16. В чому полягає сутність концепції механізму прихованих партнерських зв’язків і чи можливе її використання в сучасних умовах?

За теперішніх умов функціонування економіки України, її галузевих концентрованих утворень (це властиво й іншим країнам, що стали на шлях радикальних ринкових перетворень) формування підприємницького капіталу в перехідний період має свої особливості, зумовлені відсутністю як необхідної інфраструктури, так і готовності (можливості) держави сприяти практичній реалізації суспільно значущих підприємницьких проектів.

У ситуації, що склалася, формування підприємницького капіталу може здійснюватись, як свідчить зарубіжний досвід, відповідно до концепції механізму прихованих партнерських зв'язків, її зміст можна звести до таких дій (заходів):

1) розробляється конкретний підприємницький проект,

2) здійснюється розподіл проекту на окремі складові;

3) проводиться розміщення замовлень на виробництво кожної складової загального проекту (окремого виду продукції або послуги);

4) в міру виготовлення окремих видів товару партнери поставляють їх автору (розробнику) цілісного проекту;

5) підприємець здійснює складальні операції, пакує і маркірує товар;

6) підприємець поставляє готовий товар споживачам і отримує від них гроші;

7) отримавши гроші, підприємець розраховується зі своїми партнерами;

8) після закінчення першого циклу виготовлення і реалізації продукції підприємець розпочинає новий цикл, масштабніший за перший.

17 Які можливі джерела формування фінансових ресурсів малого підприємництва?

Фінансові ресурси малих підприємств переважно формуються за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань).

Розмір та ступінь використання фінансових ресурсів малих підприємств визначаються різними зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх факторів відносяться: загальна економічна ситуація в Україні, рівень інфляції, рівень оподаткування, рівень процентних ставок за користування кредитом, конкуренція на ринку і інші фактори. До внутрішніх факторів належать: організаційно-технічне оснащення малого підприємства, рівень організації виробництва, фінансово-економічна продуктивність, яка включає: обсяг випуску продукції її конкурентоспроможність, структура фінансових ресурсів, розмір внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів, фінансовий стан малого підприємства.

Слід зазначити, що при створенні малого підприємства необхідно визначити оптимальний розмір первісного капіталу. Первісний капітал визначається при складанні балансового звіту на день відкриття бізнесу.

Склад фінансових ресурсів малих підприємств обмежений, оскільки у їх формуванні не приймають участі цінні папери і перш за все акції: як правило, у малих підприємств зовнішнім джерелом формування фінансових ресурсів є тільки кредиторська заборгованість. Малі підприємства можуть залучати кредити комерційних банків. Але до отримання кредиту підприємець повинен мати відповідне забезпечення, що не завжди є у розпорядженні у малого підприємства.

Мале підприємство може звернутися за позичкою у фонд підтримки підприємництва, який видає кредит під процентні ставки, значно нижчі від процентних ставок комерційних банків. Але фонд підтримки малого бізнесу не має у своєму розпорядженні значної суми грошових коштів.

Малі підприємства можуть залучити іноземний капітал декількома методами. По-перше, на партнерських засадах для спільної роботи. Але не завжди і не кожна іноземна фірма дає згоду на спільну роботу. Перш за все іноземні фірми звертають увагу на міцність малого підприємства, його фінансовий стан, надійність забезпечення роботою і інші компоненти. З другого боку наші бізнесмени не мають достатньої інформації щодо іноземних фірм. По-друге, продаж акціонерного капіталу шляхом випуску привілейованих акцій. Привілейовані акції можуть бути розповсюджені між засновниками підприємства. Цей метод виключає можливість підприємця залучати небажаних партнерів.

19

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестиційного потенціалу, який формується з рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій.

За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виборничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій.

Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

а) створення спільних підприємств;

б) започаткування діяльності дочірніх підприємств;

в) укладання ліцензійних угод з вітчизняними фірмами;

г) придбання неконтрольних пакетів акцій вітчизняних фірм-емітентів;

д) купівля контрольних пакетів акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв'язаним із найбільшими зобов'язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як право, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією.

Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцензійну угоду.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали, портфельними (пасивними).

Таким способом інвестування використовується переважно в процесі приватизації місцевих підприємств або обміну боргів приватних чи державних суб'єктів господарювання на їхні акції.

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності.

Водночас він передбачає більшість зобов'язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємства: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Дуже важливим для іноземних інвесторів є встановлення ступеня привабливості інвестування в місцевій фірмі. Потенційні іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До таких ознак належать:

характеристика місцевого ринку;

доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;

наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;

ступінь валютного ризику;

можливість репатріації капіталу;

стан захисту інтелектуальної власності (ця означає пріоритетною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп'ютерів);

торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;

міра державного регулювання економіки, що є важливим для захисту інтересів вибірників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій;

наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій.

Види іноземних інвестицій:

Будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конвертованій валюті;

Будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права;

Валюта України;

Іноземна валюта;

Грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов'язань, що гарантовані відповідними банками, у конвертованій валюті;

Права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті відповідно підтверджено;

Право на здійснення господарської діяльності;

Інші цінності;

Форми іноземних інвестицій:

Придбання прав на використання природних ресурсів і на користування землею;

Придбання інших майнових прав;

Інші форми за договорами з вітчизняними підприємцями;

Придбання нерухомого чи рухомого майна, або окремих видів цінних паперів;

Створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств повністю;

Пайова участь у спільних підприємствах, або придбання частки діючих підприємств;

Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;

Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

За останні кілька років помітно змінилася галузева структура іноземних інвестицій в Україну. Якщо 1994 р. їхня питома вага у виробничих галузях становила 92,9% загального обсягу, то 1999 р. - приблизно 80%. При цьому в промисловості України вона знизилась з 52,5 до 35%.

У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції в чорну та кольорову металургію (з 7,5 до 2,5%); у 2,5 рази - у легку промисловість (з 5,6 до 2,2%); в 1,7 рази - у машинобудування і металообробку (з 17,3 до 10,0%).

Водночас обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився в торгівлю (з 22,2 до 34,8%), невиробничу сферу в цілому (з 7,1 до 20%), у тім числі в охорону здоров'я - у понад 50 разі.

Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991-1996 рр. Верховною Радою, і декретом Кабінету Міністрів України.

Закон України "Про захист іноземних інвестицій на Україні" 1991 р. передбачає, що:

а) інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України;

б) держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха;

в) іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах.

Національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій встан6овлено Законом України "Про іноземні інвестиції" (1992 р.). Цим законом передбачено, що:

іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації;

іноземні інвестори мають гарантії на 10 р. на випадок змін законодавства України про іноземні інвестиції;

встановлюється низка податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями.