20 Договірні взаємовідносини в бізнесі

Договір – це форма документального закріплення партнерських зв‘язків (предмета договору, взаємних прав та обов‘язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини у процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання послуг.

Види договорів:

- Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

- Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності:

1. Купівля-продаж, оренда та лізинг

1.1 . Договір купівлі-продажу продукції підприємства.

1.2 . Договір на поставку товарів через посередника (укладається на поставку фірмою-посередником певних видів продукції покупцям (споживачам) із наперед обумовленою формою її сплати).

1.3 . Договір про:

- аукціонний продаж товарів (є документальним оформленням угоди щодо прилюдного продажу виставленого на аукціон товару (лотами чи поштучно) за найвищу ціну, оголошену покупцем).

- Виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника.

1.4 . Договір продажу майна іншим юридичним особам.

1.5 . Державний контракт (державне замовлення) (є письмовим документом, що передбачає забезпечення потреб споживачів, які фінансуються за рахунок державного бюджету і поповнення державного резерву відповідними видами продукції).

1.6 . Договір оренди майна

1.7 . Лізингова угода (це договір між виробником і споживачем стосовно довгострокової оренди машин, устаткування, складних приладів, транспортних та інших технічних засобів праці).

2. Підрядні послуги

2.1 . Договір про:

- консалтинг (інформаційне обслуговування);

- надання юридичних послуг;

- надання аудиторських послуг;

- надання брокерських послуг;

- рекламні послуги.

2.2 Договір про виконання науково-дослідних робіт.

3. Трудові відносини

3.1 . Тарифна угода

3.2 . Колективний договір

3.3 . Контракт (договір) про наймання:

- керівника;

- працівника (спеціаліста, службовця).

4. Страхування

4.1 . Договір:

- особистого страхування від нещасних випадків;

- страхування майна підприємств і громадян;

- обов‘язкового медичного страхування (відображає документально оформлені відносини між страховиком (страховою установою) і страхувальником, що передбачає страхування персоналу. Зміст такого договору зводиться до оплати страховиком медичних послуг працівникам страхувальника та сплати останнім певних грошових внесків в обумовлені договором терміни).

5. Розрахунки і кредитування

5.1 . Договір про розрахункове й касове обслуговування.

5.2 . Договір позики під заставу майна.

5.3 . Договір поручительства (документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором, боржником), відповідно до якої поручитель у разі неплатоспроможності боржника зобов‘язується протягом наперед обумовленого терміну з моменту настання строку платежу відшкодувати позичену боржником суму).

5.4 . Кредитний договір.

6. Зовнішньоекономічна діяльність

6.1 . Агентський договір.

6.2 . Договір на:

- декларування товарів для митного контролю

- транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів

6.3 . Договір консигнації.

6.4 . Договір на закупівлю товарів за експортом.

6.5 . Договір поставки товарів за експортом.

6.6 . Ліцензійний договір (відрізняється від звичайної ліцензії (дозволу) на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між власником конкретної інновації (ліцензіаром) та особою, яка бажає набути право використання (ліцензіатом), і передбачає надання виключної ліцензії на використання винаходів чи “ноу-хау” за певну винагороду у вигляді пашуального платежу або роялті).

7. Інші договори

7.1 . Договір:

- доручення;

- комісії;

- про спільну діяльність (належить до документів господарського призначення, що передбачає започаткування спільної діяльності без створення юридичної особи (без заснування товариства). Основною його умовою є сплата учасниками майнових або грошових внесків, які потім стають загальною пайовою власністю).

21. Формування умов договору підприємцем. Типовий зміст, специфічні й загальні умови договору. Формування можливих конкретних умов договору: предмет договору; якість продукції; ціна товару; форма платежу; термін поставлення товару; упаковка і маркування товару; здавання—приймання товару; штрафні санкції; форс-мажор; арбітраж; інші умови.

22. Партнерські зв'язки - це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності. Угоди можуть бути вигідні і невигідні. Зазначимо., Що угоди з одним і тим же товаром можуть мати різний ефект (вчора угода з даним товаром принесла прибуток 20 тис. руб., А сьогодні вже 35 тис. руб.). Чому залежить комерційна результативність угоди? Насамперед від того, які умови закладаються в процес підготовки і здійснення угоди, тобто в яку економіко-правову форму наділяється і сама підприємницька мета, і засіб її досягнення. У цьому говорять про форми партнерських зв'язків (і формах угод як засобу зовнішнього оформлення таких зв'язків).Форма партнерських зв'язків завжди пропонується одним з партнерів (ініціатором) іншому. Іншими словами, кожен підприємець у своїй практичній діяльності або повинен запропонувати якусь конкретну форму співпраці, або дати відповідь своєму партнеру на його пропозицію про обрану ним або кращою для нього формі співробітництва. Але для того, щоб преддожіть або відповісти на пропозиції, необхідно досить повно уявити собі все розмаїття партнерських зв'язків у сфері підприємництва.Все розмаїття партнерських зв'язків у підприємництві можна згрупувати за трьома основними сферами (напрямами підприємницького співробітництва):1) співробітництво у сфері виробництва;2) співробітництво у сфері товарообміну;3) співробітництво у сфері фінансових відносин.Угода вважається укладеною, коли на кожну зі сторін покладаються певні даної угодою права і обов'язки. У цілому вибудовується наступна логічний ланцюжок: спочатку підприємець-ініціатор визначає сферу співробітництва з можливими партнерами, потім шукає конкретну форму співпраці, а після цього пропонує укласти договір.

23. ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ - договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати другій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги (ст. 824 ЦК України). Крім того, грошову вимогу до боржника може бути віддана клієнтом факторові з метою забезпечення виконання іншого, вже існуючого зобов'язання клієнта перед фінансовим агентом.Предметом договору є фінансування - надання фінансовим агентом своєму клієнтові грошової суми на умовах зворотності, цільового використання і зазвичай платності, Фінансування являє собою різновид інвестиційної діяльності, а саме інвестування коштів у заздалегідь певний проект у розрахунку на подальшу довгострокову окупність вкладень (ніж фінансування і відрізняється від кредиту). Крім того, предметом зобов'язань фінансового агента можуть бути також і фінансові послуги, пов'язані з грошовими вимогами, які є предметом поступки, наприклад ведення для клієнта бухгалтерського учета.Сторонамі договору факторингу є клієнт (таким може бути будь правоспособное особа) і фінансовий агент (таким можуть бути банки та інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого виду). Договір факторингу повинен полягати в простій письмовій формі. Звичайно він має своєрідний "рамковий" характер, тобто містить домовленості про загальні умови фінансування і поступок, передбачені. атрівая підписання у свій подальший розвиток конкретних додаткових угод із зазначенням конкретних сум фінансування та індивідуалізацією відступаються вимог. Іноді полягає у вигляді договору про кредитну лінію, за яким клієнт отримує право вимагати від фінансового агента прийняття від нього відступаються грошових вимог певного роду і надання під них фінансування в певних об'емах.Существеннимі умовами факторингу є умови про його предмет - фінансуванні та грошовій вимозі, уступаемом в цілях отримання фінансування. Предметом поступки, під яку надається фінансування, може бути як грошова вимога, термін платежу за яким настав (існуюче вимога), так і право на отримання грошових коштів, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Грошова вимога, що є предметом поступки, має бути визначено в договорі клієнта з фінансовим агентом таким чином, який дозволяє ідентифікувати існуюче вимога в момент укладання договору, а майбутнє вимога - не пізніше ніж у момент його виникнення. При поступку майбутнього грошового вимоги воно вважається перейшло до фінансового агенту після того, як виникло саме право на одержання з боржника грошових коштів, які є предметом поступки вимоги. Якщо відступлення права грошової вимоги обумовлене певною подією, вона набуває чинності після настання цієї події. Додаткового оформлення поступки грошової вимоги в цих випадках не потрібно. Основна відмінність між інститутами факторингу і цесії полягає в тому, що поступка вимоги при факторингу носить змушений характер і має специфічне призначення - забезпечувати виконання зобов'язань клієнта перед фінансовим агентом з повернення отриманого фінансування, в той час як поступка права вимоги при цесії має самостійний характер. Поступка при факторингу подібна залогу вимоги, поступка при цесії - купівлю-продаж требованія.Договор факторингу - двосторонньо зобов'язує, тобто предусм. атрівает встановлення як прав, так і обов'язків для кожного свого учасника. Він може бути і реальним, і консенсуальним, тобто може вважатися укладеним як з моменту фактичного надання фінансування або поступки вимоги, так і з моменту досягнення угоди з усіх його істотних условіям.Кліент права вимагати від фінансового агента прийняття уступаемого йому грошової вимоги, що відповідає умовам договору, і надання під цю вимогу погоджених обсягів фінансування. Фінансовий агент зі свого боку має право вимагати повернення наданого фінансування по настанні певного терміну і сплати відсотків за користування наданими коштами. Відповідно, цим правам кореспондують обов'язки: а) фінансового агента - прийняти уступаемое йому вимогу і надати фінансування, б) клієнта - повернути по настанні певного терміну отримані суми фінансування і сплатити відсотки за його використання. Якщо договором не передбачені. отрено інше, клієнт несе перед фінансовим агентом відповідальність за дійсність грошової вимоги, що є предметом поступки. Грошова вимога визнається дійсним, якщо клієнт має право на його передачу і в момент відступлення цієї вимоги йому не відомі обставини, внаслідок яких боржник має право його не виконувати. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги, що є предметом поступки, у разі пред'явлення його фінансовим агентом до виконання, якщо інше не передбачене. отрено договором факторінга.Разлічаются два випадки виконання договору факторингу - шляхом покупки вимоги і шляхом його прийняття як забезпечення. Якщо за умовами договору фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього цієї вимоги фінансовим агентом, останній набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором за те, що отримані ним суми виявилися менше ціни, за яку агент придбав вимогу. Коли ж поступка грошової вимоги факторові лише забезпечує виконання зобов'язання клієнта і договором не передбачені. отрено інше, фінансовий агент зобов'язаний подати звіт клієнту і передати йому суму, що перевищує суму боргу клієнта, забезпечену поступкою вимоги. Якщо грошові кошти, отримані фінансовим агентом від боржника, виявилися менше суми боргу клієнта, він залишається відповідальним перед фінансовим агентом за залишок долга.Для того щоб фінансовий агент міг отримати виконання від боржника за відступленою грошовою вимогою, необхідно виконати дві умови: а) обов'язкове - боржнику слід отримати від клієнта або від фінансового агента письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги даному фінансовому агенту (причому в повідомленні повинна бути визначене підлягає виконання грошове вимога, а також вказаний фінансовий агент, якому повинен бути здійснений платіж), б) додаткове - на прохання боржника фінансовий агент зобов'язаний у розумний строк представити йому доказ того, що поступка грошового вимоги справді мала місце. Виконання грошової вимоги боржником факторові при дотриманні цих умов звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом. Невиконання цих умов зобов'язує боржника не виконувати фінансовому агентові - таке виконання не буде визнано належним-і управомочивает боржника здійснити платіж не фінансовій агенту, а клієнтові на виконання свого зобов'язання перед последнім.Должнік має право заявляти факторові заперечення, засновані на зустрічних вимогах до клієнта, що виникли до отримання ним повідомлення про уступку вимоги (крім тих, які стосуються порушення клієнтом умови про заборону або обмеження поступки вимоги). У разі порушення клієнтом своїх зобов'язань за договором, укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фінансового агента повернення сум, уже сплачених йому за яке перейшло до фінансового агенту вимозі, якщо боржник має право одержати такі суми безпосередньо з клієнта. Виняток становлять випадки, коли доведено, що фінансовий агент: а) не справив клієнту платіж, пов'язаний з поступкою вимоги, б) здійснив платіж, знаючи про порушення клієнтом того зобов'язання перед боржником, до якого належить платіж, пов'язаний з поступкою вимоги.

24. Успіх підприємницької діяльності залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Бізнесмен повинен мати нахил до підприємства і певні ділові якості особистості підприємця. Найважливіші з них:

• готовність до пошуку нових можливостей та ініціативність у власному ділі;

• упертість і настійливість у досягненні поставленої мети;

• постійна готовність до господарського ризику;

• орієнтація у бізнесовій діяльності на ефективність виробництва і високу якість товарів;

• рішучість і цілеспрямованість у діяльності;

• намагання бути всебічно інформованим щодо вибраного напрямку бізнесу;

• планомірність і гранична чіткість у роботі, реалізації стратегії і тактики підприємництва;

• здатність переконувати партнерів і встановлювати потрібні господарські зв’язки;

• незалежність і впевненість у собі;

• уміння протистояти будь-якому тиску з зовні, шантажу, та іншим протиправним діям.

Підприємець має бути впевненим у собі та своїх здібностях, проте варто стерегтися того, щоб така ділова риса підприємця не перетворилась у самовпевненість. У зв’язку з цим стає обов’язковою ще одна вимога до підприємця: не треба ні поспішати з реалізацією нової ідеї, ні баритися з цим. Вихід з такої ситуації такий: будь-яка ідея має дозріти, треба добре її опрацювати і побудувати детальну схему її реалізації. Ця робота є дуже важлива, оскільки саме вона є запорукою майбутнього підприємницького успіху.

Підприємницький успіх значною мірою залежатиме від вміння підприємця розробити якісний бізнес-план, програму своїх подальших дій. Підприємець майже ніколи не може реалізувати нову ідею лише власними силами.

25.каждый сам

Домогтися успіху зможе той, хто здатний створити необхідну команду однодумців. Підприємець має швидко і безкоштовно вирішити проблему пошуку і прийняття на роботу спеціалістів потрібного профілю і кваліфікованих робітників.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що підприємець є людиною, з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на людей. Вітчизняний досвід свідчить, що поки що наші підприємці працюють на невисокому професійному рівні.

26

Необхідною передумовою започаткування і здійснення підприємництва є наявність самих підприємців, тобто осіб, котрі самостійно приймають господарські та інші рішення з метою до­сягнення певного підприємницького успіху. Успіх у бізнесі ґрунтується на здатності підприємця приймати правильні (обґрунтовані) рішення. Підприємець є визначальною особистістю (центральною постаттю) в бізнесі.

Підприємець — це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу і передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець — це суб'єкт, що поєднує у своїй особистості комерційні, ор­ганізаторські та інноваційні здібності для розробки нових організаційних рішень щодо методів виробництва, нових якісних показників товарів, робіт чи послуг, нових сфер вкладення капіталу.

Успіх у підприємництві ґрунтується на здатності підприємця приймати правильні, обґрунтовані) рішення. Будь-який підприємець працює як ділова людина, але не будь-яку ділову людину можна назвати підприємцем. Підприємцем прийнято вважати ділову людину, котра свідомо наражається на економічний ризик самостійним прийняттям інноваційного рішення, зміст якого зводиться до організації виробництва і поставки на ринок товарів (послуг) з певним зиском для себе.

Успіх будь-якої підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця ключовою постаттю ринкової економіки в цілому.

Підприємця від інших суб'єктів господарювання відрізняють специфічні чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурсна, управлінська, інноваційна, ризикова, які він виконує (повинен виконувати) та визначальні (характерні) ділові якості його особистостіСуть ресурсної функції полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуги, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця характеризується прийняттям управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Суть ризикової функції виражається в необхідності приймати рішення, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, часом, діловою репутацією.

Бізнесмен повинен мати нахил до підприємництва і певні ділові якості й риси характеру: готовність до пошуку нових можливостей та ініціативність у власному ділі; упертість і настійливість у досягненні поставленої мети: уміння протистояти будь-якому тиску ззовні, шантажу та іншим протиправним діям; незалежність і впевненість у собі, правильність вибору підприємницької діяльності; здатність переконувати партнерів і встановлювати потрібні господарські зв'язки; планомірність і гранична чіткість у роботі, реалізація стратегії й тактики підприємництва; постійна готовність до господарського ризику; орієнтація у бізнесовій діяльності та ефективність виробництва і висока якість товарів; намагання бути всебічно інформованим щодо вибраного напряму бізнесу (рис. 3.4).

1

Організаційно-господарське новаторство

Пошук нових можливостей

Готовність до ризику

Ініціативність

Цілеспрямованість

Орієнтування на ефективність та якість

Майнова відповідальність

Ділові якості та характерні підпртТмця

Максимальне володіння інформацією

Спостережливість

Планомірність і чіткість у роботі

Вміння переконувати

Самовдосконалення

Комунікабельність

Надійність

Чесність

Нестандартність

Рішучість

27

Особисті ділові якості підприємця, безумовно, справляють позитивний вплив на успіх його бізнесової діяльності. Проте справжній і відчутний підприємницький успіх, мабуть, не прийде до людини, котра: об'єктивно не здатна приймати обґрунтовані рішення; не вірить у себе, свою підприємницьку ідею; ставиться з підозрою до людей і не здатна на повагу і дружбу; не сприймає чужих думок і пропозицій; не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю.

Вочевидь, не варто займатися бізнесом людині, яка не схильна до сумлінної праці (просто ледача), не поважає себе, занадто впевнена; не любить інших людей, не вміє і не хоче спілкуватися з ними, не готова до самопожертви; не відчуває необхідності постійно вчитися й поповнювати свої знання; не має особливого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів.

Звичайно, перелік позитивних ділових якостей та шкідливих звичок підприємця, які варто розвивати або яких треба якнайскоріше позбутися, можна було б продовжувати. Але й сказаного досить для підсумку: підприємництвом не варто займатися людині, що нездатна спиратися на власні сили.

Підприємництво — це передовсім самостійність і відповідальність; воно не завжди спирається на значні матеріальні і фінансові ресурси.

Підприємець має бути впевненим у собі та своїх здібностях. Проте варто стерегтися того, щоб така ділова риса підприємця не перетворилася у самовпевненість, яка може стати згубною для нього. Таку небезпеку можна звести до мінімуму, якщо підприємець буде реально оцінювати себе та навколишню дійсність. Ре­альність вимагає виваженої експертної оцінки свого підприємницького задуму і можливих способів його практичної реалізації. У зв'язку з цим стає обов'язковою ще одна вимога до підприємця: не треба ні поспішати з реалізацією нової ідеї, ні баритися з цим. Вихід з такої суперечливої ситуації може бути лише один: будь-яка нова ідея має дозріти; треба добре опрацювати нову ідею і побудувати детальну схему її реалізації. Це робота дуже важлива, оскільки саме вона є запорукою майбутнього підприємницького успіху.

Постійна підприємницька активність передбачає пошуковий характер діяльності. Ініціативний пошук нових можливостей ще задовго до того, коли до таких дій спонукатиме реальна економічна ситуація, потребує ретельного вивчення і детального знання підприємницького середовища, визначення нового головного завдання. При цьому підприємницький успіх значною мірою залежатиме від уміння підприємця розробити якісний бізнес-план, програму своїх подальших дій. Підприємець майже ніколи не може реалізувати нову ідею лише власними силами. Домогтися підприємницького успіху зможе той, хто здатний створити необ­хідну команду однодумців. У зв'язку з цим підприємець має швидко і безпомилково вирішити проблему пошуку і прийняття на роботу спеціалістів потрібного профілю та кваліфікованих робітників з високою культурою праці.

Усе сказане дозволяє сформулювати важливий висновок: підприємець є людиною з яскраво вираженими рисами лідера, зі здатністю впливати на інших людей. Такі здібності ми, звичайно, характеризуємо через певні поняття (терміни): «мати вагу», «мати авторитет», «вміти примушувати підкорятися». З цього погляду для підприємця є важливим досвід спілкування з людьми, вміння встановлювати і підтримувати особисті контакти. Крім того, підприємець має бути фізично і емоційно витрива­лою людиною, що здатна довго і плідно працювати.

Підприємець має виконувати суспільну функцію, його діяльність необхідна будь-якому суспільству. Діяльність підприємців є ефективною і корисною. По-перше, підприємець особисто зацікавлений у своїй справі, тому він використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По-друге, підприємець може швидше і з меншими зусиллями задовольнити суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається вгадати останній ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше за своїх конкурентів (суперників). По-третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими втратами для суспільства.

Підприємець є визначальною особистістю в бізнесі, відіграє важливу роль в економічному житті суспільства. Кожен підприємець має відповідний правовий статус, суть якого полягає в дотриманні його права, обов'язків та відповідальності.

Права підприємця. Право — це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки. Для реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);

самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий дохід;

брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов'язки підприємця. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню підприємцем і які полягають у тому, щоб:

укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця. Відповідальність — це правове та етичне відношення підприємців до суспільства (до господарюючих суб'єктів, до споживачів тощо), яке характеризується виконанням правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;

за охорону навколишнього середовища;

за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

за заподіяну шкоду і збитки.

Вітчизняний досвід свідчить: поки що наші підприємці працюють на невисокому професійному рівні. Україна стала на малоефективний шлях підприємництва, коли між виробниками і споживачами діє невиправдано велика кількість підприємців-посередників. Об'єктом підприємницької діяльності має стати насамперед товар, продукт, послуга. Отже, нам треба форсувати розвиток благородного бізнесу, котрий є основою будь-якої цивілізованої економіки.

Справжнє підприємництво — це організація виробництва, а вже потім — заробляння грошей, накопичення стартового капіталу. У цьому випадку формула бізнесу матиме такий вигляд: гроші (капітал) — виробництво — товар — більші гроші. Це означає, що в бізнесі не можна продукувати гроші з нічого, підприємництво є наслідком копіткої праці зі створення підприємства (фірми) і організації виробництва товарів для ринку. Підприємцем має і мусить бути професійно підготовлена людина, а для цього треба вчитись і збагачуватися практичним досвідом постійно. Саме таких людей супроводить підприємницький успіх.

28

Сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись і розвиватися за умови належного дотримання ви­мог не тільки економічного, а й соціально-духовного та політичного характеру.

Будь-який підприємець, безперечно, повинен уміти професійно (і завдяки цьому — успішно) вести справу в своїй фірмі, постійно брати активну участь у задоволенні потреб ринку щодо нових товарів і послуг за можливо низькими (помірними) цінами. Зрозуміло, що це вимагає від нього новаторського підходу до власної діяльності та ретельного обліку витрат виробництва. Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оіцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться про те, що в своїй діяльності підприємець має обов'язково керуватися усталеними в усіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго (точно, достатньо, достатньо повно) сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні ко­нтакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності в ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття «етика підприємництва».

Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.

У концепції підприємницького успіху досить важливу (інколи й визначальну) роль відіграє комерційна інформація, тобто певна сукупність відомостей, що дозволяє діловій людині приймати правильні управлінські рішення в сфері бізнесової діяльності. Що і як продукувати, з якими якісними характеристиками і споживчими властивостями, де і як продати товар, рекламувати його тощо — з усіх цих питань підприємець може прийняти правильне рішення лише на основі необхідної інформації. Чим повніша і вірогідніша зібрана підприємцем інформація, тим ефективнішим буде прийняте рішення.

Сучасна система господарювання не може ефективно функціонувати без широкого розвитку інформаційного підприємництва як професійного виду діяльності.

За «соціальним походженням» сучасних вітчизняних підприємців можна поділити (хоч дещо й умовно) на дві категорії — номенклатурні і люмпенізовані.

Представники номенклатурного бізнесу — це переважно колишні працівники партійних і комсомольських органів, тобто апаратно-номенклатурні спеціалісти. їм притаманні організаторські здібності, ділова хватка, широка мережа неформальних зв'язків, а також знання організаційних основ підприємництва.

Люмпенізовані підприємці сформувалися в основному з тих особистостей, які не спромоглися зробити професійної кар'єри й тому залишили попередні посади, а також із тих, хто з різних причин не має професії взагалі.

У більшості випадків обидві категорії бізнесменів з накопиченими «тіньовими» грошима прийшли в легальний бізнес, започаткували й офіційно зареєстрували власні фірми. Разом з тим як ті, так і інші не уявляють собі ні загальної суті, ні, тим більше, суті культури й етики сучасного бізнесу.

Як показали результати соціологічних досліджень, на першому місці серед сукупності особистих якостей наших бізнесменів міцно тримається професійна безкультурність. Багато хто значно більше дбає про власну кишеню, ніж про свою репутацію.

У сучасних умовах (як ніколи раніше) слово «підприємець» має породжувати суспільну повагу. Тільки культура бізнесової діяльності допомагає зберегти постійний інтерес партнерів і клієнтів. За підрахунками спеціалістів, утримати наявних клієнтів набагато (в кілька разів) дешевше, ніж залучити нових.

29

Діловодство – це діяльність, яка охоплює питання документування і

організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Основними елементами діловодства є письмові документи і документування,

а саме створення документів.

Головним завданням діловодства є забезпечення швидкої і ефективної

роботи підприємства, установи чи організації.

Складові частини діловодства – система документації, система

документування, організація роботи з документами.

Система документації – це сукупність документів, взаємопов’язаних між

собою таким чином, що являють собою єдине ціле із своїми специфічними

рисами. Існує багато систем документації. Наприклад, система

управлінських документів, яка має багато підсистем – функціональні,

міжгалузеві та галузеві системи. До функціональних систем належить

планова, матеріально-технічна, звітно-статистична. До галузевих систем

належать документи, які стосуються певної галузі в країні. До

міжгалузевих – документи, що стосуються двох чи більше галузей. Ці

системи поділяються на підсистеми, останні – на більш дрібні сукупності

документів.

Система документування – це сукупність процесів і прийомів створення

всієї документації в установах, на підприємствах, в організаціях, в ході

здійснення ними своїх функцій. Документування охоплює всі операції по

складанню, погодженню, затвердженню, оформленню і виготовленню

документів. Система документування передбачає наявність відповідних

вимог і нормативів створення документів. Такі нормативи закріплені

законодавчо у вигляді Єдиної державної системи діловодства (ЄДСД),

інструкціями, відомчими норматичними документами з питань діловодства.

Основні положення ЄДСД розповсюджуються на організаційно-розпорядчу

документацію. Деякі положення є обов’язковими для виконання, інші мають

рекомендаційний характер.

Організація роботи з документами – це створення умов, що забезпечують

рух, пошук і збереження документів в діловодстві. Сюди входить прийом,

реєстрація, розподіл, контроль виконання, формування справ,

довідково-пошукова робота, передархівна обробка, збереження і

використання документів.