27. Пряма дійсна шкода як складова трудового майнового правопорушення.

Поняття прямої дійсної шкоди визначається в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям"-

- втрату, погіршення або зниження цінності майна чи Інших цінностей, необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей, або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Під дійсною шкодою розуміється - всяке зменшення майна, яке відбувається шляхом погіршення, знецінення, недобору тощо наявного майна. Працівник відповідає лише за майнову шкоду, завдану ним безпосередньо, тобто за пряму шкоду, яка випливає саме з протиправного діяння працівника.

Розмір заподіяної роботодавцеві дійсної шкоди наявному майну визначається неоднозначно (ст. 135і КЗпП України). У різних випадках, ситуаціях він буде різний:

а) за загальним правилом розмір заподіяної роботодавцеві шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами (ч. 1 ст. 1353 КЗпП України);

б) у разі розкрадання, недостачі, умисного знищення чи умисного зіпсуття матеріальних цінностей дійсна шкода визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день покриття шкоди (ч. 2 ст. 135і КЗпП України);

в) на підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів (ч. З ст. 135. КЗпП України).

Матеріальна відповідальність не настає у випадках, коли шкоду заподіяно в межах обґрунтованого виробничо-господарського ризику (ч. 4 ст. 130 КЗпП України). Ризик вважається обґрунтованим, якщо:

- мета не могла бути досягнута іншими, не ризикованими засобами;

- ризик відповідає значенню тієї мети, на досягнення якої його спрямовано;

- можливість настання шкідливих наслідків є малоймовірною. При завідомому заподіянні шкоди нормальний ризик відсутній;

- об'єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя і здоров'я людей;

- ризикувати мають право тільки особи, що володіють певною професійною підготовкою і досвідом.

28. Проблеми правового регулювання притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності.

Поняття матеріальної відповідальності в літературі визначається неоднозначно. В. Венедиктов визначає матеріальну відповідальність як обов’язок працівників та роботодавця відшкодувати в установлених порядку і розмірі шкоду, завдану другій стороні внаслідок невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків. При цьому основною підставою для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності був і залишається договір про повну матеріальну відповідальність. Однак договірна матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником не може бути нижче, а працівника перед роботодавцем — вище, ніж це передбачено КЗпП України та іншими нормативними актами.

Передумовою для укладення договору про матеріальну відповідальність служить виконання

працівником визначеної трудовим договором роботи, яка пов’язана з безпосереднім обслуговуванням майна або цінностей. При цьому варто зазначити, що його усна домовленість з роботодавцем про відшкодування шкоди в повному розмірі не замінюють цієї підстави відповідальності.

Зважаючи на обов’язковість дотримання письмової форми договору про матеріальну відповідальність працівника, доцільним є закріплення в законодавстві норми про недійсність договору, укладеного з порушенням форми, сторін та змісту.

Поряд з договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну.