп., обмеженість її можливостей, трагічне усвідо-

млення реальної природи сусп-ва. Герої пройняті ві-

рою в життя і власні сили (Гамлет, король Лір), спо-

чатку ідеалізуюють світ і себе в ньому, потім вступа-

ють з цим світом у конфлікт, зрештою гинуть, дово-

дячи своєю смертю велич людської особистості.