18).Охарактеризуйте ЗС як козацьку демократичну республіку, ії внутрішню та зовнішню політичну діяльність.(СЕМІНАР 3 пит.4+5)

Запорозька Січ — козацька республіка

Зародком нової української державності — козацької — стала Запорозька Січ. її демократичний характер пояснюється тим, що Запорозьку Січ створив сам народ для подолання загрози знищення; козакам були потрібні злагода й порозуміння.

Козацька Січ мала надійні укріплення. її оточували глибокі рови і високі земляні вали з гарматами, вежами з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки.

Запорозькій Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо. Вищим законодавчим, адміністративним та судовим органом Січі була Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов'язковими для виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої політики: проводила розподіл земель, угідь та рибних ловищ, судила за тяжкі злочини. Загальна (військова) рада проходила на Січі 2— З рази на рік (1 січня, після Великодня, 1 жовтня). На Радах обирали козацький уряд (схема 2).

Уряд Запорізької Січі
Гетьман або кошовий отаман - Затверджував судові вироки - Очолював дипломатичні переговори - Мав вищу військово-адміністративну владу	Військовий суддя - Вершив вищий суд - Виконував обовґязки отамана за його відсутністю	Писар - Очолював канцелярію - Складав і підписував документи	Осавул - Організовував охорону Січі - Підтримував дисципліну й порядок у війську	Обозний, пушкар - Очолював артилерію - Керували побудовою табору в поході - Займалися обліком і комплектуванням війська

Схема 2

Широка демократія Запорозької Січі дає історикам підстави вважати її християнською козацькою республікою.

Хоча в руках козацької старшини були зосереджені влада й багатство, у Запорозькій Січі не було кріпацтва. Існувала формальна рівність між козаками, які могли користуватися землею, угіддями, брати участь у загальновійськових радах, обирати старшину.

 Зовнішня політика Запорізької Січі         Запорізька Січ із самого початку свого існування вела самостійну зовнішню політику. Чим більше козацька вольниця заявляла про себе у всіляких бойових справах, тим більший інтерес вона викликала у близьких і далеких сусідів. Із Запоріжжям намагалися встановити дипломатичні стосунки й Польща, і Московія, і Крим, і Туреччина, і папа Римський, і німецький імператор. Січ поступово, але впевнено стала суб'єктом і об'єктом міжнародних відносин.         Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше — гетьман. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ, канцлера покладалися на військового, а пізніше генерального, писаря. Він вів лис-тування, деколи радячись з ченцями, з різними монархами й вельможами, але завжди від імені всього запорізького війська. Писар приймав на зберігання усі універсали, укази, листи, ордери, цидули після ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював невеликий штат різного звання канцелярських службовців.         Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить наявність на Запоріжжі посади військового товмача. Це перекладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав, і не лише сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, греками, вірменами, молдованами, які проїжджали запорізькими землями або до яких треба було надсилати листи. Подорожнім він візував їхні пашпорти, роз'яснював вимоги та правила поведінки на Запоріжжі, перекладав під час переговорів, читав надіслані на Січ грамоти закордонних володарів. Як знавець іноземних мов, товмач частенько вирушав з розвідувальною метою на кордони запорізьких земель або ж навіть у стан ворога.         Послів на Січі любили і приймали пишно, як і належить самостійній, впевненій у собі державі. Сучасники, на щастя, донесли до нас кілька описів таких прийомів.  

Улітку 1648 р. починає визрівати ідея створення власної української держави. Уже в кінці червня 1648 р. на Лівобережній Україні (за виключенням Чернігова) стверджується полкова і сотенна влада. На Правобережній Україні влада гетьмана розповсюджується на Брацлавщину, Київщину, Поділля та частину Волинського воєводства. Проте польське керівництво не хотіло задовольнити вимоги Хмельницького про створення навіть обмеженої української державної автономії. Восени 1648 р. козаки здобули блискучі перемоги над польськими військами під Пилявцями, Львовом, Замостьєм, що заставило польський уряд піти на переговори. Українсько-польські переговори проходили в січні 1649 р. у Переяславі.  25 лютого 1649 р. з Польщею було укладене перемир’я, відповідно з яким повстанці добилися визнання де-факто автономії України. Границя між нею і Польщею повинна була проходити по річкам Горинь, Прип’ять і містом Кам’янець-Подільський, через яку заборонялося переходити коронним військам, урядовим чиновникам і польській шляхті. Проте вже у травні 1649 р. новий польський король Ян II Казимир порушив перемир’я і знову почалися бойові дії. В серпні 1649 р. у бою під Зборовом Хмельницький наніс поразку польським військам, від повного розгрому яких врятувало лише посередництво кримського хана Іслам-Гірея. Хмельницький вступив у переговори з поляками, намагаючись зберегти як можна більшу автономію для України.  У відповідності з укладеним 18 серпня 1649 р. Зборівським договором територію української держави складали тільки три воєводства – Київське, Брацлавське і Чернігівське. Чисельність козацького реєстру обмежувалася 40 тис. осіб. Київський митрополит отримав місце в сенаті. Всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Перед Хмельницьким гостро постало питання створення української держави. Запорозька Січ ста¬ла своєрідним зародком новоствореної держави. Назва козацької держави була Військо За¬порозьке. Функціонування держави виявилося у запровадженні влас¬ного територіального поділу, створенні та діяльності органів пуб¬лічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмель¬ниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб.  Основою внутрішньої організації української козацької держави стали традиції та звичаї суспільного життя українців, перш за все реєстрових козаків і Запорізької Січі, яка стала своєрідним зародком нової української державності. В основу адміністративного ладу була покладена структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки і сотні. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. — уже 20. Гетьман був главою і правителем України

Ще починаючи з 1648 р., гетьман неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти у антипольській боротьбі. Російський цар після деяких вагань «в ім’я спасіння віри православної» погодився взяти Україну під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1 жовтня 1653 р. Земський собор. 8 (18) січня 1654 р. козацька рада, зібрана в м. Переяслав, ухвалила рішення про прийняття протекції царя. У ході переговорів, що супроводжували Переяславську раду, було узгоджено принципові засади майбутнього договору – антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вільностей Війська Запорізького, та здійснено усний акт присяги.  У березні 1654 року у Москві українська делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії.

 У 1656 р. за спиною Хмельницького відбулися мирні переговори Москви з Польщею (Віленське перемир’я). 

19). Висвітліть процес створення укр. Держави Війська Запорізького у ході нац.-визвольної війни 1648-1657рр.

Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада. Б. Хмельницький вже називав себе "самодержцем руським", посол Венеції говорив про нього як про "справжнього государя", а керівник англійської революції Олівер Кромвель називав його "імператором запорозьких козаків".

Що стосується території, то спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорозької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Підчас Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки. Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів. Український історик І. Крип'якевич описав кордони української козацької держави по закінченні Визвольних змагань: "З Польщею - Яруга - Чернівці - Мурафа - Красне - Вінниця - Прилуки - Самгородок - Каменеброд - Макарів - Чорнобиль - Карпилівка; з Росією - традиційний кордон; з Туреччиною і Кримом - через так зване "Дике поле".

Політико-адміністративний устрій.

На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано полково-сотенну систему, яка виникла ще на Запорозькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Полковий уряд складався з полковника та його урядовців. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд (гетьман та його помічники, які утворювали раду генеральної старшини при гетьмані).

Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у най важливіших - отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами - сільські отамани.

Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.

Право, суд та судочинство. На звільнених від Речі Посполитої територіях не діяло польське судочинство. Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Усі види польського гніту були ліквідовані, скасовано суворі покарання за протиправні вчинки проти королівської влади та магнатів, шляхти, католицького духовенства. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині.

Відбулася певна зміна судової влади. Із зростанням ролі й авторитету гетьмана під час Національно-визвольної війни до нього перейшли найвищі судові функції. Гетьманські та полковницькі універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.

Фінансова система та податки. Відомий український історик В. Антонович зазначав, що Б. Хмельницький мав блискуче фінансове обдаровання, він обстоював правильну податкову систему, ніколи не знав, що таке брак грошей, у нього завжди була готова наперед платня для війська.

Український гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині. На одному боці цієї монети була зображена шабля, на іншому викарбуване ім'я гетьмана. З часів Національно-визвольної війни при гетьмані запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Богдана Хмельницького.

Соціальна структура населення. В умовах визволення України з-під магнатсько-шляхетського гніту поступово складалася нова соціальна структура держави. У Гетьманщині визначалося п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. Стани поділялися на окремі соціальні групи, які розрізнялися правовим та економічним становищем. До привілейованої групи належали: українська шляхта, козацька старшина, найвище православне духовенство, міська знать. їм значно поступалися в правах і соціальному становищі рядові козаки, міська біднота, селянство. В умовах Національно-визвольної війни козацтво отримувало помітну підтримку та увагу з боку Богдана Хмельницького. Щоб розширити соціальну базу Гетьманщини, він надав право селянам переходити в козацький чи міщанський стан.