79. Фактичний та юридичний зміст правовідносин.

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку-пність суб'єктивних прав та юридичних обов’язків суб'єктів пра-вовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс-нення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб’єк-тивні права та юридичні обов’язки.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший — значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. На-приклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будь-якого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб’єктивного пра-ва (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчан-ня в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного скла-дання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб’єктивного права (фактичний зміст).

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідно-син показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме-ханізм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Суб’єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов’язками інших суб'єктів, так і захистом з бо-ку держави.

Суб’єктивне право належить лише уповноваженому суб’єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб’єкт завжди може відмо-витися від використання свого суб’єктивного права, крім випадків, коли суб’єктивне право збігається із юридичним обов’язком (напри-клад, кожен громадянин України має конституційні обов’язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа-вні символи України тощо).

Юридичні обов’язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове-дінки зобов’язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте-ресах уповноваженого суб'єкта.

80. Cуб’єктивне та об’єктивне право

Характеристика проблем правового статусу особи визначає необхідність дослідження поняття права як у об'єктивному, так і суб'єктивному значеннях.

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

— не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:

— спільними рисами;

— відмінностями;

— взаємодією.

Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.

2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.

3. Вони встановлюються державою.

4. Мають документальну форму закріплення.

5. Охороняються державою.

6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.

Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.