95. Проаналізувати припущення, передбачення та прогнозування у міжнародних відносинах.

Припущення -імовірнісне судження про події, явища, що відбулися в минулому.

Цілі припущення: 1) зробити ймовірнісний висновок; 2)одержати достовірне знання шляхом подальшого розвитку аналізу.

Форми припущення:

• думка - персоніфікована позиція аналітика стосовно оцінюваних відомостей;

• версія - одне або декілька відмінних один від одного викладів, пояснень щодо окремих фактів, подій;

• гіпотеза - обгрунтоване припущення щодо фактів, причин, принципів функц-ня і розвитку явищ, що не мають емпіричного або логічного пояснення. Види гіпотез:1)гіпотези про факт. стан (описові);2)про причини (пояснювальні);3) про тенденції, закономірності (що призв. до висновку).

Вимоги до гіпотез:

• повинна мати достатню узагальненість і силу передбачення результату досл-нь;

• повинна допускати суперечливість проблеми;

• не повинна суперечити встановленим раніше фактам і бути спроможною визнати хибність передбачення (припущення), що суперечить фактам;

• гіпотеза повинна бути валідною, тобто піддаватися певній перевірці;

• гіпотеза повинна будуватися за принципом логічної простоти.

Методи побудови гіпотез:

• узагальнення (розглядається як знаходження спільного в розрізнених фактах);

• асоціативні ланцюжки(побудова суджень на основі ланцюжків лог. висловлень);

• прогальний аналіз(перебуд. або формув. судження про відсутні факти,чинники, причини

• морфологічний аналіз (побудова морфолог. матриці, куба, багатовимірного куба);

• дерево рішень (ієрархічна побудова можливих варіантів розвитку подій, рішень);

• «мозковий штурм» (індивідуальний або груповий).

Методи перевірки гіпотез:

1) емпіричний; 2)статистичний (багатократне повторення);3) моделювання.

Передбачення (Пер.) і прогнозування

Пер.-ймовірнісне судження про можливий розвиток подій,явищ, тенденцій.

Форми передбачення: 1) Пророкування (локалізоване в просторі і часі конкретне передбачення розвитку ситуації або її наслідків); 2) Прогнозування (аналіт. дослідження перспектив розвитку всього об'єкта або його окремих елементів на основі багатостор. і ретельного вивчення його теперішн. стану в контексті максимальної кіл-ті об'єктивних і суб'єкт. чинників з урахув. як внутр., так і зовн., сприятливих і несприятливих впливів).

Види прогнозів:1) пошуковий; 2) нормативний; 3)застереження.

* Пошукове прогн. полягає в аналізі об'єктивних тенденцій розвитку об'єкта або явища; базується на викор-ні принципу інерційності процесу. Досл-ня спрямоване від сучасності до майбутнього.На основі розгляду закономірності процесу розвитку,як руху за інерцією,створюється картина стану об'єкта на визначений момент майбутнього.

* Нормат. прогн. проводиться від бажаного майбутнього до сучасного, і досліджує ті явища й умови, що необхідно взяти до уваги для досягнення бажаної мети.

Розбіжність пошукових і нормат. оцінок об'єкта прогн. на визначений момент часу в майб-му можлива як наслідок протиріч між соц потребами і можл-ми їх задоволення.

* Застереження як форма прогнозу розробляється з метою безпосереднього впливу на свідомість людей для того, щоб не припустити певного розвитку подій.

Особливості прогнозування в сфері міжн. відносин:

• предмет прогнозування в міжн. відносинах віддалений від дослідника;

• на поведінку об'єктів і суб'єктів дослідження впливає безліч чинників;

• рішення з проблем міжн. відносин приймаються, як правило, у таємниці;

• прогноз істотно залежить від суб'єктивних чинників.

У залежності від позиції особи, що прогнозує, можливі:

• песимістичний погляд (полягає в тому,що при прогнозі викор-ся тільки деякі логічні й інтуїтивні передбачення,відібрані за критерієм максим-ї ймовірності);

• оптимістичний погляд (полягає у визначенні широкого класу передбачень майбутнього за значенням ступеня ймовірності кожного).

Функції прогнозування в міжн відносинах.

Прогноз-інструмент стратег. і поточної конкретної політики,що викор. для упр-ня.

Цільові орієнтири прогнозування:

• ідеологічний вплив (формування в політ. активного населення і політ еліти певних політико-філософських уявлень);

• мобілізація певних груп населення на конкретні дії;

• розвиток теорії міжнародних відносин, перевірка концепцій, гіпотез;

• ств. бази для розробки зовнішньополіт. планів і прийняття рішень щодо розподілу ресурсів, концентрації зусиль.

Діапазон (строк) прогнозування:

- короткострокові (до 5 р.);-середньострокові (5-15 р.);-довгострокові (більш 15 р.).

Методи прогн-ня (У зал. від характеру джерела інф-ї): евристичні і фактографічні.

У евристичних методах прогнозування осн. джерелом інф-ї є відомості, отримані з викор-ням логічних прийомів і правил теор. дослідження.

У фактографічних методах прогноз. прогностична розробка базується винятково на факт. матеріалі, конкретних даних (гол. чином кількісних), що хар-ть зміни в часі об'єкта прогнозування. У цьому випадку до уваги приймаються тільки об'єктивні чинники, тоді як у попередньому класі основна роль приділяється суб'єкту прогнозування, його інтуїції, кваліфікації, фаховому досвіду.

Клас евристичних методів прогноз. включає інтуїтивні й аналітичні методи.

Інтуїтивні методи прогнозування - методи, що базуються на залученні експертів, тобто фахівців певної галузі, для визн. тенденцій розвитку об'єкта прогноз-ня й оцінки перспектив розвитку на основі особистої ерудиції і відчуття, догадки, проникливості, що баз-ся на попер. досвіді. До цього виду віднос. групи методів: експертних оцінок; «мозковий штурм».

Аналітичні методи прогн. - методи, що базуються на логічному (емпір. і теор. рівнях) аналізі моделі розвитку об'єкта прогнозування. Аналіт. методи базуються в основному на мат. моделюванні і частіше викор. при нормативному прогнозуванні. До цього виду відносять групи методів: побудова сценарію; морфолог. аналіз; метод аналогій; історико-логічний метод; метод дерева цілей; метод мереж; матричний метод; ігрове модел-ня;методи оптимізації параметричних рядів.

Клас фактогр. методів прог-ня містить статистичні і методи випередження.

Статист. методи прогн. Баз-ся на побудові й аналізі емпіричних тимчасових рядів хар-стик об'єкта (безпосередня екстраполяція; екстраполяція за огинаючими кривими; функції з гнучкою структурою; інтерполяція;побудова кореляційних і регрес. моделей)

Випереджаючі методи прогн баз. на обробці інф-ї,що віднос. Безпос-ньо до часу випередження. (експертиза офіц док;сканування наук розробок).

Вибір методу прогн. зал. від чинників:-мета прогнозу;-час випередження прогнозу;-специфіка об'єкта досл-ня;-надійність і повнота інф-ї;-обмеженість ресурсів розробників.

Джерела відхилення прогнозу від дійсності:

• використання песиміст. погляду, обережність в оцінках, їхнє заниження;

• використання зверхоптиміст. погляду, прагнення видати бажане за дійсне;

• неспроможність передбачати майбутні можливості через вузькість погляду чи недост-сть інф-ї;

• хибне встановлення існуючих зв'язків і взаємодій;

• некритичне ставлення до думок авторитетних діячів і дослідників.

Проблема верифікації (В) прогнозу

В-процедура оцінки достовірності прогнозів.З визн-ня прогнозу випливає, що йому властива невизначеність,яку необхідно оцінити перед тим,як приймати управл. рішення.

Засоби верифікації прогнозу:

• пряма верифікація (одержання прогнозу іншим методом прогнозування);

• опосередкована верифікація (підтвердження прогнозу посиланням на наведений у літературі, на прогноз цього ж об’єкта в інших дослідженнях);

• консеквентна верифікація (одержання значення оцінки верифікованого прогнозу шляхом логічного або матем виводу наслідків із уже відомих прогнозів);

• верифікація, що дублює (одержання значення прогнозу з іншого прогнозу, що відповідає на ті ж питання, але сформульованого іншим способом);

• вериф. методом «адвокатів диявола»(вибираються два-три опонента, що аргументують нереальність прогнозу,а прогнозист зобов'язаний довести його реальність).

96. Проаналізувати процедуру оцінки статистичних параметрів в задачах моделювання міжнародних відносин.

Основні етапи статистичного аналізу даних:

• Планування збору даних

• Попереднього дослідження

• Оцінки невідомої величини

• Перевірки гіпотези

При оцінці невідомої величини мова йде про оцінку тих параметрів, значення яких невідомо точно. Ця оцінка дає найбільш можливе припущення про її невідоме значення, базуючись на наявній інформації.. На цьому етапі ми можемо визначити величину помилки, яка виникає замість фактичного, але невідомого значення параметра. Приклад оцінки невідомої величини: оцінка значення експорту держави на наступний рік.

При оцінці статистичних параметрів в задачах моделювання міжнародних відносин мова в першу чергу йде про дискретний та неперервний розподіли. Якісні порядкові, номінальні та кількісні дискретні дані можуть бути виражені дискретними розподілами. Кількісні неперервні дані – неперервним розподілом. В останньому випадку неможливо визначити ймовірність певного значення, лише визначається ймовірність того, що потрапить в певний інтервал – щільність ймовірності ( ). Тут може бути, наприклад, рівномірний розподіл, коли імовірність потрапити на інтервал однакової довжини – рівна, або трикутний розподіл. Також мова може йти про нормальний розподіл, який залежить від 2 параметрів: середнього значення та стандартного відхилення. Властивості нормального розподілу: 1) Середнє арифметичне, мода та медіана рівні; 2) коефіцієнт асиметрії = 0 (розподіл симетричний) 3) коефіцієнт крутизни (ексцес) = 0.

Правило 2 сігм: якщо від точки середнього значення відкласти праворуч та ліворуч 2 стандартних відхилення, то площа під графіком функції щільності ймовірності на цьому проміжку буде дорівнювати 95,45% від загальної площі під цим проміжком, тобто 95,45% всіх спостережень за досліджуваною змінною буде знаходитись на інтервалі 2 стандартні відхилення від середнього значення. У випадку правила трьох сігм – 99,73%.

Для визначення розподілу значень ознаки у вибірці використовуються методи дескриптивної статистики. Для генеральної сукупності визначити точно не можемо, тому оцінюємо. Метод інтервального оцінювання: інтервальна оцінка невідомого параметра генеральної сукупності – це числовий інтервал, який з заданою ймовірністю покриває невідоме значення параметру. Такий інтервал називається довірчим, а ймовірність – довірчою ймовірністю, або надійністю оцінки. Величина довірчого інтервалу збільшується зі зменшенням розміру вибірки або збільшенням довірчої ймовірності. Можна будувати довірчі інтервали для різних показників. Наприклад, для визначення перемоги на виборах. Приклад:

P= 60% (переможе на виборах)

q = 1-p = 40% (не переможе)

Це дані по вибірці.

, де Р – ймовірність у вибірці, r – показник перемоги кандидата у генеральній сукупності.

, де z знаходиться через нормальний стандартний розподіл.

Таким чином, якщо статистика в цілому являє собою сукупність методів і принципів, що використовуються для збору, аналізу, порівняння, подання та інтерпретації чисельних даних, то оцінка статистичних параметрів як один з етапів статистичного аналізу даних використовується для визначення ймовірності досліджуваних даних потрапити на певний інтервал, а при оцінці невідомих параметрів – для оцінки параметрів, значення яких невідоме.

97. Проаналізувати процес створення алгоритмів для розв`язання задач в системі міжнародних відносин.

Алгоритм являє собою правило розв'язування задачі, сформульоване як послідовність обчислювальних, логічних та інших дій (кроків), виконуваних з метою отримання потрібного результату. Алгоритм може бути заданий словесно (засобами природної мови), математичним або графічним описом. Крім того, алгоритм може задаватися алгоритмічною мовою.

Алгоритми описуються здебільшого математичним або графічним способом, а також алгоритмічною мовою. Графічному опису передує, як правило, побудова математичної моделі - математичного опису алгоритму. Такий опис полягає у формалізованому (із застосуванням математичних символів) поданні всіх розглядуваних залежностей і методів відшукання значень вихідних даних на підставі вхідних.

Графічний опис алгоритму виконується здебільшого у вигляді структурної схеми. Кожний її елемент являє собою фрагмент алгоритму, який описує певні (повністю визначені) дії з даними. Послідовність дій зображується за допомогою ліній потоку інформації. Напрям потоку інформації «згори - униз» і «зліва - направо» вважається основним і стрілками не позначається.

Будуючи схеми алгоритму, використовують геометричні фігури - умовні позначення, кожне з яких має стандартний як зміст, так і вигляд. Наприклад, овалом позначається початок або кінець алгоритму, прямокутником - арифметичні та інші операції з даними.

Існують певні графічні позначення і для типів носіїв та форм передавання даних, тому за допомогою таких позначень можна подати не лише машинний алгоритм, а й усю технологію розв'язування задачі та обробки інформації. Це важливо, коли йдеться про складні інформаційні зв'язки між задачами або складні процеси обробки даних.

У разі, коли готують окремий документ «Опис алгоритму», поділяють його на розділи: призначення та характеристика комплексу задач, використовувана інформація, результати розв'язування задач комплексу, математичний опис алгоритму, графічний його опис.

Алгоритмічна мова - це спеціальна мова зі своїм алфавітом, словником, правилами побудови слів, словосполучень, речень, в якій кожне слово має одне і цілком певне значення. Коли таку мову створено на основі будь-якої природної мови, відповідні алгоритми досить просто описуються й читаються.

Розрізняють кілька рівнів деталізації (задання) алгоритму автоматизованого розв'язування задач.

Рівень «інформаційної моделі», або «нульовий», дає уявлення про використовувані вхідні і вихідні повідомлення та форми їх подання. Наводиться графічне (символьне) зображення всіх зазначених повідомлень: вхідних - з одного боку, а вихідних - із протилежного відносно зображення самої задачі. Водночас зазначають, де саме утворюються вхідні і де використовуються вихідні повідомлення. Якщо задача порівняно проста, то такої точності задання алгоритму достатньо для його реалізації.

Наступний (перший) рівень - це рівень, коли алгоритм задається з точністю до робіт з інформаційними масивами й загальних операцій із ними (сортування масиву, вибір, злиття тощо) та з точністю до блоків розрахунків показників за заданими формулами. Багато з таких блоків алгоритму (сортування, добір, обчислення середнього і т.ін.) уже можуть бути реалізовані відповідними командами (операторами) мов високого рівня. У разі одного масиву досить просто за допомогою відповідних команд типу REPORT реалізується блок видавання на друк повідомлення в табличній формі.

Коли у процесі видавання вихідних повідомлень беруть участь два масиви (найчастіше - масив числових значень і кодів реквізитів та масив довідкових даних, який містить розшифрування кодів), доводиться організовувати пошук даних за кодом. Тобто необхідна подальша деталізація алгоритму.

Ще вищим є другий рівень деталізації алгоритму, що означає його задання з точністю до робіт з окремими записами інформаційних масивів, до маніпулювання з полями записів (вибір записів за умовою, пошук за ключем, перехід за номером запису, добір полів, аналіз значень окремих полів і т.ін.).

Як правило, цим рівнем можна обмежитися, коли йдеться про автоматизоване розв'язування економічних задач у фінансово-кредитних установах та про автоматизацію операцій обробки документів. Проте щодо задач математичної логіки, контролю й захисту інформації такої деталізації недостатньо. Доводиться деталізувати алгоритм до рівня роботи зі складовими частинами полів (символами, байтами), а іноді навіть зі складовими елементами байтів - бітами, що є по суті граничним рівнем завдання деталізації алгоритму.

98. Охарактеризувати та визначити специфіку PR- інструментів,PR- цілей,завдань,PR- аудиторій в транснаціональних корпораціях

Сутність міжнародного маркетингу ТНК: - Ринкова концепція управління міжнародною діяльністю фірми; - Орієнтація на запити кінцевих споживачів різних країн; - Формування міжнародних ринків відповідно до міжнародних стратегічними цілями оптимізації і розширення бізнесу фірми; - Спосіб мислення, філософія, підхід компанії до підприємництва з міжнародних або глобальних позицій. Маркетингова діяльність фірми передбачає переміщення капіталів, товарів, послуг через кордон держав. Вироблення політики зв'язків з громадськістю починається за згодою примирити інтереси компанії з інтересами тих, від кого залежить її розвиток. Здійснення політики зв'язків з громадськістю полягає в тому, щоб після примирення цих інтересів виробити і реалізувати таку комунікаційну програму, яка дозволила б надалі встановлювати і підтримувати відкриті стосунки з усією сукупністю аудиторії компанії. Таким чином, діяльність зі зв'язків з громадськістю необхідна в наступних випадках: 1. Встановлення і підтримка зовнішніх суспільних відносин і комунікацій. 2. Розвиток внутрішньокорпоративних відносин. 3. Створення іміджу компанії, підтримка та збереження її репутації. 4. Збільшення попиту за рахунок зростання ступеня обізнаності. 5. Розробка і реалізація системи антикризових комунікацій. 6. Пошук оптимальних виходів з конфліктних ситуацій, вирішення конфліктів з мінімальними втратами. 7. Створення і просування іміджу конкретної особи. 8. Розвиток корпоративних відносин. 9. Просування компанії в умовах сильної конкуренції. До складових елементів зв'язків з громадськістю відносять паблісіті. У західній практиці часто зустрічається словосполучення «зв'язки з громадськістю і паблісіті». Паблісіті (від англійського «publicity») в перекладі означає гласність, публічність. У зв'язках з громадськістю під паблісіті розуміють, перш за все, роботу із засобами масової інформації, спрямовану на створення певного іміджу організації. Ретельно відбираються ЗМІ, задіяні в процесі створення паблісіті. Необхідно, щоб формат ЗМІ (особливо друкованих) чітко відповідав формату новини та очікує її цільової аудиторії. Що стосується особливостей PR-діяльності, які диктує специфіка міжнародного маркетингу, то можна виділити декілька: • По-перше, PR-стратегії великих міжнародних компаній і ТНК, як правило, є довгостроковими за термінами і міжнародними (в тому числі глобальними) за масштабами реалізації. Практика ряду ТНК компаній показує, що як правило вони запускають і реалізують глобальні програми у зв'язках з громадськістю та промо-акції по підтримці своєї продукції чи послуг в глобальному масштабі на декількох континентах. Через обширної географії та світового масштабу такі програми можуть тривати досить довго. Однак такого роду глобальні програми вимагають дуже ретельного опрацювання, серйозних фінансових ресурсів і великомасштабного організаційного забезпечення, що під силу лише великим міжнародним компаніям з величезними оборотами і високим прибутком. • По-друге, головним завданням PR в рамках міжнародного маркетингу є створення і підтримку репутації міжнародної компанії або ТНК. Грамотно вибудувана репутація у світовій бізнес середовищі полегшує освоєння нових ринків збуту, створення глобальних альянсів з міжнародними партнерами, доступ до міжнародних ринків капіталу. Іншими словами, відмінна репутація-основа успіху компанії за кордоном. Тому PR-активність в даному випадку спрямована на формування і управління репутацією, і міжнародний PR в компанії кожен розвивається, виходячи з власного бачення найбільш доречного варіанту для підтримки компанії. В-третє, як показує досвід експертів і практиків, працівники PR-служб міжнародних компаній часто не готові до тих викликів, які їх очікують при виході на міжнародні ринки, а відхилення від загальноприйнятих в іншій країні норм може завдати істотної шкоди репутації компанії. Тому при підготовці і виході на міжнародні ринки багато компаній вважають за доцільне залучати до роботи міжнародні PR-агентства, які можуть легко налагодити процес інформу

99. Проаналізувати стратегії світового розвитку щодо зовнішньої політики держав.

Зовнішня політика – це сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями.

Порівнюючи ключові стратегії світового розвитку, глобалізація є найбільш прийнятним вектором стратегічного розвитку людства, що забезпечує стійке й поступальне функціонування як світової системи в цілому, так і вхідних у неї держав. Процес глобалізації забезпечує створення активного середовища, у яке повинні бути інтегровані всі компоненти національних ресурсів з метою створення, обміну, перерозподілу й кінцевого споживання суспільно значимих продуктів і послуг, а також ідей, знань і культурних цінностей.

Глобалізація протягом останнього десятиліття зробила істотний вплив на МВ: 1) ідеї багатополярності й багатобічної дипломатії; 2) тенденція економічної інтеграції; 3)розвиток міжкультурної комунікації; 4) Проблеми розвитку енергетики в ХХІ ст.; 5) вирівнювання нерівномірності розвитку держав й этнокультурных громад; 6) досягнення збалансованого розвитку економіки й демографічних процесів; 7) зменшення соціальної нерівності у світі.

Рішення глобальних проблем людської цивілізації стали загальновизнаними цілями концепції стійкого розвитку, що у свою чергу окреслило: 1) основні міжнародні організації; 2) акторів всесвітньої інтеграції; 3) конкретні й пріоритетні завдання, які потрібно вирішувати для ефективного розвитку в постіндустріальну епоху; 4) необхідність удосконалювання регіональних інтеграційних процесів з метою повноцінного розвитку не окремо взятих держав, а цілих регіонів; 5) передумови для створення економічно єдиних і цілісних регіональних просторів.

Іншим важливим питанням в процесі формування стратегії світового розвитку є питання інф. безпеки. Інформаційна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

- створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;

- підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;

- вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;

- розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Ще однією тенденцією стратегії світового розвитку є перехід до інформаційної економіки. Це економіка, в котрій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань, і більше половини зайнятих беруть участь в цій діяльності. Концепція, що характерна для тих прогнозів прийдешнього інформаційного суспільства, в яких акцент зосереджується на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв’язку в розвитку всіх основних сфер економіки. При цьому сама інформація ототожнюється з товарною продукцією і досліджується здебільшого за допомогою статистичних методів.

Інф. економіка передбачає ведення електронної комерції. Електронна комерція – це широкий набір інтерактивних методів ведення діяльності з надання споживачам товарів та послуг. Також під електронною комерцією розуміють будь-які форми ділових операцій, де сторони взаємодіють через електронні технології, а не в процесі фізичного обміну чи контакту. Загалом же електронна комерція – це використання електронних комунікацій та технологій обробки цифрової інформації для встановлення та змін відносин створення вартості між організаціями та між організаціями і індивідами.

100. Проаналізувати цінності та інтереси держав і суспільств у формуванні зовнішньої політики.

Принципи, напрями, пріоритети та ф-ї зовн. політики держави, насамперед, формулюються на основі інтересів держави і сусп. Базовою вимогою у здійсненні зовн. політ. є якнайповніше та якнайефективніше забезпеч. націон. інтересів держ.

Інтереси держави у сфері МВ становлять три основні групи:

По-перше, це стратегічні та геополітичні інтереси, які пов'язані з гарантуванням нац. безпеки країни та захистом її політ. незалежності.

По-друге, це економічні інтереси.

По-третє, це регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутр. розвитку країни.

Цінності та інтереси – це основа, яка в поєднанні з можливостями та обставинами формує зовнішню політику держави.

Зовнішня політика – це послідовна внутрішньоузгоджена взаємодія держави з іншими акторами МВ з метою забезпечення національних інтересів.

Із забезпеченням зовн-політичних інтересів держави тісно повязані наступні поняття:

Стратегічний курс – це план довгострокової діял. держави по реалізації національних інтересів. В свою чергу, національний інтерес – це узагальнення органами держ. влади інтересів громадян держ. у визначеній сфері. Ідентифікацію стратегічних інтересів, пов’язаних з політ. системою, можна ототожнювати з тактичними інтереси, проте вони відрізняться у часовому плані. Стратегічний вибір – це пошук базових орієнтацій в діял. суб’єктів політики в конектсті історично-культуного розвитку. Стратегічні цілі формуються на далеку чи близьку перспективу для реалізації загальних цілей держави.

Традиційно гол. національно-державний інтерес включає три осн. елем.:

- військова безпека;

- економічне процвітання і розвиток;

- державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.

Сучасні дослідники виділяють наступні інтереси держав і суспільств:

- постійні або фундаментальні (захист території, насел. і держ. інститутів від зовн. небезпеки; розв. зовн. торгівлі та зрост. інвестицій, захист інтересів націон. капіталу за кордоном; взаємовідносини із союзниками і вибір зовн-політ. курсу);

- проміжні (перемога у збройному конфлікті, створ. альянсу для досягнення конкретної мети на даному етапі розв. МВ, вступ до міжн. організації);

- інтереси виживання (усунення загрози самому існуванню держави);

- життєві інтереси (захист безпеки і добробуту нації від серйозних потрясінь);

- периферійні або дрібні інтереси (інтереси локального характеру).

В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелект., істор., моральних цінностей. Без врахування культ.-істор. традицій і націон. цінностей розуміння міжн. політики буде неповним. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід'ємним елем. нац. інтересу. В науковій літ-рі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, нац. інтерес є усвідомленням та відображенням в діяльності його лідерів корінних потреб держави.

Головне завд. зовн. політики б-я держави - це забезп. її внутр.розвитку. Сила держави і сьогодні є важливішим засобом забезпеч. інтересів і досягнення зовн-політ. цілей. Але, реалізуючи свої власні інтереси, держави обов'язково втягуються в моральні конфлікти, оскільки здійснення інтересів і цілей засобами сили постійно входить у протиріччя з певними моральними нормами, з універсальними ідеалами.

Держава у поглядах класичних мислителів (Платон, Арістотель, Спіноза, Гегель) сама є проявом моральної ідеї. Кожна держава як конкретна історична індивідуальність керується у своїй поведінці своїми особливими етичними принципами; вона не підкоряється прямо ніяким зовнішнім відносно неї моральним принципам і не наслідує сліпо ніякі абстрактні міркування про людські права в реалізації свого держ. інтересу, особливо в галузі МВ. В силу такого трактування держави цими філософами не визнавався конфлікт між політикою, з одного боку, і мораллю й справедливістю з іншого. Гегель взагалі вважав абсурдним саме припущення, що політика може бути в конфлікті з правами та обов'язками.

Міжн. політика повинна базуватись на двох принципах: захищаючи й сприяючи реалізації власних інтересів, будь-який суб'єкт МВ повинен з повагою ставитись і до інтересів інших держав. Це означає, що розум держави, виражений в його націон. інтересі, полягає в усвідомленні як власної сутності й природи, так і природи оточення. Цю аксіому і намагається усвідомити сьогодні Укр., розробляючи концепцію зовн. політики та нац. безпеки.

Національна безпека – це державна політика, скерована на створ. внутр. і міжнарод. умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих націон. цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, сусп. та кожного його громадянина. Саме тому політика держави покликана відвести загрози правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям сувере. націон. держави в навколишньому світі.

Аналізуючи цінності та інтереси держав у сісп. в формув. зовн. політ., розглянемо як приклад Україну.

Концептуальну основу націон. стратегії у питаннях безпеки було закладено ще 1990 р. в Декларації про держ. суверенітет України, окремі розділи якої присвячено зовн. і внутр. безпеці, а також МВ. У схваленій на початку 1997 р. Верховною Радою Концепції нац. безпеки Укр. вперше визначено напрями розгляду проблеми наці. безпеки, загрози та заходи з відведення цих загроз.

Надзвичайну роль для гарантув. інтересів країни та її інтеграції до міжн. системи безпеки відіграло прийняття Конституції Укр. В ній багато уваги приділяється безпеці та її складникам - безпеці державній, зокрема екон., інф-ній, екологічній. Згідно з Конст. засновано новий державний орган - Раду національної безпеки та оборони України, попередником якої була створена ще 1992 р. Рада нац. безпеки при Президентові Укр.

За умов зростаючої взаємозалежності світу в ракетно-ядерну епоху попереднє одномірне розуміння безпеки як виключно військово-стратег. проблеми стає надбанням минулого. Зокрема, після аварії на Чорнобильській АЕС для неупереджених політиків і дослідників стала очевидною неподільність безпеки, яка повинна базуватися на взаємовигідній основі, з урахуванням не лише військових, а й політ., екон., еколог., технолог., гуманітарних та інших чинників.

Іншими кроками до стабільності та безпеки на континенті є скорочення озброєнь усіх видів. Зі свого боку Укр.. підтвердила власну відповідальність за виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі, підписавши 5 червня 1992 р. спеціальну угоду учасниць Договору про ОБСЄ. Цей Договір зменшує загрозу несподіваного нападу на Укр. та завчасно підготовлених ззовні великомасштабних воєнних дій.