Висновки до розділу 1

Отже, у першому підрозділі подано аналіз науково-критичної літератури за темою дослідження. Здійснений огляд літератури, присвяченої творчості В. Дрозда, дозволяє стверджувати, що з часом увага до постаті цього письменника стає все прискіпливішою, а аналіз його художніх текстів все глибшим та розмаїтішим. Зачіпаються такі важливі аспекти прози автора, як міфологізм, психологізм, сміхове начало тощо. У другому підрозділі ми з’ясували дефініцію поняття образ, художній образ, роман.

Розділ 2 специфіка художнього трактування жіночих образів у романі володимира дрозда «убивство за сто тисяч американських доларів»

2.1. Сюжетно-фабульні, композиційні особливості роману, характеристика образів.

Роман «Убивство за сто тисяч американських доларів» (1992 - 2002) вперше побачив світ 1993 року в журналі «Київ », окремо був виданий 2003 року. Цей твір, який із перших сторінок справляє враження «новочасної кримінальної штуковини» [44, с.7], уже встиг стати предметом наукових розвідок – М.Жулинського, В.Соболь, А.Харченко О.Січкар.

М.Жулинський в одному з листів до В.Дрозда ділиться враженнями від прочитання роману «Убивство за сто тисяч американських доларів»: «Спочатку я не сприйняв усерйоз балаканини Робінзона Макухи… але… побачив, яка серйозна проблема розкручується. Та в цьому Робінзоні зачаївся і я, і ти , і усі ми – покоління компромісів, наївних сподівань …» [48, с. 17]. Особливу увагу він звертає на соціально-політичний підтекст та морально - духовний аспект твору. А також зазначає, що, хоч і видається роман «простеньким», «читабельним», проте містить багато закодованого та непізнаного.

У статті В.Соболь «Мандруючи «поверхами самого себе», він душу «зберіг на насіння» характеризує філософську проблематику твору, образи Робінзона та Балерини. Дослідниця наголошує, що «наскрізна для творчості Володимира Дрозда тема екології душі та її збереження в останньому його посланні набуває <…> особливої гостроти і навіть (хоча цілком зрозумілої ) надсади» [93, с. 9].

О.Січкар, аналізуючи жанрово-стильові особливості прози В.Дрозда, у романі «Убивство за сто тисяч американських доларів», як і більшість дослідників, бачить контраст між назвою та змістом твору : «Роман <…> свого часу викликав скептичну посмішку у критика і читача. Але лише від назви, яка створює ілюзію комерційності твору в дусі часу. Насправді ж читач, який прагне розважитись «легким чтивом», дуже швидко зрозуміє, що це йому не вдасться. Роман є яскравим плетивом, зітканим із філософських роздумів неординарної особистості Робінзона Макухи та «демоніади» в дусі «Майстра і Маргарити » М. Булгакова» [89, с. 200].

Роман В.Дрозда «Убивство за сто тисяч американських доларів» є досить складним та неоднозначним: назва налаштовує на сприйняття детективу та заохочує пересічного читача до знайомства з романом. З одного боку, може видатись, що це данина моді та намагання комерціалізувати нову книгу. Проте зміст одразу відкидає таку версію, і ми розуміємо, що така назва – це своєрідна «провокація», спроба заінтригувати читача, що спроможний осягнути всю глибину підтексту . Бо у романі відбувається «вбивство» душі, що непомітне одразу. До того ж сам оповідач у попередньому слові подає певні роз`яснення щодо природи виникнення роману: розповідь знайомого Робінзона про власне життя, яка постає як «…одне із документальних свідчень про нашу збурену епоху» [35, с. 5].

Вірний своєму авторському стилю, В.Дрозд уникає розлогих сюжетних оповідей. У центрі його творів - почуття людини.

Тут, у передмові, оповідач зізнається у заграванні з читачем: «Спершу для обох нас це була ніби інтелектуальна гра, гра в книгу, яку б моментально розкупив масовий читач. Але з часом усе щиріші, усе проникливіші, болючіші нотки звучали у голосі Робінзона» [35, с. 5]. Перед нами постає історія Робінзона Макухи, що був відомий, як «народний цілитель, чарівник, володар Білої і Чорної Магії ». При цьому зазначається, що спогади героя спочатку не призначалися до друку, а вже згодом, після пропозиції самого Робінзона: «А чому б вам не написати роман про любов екстрасенса і відьми?..», було розпочато роботу [35, с. 6].

В.Соболь акцентує на духовній складності роману В.Дрозда та зазначає, що твір його «…тяжіє до інтелектуальної екзистенційної прози. Сягає як до її витоків (роман "Місто" В.Підмогильного), так і до вершин ("Дівчина з ведмедиком", "Без грунту", "Доктор Серафікус" В.Домонтовича), збагачуючи її новими гранями. Передусім витонченим конспіруванням хитросплетених (до того ж не без просвітницько-виховних наслідків) пасток на читача - і на довірливого, і на скептичного та бувалого; магнетизмом поля духовних змагань інтелектуалістів Робінзона та Балерини; майстерним даром говорити весело про серйозне і глибокодумно - про смішне, переконавши читача в тому, що таки існує "інший розум - розум душі" (111); розкутістю художньої умовності та феноменальної української демонології; умінням не розпрощатися з читачем на останній сторінці, а зоставити його схвильованим і спантеличеним, болісно-замисленим…», а сам роман дослідниця називає «сміхотерапевтичним» [93, с. 10].

Аналізуючи жанрову специфіку твору можна погодитись із думкою дослідників, що «Убивство за сто тисяч американських доларів» – філософський екзистенційний роман, оскільки тут розкрито проблеми людського буття. Слід зазначити, що філософський характер властивий також іншим романам Володимира Дрозда, зокрема: «Самотній вовк», «Листя землі» тощо.

Проблематика «Убивства за сто тисяч американських доларів» є переважно філософського та моральноетичного характеру – самототожності, вибору . Провідною є тема пошуку сенсу життя, способів існування у світі.

Композиційні особливості твору засвідчують індивідуальний стиль письменника. Авторський поділ тексту твору виявляться у розмежуванні роману на три книги з символічними назвами «Життя та дивні сексуальні, містичні і всілякі інші пригоди Робінзона Макухи», «Робінзон на безлюдному острові» та «Робінзон на відьомському шабаші». Кожна з книг у свою чергу поділяється на глави: у першій книзі 11 глав, у другій – 11, у третій – 10.

Цікавою є манера повіствування: оповідач переповідає від першої особи розповідь Робінзона. Маємо обрамлену оповідь від першої особи, що створює враження правдоподібності та сповідальності.

Фабулою твору є намагання Робінзона Макухи усамітнитись, розпочати нове життя. Сюжет тут складний. Основна сюжетна лінія пов’язана з образом головного героя, відповідно можна виділити такі елементи сюжету: експозиція – життя з дружиною; зав’язка – від’їзд героя на «острів»; кульмінація – «робота лікарем-цілителем»; розв’язка – усвідомлення певної призначеності земного буття.

Головного героя твору звали Робінзоном, який намагався якось відгородитися від усього світу і жити на своєму Острові на горі Жемиривці у землянці, усвідомивши, що існує «інший розум – розум душі» [35, с. 111]. Це ім’я асоціюється у читача з образом Робінзона Крузо, який, потрапивши на безлюдний острів, стає своєрідним дослідником, проникаючи у суть багатьох простих речей. Завдяки щоденній праці на острові формуються його найкращі моральні якості. На початку твору Крузо був легковажним, ледачим, корисливим. На острові стає розсудливим, працьовитим, щирим. Так само і Робінзон Прокопович Макуха, який своїм іменем завдячував батькові (Прокіп Макуха усе своє життя читав і перечитував одну-єдину книгу «Робінзон Крузо»: «Вона і була для нього Біблією на усі випадки життя. З неї єдиної черпав він для себе мудрість, набуту, поколіннями роду людського» [35, с. 7]), перетворюється з обивателя, човен життя якого чверть століття тихо плив по морю часу, на людину, для якої основним на Острові стає робота душі («Усе це – зовнішнє, усе це – для тіла, а не для душі. Я ж до тіла свого ставився і ставлюся не вельми серйозно. Як скрипка до футляра. Скрипкою була моя душа» [35, с. 93]). Завдяки духовному переродженню на Острові у нього навіть з’явився дар лікувати і зцілювати людей, протистояти світовому Злу та ін.

Саме прізвище героя у творі семантично прозоре: «Що таке макуха, не кожен із нині живущих людей і знає, особливо молодь. Словник Грінченка слово це трактує російською мовою так: »1) Сбоина, жмыхи, выжимки из семян конопли после добывания масла; 2) Увалень, неповоротливий человек, бесхарактерный человек». Проте, автор зазначає, що саме друге трактування Б. Грінченком цього слова вказує на те, що прізвище певним чином визначає характер людини, а може, навпаки. Герой сам наголошує на тому, що «багато років я свідомо, нарочито вдавав із себе макуху. Час був такий – для макух. У тодішньому суспільстві тільки й виживали макухи. Олія вичавлювалася впродовж десятиліть – війнами, в’язницями, таборами». Таким чином, герой усе своє життя недооцінював себе, твердячи про власну сірість і посередність: «Я не був народжений для великих, гучних справ. Я був народжений звичайною, маленькою сірою посередністю. Гвинтиком, як раніше узвичаєно було казати… Довгі роки, десятиліття я був зерном, яке лежить без руху в землі, але не трухлявіє. Бо на роду йому написано колись прорости, стати стеблом» [35, с. 8]. Адже у роді Робінзона по материній лінії були «лєкарі» – так їх називали по-вуличному. Можливо з роду Макух і передався дар зцілювати людей. Ім’я Робінзон, яке асоціативно пов’язане з життям на острові, є давньою батьковою метафорою, яку реалізував Робінзон Великий, проживши на своєму з Балериною Острові на горі Жемирівці, усвідомивши, що «єдина гора, на яку маєш зійти у душі твоїй» [35, с. 105].

Втеча від світу людей стає основною метою Робінзона Макухи, який сподівається, що самотність відкриє йому небо, як відкрила великому філософу Сковороді. При цьому скептичне ставлення героя до суспільства, його спроби абстрагуватися від світу буденності є прикладом романтичної іронії, яку ще називають “потягом від соціального до індивідуального за рахунок заперечення й переборення світу” (В. Пігулевський).

Герой тікає з міста, щоб залишитися самим собою “у цьому божевільному світі”, а натомість зустрічає на безлюдді відьму Балерину та стає відомим і популярним цілителем-екстрасенсом. Те, що відбувається на “острові Робінзона”, можна розцінити як черговий і останній спектакль у житті героя, який хотів втекти від божевільного світу, аби віднайти себе справжнього, а, за іронією, остаточно себе загубив, заблукавши у світі власних ілюзій. Він лише ненадовго очистив душу, щоб знову її забруднити. У серці Робінзона насправді жили два суперечливі прагнення: він хотів знайти мир у душі і підсвідомо мріяв опинитися на місці тих, хто стоїть вище за інших. Для багатьох людей, які схильні створювати собі божків, Робінзон Великий і став таким новітнім ідолом.

Отже, в романі “Убивство за сто тисяч американських доларів” письменник в образі головного героя Макухи вкотре змалював людину з роздвоєнням душі. В. Дрозд, використовуючи паралель з увічненим Д. Дефо образом Робінзона, показує ситуацію навиворіт: сучасна людина втікає від світу, прагне самотності, оскільки божевільним і абсурдним їй видається цей світ. Класичний образ Робінзона Крузо стає предметом кардинального переосмислення. Робінзон у романі В. Дрозда – це не людина, яка в самоті знайшла Бога і відповіді на складні питання, а навпаки, намагаючись порвати зв’язки зі світом, ще більше заплуталась в ілюзіях. Думка про світ як гру, як спектакль звучала і в попередніх романах письменника, хоча дещо по-іншому, а може, менш філософськи. Для Робінзона Макухи будь-яка певність у світі людей може бути лише ілюзійною. І якщо створений Д. Дефо образ Робінзона Крузо є втіленням духовно-моральних сил і можливостей людини (такий собі символ віри доби просвітництва), то головний персонаж В. Дрозда постає як розтерзана сумнівами й розчаруваннями, наповнена пусткою, така, що сміється із себе й зі світу, людина. Зерно справжньої мудрості виглядає загубленим у філософуванні нового Робінзона, який іронічно сприймає дійсність і себе в ній. Герой приречений блукати в зачарованому колі, потрапляючи то у світ власних ілюзій, то стикаючись із реальністю, від якої неспроможний втекти.

Роман «Убивство за сто тисяч американських доларів» постає своєрідною та оригінальною інтерпретацією образу Робінзона, а також може бути зарахованим до явища робінзонади ХХ ст . (Л. С. Петрушевська «Нові Робінзони (хроніка кінця ХХ ст.)», М.Турньє «П’ятниця, або Тихоокеанський лімб»).

В.Соболь порівнює Робінзона з авантюрним героєм новочасних романів, бо той вирішив розпочати нове життя.

Образ Макухи уособлює ціле покоління, якому довелося пережити злам поглядів та системи, хтось (на приклад, Андрій Ротань) зумів пристосуватись до нового життєвого порядку, а дехто не знаходив собі місця ані тоді, ані зараз. Подорож дружини-художниці до Америки яскраво ілюструє й третій шлях – існування емігрантів, що пристосувались у чужій країні, аби вижити.

Отже, роман «Убивство за сто тисяч американських доларів» посідає важливе місце у доробку В.Дрозда. Цей твір є складним у визначенні фабульних, сюжетних, стильових особливостей. Проте можна зазначити, що роману притаманні певною мірою автобіографізм, філософічність (екзистенційна проблематика), двоплановість (реальне та умовно-фантастичне), символічність назви та імен персонажів, складність композиційної та образної систем.