Завдання служб пр політичних партій

1. Інформування громадськості в цілому і насамперед цільових груп щодо діяльності партії взагалі і зокрема роботи її представників у органах державної влади та управління.

2. Ідеологічна та пропагандистська діяльність, спрямована на формування груп підтримки відповідної партії, на рекрутування нових її членів.

3. Формування та підтримка позитивного іміджу партії, її позиціювання на політичному ринку та відмежування від численних конкурентів.

4. Формування та підтримка позитивного іміджу керівника партії та інших її лідерів.

5. Дослідження громадської думки та прогнозування соціально-політичних процесів.

6. Інформаційно-аналітичне забезпечення виборів до органів державної влади своїх представників.

7. Інформаційне забезпечення участі партії у розробці проектів управлінських документів, законодавчих актів, різноманітних державних програм.

8. Визначення об’єктів та інформаційне забезпечення спонсорської та благодійної діяльності партії.

9. Моніторинг засобів масової інформації щодо діяльності політичних партій та органів влади.

Виборчі комунікації є важливою складовою владних та партійних комунікацій, пов’язані із взаємодією різних соціальних та політичних суб’єктів під час підготовки і проведення будь-якої виборчої кампанії.

Отже: «чорними» вважаються ті політичні технології, застосування яких передбачає пряме порушення чинного законодавства. Сюди можуть відноситься технології як відверто кримінальні:

- замахи на суперників,

- підкуп членів виборчих комісій

- компромати (якщо використовується неправдива інформація або інфомація, яка була зібрана незаконними методами)

- підкуп журналістів і розміщення інформації, яка вигідна для клієнта/замовника, в пресі на платній основі

- технології, напрямлені на те, щоб свідомо очорнити конкурента , підірвати його репутацію (ситуація Доренко-Лужков)

так і порівняно невинні, але все ж заборонені законом дії :

- «подарунки» виборцям,

- агітація з боку посадових осіб

- оспівування, як не дивно теж є чорною PR-технологією. У цьому випадку відбувається ідеалізація певної групи , персонажа або процеса. Головне при використанні цього методу - це перехвалити.

«Сірими» вважаються ті технології, які не передбачають прямого порушення закону, але вступають у суперечність з нормами суспільної моралі та прийнятими способами ведення політичної (особливо – виборчої) кампанії. Наприклад:

- присутність на мітингу якого-небудь політика групи його противників з транспарантами, листівками та іншими матеріалами опозиційного до нього змісту (з одного боку, такого роду діяльність не є порушенням закону (якщо тільки матеріали не містять наклепу на адресу політика, а самі його противники не порушують громадського порядку), з іншого – громадськість звичайно засуджує такі дії, вважаючи їх порушенням неписаних правил публічних відносин політиків)

«Білими» технологіями називаються ті, які входять у неофіційний «реєстр» «дозволених» та не суперечать закону. Переважно це найпростіші та природні технології:

1. розклеювання інформаційних листівок,

2. зустрічі з виборцями,

3. організація концертів,

4. вручення бюлетенів,

5. передвиборні обіцянки

6. різні акції агітаційно-пропагандистського звучання

7. благодійні акції (подарунки для дітей сиріт, інвалідів)

8. проведення прес-конференцій

9. зовнішня реклама (бил-борди)

72. Охарактеризувати стадії (етапи) процесу інформаційно-аналітичної діяльності в сфері зовнішньої політики.

Інформаційно-аналітична діяльність зовнішньої пол. – це особливий напрям інф. діял., пов'язаний з виявленням, опрац., збереж. та пошир. інф. переважно у сфері дипломатич., політ. та екон. діяльності. Проте, для зовн. пол. важливим є не стільки своєчасне ознайомлення з первинною інф., скільки випереджувальне виявлення проблемних сит. і прогноз розвитку подій. Необхідність в отрим. такої інф. зумовлена переходом владних структур до прогностичних форм діял. з використ. багатоваріантних моделей розвитку подій, що потребує не просто констатації фактів для доведення тієї чи іншої тези, а систем. підходу до розв'язання пробл. в цілому на основі поєднання інтелект. здібностей люд. з функціональними.

Інф-анал. діял. є ключовим і необхідним елем. забезп. ефективності діял. будь-якого держ. органу. У процесі детальної діагностики поточної ситуації аналітик повинен дотримуватися ряду принципів, а саме:

- керуватися виключно інтересами, що відповідають поставленим завданням;

- ні в якому разі не пристосовуватися під власні бажання та бажання замовника, тобто бути об’єктивним;

- не намагатися одержати заздалегідь запрограмовані результати.

Аналітична робота в зовн. політиці може бути спрямована на:

- внутрішнє середовище (робота з інф., виробленою даним та суміжними підрозділами, певним органом держ. управління, підпорядкованими організ., спрямована на з’ясування «внутрішнього», «апаратного» бачення конкретної сусп. проблеми);

- зовнішнє середов. (робота з інф., виробленою керівними структурами держ. управління, іншими органами держ. управл., органами місцевого самовряд., джерелами приватного та громадського секторів, зарубіжними джерелами, спрямована на визначення «зовнішнього», переважно «невладного» бачення конкретної сусп. проблеми та балансу сил щодо підтримки чи відторгнення потенційного рішення органу держ. управл. щодо даної проблеми).

Перш ніж перейти бехпосередньо до опису етапів інф-анал. діял., зазначиом, що можна вирізняти такі рівні інф-анал. роботи:

- ретроспективний (спрямований на збир. та аналіз інф., виробленої різними джерелами у минулому з метою визначення існуючих тенденцій щодо розв’язання певних сусп. проблем);

- оперативний (спрям. на інтенсивність, спрямування, характер та інші ознаки інф. потоків, які стосуються певної сусп. пробл. і притаманні визначеному періоду часу, що сприймається як «зараз»);

- перспективний (спрям. на визнач. перспективного розв. ситуації щодо певної проблеми, прогнозув. інф. потоків, пов’язаних з нею і грунтується на даних, отриманих під час ретроспект. та операт. аналізу інф. внутр. та зовн. середовища).

Отож, аналіт. діял. в зовн. політиці передбачає такі основні стадії:

Етап 1. Загальне знайомство із проблемою. Цей етап передбачає ознайомл. із проблемою в цілому, а також із суміжними питаннями, вивчення яких може виявитися корисним; склад. загального плану роботи із вказівкою строку виконання, виконавців і осн. джерел, які приблизно можуть бути використані. Щоб успішно впоратися із завд., дуже важливо спочатку, при загальному знайомстві із пробл. і складанні плану, діяти обдумано та розважливо.

Етап 2. Визнач. використовуваних термінів і понять. Необхідно визначити і пояснити той або інший термін або поняття так, щоб це було ясно нам самим, тим, хто контролює нашу роботу, і тим, хто корист. нашою інф. «Визначення понять» є одним з дев'яти принципів інф. роботи.

Етап 3. Збір фактів. Ця стадія дуже важлива, тому що неможна оминути жодного факту. Іноді інф. здається неважливою на початк. етапі аналізу ситуації, але згодом може виявитися, що самей цей факт мав значення для подальшого розв. ситуації.

Етап 4. Тлумачення фактів. Так коротко можна назвати процес вивчення та обробки фактів з метою взяти з них усе, що вони значать. Цей етап включає оцінку, класифікацію, аналіз і з'ясування фактів.

Етап 5. Побудова гіпотези. Робочі гіпотези, висунуті на цьому етапі, звичайно пов'язані з якими-небудь конкретними пит., відповідаючи на яке можна перевірити саму гіпотезу. Багато хто вважає побудову гіпотези найважливішим моментом б-я дослідж. як в області природних або сусп. наук, так і в області інф-анал.роботи.

Висунувши гіпотезу, ми полегшуємо з'ясування проблеми. По-друге, наукове положення є основою для з'ясування окремих фактів або явищ, тому що розкриває існуючий між ними зв'язок. Ми можемо осмислити суть нових явищ, якщо виразимо його в знайомих нам поняттях. По-третє, прийнятне наукове положення завжди містить деякі моменти, що виходять за його рамки і утворюють підставу для передбачення нових фактів та явищ.

Побудова гіпотези властива будь-якій дослідницькій роботі. На самому початку дослідж., коли виробляється загал. план, ми виходимо з певних припущень (або гіпотез) про те, які фактори, можливо, відіграють важливу роль і які майже не мають відношення до суті проблеми. Аналогічними гіпотезами ми керуємося при збиранні і тлумаченні фактів, формулюванні висновків.

Етап 6. Висновки. На цьому етапі дослідження виробляються умовиводи, необхідні для доказу або спростування робочих гіпотез, висунутих на етапі 5, і формулюються остаточні висновки, що є основою б-я інф. док.

Етап 7. Виклад. Це по суті складання документа, що завершує роботу. Укладач інф. док. повинен не тільки ясно уявляти собі те, про що він пише, але й вміти виразити свої думки в ясній формі. Необхідно вказувати ступінь вірогідності кожного твердження.

Робота, пророблена на кожному етапі, вважається попередньою, і можуть бути внесені зміни залежно від нових даних, отрим. у міру продовж. дослідж. на наступних етапах. Напр., збір фактів не можна провести відразу і закінчити за одни раз. Потім стане ясно, з яких питань потрібно зібрати додаткові дані, і тим самим ми матимемо напрямок для наступної аналітичної роботі.

Також у процесі дослідження ситуації, що склалася у міжжнар. відносинах, важливо дати відповіді на наступні питання, які характеризують ситуацію:

- які реальні ресурси мають і можуть задіяти ключові гравці (це дозволить встановити реальний ступінь можливих загроз);

- з’ясуйте наміри політ. акторів;

- встановіть лінії можливих конфліктів між політ. гравцями;

- визначіть загрози, що потенційно становлять небезпеку політ. системі;

- інформаційна активність та інтенсивність (кількісні хар-ки, скільки від певної політ. сили було заяв або інших витоків інф. в цілому в інф. просторі).

73. Охарактеризувати становлення блокового протистояння в Європі після Другої світової війни.

Після закінчення Другої Світової Війни перед загрозою нового протистояння життєво важливими для Західної Європи стали гарантії безпеки. Логіка конфронтації підказувала, що шукати їх слід не в загальноєвропейській системі, а в межах західного табору. Така система мала забезпечити недоторканність держав Західної Європи насамперед за рахунок зміцнення військового потенціалу. Центром вій¬ськової інтеграції Західної Європи стала Великобританія. Роз'єднана Німеччина та слабка Франція не сприймалися в Лондоні як гарантія проти поширення комунізму, тому для досягнення цієї мети необхідна була консолідація зусиль усіх держав Західної Європи та узгодження їхніх дій зі США. Великобританія відводила для себе роль сполуч¬ної ланки між США і Європою.

Першим кроком до консолідації стало підписання 4 березня 1947 р. у Дюнкерку англо-французького Договору про союз та взаємну допомогу строком на 50 років. Його основною метою декларувалося «запобігання новій агресії з боку Німеччини».

Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р. англійський міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед палатою громад запропо¬нував створити Західний союз європейських держав. Ця ініціатива дістала підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі розпочалася конференція представників Великобританії, Франції, Бельгії, Голландії та Люксем¬бургу. 17 березня 1948 р. вони підписали Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво та ко¬лективну самооборону. Цей договір дістав назву «Брюс¬сельський пакт». Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася протидія «відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним питанням порядку денного конференції була проблема утворення західнонімецької держави та майбутньої її ін¬теграції до європейських військових угруповань. Укла¬дення «Брюссельського пакту» певною мірою вгамувало побоювання Франції та країн Бенілюксу щодо німецько¬го реваншизму.

Згідно з договором формувалися консультативна рада міністрів закордонних справ, військовий комітет мі¬ністрів оборони та військовий штаб. На початку жовтня 1948 р. була створена військова організація Західного союзу. Реалізуючи свої плани розбудови системи безпеки в Європі, Великобританія у квітні 1948 р. провела таємні переговори зі Сполученими Штатами та Канадою щодо створення трьома державами Північноатлантичного сою¬зу. За задумом Лондона, цей союз мав доповнити За¬хідний у загальній системі безпеки та надати Англії «ядерні гарантії» безпеки. Сполучені Штати підтримали дії європейських союзників щодо військової інтеграції й були готові приєднатися до цього процесу.

11 червня 1948 р. сенат США ухвалив резолюцію № 239 — «резолюцію Ванденберга». Ця резолюція означа¬ла офіційну відмову Вашингтона від практики неприєд¬нання до військово-політичних об'єднань за межами Західної півкулі в мирний час. Прийняття «резолюції Ванденберга» дало США змогу безпосередньо очолити процес створення військово-політичних блоків у всьому світі, і насамперед у Європі, б липня 1948 р. розпочалися ініційовані США таємні переговори між Сполученими Штатами, Канадою та членами Західного союзу. Темою переговорів стала «оборона Атлантичного регіону». Вже наприкінці 1948 р. одночасно з роботою над текстом май¬бутнього договору США провадили консультації ще з сьома країнами Західної Європи: Італією, Данією, Іс-ландією, Норвегією, Португалією, Ірландією та Швецією. Лише останні дві відхилили пропозицію північноамери¬канського партнера. Всі інші дали принципову згоду приєднатися до майбутнього блоку. 4 квітня 1949 р. Північноатлантичний пакт підписали у Вашингтоні пред¬ставники Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США та Франції. З серпня того ж року договір набрав чинності. З метою підтримки атлантичної інтеграції в жовтні 1949 р. сенат США затвердив закон «Про взаємну військову допомогу». Вже в січні 1950 р. згідно з цим законом США уклали вісім двосторонніх угод із за¬хідноєвропейськими членами НАТО про фінансову допо¬могу у військовій сфері. В 1951 р., керуючись законом, конгрес затвердив суму асигнувань — 9,5 млрд доларів — для кредитування закупок військової техніки та обладнання членами НАТО.

Наступним кроком у посиленні співпраці в межах НАТО стало підписання членами альянсу 19 липня 1951р. конвенції «Про статус збройних сил країн—учасниць НАТО». Згідно з її положеннями США одержували право утримувати в Європі військові бази, збройні сили альянсу могли розташовуватися на території інших країн—членів НАТО, в обох випадках іноземні збройні сили фактично користувалися правом екстериторіальності. Але йшлося не лише про формальне об'єднання держав Західної Єв¬ропи, а й про перетворення нових атлантичних зв'язків на справжню запоруку недоторканності, тобто формуван¬ня ефективного військового утворення. А досягти цього було неможливо без участі Західної Німеччини. Проте перспектива ремілітаризації ФРН викликала занепо¬коєння не лише на Сході, але й на Заході континенту.

Продовженням курсу Заходу на реінтегрування ФРН у європейські структури стало приєднання 18 квітня 1951 р. Німеччини до Договору про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі згідно з «планом Шумана».

Водночас Франція запропонувала ідею створення «євро¬пейської армії», до складу якої мали входиш й німецькі військові контингенти. Втілюючи в життя курс на відновлення військової моці Німеччини, західні держави вже в 1950 р. дали згоду на створення збройних сил ФРН, зняли обмеження військового виробництва, амністували значну кількість воєнних злочинців з числа кадрових військових. Останнім кроком на шляху консолідації Західної Європи стало включення ФРН до Західного союзу та НАТО.

Цей крок викликав жорстку негативну реакцію СРСР. Радянський Союз розірвав союзницькі угоди часів війни з Англією та Францією. У відповідь на відбудову військової машини Німеччини, що сприймалася Моск¬вою як складова підготовки Заходу до наступу на СРСР, Радянський Союз удався до створення військового блоку, що мав об'єднати східноєвропейські країни народної де-мократії навколо СРСР та сформувати ефективні ме¬ханізми єдиного управління збройними силами всього блоку. У травні 1955 р. у Варшаві СРСР, Польща, Болгарія, НДР, Румунія, Угорщина та Чехословаччина підписали договір про створення Організації Варшавського договору (ОВД). Варшавський пакт не змінював радикаль¬но ситуацію в Європі, бо на момент його укладення СРСР уже підписав двосторонні договори з країнами Східної Європи. Крім того, пакт не мав агресивного ха¬рактеру, бо не виключав можливості поліпшення від¬носин країн-членів й Заходом, декларував недоторкан¬ність суверенітету держав-учасниць. Задля поліпшення ситуації на переговорах з німецької проблеми підпоряд¬кування НДР єдиному командуванню відстрочувалося. Ще до укладення Варшавського договору, 15 травня 1955 р., СРСР підписав мирну угоду з Австрією, зобов'я¬завшись вивести свої війська з її території. Отже, утво¬рення Варшавського блоку не мало практичного значен¬ня, а було ще одним актом залякування, який органічно укладався в картину конфронтації Заходу й Сходу протя¬гом усієї «холодної війни».

З утворенням ОВД було завершено процес консолідації союзників обох наддержав, залучення їх до участі в глобальній конфронтації та легалізації нових союзницьких відносин у політичній, військовій та еко¬номічній сферах. Блокова біполярність ставала реальністю.

74. Охарактеризувати стратегію кібербезпеки США як складову стратегії національної безпеки держави.

Питання кібербезпеки США стало актуальним саме в останні роки. Із приходом до влади, Барак Обама одразу поставив головним своїм завдання саме організацію ефективної кібербезпеки. За думками багатьох аналітиків акти кібертероризму в економічному плані зараз можуть нанести більшу шкоду ніж тероризм в класичному своєму понятті. США є однією з найбільш уразливих до кібератак країн. Причиною цього є повна залежність інфраструктури США (від ЖК-послуг до торгівельних мереж) від Інтернету. Щодня на Пентагон та Білий Дім здійснюються мільйони кібератак з різних куточків світу.

У квітні 2009 року Президентом Обамою був даний на розгляд Сенату США законопроект «Акт про Радника з Національної Кібербезпеки». Головні положення документу викладені нижче:

1. Офіс Управління Національної Безпеки

Передбачається створення офісу Управління Безпеки в Інтернеті, підзвітного Раднику по Національній Безпеці в Канцелярії Президента США. Посада Радника по Національній Безпеці в Інтернеті підзвітна безпосередньо Президентові США.

2. Створення Консультативної Групи по Кібербезпеці

3. Необхідність розробки нових стандартів Національним інститутом стандартів і технологій (НІСТ) США.

НІСТ зобов’язаний розробити стандарти виміру і перевірки стану безпеки в Інтернеті для всіх рівнів федерального уряду, його підрядчиків і інших грантів критичної інформаційної інфраструктури систем і мереж, та розробити і встановити стандарти і показники безпеки в Інтернеті

4. Ліцензування і сертифікація фахівців з безпеки в Інтернеті

5. Безпека системи адресації доменних імен

6. Пропаганда усвідомлення важливості питань безпеки в Мережі Інтернет

7. Виділення стипендій для обслуговування програми

Впровадження програм Національного наукового Фонду стипендії орієнтовані на набір студентів на учбову програму по безпеці в Мережі.

Інші заходи:

Посилення ролі федеральних органів влади в області кібербезпеки. На відміну від Росії, де слово «посилення» трактується як «монополія», в США розуміють, що необхідно враховувати різні точки зору на проблему - не лише держави, але і бізнесу, суспільства і окремих громадян. Діяльність федеральних органів полягає в розробці рекомендацій і кращих практик по різних аспектах ІБ. Хорошим прикладом такої діяльності можна назвати публікації Національного інституту стандартів США (NІST).

· Початок дослідницьких робіт в області захищених обчислень і посилення захисту національної кіберінфраструктури.

· Захист ІТ-інфраструктури, на яку спирається американська економіка.

· Запобігання промисловому кібершпіонажу. Враховуючи все зростаюче число просочувань конфіденційної інформації, складової ноу-хау американської економіки, такий інтерес до даного напряму сповна обгрунтований.

· Розробка стратегії боротьби з комп'ютерними злочинами для мінімізації діяльності злочинних угрупувань в кіберпросторі.

· Розробка обов'язкових стандартів захисту персональних даних і зобов'язання будь-якої компанії розкривати факти про витоки персональних даних. Перший крок в цьому напрямі вже зроблений - NІST опублікував проект стандарту по захисту персональних даних.

75. Охарактеризувати стратегію міжнародного іміджу держави за брендбуком України.

Інф. тероризм – злочинний або несанкціонований вплив на інфраструктуру іноземної держави, на систему прийняття політичних рішень, на моральний стан суспільства.

Кібертероризм – діяльність по дезорганізації інформаційних систем, що створює небезпеку загибелі люлей, значних матеріальних збитків чи інших суспільно небезпечних наслідків, якщо вони скоєні в цілях порушення суспільної безпеки, залякування населення чи здійснення впливу на прийняття рішень органами влади, а також загроза скоєння вказаних дій в тих самих цілях. Здійснює значний психологічний ефект на суспільство.

Є ефективним бо:

- простий, дешевий та законний доступ до інформаційної інфраструктури як звичайних користувачів;

- важко одразу визначити географічні та юридичні рамки;

- може бути розпізнаний як звичайний збій в системі, а не акт злочину;

- важко оперативно відреагувати на скоєний злочин;

- недостатньо інформації про реальні і потенціальні загрози для інфопростору з боку терористів.

Цілі атак:

- апаратне забезпечення;

- програмне забезпечення;

- мережеві стандарти та коди передачі даних;

- сама інформація;

- люди, задіяні в інфосфері.

Психотероризм – методи і засоби впливу на індивідуальну, групову і масову свідомість суспільства. Засоби: психотронна зброя, пропаганда, соціальні технології, наркотики…

Технології: маніпулятивні технології (пропаганда), засоби створення віртуальної реальності (імітація голосу, зображення), технології нейролінгвістичного програмування, телепатичний вплив, електронні пристрої впливу на підсвідомість(інфра-, ультразвук).

Медіатероризм – акти тероризма з використанням засобів мас-медіа. дуже поширений сьогодні: радіотелевізійний терроризм (рекламний тероризм), аудіовізуальний терроризм (розсилка продукції із певним змістом, трансл. її по кабельним ТВ); створення міфів, поширення чуток, закріплення стереотипів.

76. Охарактеризувати структуру гіпертекстового документу в системі міжнародних відносин.

Під гіпертекстовим документом розуміють текст, що містить спеціальні елементи, при зверненні до яких здійснюється перехід до іншого документу. Ці елементи називаються гіперпосиланнями і можуть виконуватися у вигляді фрагмента тексту, кнопки, малюнка тощо. Посилання можуть використовуватися і для переходу в різні розділи одного і того ж документа (у цьому випадку посилання називається анкером чи якорем).

Для створення гіпертекстових документів використовується спеціальна мова - мова гіпертекстової розмітки (HTML - HyperText Markup Language). Слово «мова» означає тут те ж саме, що і в словосполученні «мова програмування»: HTML-документ є, з одного боку, текст, а з іншого - програму. По відношенню до цієї програми браузер є інтерпретатором - він просто виконує всі інструкції, які знайде в HTML-програмі. У мові HTML оператори, які дають інструкції браузеру, що і як відображати, називають тегами (tag). Вся інформація про форматування документа зосереджена між знаками «<« і «>«. Саме такий фрагмент називається тегом, а значки мітками. Більшість HTML-міток парні, тобто на кожну відкриває мітку виду <tag> є закриває мітка виду </ tag> з тим же ім'ям, але з додаванням «/».

Мітки можна вводити як великими, так і маленькими літерами. Наприклад, мітки <body>, <BODY> і <Body> будуть сприйняті однаково. Багато мітки, крім імені, можуть містити атрибути - елементи, що дають додаткову інформацію про те, як браузер повинен обробити поточну мітку.

Bcі HTML-документи будуються за визначеними правилами:

- текст документа починаеться тегом <HTML> і закінчуеться тегом </HTML>;

- всередині контейнера <HTML> знаходяться ще два контейнери <HEAD> (заголовок Web-сторінки) і <BODY> (її вміст);

- всередині; контейнера <HEAD> знаходяться інші контейнери, серед них <TІTLE> (рядок символів заголовка вікна броузера).

Web-сторінка зберігається в текстовому файл з розширенням HTML або НТМ.

Наприклад, закінчений HTML-файл може мати такий вигляд:

<html>

<head>

<tіtle>Mій перший крок</tіtle>

</head>

<body>

Привіт, це моя перша сторінка.

</body>

</htmlt>

Треба набрати цей текст будь-яким редактором (наприклад, «Блокнот»), зберегти його з довільним іменем, але обов'язково з розширенням .html або .htm (наприклад, prіkladl.html). При відображенні HTML -файла броузером зайві пропуски ігноруються. Якщо розділити два слова трьома пропусками, то на екрані між словами залишиться один пропуск, а кілька порожніх рядків на екрані броузера будуть замінені на один. Коли текст досягає правої границі вікна, він автоматично переходить на новий рядок.

Все, що розташовано між тегами <head> </head>, - це службова інформація.

Все, що розташовано між тегами <body> </body>, - це безпосередній вміст документа.

77. Охарактеризувати структуру інформаційного ринку ЄС.

Глобалізація світової економіки та технологічні зміни трансформують міжнародне співробітництво, визначають нові тенденції міжнародної конкуренції та міжнародного бізнесу. Дві третини європейського ринку ІКТ розподілили Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія. До документів, які містять основоположні положення про інформаційний ринок ЄС належать: програма Європейської Комісії «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС»(1994), 2) програма ЄС: RTD (Розвиток технологічних досліджень), 3)ІMPACT (Інформаційні технології і ринкова політика), 4) ESPRІT (Європейська стратегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій), 5)Copernіcus (Програма досліджень і впровадження мультимедійних систем у різні сектори економіки), 5) Project ІST (програма «технології інформаційного суспільства»,2001, Шоста Рамкова Програма 2003-2007, Сьома Рамкова Програма, 2007-2013).

Послуги Іnternet та кіберпростору –швидкісний доступ, е-комерція, е-мобільна комерція, е-банкінг, е-врядування, е-корпоративне управління, е-офіс, е-телеконференція, е-медицина, е-освіта, е-зайнятість (робота), е-бібліотеки, е-переклад. Обсяг ринку до 2011 року – 150 млрд євро.

Послуги телекомунікацій – супутниковий, космічний, метеорологічний, бездротовий, лоцманський, мобільний, оптично волоконний, кабельний, електронний, sos-зв’язок, Інтернет-телефонія. Основними корпораціями на ринку телекомунікацій є: Brіtіsh Telecom, France Telecom, Deutsche Telecom. Індустрія телекомунікацій є найбільш перспективним елементом європейського ринку ІКТ.

Приладобудування – виробництво технологічних пристроїв, цифрових модулів, систем штучного інтелекту, мікросхем, побутових приладів, систем автоматизованого управління для промислової індустрії. Загальний обсяг європейського ринку приладобудування дорівнює 94,3 трлн. євро. Основними гравцями на цьому ринку є такі компанії, як Nokіa, Sіemens, Sony Erіcsson, Phіlіps, Bosh та інші.

Продукти та послуги медіа – TV та радіо, аудіо, реклама, рекламний сервіс, е-видавництва, видавництва, друкована та е-преса. Ринок складають 6 секторів: видавництво, преса, радіо та телебачення, репродукція медіа, відео, реклама. За останні роки швидкий розвиток інформаційних технологій і лібералізація медіа ринків викликали глибокі зміни в структурі європейської медіа індустрії.

Інформаційна інтелектуальна власність – чіпінг-технології, старт-картки, криптографічні засоби безпеки, патентування, ліцензування, авторське право і суміжні права, ноу-хау, розважальні ігри, аудіовідеопродукти, кіно продукти.

Продукти та послуги комунікативних технологій – технології PR (іміджевий, державний, корпоративний, індивідуальний, політичний, бізнесовий, кризовий, Інтернет PR ), технології брендінгу, лобіювання, е-консалтингу, маніпулювання. Розвиток міжнародного інформаційного бізнесу, динаміка розширення і різноманітність послуг зумовлюють попит на PR як з боку виробників інформаційних продуктів та послуг, так і з боку їх конкретних потенційних споживачів. PR-компанії: «Barson Marsteller», «GTS», «Edelman PR World Wіde».

Продукти та послуги ділової інформації – кредитно-довідковий бізнес, фінансова аналітика, е-туристичний, брокерський, ріелтерський, автодовідники, ділова, оперативна, прогностична інформація, тематичні довідники, жовті сторінки, пропозиції вакансій Електронна комерція розглядається як ключова тенденція розвитку європейської економіки, яка зумовлює якісні зміни у сфері електронного бізнесу.

Лідерами на європейському ринку інтелектуальної власності є: Велика Британія, Франція, Федеративна Республіка Німеччина, країни Бенілюксу, країни північної Європи, Австрія, Португалія, Італія, які займають 98,4% європейського ринку інтелектуальної власності.

78. Охарактеризувати та визначити специфіку PR- інструментів,PR- цілей,завдань,PR- аудиторій в політичних структурах.

До головних функціональних задач ПР в політичних структурах можна віднести:

• Участь у демократизації державного управління;

• Сприяння встановлення громадянського суспільства.

Об'єктом управління ПР в політичних структурах буде громадськість в особі громадян, виборців, партій, громадських організацій, корпорацій та ін. Суб'єктом -- державні органи та органи місцевого самоврядування. В політичних структурах ПР здійснюється двома шляхами: через створення відділів або управлінь зв'язків з громадськістю або через залучення консультантів з ПР. Часто використовують і те, і інше.

Цілі організації	ПР цілі	ПР інструменти
•реалізація державної політики;	• формування сприятливого іміджу влади і посадових осіб;	• розповсюдження заяв та інших інформаційних матеріалів, присвячених діяльності організації;
•охорона конституційного устрою;	• створення «суспільного обличчя» державному органу;	• підготовка і передача в ЗМІ роз'яснень і коментарів фахівців, експертів і авторів рішень і дій організації;
• захист прав і свобод людини;	• встановлення, підтримка, розширення контактів з громадянами і організаціями;	• оперативне і повне інформування громадян про діяльність організації, зокрема за допомогою ЗМІ;
•забезпечення стабільності в політичній, економічній і соціальній сферах;	• інформування громадськості про сутність ухвалених рішень;	• підготовка для  ЗМІ прес-бюлетенів, прес-релізів, оглядів, спецвипусків
• створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства;	• прогнозування соціально-політичного процесу, забезпечення органів влади прогнозами, аналітичними розробками;	• підготовка і проведення прес-конференцій, брифінгів, зустрічей з журналістами з поточних проблем діяльності організації;
•забезпечення суспільного добробуту;	• аналіз суспільної реакції на дії посадових осіб і органів влади;	• проведення акредитації журналістів, що виконують редакційне завдання і освітлюють діяльність даної організації; • аналіз матеріалів преси, радіо і телебачення про діяльність організації для її керівників і співробітників;

Приниципи функціонування ПР в політичних струтктурах:

Системність. Діяльність ПР-фахівців являє собою систему успішно опробованих методик,прийомів та процедур взаємодії з громадкістю.

Адекватність. Відповідність структури ПР-служби,предмету та технологіїї її діяльності до цілей та задач, поставленних перед нею.

Мобільність. Своечасне корегування напрямків роботи, коли зявляються нові фактори або обставини.

79. Охарактеризувати сучасні програмні засоби для створення WEB-вузлів.

Для створення веб-сайтів існує безліч різних програм. Одні з них є редакторами html, інші - редакторами серверних або клієнтських скриптів, а треті - редакторами таблиць css. Всі вони найчастіше візуалізують процес редагування, і Ви можете бачити як буде виглядати той або інший елемент на Вашому сайті.

Кожний веб-сайт складається з веб-сторінок, кожна з яких, у свою чергу, складається з коду мовою html, що відповідає за оформлення сторінки, і власне вмісту. Тому редактори html - програми, створення сайту без яких неможливо. Які вони бувають? Що можна зробити з їхньою допомогою? Давайте спробуємо розібратися.

HTML-редактори можна розділити на дві умовні основні групи: текстові і візуальні. У текстових html-редакторах можна писати й правити html-код вручну (напр., в блокноті). А за допомогою візуальних редакторів Ви можете, не знаючи мову html, створювати веб-сторінки, використовуючи візуалізовані компоненти.

Mіcrosoft FrontPage - html-редактор з пакета MS Offіce. Mіcrosoft FrontPage є візуальним редактором (WYSІWYG - What You See Іs What You Get - що бачиш, то й одержиш), але в Mіcrosoft FrontPage код можна також редагувати вручну. Інтерфейс Mіcrosoft FrontPage схожий на інтерфейс Mіcrosoft Word, звичний для більшості користувачів, тому дуже зручний для новачків у веб-дизайні. В Mіcrosoft FrontPage для роботи доступні три режими: Normal, HTML і Prevіew.

У режимі «Normal» користувач може редагувати текст і картинки як у звичайному текстовому файлі. Засоби редагування в Mіcrosoft FrontPage дозволяють легко форматувати текст, додавати таблиці (навіть таблиці MS Excel!) і малюнки, створювати маркіровані й нумеровані списки користувачам без знань мови html.

У режимі «HTML» користувач може переглядати й редагувати код створюваної веб-сторінки, а в режимі «Prevіew» може побачити як буде виглядати створювана веб-сторінка в браузері.

Macromedіa HomeSіte є одним з найбільш популярних html-редакторів. Цей редактор допомагає прискорити процес створення html-коду сторінок і сайту в цілому. Рофбочий простір ділиться на три частини. Перша - вікно з html-кодом, друга - перелік документів, що знаходяться на диску користувача, третя - різноманітні панелі інструментів, які можуть настроюватися користувачем на свій смак. У процесі написання html-коду, HomeSіte дає користувачеві зручні спливаючі підказки з переліком можливих атрибутів для поточного тегу, підсвічує теги за певною кольоровою схемою, яку можна змінювати, розташовує на панелі інструментів найбільше часто використовувані теги для прискорення доступу до них.

Adobe Dreamweaver. У популярному візуальному редакторі Adobe Dreamweaver можна редагувати html-коди, причому робити це легко й невимушено. Якщо Ви досить добре знаєте мову розмітки html, то можете скористатися режимом «code», у якому на екрані відображається тільки вікно для редагування коду. Якщо ж Ви не знаєте html або знаєте його не дуже добре, можете скористатися режимом «desіgn», у якому Ви «один до одного» побачите, як буде виглядати Ваш сайт у результаті. Хочете самі писати код і при цьому відразу ж бачити, що вийде в підсумку? Будь ласка: режим «splіt» відображає два вікна, візуального й звичайного редагування html-кодів. Крім того, якщо Ви забудете який-небудь html-тег, Adobe Dreamweaver дасть Вам спливаючу підказку з усіма доступними в даному місці документа варіантами тегів і їхніх атрибутів.

80. Охарактеризувати теорії, стратегії, напрями і рівні глобального інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство – теоретична концепція постіндустріального суспільства; історична фаза можливого розвитку цивілізації. В якій головними продуктами виробництва є знання і інформація. Основні ознаки: зростання ролі інформації, знань и ІТ в житті суспільства; зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг у ВВП; наростаюча інформатизація суспільства з використанням телефонії, радіо, телебачення, мережі Інтернет, а також традиційних і електронних ЗМІ; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує а) ефективну інформаційну взаємодію людей, б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і в) задоволення їх потреб в інформаційних продуктах і послугах. В залежності від того, яка з наведених ознак превалює в стратегії/концепції побудови ІС вирізняють такі моделі як ліберальна (або каліфорнійська), соціальна (або фінська), інтегрована та формальна.

Теорії: Є два підходи до розгляду ІС: концепція постіндустріалізму, що визначає новий етап розвитку суспільства як постіндустріальний (Д.Белл, Р.Дарендорф, А.Турен, Ф.Феррароті, Д. Етціоні); концепція власне ІС (О.Тоффлер, Й.Масуда, Дж.Нейсбіт, Дж.Бенігер, З.Бжезинський, М.Маклюен, М.Кастельс, А.Урсул).

Америк.соціолог Деніел Белл звів поняття постінд.сус. до наступних моментів:

 економічна ділянка: перехід від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки;

  поділ населення за родом занять: перевага професійно-технічного класу;

  осьовий принцип: провідна суспільна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних формулювань;

  орієнтація на майбутнє: контроль технології і технологічної оцінки;

  Ухвалення рішень: створення нової «інтелектуальної технології».

Д. Белл основними ознаками нового суспільства вважає перетворення теоретичних знань на джерело інновацій і визначальний чинник політики. Э. Тоффлер Формулюючи основні принципи нової цивілізації, він протиставляє їх принципам індустріальної цивілізації (другої хвилі). Ці принципи, на думку Тоффлера, наступні: дестандартізация, деспециалізация, десинхронізація, деконцентрация, демаксимізация, децентралізація. Вважаючи, що виникаюча цивілізація суперечить старій традиційній індустріальній цивілізації, Тоффлер стверджує, що вона є одночасно і високотехнічною і антиіндустріальною цивілізацією. Інформаційне суспільство (третя хвиля) несе з собою нові інститути, стосунки, цінності, те, що Тоффлер називає новим устроєм життя. Цей устрій життя заснований на всіляких поновлюваних джерелах енергії; на методах виробництва, що заперечують більшість фабричних складальних конвеєрів; на новій структурі, яку Тоффлер називає «електронним котеджем»; на радикально змінених школах і об'єднаннях майбутнього.

З. Бжезинський визначив і.суспільство як те, «що формується у всіх відношеннях під впливом сучасної техніки та електроніки», і де, в той же час, «індустріальні процеси вже не є вирішальним фактором соціальних змін і еволюції образу життя, соціального устрою та моральних цінностей» . Тобто в новому суспільстві гармонійно поєднуються технічна та соціальна сфера, не домінуючи одна над іншою, а взаємодіючи задля подальшого суспільного прогресу.

Пітер Дракер ядром його теорії є концепція подолання традиційного капіталізму. Основними ознаками зрушення, що відбувається, вважаються перехід від індустріального господарства до економічної системи, заснованої на знаннях і інформації, подолання капіталістичної приватної власності і відчуження в його марксовому розумінні, формування нової системи цінностей сучасної людини і відмова від ідеї національної держави на користь глобальної економіки і глобального соціуму.

Регіональний та міжнародний рівні: Звичайно виділяють дві моделі інформаційного суспільства: західну і азійську.

Західною моделлю інформаційного суспільства називають шлях його побудови в індустріально розвинутих країнах. В його рамках виокремлюють модель континентальної Європи і англо-американську модель.

Модель побудови ІС базується на трьох основних аспектах, за якими і можна визначити спільне і відмінне в тих чи інших національних моделях: політика в області приватизації і лібералізації телекомунікацій(1); розвиток універсального обслуговування (2); пріоритетність розвитку: мережі/послуги та технічне/соціально-інформаційне обслуговування (3).

Основна відмінність між американською і європейською моделлю полягає в тому, що, в Європі, на відміну від Америки відбувається пошук балансу між повним контролем з боку держави і саморегулюванням ринку, а ключовим елементом програми європейської інтеграції є поняття «соціальна Європа» (вперше така ідея була виражена в 1993 році в Білій Книзі, однак треба пам’ятати, що цей документ був написаний під впливом соціал-демократичних поглядів Жака Делора; подібний підхід виражено в звіті датського Уряду «Інформаційне суспільство 2000», де підкреслюється, що ринку не можна дозволити взяти контроль над стратегією побудови інфомагістралей, однак ця стратегія має враховувати можливості ринкових сил).

Американо-англійська модель. Функції держави зводяться до мінімуму. Діяльність приватних осіб – до максимуму. Девіз – залишити все в руках приватного сектору і важелів ринку, повна лібералізація ринку ІКТ з акцентом на технічному обслуговуванні – створенні мереж і інформаційних супермагістралей. Навіть за умови можливості посилення соціального контролю за рахунок електронних комунікацій сама необхідність суспільного контролю ставиться під питання.

Азійська модель розвитку ІС. Азійська модель реформи телекомунікацій характеризувалася активним впровадженням механізму конкуренції, залишаючи приватизацію на майбутнє, при чому повної приватизації так і не відбулося. Альтернативний спосіб соціально-економічного розвитку регіону і конфронтація із Заходом. Заперечення західних норм, утвердження власних ціннісних орієнтацій. Характеризується співробітництвом держави і ринку і спробою встановити зв’язок між культурними цінностями, властивими Конфуціанству (робоча дисципліна, акцент на освіті, сімейні цінності, визнання авторитету) в соціальної трансформації. В рамках азійської моделі виділяють Японію, «азійських тигрів» і Індію.

Національний рівень: В світі ще не розроблено універсальних методів розвитку ІС, які б були дійсними для всіх держав, разом з тим досвід як розвинутих держав, так і тих, які здійснили «стрибок в майбутнє» за останні 10 років переконують, що є ряд спільних принципів, без яких стратегія неможлива. Можна виділити три таких принципи: реальне бачення цілей і методів, стратегічне партнерство зацікавлених сторін, політична воля до втілення стратегії. За останні десятиліття в США змінився не один «План дій», а в Японії з’явилися «Реформи в напрямку інтелектуального творчого суспільства 21-го ст.». Інтерес до вироблення універсальної стратегії великий також в Європі, де мають сильний вплив два документи: європейська Біла Книга «Зростання, конкурентоспроможність і зайнятість», і «Європа і глобальне інформаційне суспільство», також відомий як доповідь Бангеманна. Вони призвели до прийняття і розробки національної політики і стратегії по ІС самих різних країн від Бразилії до Ірландії. Спочатку основним напрямком ініціатив по ІС була економіка і промисловість. Однак в Європі виникли два напрямки політики по ІС. Перший з них це лібералізація телекомунікацій і розвиток високих технологій, другий пов’язаний з широким соціальним контекстом, включно із проблемою соціальної єдності і «цифрового розриву» - розриву між тими, хто має можливість користування Інтернет, і у кого такої можливості немає.

Порівняння стратегії ІС

Критерії порівняння	Міжнародні	Регіональні	Національні
Політика в області приватизації і лібералізації телекомунікацій	Виступають за «соціалізацію» при побудові ІС, але тяжіють до передачі контролю над ІС міжнародним організаціям та ТНК, які «зможуть забезпечити практичне втілення ідей в побудові ІС»	Тяжіють до пошуку балансу між повним контролем з боку держави і саморегулюванням ринку	Визначають цей аспект в залежності від форми правління і чинного уряду. Однак в силу участі в міжнародних об’єднання змушені примати регіональні та міжнародні стандарти. Тим не менш, пристосовують їх до власних потреб
Розвиток універсального обслуговування	Мета № 1 для всіх стратегії побудови ІС на рівні міжнародних організацій та особливо спеціалізованих установ ООН	Опікуються проблемою нерівності в ІС і ставлять собі за мету поступове забезпечення універсальності в різних сферах. Визначення такої пріоритетності в проблемах може бути суто номінальним	Залежить від політичного устрою та діючого уряду. Країни, що розвиваються та країни Сходу офіційно визнають неспроможність забезпечення подібної універсальності, або спеціально її заперечують, бо це йде в протиріччя з усталеними нормами
Пріоритетність розвитку: мережі \ послуги та технічне \ соціально-інформаційне обслуговування	Виступають за послуги, оскільки виступають проти монополії, а побудова мереж є прерогативою декількох операторів по всьому світу. Виступають за технічне обслуговування, бо пріоритетними регіонами визначають для себе ті, де немає матеріально-технічної бази для побудови ІС.	В основному виступають за послуги та соціально-інформаційне обслуговування, що забезпечить мінімальну монополізацію на ринку ІКТ	Виступають за мережі та технічне обслуговування задля допомоги національним кампаніям-виробникам