54. Охарактеризувати особливості застосування методів теорії ігор при дослідженні міжнародних відносин.

Переважну більшість міжнародних, політичних, соціально-економічних рішень доводиться приймати з урахуванням суперечливих інтересів, що стосуються різних осіб, країн, організацій або ж різних аспектів явища, що розглядається, або з урахуванням наявності всіх згаданих комбінацій. У таких випадках неможливо застосувати традиційні методи прийняття рішень. Характерними є ситуації, коли рішення, оптимальні для однієї сторони, зовсім не є оптимальними для іншої, і результат рішення від усіх конфліктуючих сторін. Конфліктний характер таких задач не є припущенням конфронтації між учасниками, а свідчить про різні інтереси. Можливість аналізувати подібні ситуації надає спеціальний математичний апарат – теорія ігор. Теорія ігор – це математична дисципліна, що вивчає питання поведінки учасників конфліктних ситуацій та має на меті виробити оптимальну для кожного з учасників стратегію такої поведінки. Конфліктною при цьому називають ситуацію, коли гравці мають різні цілі (різні функції виграшу) та можуть вибирати різні засоби досягнення своїх цілей (стратегії). Залежно від кількості гравців розрізняють ігри двох та n гравців. Ігри трьох і більше гравців менш досліджені через принципові складності й технічні можливості отримання розв’язку. За кількістю стратегій ігри поділяють на скінченні та нескінченні. Якщо в грі всі гравці мають скінченне число можливих стратегій, то її називають скінченною. Якщо ж хоча б один із гравців має необмежену кількість можливих стратегій, то гру називають нескінченною. За характером взаємодії ігри поділяються на такі: безкоаліційні (гравці не мають права вступати в угоди, утворювати коаліції); коаліційні (кооперативні), з дозволом вступати в коаліції. У кооперативних іграх коаліції визначають заздалегідь. За характером виграшу ігри класифікують так: ігри з нульовою сумою (загальний капітал усіх гравців не змінюється, а перерозподіляється між гравцями; сума виграшів усіх гравців дорівнює нулю) та ігри з ненульовою сумою. За виглядом функцій виграшу ігри поділяють на матричні, біматричні, безупинні, опуклі, сепарабельні, типу дуелей тощо. Так, матрична гра – це скінченна гра двох гравців із нульовою сумою, у якій задано виграш першого гравця у вигляді матриці. Для матричних ігор доведено, що будь-яка з них має рішення і його можна легко знайти шляхом зведення гри до задачі лінійного програмування. Біматрична гра – це скінченна гра двох гравців із ненульовою сумою, у якій виграші кожного гравця можна задати матрицями окремо для відповідного гравця. Для біматричних ігор також розроблено теорію оптимальної поведінки гравців, однак пошук розв’язків для таких ігор складніший, ніж для звичайних матричних. Неперервною вважають гру, в якій функція виграшів кожного гравця є неперервною, незалежно від стратегій. Доведено, що ігри цього класу мають розв’язки­­­­­­­­­­­­­, ­однак практично не розроблено прийнятних методів їх знаходження.

Грою називається будь-яка конфліктна ситуація, яка досліджується в теорії ігор і являє собою спрощену схематизовану модель ситуації. Будь-яка гра містить у собі три елементи: учасників гри (гравців), правила гри і оцінку результатів дій гравців. Структуру ігор можна описати наступною структурою – гравці, стратегії, виграші. Гравцем (особою, стороною чи коаліцією) називається окрема сукупність інтересів, що відстоюється в грі. Якщо дану сукупність інтересів відстоюють кілька учасників гри, то вони розглядаються як один гравець. Гравці, що мають протилежні відносно один одного інтереси, називаються супротивниками. Стратегії – доступні для гравців дії, у загальному випадку – це набір правил і обмежень. Ситуації – можливі результати конфлікту. Кожна ситуація – результат вибору кожним гравцем своєї стратегії.

Вивченням математичних особливостей «теорії ігор» займається такий розділ математики, який історично дістав назву дослідження операцій.

Крім того, великого значення в теорії ігор набувають експериментальні методи, що складаються в багаторазовому відтворенні шляхом фактичної гри людей (ділові ігри ). Існують спроби розробити інші підходи до побудови загальної математичної теорії конфліктів, не пов’язані з теорією ігор. 

55. Охарактеризувати особливості застосування параметричних та непараметричних статистичних методів при дослідженні міжнародних відносин.

Процес політичного дослідження складається з основних 6 етапів:

1. формування теорії

2. операціоналізація теорії

3. вибір адекватних методів дослідження

4. спостереження за поведінкою

5. аналіз даних

6. інтерпретація отриманих результатів

При порівнянні двох вибірок одним з основних критерії є залежність вибірок. Якщо можна встановити пару, в якій одному елементу з однієї вибірки відповідає один і тільки один елемент із другої вибірки, і навпаки, то такі вибірки є ЗАЛЕЖНИМИ. У випадку якщо такий взаємозв’язок відсутній, то вибірки є НЕЗАЛЕЖНИМИ.

Критерії відмінності між незалежними групами

При 2 вибірках застосовуються параметричні методи (критерій t-Стюдента) та непараметричні методи (критерій Манна-Вітні, Колмагора-Смірнова). Якщо більше 2 вибірок – параметричні методи (дисперсійний аналіз) та непараметричні методи (ранговий критерій Краскела-Волліса)

Критерії відмінності між залежними групами

При 2 вибірках застосовуються параметричні методи (критерій t-Стюдента для залежних вибірок) та непараметричні методи(критерій знаків). Якщо більше 2 вибірок – параметричні методи та непараметричні методи (дисперсійний аналіз Фрідмана).

Параметричні методи вимагають повністю визначені моделі даних. Для кожного параметричного критерію є, принаймні, одна непараметрична альтернатива. Загалом, ці процедури попадають в одну з наступних категорій: Розходження між незалежними групами. Непараметричними альтернативами цьому тесту є критерій серій Валъда-Волъфовіца, Манна-Уітні й двохвибірковий критерій Колмогорова-Смірнова.

Розходження між залежними групами. Якщо порівнюють дві змінні, стосовні до однієї й тієї ж вибірці, наприклад, інформаційні показники тих самих країн до й після події, то звичайно використовується t-критерій для залежних вибірок. Альтернативними непараметричними тестами є критерій знаків і критерій Вілкоксона. Якщо розглядають змінні категоріальні, використовують критерій Макнемара. Якщо розглядається більше двох змінних, стосовних однієї й тієї ж вибірки, використовується дисперсійний аналіз (ANOVA) з повторними вимірами. Альтернативним непараметричним методом є ранговий дисперсійний аналіз Фрідмана й Q-критерій Кохрена.

Дослідження залежності між порядковими змінними. Для того щоб оцінити залежність між двома змінними, обчислюють коефіцієнт кореляції Пірсона. Непараметричними аналогами коефіцієнта кореляції Пірсона є коефіцієнти рангової кореляції Спірмена R, статистика Кендала й коефіцієнт Гама.

t-критерий для незалежних вибірок (Параметричний метод)

t-критерій може застосовуватися, навіть якщо розміри вибірок невеликі (наприклад, 10), і змінні нормально розподілені (усередині груп), а дисперсії спостережень у групах не занадто різні. Припущення про нормальність можна перевірити, досліджуючи розподіл (наприклад, візуально за допомогою гістограми) або застосовуючи критерій нормальності.

На практиці часто доводиться порівнювати більше двох груп даних (наприклад, є Східна Європа, Західна Європа й Центральна Європа) або порівнювати групи, створені більш ніж однією незалежною змінною (наприклад, Регіон, Тип економіки й Площа території). У таких більш складних дослідженнях варто використати дисперсійний аналіз (параметричний метод) (ANOVA) який можна розглядати як узагальнення t-критерію. Фактично у випадку однофакторного порівняння двох груп, дисперсійний аналіз дає результати, ідентичні t-критерію (t² [ст.св.] = F[1,ст.св.]. Однак, якщо план істотно більш складний, ANOVA переважніше t-критерію (навіть якщо використається послідовність t-критеріїв).

56. Охарактеризувати особливості застосування рангових статистичних методів дослідження міжнародних відносин.

Критерій Манна-Уітні представляє непараметричну альтернативу t-критерію для незалежних вибірок. STATІSTІCA припускає, що дані розташовані так само, як і в t-критерії для незалежних вибірок. Файл повинен містити, принаймні, одну незалежну (групируючу) змінну (наприклад, Регіон: західний/східний) і одну залежну змінну (наприклад, статистичне значення деякого показника, ВВП, Кількість населення, Кількість комп'ютерів і т.д.). Кодова (незалежна) змінна, має, принаймні, два різних коди для однозначної ідентифікації приналежності

	РЕГІОН	ВВП
спостереження 1 спостереження 2 спостереження 3 спостереження 4 спостереження 5	Східна Європа Східна Європа Східна Європа Західна Європа Західна Європа	111 110 109 102 104

Критерій Манна-Уитни припускає, що розглянуті змінні вимірюються, принаймні. у порядковій шкалі (ранжирувані). Інтерпретація тесту власне кажучи схожа на інтерпретацію результатів t-критерію для незалежних вибірок, за винятком того, що U критерій обчислюється, як сума індикаторів попарного порівняння елементів першої вибірки з елементами другої вибірки. U критерій – найбільш потужна (чутлива) непараметрична альтернатива t-критерію для незалежних вибірок; фактично, у деяких випадках він має навіть більшу потужність, чим t-критерій.

Якщо обсяг вибірки більше 20, то розподіл вибірки для U статистики швидко сходиться до нормального розподілу. Тому разом з U статистикою будуть отримані z значення (для нормального розподілу) і відповідне p-значення.

ANOVA Краскела-Уолліса й медіанний тест

Ці два тести є непараметричними альтернативами однофакторного дисперсійного аналізу. Ми застосовуємо t-критерій, щоб порівняти середні значення двох змінних. Якщо змінних більше двох, то застосовується дисперсійний аналіз. Англійське скорочення дисперсійного аналізу – ANOVA (analysіs of varіatіon). Критерій Краскела-Уолліса базується на рангах (а не на вихідних спостереженнях) і припускає, що розглянута змінна неперервна й вимірюється як мінімум у порядковій шкалі. Критерій перевіряє гіпотезу: чи мають вибірки однаковий розподіл або ж розподіл з однієї й тією ж медіаною. Таким чином, інтерпретація критерію схожа з інтерпретацією параметричної однофакторної ANOVA за винятком того, що цей критерій базується на рангах, а не на середніх значениях.

Медіанний тест – це «груба» версія критерію Краскела-Уолліса. Підраховується кількість спостережень кожної вибірки, які попадають вище або нижче загальної медіани вибірок, і обчислюється потім значення хі-квадрат для таблиці спряженості 2×k. .

При нульовій гіпотезі (всі вибірки витягнуті з популяцій з рівними медіанами) очікується, що приблизно 50% всіх спостережень у кожній вибірці попадають вище (або нижче) загальної медіани. Медіанний тест особливо корисний, коли шкала містить штучні границі, і багато спостережень потрапляють у ту або іншу крайню точку (виявляються «поза шкалою»).

57. Охарактеризувати особливості розвитку мас-медійного ринку в Україні та перспективи створення в Україні суспільного мовлення.

Тривале значне зростання екон. та обсягів медійного ринку Укр. у комплексі з потенційно великою аудит. і прийнятним рівнем конкуренції робить укр. ринок ЗМІ привабливим для інвест. У той же час медіаринок і його гравці ще не цілком готові до серйозних інвестицій. Серед осн. стримуючих факторів - якість активів і прозорість бізнесу.

Провідні видавництва контролюють найбільші ФПГ і їхні власники. Зокрема, це "Систем Кэпитал Менеджмент" (СКМ), Індустріальний Союз Донбасу і група "Приват". Найбільшими компаніями, якими володіють стратегічні інвестори, є "Бурда-Україна" й "Эдипресс Украина". При цьому найбільшими власниками медіа в Україні є власники телевізійних активів - Валерій Хорошковський і Віктор Пінчук (володіє найбільшою в країні щоденною газетою "Факти").

Група компаній "Український медіахолдинг" позиціює себе як мультимедійна компанія і є найбільшим гравцем на ринку преси. За даними компанії, у групу входять 60 друкованих видань, 6 радіостанцій, поліграфічний комбінат, логістична компанія і мережа роздрібних продажів. З 2007 року УМХ активно розвиває інтернет-підрозділ.

Холдингова компанія "Блиц-Информ" включає чотири підрозділи: видавництво "Блиц-Информ" з агентством підписки і доставки "Блиц-Пресса", зразкову друкарню "Блиц-Принт", а також два заводи з виробництва упакування "Блиц-Пак" і "Блиц-Флекс". Видання компанії, як і раніше, в лідерах своїх сегментів, хоча останнім часом і не вражають динамікою розвитку. Видавництво залишається серед провідних гравців ринку, маючи якісні активи. У компанії активно впровадж. нові технології, зокрема в планах впровадження системи керування відносинами із клієнтами. Компанія у найближч. майб. готується до виходу на закордонні ринки капіталу.

Видавн. "Сегодня Мультимедиа" належить керуючій компанії СКМ депутата Ріната Ахметова. Компанія видає одну з найбільших щоденних газет, розвиває інтернет-портал "Сегодня", володіє сучасною друкарнею. З 2008 року компанії належать регіон. видання, що також контролювалися СКМ. СКМ володіє також телеканалом "Україна" і готується запустити ще кілька спеціалізованих телеканалів. СКМ зацікавлена в капіталізації своїх медіаактивів. Розглядає інвестиції в ЗМІ скоріше як довгострокові.

Видавництво "Прес-центр" та інформ агенція "УНИАН" разом з компанією "Главред-медиа" входять в об'єднаний медіахолдинг Олександра Третьякова і Ігоря Коломойського. Останній є одним зі співвласників групи "Приват". У групу входять друковані видання, у тому числі "Вісті в Україні", "Нова", журнали "Главред", Telecіty, "Телекритика", "Профіль", а також веб-ресурси і регіон. телеканали; компанія Олександра Третьякова "АТЭК 95" також є співвласником телекомпанії "Гравис" ("Кіно", "Сіті").

Лідируючі позиції на ринку займають і дочірні компанії міжнар. медіагруп. Вони продовжують активно розвиватися, реінвестуючи прибуток у запуск нових видань і розвиваючи інтернет-проекти.

"Бурда-Україна"засновано німецьким медіаконцерном Hubert Burda Medіa в 1997 році. У Східній Європі материнська компанія володіє 9 видавництвами. В Україні компанія видає більше ніж 20 виданнями різної тематики.

Український ринок преси залишається привабливим для вітчизняних та іноземних інвесторів. В 2009 р. найбільше нових видань було відкрито в сегментах жіночої преси, журналів про знаменитостй і сусп-політ. видань. Помітна активність спостерігалася й у сегменті щотижневиків.

З подій, що не відбулися минулого року, але які можуть про себе нагадати цього року, - вихід на український ринок однієї з найбільших німецьких медіагруп WAZ із щоденною газетою "Тут".

Серед потенц. стратег. інвесторів, які виявили свій інтерес до укр. ринку преси, польська медіагрупа Agora, що видає, зокрема, Gazeta Wyborcza. Не так давно вона заснувала комп. "Агора Україна" і зайнялася вивченням інвестиц. можлив. на укр. ринку.

В Україні видається близько 2400 газет і більше 1700 журналів. Більшість щоденних газет відносяться до сегменту сусп-політичних. Спостерігається стійка тенденція до появи щоденних безкоштовних газет - більше ніж на 50% щорічно.

Головними факторами зростання ринку медіа в 2009 р. були: укрупнення медіа-холдингів шляхом запуску нових видань, старт нових видавничих проектів (ділових і жіночих), формування нових сегментів, політична реклама.

У процесі "оцифровування" ефіру очікується вихід на ринок порядка 100 ТРК. Перехід ТБ на цифровий формат повинен завершитися до 2015 р., що прописано в міжн. домовленостях, ратифікованих Укр. Однак вже зараз зрозуміло, що даний процес потрібно істотно прискорити. До 2012р. планує перейти на "цифру" Польща, і це грозить вітчизняним каналам втратою сигналу на прикордонних територіях (майже вся Зх Україна).

Розвиток послуги мобільного телебачення в Укр. гальмує відсутність технології 4G. Послугу "Мобільне ТБ" надають всі укр. оператори мобіл. зв'язку, крім Beelіne і "Голден Телеком". Вона дозволяє переглядати на екрані мобіл. телефону телеканали, відеокліпи, фрагменти фільмів, мультфільмів, а також інший відеоконтент. "Фішкою" технології є можливість робити це без попереднього завантаження файлів на пам’ять пристрою. Однак послугу онлайн-перегляду телеканалів надають лише три мобільних оператори - "Київстар", МТС і PEOPLEnet.

Укр. ринок Інтернет-контенту усе ще формується, однак компанії, які зараз захоплять на ньому лідерство, у найближчі роки можуть розраховувати на стабільно високі доходи.

Реклама - основне джерело доходів компаній, які наповнюють Всесвітню мережу, створюють Інтернет-газети, довідкові і пошукові системи, ігри тощо. В Укр. ринок Інтернет поступово удосканалюється, на ньому багато непрофесіоналів. Тому відносини між його учасниками поки неможна назвати цивілізованими і прозорими. Але цей ринок стрімко розвивається.

В Україні основною проблемою, що гальмує розвиток інтернет-бізнесу, залишається невелика кількість користувачів: в основному, це жителі великих міст.

Суспільне (громадське) мовлення:

У своїй рекомен. від 2004 року Рада Європи зазначила, що практично відсутній прогрес у прийнятті необхідного законодавства з питань гром. мовлення, що відповідало б стандартам Ради Європи, в Азерб., Грузії та Україні. У країнах трансформаційних суспільств, до яких належить і Україна, однією з умов заснування гром. мовл. мають бути законодавчо зафіксовані правила, згідно з якими працівники ЗМІ, менеджмент телерадіокорпорацій і контролюючі органи вибудовували б свої робочі віднос. на цивілізов. демократ. засадах. Для того, щоб гром. мовл.відповідало всім основним принципам роботи, також мають бути ухвалені редакційні засади теле-або радіокомпаній.

Основу мовлення такого ТБ мають складати не тільки інфо програми, але й серіали укр. мовою, документальні проекти про історію, дитячі програми кращої якості, орієнтовані, в першу чергу, на маленьких глядачів, різноманітні ток-шоу, унікальні спортивні трансляції, які популяризують, у першу чергу виступи вітчизняних збірних, а головною відмінною рисою має стати не закупний програмний продукт, бо сьогодні це переважно російські програми на телебаченні українському, а високоякісна продукція вітчизняного виробництва.

На сьогодні в Укр. наявні 3 основні підходи щодо формув. системи СМ:

1) ліквідація держ. мовлення та утворення на його основі СМ (суспільного мовлення);

2) часткове збереження держ. мовлення та утво. низки культурно-освітніх каналів на принципах СМ;

3) паралельне існування державного мовлення та СМ.

Найбільш доцільним та таким, що відповідає європ. стандартам СМ, слід вважати перший підхід. Саме навколо нього на сьогодні сформувався відносний консенсус між органами держ. влади, відповідальними за регулювання інф. простору України.

Суттєвою пробл. організації СМ в Укр. є принципи формув. його наглядових органів. Порядок формув. наглядового органу, передбач. чинним Законом Укр. “Про систему суспіл. ТБ і радіомовлення України”, містить у собі небезпеку монопол. впливу парламент.більшості на діяльність нагляд. органу, обмежує права громадськості щодо участі в управлінні сусп. телерадіомовленням. Норми чинного Закону “Про систему суспіл. ТБ і радіомовлення Укр” у цій частині потребують корекції у напряму скасування прямого впливу органів держ. влади на доступ громадськості до наглядового органу та забезп. принципу пропорційного представництва у наглядовому органі усіх гілок та ключових інститутів держ.влади.

Досвід фінансування СМ в європ. кр. свідчить, що основним його джерелом є абонентська плата громадян за користув. теле- та радіоприймачами. В Укр. суттєвою пробл. у цьому контексті може стати негативний соціал. резонанс від запровадження фактично нового податку, про що свідчить високий % громадян, що виступають проти додаткової плати за ТБ і радіомовлення. Це потребує ретельної розробки норм, які унеможливили б ухилення громадян від сплати абонплати, а також визначили б механізм її стягнення.

Основними напрямами удосконалення законодавства про сусп. ТБ і радіомовлення в Україні мають стати:

- визначення механізму формув. наглядових рад, який би забезпечував незалежний статус представників громад. організацій як суб’єктів управл. СМ, відповідав конституц. принципу поділу держ. влади, гарантував представництво органів місц.самоврядування;

- детальне визначення механізмів фінанс. СМ, розробка необхідних змін до бюджетного, податкового та інших галузей законодавства;

- правова регламентація взаємодії органів держ. влади та місцевого самоврядування і системи суспільного мовлення, насамперед, механізм діяльності системи держ. замовлень на продукцію СМ.

58. Охарактеризувати особливості підготовки та поширення основних PR- документів (прес-реліз, бенграуд, факт-лист,інфо-лист,лист до редакції,спростування та ін..)

Прес-реліз - повідомлення для преси; інформаційне повідомлення, що містить в собі новину про організацію (можливо і приватну особу), що випустила прес-реліз, виклад її позиції по якомусь питанню і передане для публікації в ЗМІ. Як правило, містить офіційну позицію організації у вигляді реакції на той чи інший інформаційний привід. Офіційні державні органи іноді випускають прес-релізи в формі «відповідей на питання». Перший прес-реліз в історії був випущений 30 жовтня 1906 «батьком» сучасного PR Айві Ли (Ivy Lee) і пов'язаний з досить трагічним випадком на залізниці Пенсільванії. Прес-реліз є головним PR-документом в будь-якій організації. Прес-реліз дозволяє організації інформувати ЗМІ про важливі події, що відбулися в організації. Прес-релізи розповсюджуються серед журналістів на брифінгах і прес-конференціях, або розсилаються через засоби зв'язку. Заголовок і лід(перший абзац) прес-релізу є найбільш важливими у всьому цьому документі. Саме по перших рядках журналіст визначає, чи цікава ця новина його видання чи її можна викинути. Тому заголовок повинен бути яскравим, щоб максимально зацікавити будь-кого, хто його почне читати. Лід - це перший абзац. Він повинен складатися з одного речення, в якому коротко викладається суть новини (події і т. п.). Тут важливо вказати інформацію в наступному порядку: хто є учасником події, новини і т. д., що за подія, новина, коли і де воно відбулося або відбудеться, чому воно відбулося і як воно сталося. Прес-релізи бувають кількох різновидів. • Прес-реліз-анонс - інформація в такому прес-релізі повідомляє про подію, що тільки має статися. Вчасно розісланий такий прес-реліз забезпечить присутність представників преси на події. Крім викладу суті майбутньої події в цьому прес-релізі можна дати відповідну передісторію цієї події, яка допоможе зацікавити пресу. • Прес-реліз-новину (ньюс-реліз) - несе в собі інформацію про вже доконану подію. Тут можна додати і короткі коментарі діючих або зацікавлених осіб. • Інформаційний прес-реліз - інформує про поточну, ще не завершеному подію. У цьому прес-релізі дається тільки звіт про поточні зміни або новий поворот подій, припускаючи, що суть цієї події вже відома. Прес-реліз не повинен містити оціночних даних або інформації рекламного характеру, він повинен бути невеликим за обсягом (не більше двох сторінок) і містити в собі інформацію тільки про одну-єдину новини. Інформація в пресі-релізі повинна відповідати вимогам того видання, куди був відправлений прес-реліз. Бекграундер (від англ. Backgrounder) - це інформаційний PR матеріал для ЗМІ, що представляє інформацію про організацію, її профілі, продукти і послуги, історію створення, розвитку і т. д. На відміну від прес-релізу, інформація в бекграундер не несе в собі новинну інформацію, а є можливим необхідним доповненням до прес-релізу у випадку, якщо при написанні статті за інформацією, представленою в прес-релізі, журналістові знадобиться більш докладна інформація про організацію, випустила прес-реліз. Мета бекграундер - інформувати і давати об'єктивні відповіді на можливі, що виникли у представників ЗМІ питання після прочитання прес-релізу. Для зручності журналістів, найчастіше, при написанні бекграундер використовують підзаголовки, в яких вже міститься коротка відповідь на питання, - а надана нижче інформація тільки ширше і повніше розкриває цю відповідь. Структура: • В бекграундері не роблять упор на помітний заголовок і перший абзац, хоча, як і в прес-релізі, основна, сама необхідна інформація повинна йти на початку. • Заголовок бекграундера повинен максимально точно і інформативно розкривати тему всього матеріалу. • Перед переходом до основної теми можна дати деяку історію цього питання, посилаючись на різні державні інститути, дослідницькі організації і т. д. • Далі йдуть розгорнуті відомості про предмет, які повинні грунтуватися на фактах і точних даних. • бекграундер може бути присвячений всієї організації, або окремому її продукту або послуги, або події, що сталася або очікуваному в даній організації. Факт-лист або фактична довідка (від англійського fact sheet) - короткий інформаційний матеріал для преси, який містить довідкові дані про організацію, її товари і послуги. На відміну від бекграундер в факт-листі містяться коротке перерахування керівництва організації, напрямків її діяльності, можливі статистичні дані про організацію, технічна або фінансова інформація, спеціальні терміни, графіки, таблиці і т. д. Факт-лист зазвичай пишеться для видань, які працюють безпосередньо в тій області, в якій дана організація випускає свою продукцію, і наведена в факт-листі інформація буде надзвичайно корисна для таких видань, але зовсім не потрібна і незрозуміла аудиторії інших, також зацікавлених в інформації про цю організації видань. Інформаційний лист - службовий лист, в якому адресату повідомляються відомості офіційного характеру. 1 Інформаційні листи нерідко носять типовий характер і розсилаються органами влади та управління різних рівнів підвідомчим організаціям або організаціям певного типу. В інформаційних листах можуть дослівно наводитися окремі положення законодавчих та інших нормативних правових документів, можуть міститися рекомендації та предложенія.2 Інформаційні листи можуть містити додатки. Обсяг інформаційного листа коливається від одного абзацу до кількох сторінок. Як правило, інформаційні листи підписуються керівником організаціі.3 Інформаційний лист оформляється на бланку листа. Листи до редакції PR-інструмент, що часто використовується в двох випадках: для спростування опублікованої інформації і - набагато рідше - для вираження подяки ЗМІ за виконану роботу. Цей аналітичний матеріал, призначений для публікації в ЗМІ, готується як реакція на подію, публікацію, що стосуються компанії, кадрових перестановок в ній або інших проблем. Зазвичай лист написано від імені керівництва організації або ж групи людей, об'єднаних під егідою якогось руху. Як самостійний жанр журналістики лист повинен володіти характерними ознаками: бути зверненим до адресата (читачеві, слухачеві), містити прагнення автора спонукати адресата до якихось дій у зв'язку з предметом виступу. Підготовка листа починається з визначення мети публікації. Тези листи по можливості повинні бути підкріплені конкретними фактами. Необхідно враховувати досвід опублікування листів: не існує гарантій, що вони змінять позицію редакції щодо ураженим проблемам, що ЗМІ перестануть публікувати матеріали протилежної спрямованості. Спростування. Одним з найскладніших жанрів прес-релізів є реліз-спростування. Складність написання спростування полягає в складності реальної оцінки масштабів і розміру збитку, понесеного в результаті поширення недостовірної інформації. Крім того, в результаті распротраненіе недостовірної інформації компанія виявляється в стартовому положенні виправдовується, що саме по собі різко знижує довіру до компанії, як джерела інформації. Поява спростування - симптом недостатньо ефективної роботи прес-служби, або керівництва компанії, які виявилися нездатними передбачити і своєчасно протіводейстовать інформаційним загрозам. Можливо, в передкризовий період компанія була недостатньо прозорою, не змогла своєчасно поширити достовірну інформацію про свою діяльність, що залишило простір противнику для поширення вигадок. Але повернемося до документа, під назвою "Заява Щодо сітуації Навколо газорозподільніх мереж у Чернівецькій області".

59. Охарактеризувати поняття “медіакратія” та визначити її особливості у країнах розвинених та нових демократій.

Будь-яка модифікація суспільної поведінки потребує залучення каналів комунікації. Так, наприклад, П.Бурд’є зауважував, що ЗМІ є головним інструментом «оболванювання мас». Таким чином ЗМІ, з одного боку, об’єкт володіння яким надає можливість маніпулювати суспільною думкою, а з іншої, специфічний інструмент у боротьбі груп впливу за владу.

Медіакратія – симбіоз ЗМІ і політичних інститутів, де перші виконують мобілізаційну функцію. Ця фунція полягає у тому, що ЗМІ можуть у дуже короткі строки підбурити людей до певних політичних дій, змінити їх міру втягнення в політику. До того ж, на відміну від інших підконтрольних владі інститутів, ЗМІ представлють не стільки юридичну, скільки моральну оцінку певним подіям або особам. Тобто медіакратія – це влада ЗМІ та через ЗМІ, це поєднання медійної, політичної та економічної влади.

Медіакратія – це умовна назва ЗМІ, які відіграють важливу роль у формув. сусп. думки, у завоюванні та зміцненні влади певних політ. сил, що володіють та ефективно використають у своїх цілях друковану сферу, радіо, телебачення. Іноді це поняття ототожнюють з феноменом «4ї влади», яка означає владу ЗМІ, що акумулюють і комутують громадську думку з трьома конституційними гілками влади.

Існує два основних підходи, що характеризують ступінь впливу ЗМІ на політичний процес. Прихильники першого підходу стверджують, що ЗМІ справляють значний вплив на громадян, на їхні політичні орієнтації. Так, наприклад, П. Бурдье стверджував, що через ЗМІ в людей з'являється можливість створюв. і нав'язувати свої думки, ідеали, оцінки. У цьому сенсі, ті, хто є фактичними хазяїнами каналів комунікації, мають специфічну символічну владу.

Прихильники другого підходу, навпаки, мінімізують ступінь безпосереднього впливу ЗМІ на аудиторію через ряд опосередкованих факторів. Вони стверджують, що ЗМІ всього лише дають людині якусь інф. про політ. світ, не зачіпаючи його індивід. політ.

Беручи до уваги той факт, що влада - це спосіб регламентув. сусп. поведінки, заснований на примусі й нав'язуванні волі, стає очевидним, що сучасні ЗМІ перетвор., з одного боку, в об'єкт, володіння яким припускає можливість маніпул. суспільною думкою, а з іншого, це специф. інструм. у війні груп впливу за владу.

Зворотною стороною функціонування медіакратії є спонтанне збільшення інформаційного шуму, тобто кількості інф., що свідомо й несвідомо споживається індивідом, що не несе для нього самого якої-небудь практичної цінності, але доставляє труднощі в рефлексивному осмисленні процесів, що відбув. довкола нього. Інф. шум затрудняє, а часом й унеможливлює аналіз інф., що надійшла по масових каналах комунікації.

Критерії характеристики медіакратії:

1)особисте ставлення споживача до каналу інформації

2)доступність каналів комунікації

Цей фактор зокрема зіграв вирішальну роль для країн нової демократії. Наприклад, піл час «помаранчевої революції» в Україні влада мала у себе в руках усі канали масової комунікації окрім одного – «п’ятого каналу». завдяки його тотальній присутності (трансляція в кафе, магазинах, на плазмах, монтованих на Майдані незалежності тощо) він зміг схиляти думку населення України на «опозиційний» лад.

Таким чином, ЗМІ мають об'єктивні обмеження, що перешкоджають їм повновладно розпоряджатися суспільною думкою. Облік цих факторів дозволяє зробити висновок про неможливість тотального впливу ЗМІ на політ. процес.

60. Охарактеризувати поставлені події та їх поширення у медіа.

ЗМІ в жодному разі не є незалежними у виборі тем для висвітлення.

Політ діячі намагаються впливати на діяльність мас-медіа таким чином, щоб приховати слабкі сторони, а сильні підкреслити і відповідним чином про них повідомити.

Розрізняють три типи подій,які можуть стати предметом повідомлень ЗМІ:реальні, опосередковані та поставлені події.

Поставлені події, або псевдоподії - це такі події, яких не було б без участі ЗМІ або іх повідомлень. Вони «розігруються спеціально для поширення у ЗМІ, користуються відомим журналістським досвідом вибору й таким чином керують темами й часом повідомлення (наприклад,прес-конференції)».

Створення приводів для повідомлень, або інсценізація псевдоподій, у сучасних демократ медіа-суспільствах стало надзвичайно важливим інструментом у роботі з пресою. Оскільки змі часто чутливо реагують на майстерні інсценізації, псевдоподії можуть із максимально можливою вірогідністю проходити фільтри сприйняття системи інформаційних засобів.

Створення “поставлених подій”.

Такі події відрізняються від реальних тим, що їх заздалегідь планують і розігрують, аби заповнити новинні блоки мас-медіа. Це “ініціативи” політичних діячів, їх участь у церемоніальних актах тощо.

Великий внесок у розробку і подальший розвиток цієї стратегії зробили не стільки представники мас-медіа, скільки спеціалісти з політичного маркетингу: їм потрібна постійна реклама в ЗМК лідерів, яких вони “розкручують”, бо це сприяє поліпшенню іміджу останніх, а отже й кращому “продажеві” уміло “упакованих” політиків, впливу на формування громадської думки.

До класичного прикладу використання стратегії псевдоподії можна зарахувати сюжет в теленовинах за часів рейганівської адміністрації про відвідини президентом недільного богослужіння. Ніяких ознак “новинності” сюжет не містив, але відповідальні за підтримку іміджу вирішили рутинній процедурі надати статусу новини, аби підкреслити “високі моральні й духовні якості” свого шефа.

Особливо багато псевдоподій створюється під час передвиборчих кампаній. Для правлячої еліти це легальний шлях зайвий раз з’явитися на телеекрані у вигідному світлі й не платити грошей за політичну рекламу.

Конкурс "Мисс Америка" изначально создан в результате творческого решения вопроса, стоящего перед большинством американских курортов: "Как нам продлить туристический сезон и после Дня труда?" Этот конкурс не только способствовал расцвету экономики Атлантик-Сити, но и стал прекрасным развлечением для всей Америки.

Яскравим взірцем «поставленої події» ост. часу є одруження молодшого сина королеви Великої Британії Єлизавети II. Ця радісна для дому Віндзорів церемонія повинна була слугувати зміцненню іміджу королівської родини, оскільки всі діти королеви пройшли через роз­лучення, а смерть улюблениці британців принцеси Діани особливо негативно вплинула на ставлення підданих до принца Чарльза та його матері. Використовуючи такі комунікаційні стратегії, як тривіалізація та ритуалізація, британські медіа й іміджмейкери королівської родини зробили багато для того, щоб це весілля нагадувало весілля Чарльза і Діани. Репортери відзначали, що й наре­чені схожі одна на одну. І, мабуть, задля цього навіть фа­сони весільного вбрання були деякою мірою подібні. Все було спрямоване на відтворення функції заміщення у ма­совій свідомості британців одного образу іншим.

61. Охарактеризувати принципи аналітичної діяльності в системі міжнародних відносин.

Аналітика – методологія інформаційно-аналітичної роботи, організаційне забезпечення цього процесу і технолого-методологічне забезпечення розробки і створення інструментальних засобів для її ведення. В її основі лежить принцип «випередження подій», що дозволяє прогнозувати майбутній стан об’єкту аналізу.

Основні принципи ІАР:

• формування мети досліджень (це основа підходу для вирішення питання «Для чого» проводиться дослідження);

• створення понятійного апарату ( що дозволяє формувати судження й умовиводи в певних категоріях);

• забезпечення достатньої інформованості ( досягнення «критичної» маси);

• розкриття значення фактів ( обробити «сирі» факти)»

• встановлення причин та наслідків;

• врахування історичного розвитку та національного характеру;

• визначення тенденцій розвитку;

• забезпечення високого рівня достовірності;

• формування висновків і рекомендацій;

• наявність зворотного зв’язку (аналітик повинен знати оцінку споживачів, як використовуються результати досліджень).

Основні види аналізу, що використовуються під час аналітичної роботи, це: графічний аналіз, факторний, аналіз часових рядів, аналіз варіацій, дискримінантний аналіз, порівняльний, причинно-наслідковий, теоретико-ігрове моделювання, кореляційний аналіз, кластер ний, контент-аналіз, аналіз показників ефективності тощо.

Яким би чином не була організована аналітична робота, найважливішою процедурою є первинний аналіз і відбір релевантної інформації. Зміст цієї процедури полягає в встановленні сутності, важливості, точності, повноти і значущості інформації на основі її розподілу і співставлення. Завжди треба враховувати при аналітичній роботі можливість внесення добре підготовленої дезінформації.

Для того, щоб аналітична робота здійснювалася ефективно треба слідувати двом базовим підходам до її здійснення. Перший підхід – «циркуляція». Він полягає в інтенсивному обміні добутою інформацією в групі осіб, що мають пряме до неї відношення. Другий підхід – «синтез». Він полягає у з’єднання всіх уривків інформації для створення максимально повного представлення про події, діяльність конкурентів. Поступово сформувалися і основні принципи аналітичної діяльності і основні принципи аналітичного методу, які в багатьох аспектах співпадають з діалектними принципами.

До основних принципів належать: цілеспрямованість, актуальність, активність, достовірність, повнота, альтернативність, обґрунтованість, системність, своєчасність, ініціативність, об’єктивність, неперервність, гнучкість.

Цілеспрямованість – орієнтація аналітичної діяльності на досягнення конкретних цілей вирішуваних задач.

Системність – комплексний аналіз вирішуваних проблем з урахуванням їх міста, ролі і взаємозв’язків в загальній структурі забезпечення діяльності;

Актуальність – аналітична робота має витікати з необхідності практики, мати високий ступінь важливості в даний момент, в даній ситуації, для вирішення конкретних проблем;

Своєчасність – отримання і видача результатів в точні строки, у зручному вигляді і в формі, передбаченій для безпосереднього використання адресатом;

Активність – проведення аналітичної діяльності і видача її результатів незалежно від конкретних запитів користувачів з визначеними елементами прогнозування. Для забезпечення ефективності дослідження необхідно визначити динаміку розвитку досліджуваної ситуації.

Ініціативність – виявлення і опис проблем, формулювання задач і способів їх вирішення.

Достовірність – урахування істинності вихідних даних аналізу, точності використовуваних кількісних даних, ступеню об’єктивності і обґрунтованості висновків, оцінок, пропозицій;

Об’єктивність – відсутність тенденційності у відношенні аналітика до дослідження та його результатів;

Повнота – використання всієї наявної інформації, що відноситься до вирішуваних задач;

Неперервність – організація постійно діючого інформаційно-аналітичного моніторингу обставин, своєчасно і з заданим ступенем деталізації, що відображає основні зміни в ситуації, що досліджується;

Альтернативність думок – наявність у кожного співробітника аналітичного підрозділу можливості вільно виказати свою незалежну думку з результатів проведеного дослідження і довести його до керівництва;

Гнучкість – можливість швидкої адаптації до змін суспільно-політичних обставин без модифікації структури методів і засобів реалізації аналітичної роботи;

Обґрунтованість – отримання аргументованих результатів аналітичної роботи на основі сучасних досягнень науки, ефективних інформаційних і аналітичних технологій, прямування до об’єктивно істинного і перевіреного знання, використання всього комплексу пізнаваних принципів.

З цих загальних принципів витікають окремі принципи аналітичної роботи: об’єктивність і незалежність підходу, все сторонність розгляду, виявлення основних проблем в «больових точках» їх конструювання; системність розгляду, пізнання сутності сторони явищ і процесів; виявлення взаємозв’язку з іншими об’єктами; встановлення причинно-наслідкових зв’язків; порівняння і аналогія; виявлення основних тенденцій розвитку; єдність кількісних і якісних характеристик; єдність форми і змісту.

Слід зауважити, що вищеперераховані принципи частіше за все використовуються інтуїтивно.

Аналітична діяльність, в основному, привчає з повагою ставитися до історично усталених інститутів і традицій, оскільки часто висновки треба давати з урахуванням інерції мислення, стереотипів поведінки, стійкості традицій.

62. Охарактеризувати принципи та підходи до методології інформаційно-аналітичної діяльності.

Методологія – вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності.

Методологія - в широкому понятті - це вчення про структуру , логічну організацію, методи та засоби діяльності. Методологія науки - вчення про принципи побудови, методи та способи наукового пізнання.

Метод ( шлях дослідження та пізнання ) - сукупність прийомів та способів емпіричного та теоретичного пізнання.

Прийом – окрема дія для досягнення мети дослідження.

Спосіб – система дій, що застосовуються при виконанні певного дослідження.

Процедура - встановлений порядок виконання прийомів та способів дослідження.

Методика - послідовність конкретних процедур, реалізація яких забезпечує досягнення мети досліджень.

Техніка (технологія) аналітичного дослідження - сукупність прийомів та способів, які входять до складу процедур

Формування основних прийомів та способів процедур інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах відбувається під впливом діалектичної логіки (гносеології), політології, соціології, соціальної психології, формальної логіки, кібернетики.

Методологія аналітичних досліджень – сукупність, принципів, методів та підходів до організації та проведення досліджень.

Принципи – вироблені наукою та практикою, сформульовані в концентрованому вигляді найбільш важливі ідеї, установки.

Основними принципам ІАД є: формування мети досліджень (це основа для вирішення питання для чого проводиться дослідження); створення понятійного апарату (що дозволяє формувати судження і умовиводи в певних категоріях); забезпечення достатньої інформованості (досягнення «критичної маси інформації» для чого завжди необхідно використовувати джерела); розкриття значення фактів (обробити «сирі» факти); встановлення причин та наслідків; врахування історичного розвитку та національного (ментального) характеру (комплекс величі американського народу, що аргументує непотрібність вивчення іноземних мов); визначення тенденцій розвитку; забезпечення високого рівня достовірності; формування висновків і рекомендацій; наявність зворотного зв’язку (аналітик повинен знати оцінку споживачів).

Методи поділяють на кількісні – дають відповідні числові характеристики, показники. Це статистичні, аналітичні, імітаційні методи; якісні – визначають певні ознаки об’єкту, його властивості. Як правило, під якісними розуміють класичні методи аналізу, а під кількісними – формалізовані. Але на сьогоднішній день така класифікація є не досить чіткою, бо все частіше класичні методи використовують кількісну квантифікацію, а конвент – аналіз здобуває все більше ознак.

Види підходів: порівняльний підхід – базується на використанні всебічного аналізу всіх отриманих фактів у відповідності до вибраної методики дослідження; експериментальний підхід – полягає у проведенні експериментів для отримання нової інформації. При цьому можливі як натурні, так і модельні експерименти. В МІ можливість проведення натурних експериментів обмежена, тому частіше використовуються модельні методи; системний підхід – базується на представлені об’єкту дослідження у вигляді великої складної системи і використовує методи системного аналізу і синтезу.

Велика система (складна система) – керована система, що розглядається як сукупність взаємопов’язаних керованих підсистем, об’єднаних спільною метою функціонування.

Система (підсистема) – цілісний комплексний взаємозв’язок елементів, що мають певну (означену) структуру і взаємодіють за зовнішнім середовищем.

Системний аналіз – методологія дослідження шляхом подання об’єктів як системи і аналізу цих систем. Системний підхід орієнтує дослідника на розкриття цілісності через його функції, виявлення в ньому складових елементів, їх властивостей та взаємозв’язків, зведення їх в єдину теоретичну модель.

Розглядаючи поняття методології, необхідно також згадати її рівні:

1. філософський – забезпечує пізнавальну функцію, яка є основою для ІАД, а також критичну функцію;

2. загальнонауковий – використання при ІАД загальних законів;

3. конкретно-науковий – використання в ІАД законів окремої науки.

Наприклад закон фізики: кут падіння дорівнює куту віддзеркалення вірний і для МВ. Інтер – дисциплінарний – паралельне використання в ІАД положень різноманітних наук.

63. Охарактеризувати проблему розширення ЄС.

Останні розширення:

9 жовтня 2002 Європейська комісія рекомендувала 10 держав-кандидатів на вступ до ЄС в 2004: Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Словенію, Кіпр, Мальту. Населення цих 10 країн склало близько 75 млн.; їх спільний ВВП за ПКС - приблизно 840 млрд. доларів США, приблизно рівний ВВП Іспанії. Це розширення ЄС можна назвати одним із найбільш амбіційних проектів ЄС на даний час. Необхідність такого кроку була продиктована бажанням підвести риску під роз'єднанням Європи, що тривав з моменту закінчення Другої світової війни, і міцно прив'язати до Заходу країни Східної Європи, щоб не допустити їх відкату назад до комуністичних методів правління [джерело не вказано 1066 днів]. Кіпр був включений в цей список, оскільки на цьому наполягла Греція, яка в іншому випадку загрожувала накласти вето на весь план в цілому. По завершенні переговорів між «старими» і майбутніми «новими» членами ЄС позитивне остаточне рішення було оголошено 13 грудня 2002. Європейський парламент затвердив рішення 9 квітня 2003. 16 квітня 2003 в Афінах 15 «старими» і 10 «новими» членами ЄС був підписаний Договір про приєднання ([1]). У 2003 в дев'яти державах (за винятком Кіпру) були проведені референдуми, а потім підписаний Договір був ратифікований парламентами.

1 травня 2004 Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта стали членам Євросоюзу. Вступ Кіпру в ЄС відбулося після референдуму, що проводився одночасно в обох частинах острова, і в той час як населення невизнаної Турецької Республіки Північного Кіпру в більшості своїй проголосувало за реінтеграцію острова в єдину державу, процес об'єднання був заблокований саме грецькою стороною, в результаті вступила в ЄС поодинці.

2009 рік - Болгарія, Румунія

Подальше розширення Європейського союзу відкрито для будь-якої європейської демократичної країни з вільним ринком, що має бажання і можливості для приведення законодавства у відповідність з правом ЄС [1]. З моменту заснування Євросоюзу як Європейського об'єднання вугілля і сталі у 1952 році пройшли розширення збільшили число країн-учасників з шести до двадцяти семи. Умови вступу включені в Копенгагенські критерії, узгоджені в 1992 році і закріплені в Маастрихтському договорі (стаття 49). Чи є країна європейської визначається політичною оцінкою, що проводиться інститутами ЄС [2].

На даний момент шість країн мають статус кандидата: Ісландія (подала заявку в 2009 році [3]), Македонія (2004), Сербія (у 2009 [4]), Туреччина (1987), Хорватія (2003) і Чорногорія ( в 2008 [5]), при цьому Македонія, Чорногорія і Сербія ще не почали переговорів з приєднання [6]. Решта держав Західних Балкан підписали Угоду про стабілізацію та асоціацію, яка вже вступило в силу для Албанії, Македонії, Хорватії і Чорногорії і який зазвичай передує подачі заяви на членство [7]. Албанія подала заяву в квітні 2009 [8], але Європейська комісія ще не винесла по ній рішення. Варто відзначити, що Чорногорія є другою після Хорватії за рівнем відповідності Копенгагенським критеріям, і, за припущеннями експертів, її вступ може відбутися до 2014 року [9]. У разі Східної Європи Хізер Грейб, представник Центру європейських реформ, сказала: «Білорусь надто авторитарна, Молдова занадто бідна, Україно занадто велика, а Росія занадто страшна для ЄС, щоб розглядати їх потенційне членство найближчим часом» [10]. Тим не менш, всі країни Східного партнерства в тій чи іншій мірі проявили інтерес до вступу в ЄС у довгостроковій перспективі.

В даний час на порядку денному Євросоюзу - прийняття Туреччини, Західних Балкан та Ісландії. Туреччина має довгу історію євроінтеграції, і переговори щодо вступу можуть зайняти ще багато років. Країни Західних Балкан Євросоюз поручився прийняти після сталися в них громадянських воєн, і в даний момент одна країна вже вступила в ЄС, чотири є кандидатами, одна подала заяву, інші уклали договори асоціації, що передують вступу. Ісландія недавно подала заяву на вступ, і, якщо складні переговори з рибальства будуть подолані, очікується швидке прийняття країни завдяки участі країни в договорі про Європейську економічну зону. Решта країн Східної та Західної Європи не включені в поточну програму розширення, але або прагнуть до членства, або теоретично можуть подати заяву, якщо зміниться їх зовнішня політика чи Євросоюз дасть зрозуміти, що сфера розширення тепер поширюється і на них. Слід також зазначити, що темпи розширення уповільнені через двосторонніх суперечок на Балканах, проблем з інституційними реформами ЄС, а також труднощі з адаптацією країнами acquis communautaire (прийнятої на сьогодні сукупності правових норм ЄС). Україна та ЄС Прагнення України до євроінтеграції проявилося у зовнішній політиці країни наприкінці 2004-го з приходом до влади Віктора Ющенка, який зробив програмні заяви про взяття чотирьох головних завдань: отримання статусу країни з ринковою економікою, вступ до СОТ, отримання статусу асоційованого члена ЄС, а потім - повноправного [44]. Визнання України країною з ринковою економікою стався 1 грудня 2005 року [45], а 16 травня 2008-го країна стала 152-м членом СОТ [46]. Разом з тим, не дивлячись на постійну підтримку членства Україні з боку європарламентаріїв, тон резолюцій Європарламенту відображає оцінки політичної ситуації і розвитку демократії в країні: якщо резолюцій 2005 року закликає надати країні чітку перспективу з можливістю вступу в ЄС [47], а в резолюції лютого 2010-го, крім визнання права країни подати заявку про членство, пропонується надати Єврокомісії мандат на розробку плану дій щодо скасування візового режиму для України [48], то резолюція від 25 листопада 2010-го критикує останні місцеві вибори, проблеми зі ЗМІ, порушення прав і свобод, а також втручання СБУ в демократичний процес [49].

У лютому 2011 року посол ЄС на Україну Жозе Мануель Тейшейра заявив, що в даний час Україні не відповідає мінімальним умовам для обговорення питання членства в ЄС [50].

В кінці березня 2012 року Україна і ЄС парафували Угоду про асоціацію, що включає положення про створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі.

64. Охарактеризувати провідні галузі європейського інформаційного бізнесу та перспективи міжнародної конкуренції Європи на світовому інформаційному ринку.

Глобалізація світової економіки та технологічні зміни трансформують міжнародне співробітництво, визначають нові тенденції міжнародної конкуренції та міжнародного бізнесу. Формами прояву процесів глобалізації світової економіки є зростання ролі інтелектуальних ресурсів, диверсифікація світових фінансових ринків та ринків праці, вплив транснаціональних корпорацій і загострення глобальної конкуренції на основі високих технологій.

Провідними галузями європейського інформаційного бізнесу сьогодні є наступні:

1) Послуги Іnternet та кіберпростору –швидкісний доступ, е-комерція, е-мобільна комерція, е-банкінг, е-врядування, е-корпоративне управління, е-офіс, е-телеконференція, е-медицина, е-освіта, е-зайнятість (робота), е-бібліотеки, е-переклад. Обсяг ринку за 2007 рік – 663 млрд євро. Серед європейських країн провідні позиції займають: ФРН(22% світового прибутку), Велика Британія (21%), франція (15%) та Італія (11%). Стан європейського ринку ІКТ пов'язаний із ключовими макроекономічними показниками, зокрема із валовим національним продуктом європейських країн. На сьогодні Європі належить третина світового продажу ІКТ.

2) Послуги телекомунікацій – супутниковий, космічний, метеорологічний, бездротовий, лоцманський, мобільний, оптично волоконний, кабельний, електронний, sos-зв’язок, Інтернет-телефонія. Ринок телекомунікацій характеризується вибуховим зростанням спектру надання послуг в умовах жорсткої конкуренції та сконцентрованості бізнесу, зокрема поширення ІP-мереж та традиційних для них послуг. Основними корпораціями на ринку телекомунікацій є: Brіtіsh Telecom, France Telecom, Deutsche Telecom. Індустрія телекомунікацій є найбільш перспективним елементом європейського ринку ІКТ. Мережі мобільного, супутникового, бездротового, кабельного зв'язку охоплюють території у 90% населення Європи.

3) Приладобудування – виробництво технологічних пристроїв, цифрових модулів, систем штучного інтелекту, мікросхем, побутових приладів, систем автоматизованого управління для промислової індустрії. Загальний обсяг європейського ринку приладобудування дорівнює 94,3 трлн. євро. Основними гравцями на цьому ринку є такі компанії, як Nokіa, Sіemens, Sony Erіcsson, Phіlіps, Bosh та інші. Основними причинами зростання ринку стали, на думку фахівців, високий споживчий попит, зростання секторів ноутбуків і зниження цін на системи. Серед провідних європейських ринків приладобудуівння найбільш потужним став ринок Франції.

4) Продукти та послуги медіа – TV та радіо, аудіо, реклама, рекламний сервіс, е-видавництва, видавництва, друкована та е-преса. Ринок складають 6 секторів: видавництво, преса, радіо та телебачення, репродукція медіа, відео, реклама. За останні роки швидкий розвиток інформаційних технологій і лібералізація медіа ринків викликали глибокі зміни в структурі європейської медіа індустрії. Серед мегакорпорацій європейського медіа ринку виділяється Bertelsmann, яка я транснаціональним медіа холдингом, чия діяльність охоплює весь спектр засобів масової інформації. Bertelsmann залишається єдиною із шести провідних медіа компаній світу, що перебуває у приватних руках і організована як закрите акціонерне товариство. Загальний оборот європейського ринку медіа – 361 млрд. євро.

5) Інформаційна інтелектуальна власність – програмне забезпечення Lіnux, чіпінг-технології, старт-картки, криптографічні засоби безпеки, патентування, ліцензування, авторське право і суміжні права, ноу-хау, розважальні ігри, аудіовідеопродукти, кіно продукти. Основний обсяг продажів науково-технічних досягнень на світовому ринку ліцензій припадає на частку промислово розвинених країн. Європейська патентна система – міжнародна система, заснована на Конвенції про видачу європейських патентів (Мюнхен, 1973 р.) і Конвенції про європейський патент для загального ринку (Люксембург, 1975 р.). Основу системи становить Європейська Патентна організація. Лідерами на європейському ринку інтелектуальної власності є: Велика Британія, Франція, Федеративна Республіка Німеччина, країни Бенілюксу, країни північної Європи, Австрія, Португалія, Італія, які займають 98,4% європейського ринку інтелектуальної власності.

6) Продукти та послуги комунікативних технологій – технології PR (іміджевий, державний, корпоративний, індивідуальний, політичний, бізнесовий, кризовий, Інтернет PR ), технології брендінгу, лобіювання, е-консалтингу, маніпулювання. Розвиток міжнародного інформаційного бізнесу, динаміка розширення і різноманітність послуг зумовлюють попит на PR як з боку виробників інформаційних продуктів та послуг, так і з боку їх конкретних потенційних споживачів. Стратегія розвитку PR-бізнесу враховує сприятливу ринкову кон'юнктуру, тенденції діяльності ФПГ та провідних європейських PR-компаній, зокрема, «Barson Marsteller», «GTS», «Edelman PR World Wіde». Найбільш прибутковим бізнесом PR вважається лобіювання – ефективний спрямований вплив на прийняття рішень владними структурами в інтересах промислових, комерційних, фінансових груп та неурядових організацій.

7) Продукти та послуги ділової інформації – кредитно-довідковий бізнес, фінансова аналітика, е-туристичний, брокерський, ріелтерський, автодовідники, ділова, оперативна, прогностична інформація, тематичні довідники, жовті сторінки, пропозиції вакансій Електронна комерція розглядається як ключова тенденція розвитку європейської економіки, яка зумовлює якісні зміни у сфері електронного бізнесу. Європа займає 30,1% загального обсягу ринку. Прогресуючою галуззю та перспективним напрямом розвитку електронної комерції у Європі є мобільна комерція, зокрема мобільний банкінг.

До головних тенденцій європейського інформаційного бізнесу можна віднести наступні:

• зменшення попиту на апаратне забезпечення та збільшення попиту на програмне забезпечення у зв’язку з відносною насиченістю ринку апаратного забезпечення

• зростання ролі ринку інформаційних послуг та диверсифікація напрямів послуг, що надаються в межах ринку

Найшвидшими темпами розвиток інформаційного бізнесу та, відповідно, ринку інформаційних товарів та послуг відбувається в Німеччині, Великобританії. Франція дещо відстає від цих країн через політику франкофонії, що передбачає обов’язковий відсоток інформаційних продуктів французькою мовою. А отже і намагання розробляти національний сегмент інформаційного ринку товарів та послуг, скорочуючи використання експорту в цій сфері.

Однак варто пам’ятати, що з настанням сумнозвісної світової фінансової кризи розстановка сил в інформаційному секторі світового господарства зазнала змін. Внаслідок зниження у бюджетах багатьох країн, в тому числі й країн Європи, рівня доступних коштів для інвестування в розвиток новітніх галузей (а саме такими є більшість розглянутих вище провідних галузей інформаційного бізнесу), відбулося зниження обсягів інвестицій та державних видатків на впровадження інноваційних ІТ-розробок.

Думки аналітиків щодо загальної цифри зниження дещо різняться, однак загалом можна виділити наступні ризики, пов’язані з можливим зниженням конкурентноспроможності галузей з інноваційним елементом (це в першу чергу послуги телекомунікацій, приладобудування, продукти та послуги медіа та деякі комунікативні технології, пов’язані з PR):

• розорення інноваційних компаній чи їхній перехід у тіньовий бізнес, що призводить до зниження конкурентноспроможності країни в критичних технологіях;

• втрата «ноу-хау» та інтелектуальної власності, їх продаж чи переведення під чужу юрисдикцію, що призводить до зниження потенціалу розвитку і росту витрат на імпорт;

• відтік кваліфікованих кадрів, що змушені шукати інші країни для застосування своїх здібностей і знань («витік інформації на біологічних носіях»-(с) );

• втрата наукових шкіл і систем підготовки кадрів, що нині складають єдину основу для подальших технологічних проривів.

Тим не менше, загальні прогнози щодо конкурентноспроможності Європи є втішними, оскільки більшість європейських країн вже вжили заходів щодо подолання кризи. Зупинимось на деяких з них. Так, Великобританія знизила облікової ставки до 1.5 відсотка – це найменша ставка за 315 років існування Національного банку. У Франції уряд оголосив про повне відтермінування податкових боргів на 3 роки, та переніс сплату податку на прибуток на 4 місяці. Це допоможе забути про нестачу обігового капіталу у всіх підприємств цієї країни.

Взагалі, більшість Європейських країн бореться з фінансовою кризою, виділяючи гроші для найбільших банків. (Німеччина – 480 млрд євро, Великобританія – 360 млрд євро, Франція – 320 млрд євро, Іспанія та Австрія – 100 млрд євро, Португалія – 20 млрд. євро).

Враховуючи ці заходи, на думку авторитетної дослідницької компанії ІDC, у 2009 році видатки на інформаційні технології в країнах Європи зростуть на бл. 9%, що є більшим показником, ніж, наприклад, у США (2-5%).

65. Охарактеризувати проект Конвенції міжнародної інформаційної безпеки та її базові положення і принципи

К концепції глобальної безпеки, яку викладено в науковому дослідженні американського політолога Д. Гудбі «Europe Undіvіded. The New Logіc of Peace» (1998), запропоновано наступну класифікацію стану миру: 1) нестабільний мир («холодна війна»)(детальному аналізі співвідношення сил у світі\стриманості у кризових ситуаціях\пошуку консенсусу з пол..військ.економ.гуманіт. позицій); 2) обумовлений мир (напружена конфліктна взаємодія між державами), в якому усвідомлення глобальних загроз має вирішальне значення для попередження конфліктів.; 3) сталий мир (забезпечення глобальної безпеки) - жоден з акторів міжнародних відносин не розглядає використання силових принципів переваги як засіб вирішення конфліктів і попередження загроз.

Більшість дослідників вважає, що глобальна система міжнародних відносин буде розвиватися під впливом різнопланових факторів: «шестиполюсного світу» з центрами сили у США, Європі, Китаї, Японії, Росії, Індії (Г. Кіссінджер, М. Лібіцкі), трансформації і протиборства цивілізацій на основі концепції національної і культурної самобутності (С. Хантінтон), «однополюсного світу» (американоцентристська модель- Б. Бузан, А. Гіршман, З. Бжезинський), впровадження концепції «м’якої сили» (soft power) як інструменту вирішення майбутніх конфліктів (Б. Беркович Л. Джонсон Р. Шафрански, Дж. Най, У. Оуенс, О. Шерман), безконфліктності міжнародного розвитку і відмови від доктрини раціональності воєн і збройних конфліктів, забезпечення транспарентності всієї системи міжнародних відносин та її складових ресурсів (К. Аннан, Ф. Фукуяма, Ч. Шаохуа, Р. Інглегарт).

54-та сесія ГА ООН серед інших документів прийняла Резолюцію 54/49 «Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки» від 1 грудня 1999 року, в якій концепцію міжнародної інформаційної безпеки було визнано глобальною проблемою сучасності. Об’єктивними передумовами прийняття подібного рішення, як підкреслювалось в політичній дискусії, були принципово нові потенціальні загрози для міжнародного миру, обумовлені науково-технологічним прогресом та глобальною взаємозалежністю всіх сфер життєдіяльності міжнародного співтовариства.

Феномен міжнародної інформаційної безпеки обумовлюється стратегічною спрямованістю інформаційних озброєнь проти критично важливих структур життєдіяльності і функціонування міжнародного співтовариства, визнання інформаційної зброї як нового глобального виду зброї масового ураження, катастрофічного за наслідками свого застосування (деякі дослідники називають інформаційні озброєння «інформаційним апокаліпсисом»), необхідністю створення міжнародного механізму протидії і попередження глобальних інформаційних війн в рамках політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних організацій з проблем безпеки та оборони, політичних рішень на національному рівні.

66. Охарактеризувати процедури формування репрезентативної вибірки при дослідженні міжнародних подій.

Репрезентативна вибірка – вибірка, склад і структура якої по своїх істотних характеристиках відповідають складу й структурі генеральної сукупності. Вибірка  досягається за рахунок гарантії повністю випадкового відбору. Для досягнення цієї мети необхідно, щоб отримані при дослідженні висновки могли бути прийняті як валідна інформація.

Види формування репрезентативної вибірки (основні)

1) Випадкова вибірка. Кожному об'єкту сукупності привласнюється номер. Номера об'єктів, які будуть включені у вибірку, визначаються за допомогою таблиці випадкових чисел. Послідовність чисел у таких таблицях звичайно задається комп'ютерною програмою, генераторам випадкових чисел, який, по суті, поміщає в барабан велику кількість чисел, випадковим образом витягає їх і друкує у порядку одержання.

2) Систематична випадкова вибірка використовується тоді, коли ми прагнемо досліджувати порівняно більшу сукупність, кожний член якої занесений у єдиний список, такий, як, наприклад, телефонна книга, список студентів, список зареєстрованих виборців, індекс або зміст, список членів якої-небудь організації. Процедура виглядає в такий спосіб. Підрахуйте кількість об'єктів у сукупності й розділите його на бажану кількість об'єктів у вибірці. Якщо позначити результат через k, то фактично можна сказати, що ми прагнемо вибрати один з кожних k об'єктів, або, говорячи по-іншому, кожний k-й об'єкт. Це можна пояснити на конкретному прикладі.

Щоб відібрати систематичну випадкову вибірку:

1. Ми ділимо кількість об'єктів у сукупності на бажаний розмір вибірки, щоб визначити число k ( у цьому випадку k= 10 000:500=20).

2. За допомогою таблиці випадкових чисел ми вибираємо номер об'єкта між 1 і k (у нашому прикладі між 1 і 20) для включення в вибірку.

3. Рухаємося за списком документів, вибираючи кожний k-й (двадцятий) об'єкт.

Таким чином, якщо k рівно 20 і ми користуємося фрагментом таблиці випадкових чисел, , починаючи з верхнього лівого кута таблиці, розглядаючи двозначні числа (k у цьому випадку перебуває між 10 і 99) і використовуючи тільки ті елементи таблиці, які відповідають реальним номерам об'єктів ( тобто тільки ті, які перебувають між 01 і 20), першим обраним об'єктом буде 10. Ми, таким чином, включаємо в нашу вибірку об'єкти 10, 30 (10+k), 50 (10+2k), 70 (10+3k) і т.д., і так аж до об'єкта 9900 (10+499k). Цю верхню границю вибірки можна задати у вигляді загальної формули j+(n–1)k, де j – перше випадкове число, a n – бажаний об'єм вибірки. Таким чином, можна скористатися таблицею випадкових чисел у комбінації з єдиним списком для формування з метою здійснення аналізу вибірки об'ємом в 500 документів.

3) Метод кластерной вибірки, або метод багатоступінчастого випадкового районування) знайшов широке застосування у вибірковім дослідженні. Суть: замість того щоб уважати в якості членів вибірки конкретних людей, будемо розглядати їх як жителів того або іншого пункту. Ця заміна пояснюється тим, що на відміну від людей, що переїжджають із місця на місце, саме по собі місце проживання залишається незмінним. На кожному з етапів серед районів з однаковим населенням (або серед районів, для яких імовірність бути обраними встановлюється пропорційно їхньому населенню) здійснюється випадковий вибір, поки нарешті не встановлюються окремі житлові одиниці. У кожному випадку об'єктом процедури вибору є місцевість, і на кожному етапі визначається кілька груп місцевостей. На останньому етапі (встановлення конкретних респондентів) процедура здійснюється з порушенням принципу випадковості, однак на настільки локальному рівні й з використанням настільки акуратно складених квот, що вплив на репрезентативність вибірки є мінімальним.

4) Стратифіковане формування вибірки використовується тоді, коли ми прагнемо детально досліджувати деяку підгрупу сукупності, яка так мала, що випадкова вибірка буде містити занадто невелике для такого аналізу кількість членів цієї підгрупи. Коли ми прагнемо підвищити значимість певної підгрупи, ми застосовуємо метод стратифікації. Надходячи таким чином, формуємо не одну, а дві окремі вибірки. Перша – це проста або систематична випадкова вибірка для меншої підгрупи (стенограми періоду «медяного місяця»), і за обсягом вона буде більше, чим очікувалося, відповідно до частоти появи цієї підгрупи у вихідній вибірці (у нашому прикладі це буде не 5, а, скажемо, 15 об'єктів). Друга – це проста або систематична випадкова вибірка для більшої підгрупи (стенограми всіх періодів, що випливають після «медяного місяця»), і за обсягом вона буде менше, чим очікувалося, відповідно до частоти появи у вихідній вибірці (у нашому прикладі – 85, а не 95 об'єктів). У цьому випадку вибірку можна назвати стратифікованої щодо часу проведення прес-конференції. У результаті ми одержимо щодо більше об'єктів із числа стенограм періоду «медяного місяця» для аналізу й зіставлення зі стенограмами більш пізніх періодів, чим могли б відібрати, використовуючи інші методи.

5) Квотна вибірка, коли члени сукупності класифікуються відповідно до декількома релевантними характеристиками (такими, як підлога, вік або ідентифікація партійної приналежності) і особи, що володіють такими властивостями, відбираються в кількості, пропорційному їхньому долі в сукупності.

6) Експертна вибірка, коли спостерігач просто вибирає ті об'єкти, які він з якоїсь причини вважає типовими або репрезентативними для тієї сукупності, з якої вони витягнуті. Така вибірка найчастіше використовується при дослідженні невеликих сукупностей і елітарних або спеціалізованих груп. Необхідно пам'ятати, що такого роду вибірки не є дійсно репрезентативними для відповідних сукупностей (насправді, на противагу випадковим вибіркам імовірність і ступінь репрезентативності цих вибірок непевні) і тому вони гірші.

67. Охарактеризувати процес створення та еволюції Європейського Союзу.

Перший етап

У 1951 ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейське об'єднання вугілля і сталі (ECSC - European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів по виробництву сталі та вугілля, яке, на думку його творців, повинно було запобігти чергову війну в Європі. Великобританія відмовилася брати участь в цій організації з міркувань національного суверенітету.

З метою поглиблення економічної інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок) (EEC - European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Euratom - European Atomic Energy Community). ЄЕС був створений в першу чергу як митний союз шести держав, покликаний забезпечити свободу переміщення товарів, послуг, капіталів і людей. Євратом повинен був сприяти об'єднанню мирних ядерних ресурсів цих держав. Найважливішим з цих трьох європейських співтовариств було Європейське економічне співтовариство, так що пізніше (в 1990-і роки) воно стало називатися просто Європейським співтовариством (EC - European Community). ЄЕС було засновано Римським договором 1957 року, який набрав чинності 1 січня 1958. У 1959 членами ЄЕС був створений Європейський парламент - представницький консультативний, а пізніше і законодавчий орган.

Процес розвитку і перетворення цих європейських спільнот у сучасний Європейський союз відбувався шляхом одночасних структурної еволюції та інституційної трансформації в більш згуртований блок держав з передачею все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (так званий процес євроінтеграції, або поглиблення союзу держав), з одного боку, і збільшення числа учасників європейських співтовариств (і пізніше Європейського союзу) з 6 до 27 держав (розширення союзу держав). 1952-2007: Розширення ЄС Другий етап європейської інтеграції У січні 1960 Великобританія і ряд інших країн, що не ввійшли в ЄЕС, сформували альтернативну організацію - Європейську асоціацію вільної торгівлі. Великобританія, проте, незабаром зрозуміла, що ЄЕС - набагато більш ефективне об'єднання, і прийняла рішення про вступ в ЄЕС. Її приклад наслідували Ірландія і Данія, чия економіка істотно залежала від торгівлі з Великобританією. Аналогічне рішення прийняла і Норвегія.

Перша спроба в 1961-1963, однак, закінчилася невдачею в зв'язку з тим, що французький президент де Голль наклав вето на рішення про вступ нових членів в ЄЕС. Аналогічним був результат і переговорів про вступ в 1966-1967.

У 1967 році три європейських співтовариства (Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське економічне співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергії) об'єдналися в Європейські співтовариства.

Справа зрушила з мертвої точки лише після того, як генерала Шарля де Голля в 1969 змінив Жорж Помпіду. Після кількох років переговорів і адаптації законодавства Британія вступила в ЄС 1 січня 1973. У 1972 пройшли референдуми про вступ до ЄС в Ірландії, Данії і Норвегії. Населення Ірландії (83.1%) і Данії (63.3%) підтримали приєднання до ЄС, але в Норвегії ця пропозиція не отримала більшості (46.5%). Однак, в Данії народ проголосував на референдумі про входження лише після обіцянок уряду не переходити на єдину валюту Євро, тому в Данії до цих пір в зверненні датські крони. Пропозиція про вступ в 1973 році надійшло і Ізраїлю. Однак через війну «Судного дня» переговори були перервані. А в 1975 році замість членства в ЄЕС, Ізраїль підписав договір про асоціативне співробітництво (членство). Греція подала заявку на вступ в ЄС в червні 1975 і стала членом спільноти 1 січня 1981. У 1979 були проведені перші прямі вибори до Європейського парламенту. У 1985 Гренландія отримала внутрішнє самоврядування і після референдуму вийшла з ЄС. Португалія та Іспанія подали заявки в 1977 і стали членами ЄС з 1 січня 1986. У лютому 1986 в Люксембурзі було підписано Єдиний європейський акт. Третій етап Європейської інтеграції У 1992 всі держави, що входять до Європейського співтовариства, підписали Договір про створення Європейського союзу - Маастрихтський договір. Маастрихтський договір заснував три опори ЄС (pillars):    1. Економічний і валютний союз (ЕВС),    2. Загальну зовнішню політику і політику безпеки (ОВПБ),    3. Загальну політику в галузі внутрішніх справ і юстиції. У 1994 в Австрії, Фінляндії, Норвегії та Швеції проводяться референдуми про вступ до ЄС. Більшість норвежців знову голосує проти. Австрія, Фінляндія (з Аландськими островами) і Швеція стають членами ЄС з 1 січня 1995. Членами Європейської асоціації вільної торгівлі залишаються лише Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн. У 1997р. членами Європейського співтовариства був підписаний Амстердамський договір (набув чинності в 1999р.). Основні зміни по Амстердамському договору стосувалися:     * Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ОВПБ     * Створення "простору свободи, безпеки та правопорядку"     * Координації в сфері правосуддя, боротьби з тероризмом та організованою злочинністю.

Етапи економічної інтеграції ЄС
Форма економічної інтеграції	Скасування тарифів і квот між учасниками	Єдина торговельна полггика щодо третіх країн	Скасування обмежень на рух факторів виробництва (послуги, робоча сила, капітали)	Гармонізація економічної полпнки та інституцій	Єдина валюта, єдина валютна політика
Зона вільної торгівлі (режим вільної торгівлі формувався в період з 1959р. до 1968р.)	+	-	-	-	-
Митий союз (формувався з 1958р. до 1968р.)	+	+	-	-	-
Спільний ринок (формувався з 1958р. до кінця 1969р.)	+	+	+	-	-
Єдиний внутрішній ринок (формувався з середини 1980-х років до 1 січня 1993р.)	+	+	+	+	-
Економічний та валютний союз (у відповідності до цілей і механізмів Маастрихтського та Амстердамського договорів в основному має бути створений у 2002р.)	+	+	+	+	+

68. Охарактеризувати складові інтегрованих політичних комунікацій.

Інтегровані політичні комунікації – двобічний процес: з одного боку, передбачається вплив на цільові й інші аудиторії, а з іншого – одержання зустрічної інформації про реакцію цих аудиторій на здійснюваний політиком впливу.

Функції інтегрованих політичних комунікацій:

-поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;

-підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

-формування політичної свідомості

-інтеграція та врегулювання політичних відносин

- поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);

Типи інтегрованих політичних комунікацій:

• Реклама. Методи розповсюдження реклами:

1) Телевізійні ЗМІ – є одним із самих популярних засобів інформації, вони є також одним із самих ефективних методів політичної реклами , адже їх використання дає ряд переваг : глядачу демонструється інформація, що впливає на цілий спектр рецепторів, таких як, слух, зір , увага .Картинка , яку транслюють є динамічною, а отже привертає до себе більше уваги ніж статична. Єдиним недоліком такого виду розповсюдження є кошти, адже телевізійна реклама є досить дорогою (щоправда це залежить від часу та кількості ротації).

2) Друковані ЗМІ (преса) – є менш популярним засобом для прямої реклами, натомість використовуються для виготовлення так званих «статей на замовлення», тобто статті, що «просувають» певного кандидата чи партію методом висвітлення позитивних реалій діяльності даного суб’єкта.

3) Біл- борди, сіті –лайти, наружна реклама в громадському транспорті у формі «стікерів» Даний метод поширення реклами є досить дієвим , адже охоплює не просто певну цільову аудиторію , в впливає на свідомість людини загалом оскільки мимоволі звертає на себе увагу , не зважаючи на те що картинка є статичною та, як правило одно сюжетною , її перевага в тому, що вона розташована там , де на неї обов’язково кине погляд людина.

4) Електронні(медіа) ЗМІ

Всім нам відомо, що заходячи на певний сайт часто виникають, так звані банери чи тизери , вони звісно дратують , але тем не менше привертають до себе увагу , також відомим фактом є те , що не дивлячись на існуючу опцію закрити банер , зачасту він не закривається , а все таки відкриває нову сторінку і навіть , якщо одразу її закрити все одно користувач візуально сприймає, те , що на ній зображено. Такоє часто розміщають рекламу на сайтах іінформаційних агентств , перевагою такого розміщення є довіра до даних сайтів, недоліком – вони є більш дорогими ніж розміщення простих багерів.

• Особисті контакти

Даний метод є теж досить популярним та неодмінною складовою політичної комунікації , адже він створює ефект «зближення з народом « . Спілкуючись на мітингах, чи різного типу зустрічах у громадськості виникає ілюзія особистого спілкування с представником влади, а це , як відому значно підвищую довіру та знімає комунікаційні бар’єри .

• Спеціальні заходи

Як, і особисті контакти вони створюють схожий ефект зближення, але вони мають , ще деякий елемент підсилення, оскільки такі заходи (стосовно громадськості ) часто використовують метод «посилання на авторитет «, тобто, якщо наприклад певна політична сила організовую концерт тудм запрошуються персони , які є свого роду ідеалами для громадськості, для прикладу можна хочаб , взяти помаранчеву революцію , даний приклад чітко показує , що «помаранчеві» та «біло-сині», активно залучали артистів до своєї агітаційної діяльності . Необхідно зазначити і те, що під час таких заходів виникає таке поняття , як «маса» та «натовп» , це явище призводить до того , що людина більше не відокремлює себе від оточення , і створюється ілюзія загальної ідеї та єднаючої сили . Французький дослідник Г. Ле Бон одним із перших зосередив увагу на відмінності поведінки людини «масової» від людини «індивідуальної». За Г. Ле Боном, у натовпі свідома особистість зникає, при цьому почуття та ідеї усіх окремих одиниць, які утворюють ціле, приймають однаковий напрям.

• Агітаційно - пропагандистські методи

-Підготовка, випуск та використання агітаційної, інформаційної, просвітницької, рекламної, сувенірної та презентаційної продукції, партійної атрибутики: листівки, буклети, брошури, книжки, календарі, плакати, вивіски, гасла, банери, біг – борди, сувеніри із символікою СПУ, пакети, прапори і прапорці, бандани, накидки, футболки, кепки тощо;

-Агітаційні пости, агітпалатки.

-Лекції, бесіди агітаторів (індивідуальні, групові), виступи агітаційно – пропагандистських та агітаційно – концертних груп (за участі створених за ініціативою команди політичного суб’єкта концертних бригад, вокально – інструментальних ансамблів, рок – груп тощо).

-Вечори запитань і відповідей, «круглі столи», диспути, дискусії;

-Політклуби, дискусійні клуби, клуби за інтересами.

- Науково – практичні та науково – теоретичні семінари, конференції, симпозіуми тощо.

- масово –політичні заходи: мітинги, демонстрації, пікетування, марші тощо;

-Організація та участь у відзначенні державних та професійних свят

-Інформаційні, агітаційно – пропагандистські та рекламні матеріали в ЗМІ

-Статті в пресі, виступи на радіо і телебаченні керівників партійних організацій, членів СПУ

-Проведення прес – конференцій, брифінгів для представників ЗМІ

-Організація передплати та розповсюдження газети пов’язаних з ідеологіє політичного суб’єкта.

Робота довірених осіб

У кожного політика високого рангу є довірені особи. Їх може бути безліч у різних сферах , та областях , головною метою такої персони є лобіювання ідей та принципів , які репрезентує його керівництво. Необхідність таких персонажів виникає насамперед тому , що, як відомо людина не може бути у всіх місцях одночасно , і звісно сам керівник має займатися безпосередньо розробкою тих чи інших принципів та ідеології своєї діяльності, а не ї безпосереднім розповсюдженням. Довірена особа виступає від і для імені того кого вона лобіює , її основним завданням з точки зору ПР є підтримка іміджу , донесення до мас головних положень та аспетів діяльності свого начальства

69. Охарактеризувати соціально-когнітивну теорію як основу дослідження феномену медіавпливу.

Соціально-когнітивна теорія прагне визначити моделі поведінки людей, зокрема під впливом медіа. Соціально-когнітивна теорія описує психічні процеси, які відповідають за научування (соц. Навчання, соціологізацію людини).

Теорія відображає визнання як впливу соціуму на думки і дії людей, так і значну роль когнітивних процесів у формуванні мотивацій і емоцій, у здійсненні дій.

Альберт Бандура (1925) — засновник напряму. Основні праці А. Бандури: "Теорія соціального научіння", "Соціальні основи мислення і поведінки: соціально-когнітивна терапія", "Самоефективність: тренування контролю".

Відповідно до концепції поводження Бандури, люди не залежать цілком від контролю зовнішніх сил, але і не є вільними істотами, тому надається значення взаємодії поведінських реакцій і чинників середовища, у якому когнітивні компоненти мають визначальну роль у регулюванні діяльності людини.

Основна теоретична концепція Бандури - моделювання або навчання через спостереження. Навчання через спостереження регулюється чотирма взаємозалежними чинниками - процесами уваги, зберігання, рухового відтворення і мотивації.

Важливою рисою соціально-когнітивної теорії Бандури є саморегулювання людини через основні процеси: самоспостереження, судження і самооцінку, а також концепція самоефективності - усвідомлення людиною своєї здатності підпорядковувати поведінку щодо певної ситуації. Джерелами самоефективності є: побудова поведінки, непрямий досвід, вербальне переконання й емоційний підйом.

Особистість необхідно розуміти у світлі безперервної взаємодії між трьома факторами: поведінковими, індивідуальними (когнітивними та біологічними) і середовищними. Суть теорії соціального навчання вдало виражена в наступному висловлюванні Альберта Бандури: «Перспективи виживання були б дійсно примарними, якби люди навчалися лише завдяки результатам власних проб і помилок. Адже ми не навчаємо дітей плавати, підлітків водити автомобіль, а початківців медиків робити операції, надаючи їм самостійно відкривати потрібні для цього форми поведінки на підставі власних успіхів і невдач». На думку прихильників теорії соціального навчання, впливають на поведінку не лише внутрішні когнітивні процеси, але і спостереження за поведінкою інших, а також і середовище, в якому мають місце дані форми поведінки. Саме тому соціально-когнітивна теорія є основою для вивчення феномену медіа-впливу.

Соц-когн. теорія і більш широка теорія соц. навчання Бандури служать базисом для безлічі наукових праць у всіх сферах досліджень медіавпливу - впливу медіанасилля, ефекту культивації, переконання аудиторії і т.д. Таким чином, ученим, що займається проблемою впливу ЗМІ, не обійтися без теорії Бандури, оскільки вона служать загальним знаменником для безлічі інших теорій і концепцій медіавпливу. Соц-когн. теорія Бандури служить базисом багатьох інших теорій медіавпливу. Вона надає концепт. систему для аналізу когніт. здібностей, що детермінують поведінку людини, і для опису психол. процесів, задіяних у процесі навчання. Соц-когн теорія - один з аспектів більш широкої теорії соц. навчання Бандури, що пояснює повед., вивчаючи процес потрійної взаємодії, тобто взаємодія когнітивних факторів, поведінкових факторів і факторів зовн. середовища.

Соц-когн теорія також є концептуальною основою досліджень соц. спонукання споживачів мас. інф. Згідно соц-когн теорії, мотивація, або вплив, що спонукує до моделювання нової поведінки або прийняття нових ідей, є динамічною і, як правило, являє собою комбінацію зовнішніх факторів, з одного боку, і когнітивних здібностей, з іншого.

70. Охарактеризувати комунікативні PR- стратегії в умовах кризових ситуацій.

Криза - це подія, з вини якого компанія потрапляє в центр не завжди доброзичливого уваги ЗМІ та інших цільових аудиторій, які з тієї або іншої причини цілком законно цікавляться діями організації.

У житті будь-якого соціального інституту або окремої людини виникають різні критичні ситуації. Часом вибухають кризи спільного, вкрай руйнівного, катастрофічного характеру. Але, якими б гострими і масштабними вони не були, щоб їх подолати або хоча б зменшити руйнівні наслідки, завжди потрібно вживати відповідних заходів.

Кризи бувають самими різними за змістом і формою, проте піермени мають справу переважно з соціальними наслідками природних криз та з кризами соціального походження. Завдання піерменів - запобігати цим кризам, дозволяти чи усувати їх найбільш небезпечні суспільні наслідки. На відміну від всіх інших, соціальні кризи у більшості випадків піддаються певному передбаченню і дозволяють управляти їх перебігом. Оскільки соціальні кризи, як правило, викликаються дією людського фактора, вони мають багато спільних рис. Кажуть, що ці кризи - все одно, що драми, тільки з великою кількістю варіацій основних сюжетних ліній і розв'язок.

Так само можна класифікувати кризи за наступним принципом:

• економічні та фінансові (пов'язані з курсами валют, з біржами);

• технічні (викликані зношеністю техніки або помилками у виробничих процесах);

• управлінські (пов'язані з організацією виробництва і управлінням людськими ресурсами);

• соціальні (страйки);

• політичні та урядові.

Ключовий принцип комунікації під час кризи - не замикатися, якщо трапилася біда. Самим ефективним в умовах кризи є спілкування, дуже швидко надає відверті та повні відомості засобам масової інформації, що знаходиться в епіцентрі подій. Найчастіше мовчання викликає підозру в тому, що організація вже прийняла якесь рішення. Це дратує ЗМІ, і проблема ще більше нагнітається. Але, з іншого боку, недосвідчені інформатори і коментатори, нервово висловлюють здогадки або користуються занадто емоційною мовою так само можуть нашкодити як і тривале мовчання. Більшість пр-професіоналів переконані, що найпершим правилом комунікації в ході кризи має бути: скажи все і скажи це негайно! Коли інформація надається швидко, вона, як правило, зупиняє розповзання чуток і заспокоює нерви громадськості.

Основні принципи протидії:

- діємо швидко, на випередження

- демонструємо інформаційну відкритість

- чесність найкраще політика

- проявляємо ініціативу

- грати потрібно за своїми правилами

- координуємо наші дії

- працюємо одразу на кількох рівнях

- залучаємо до активних дій вище керівництво

- активізуємо підтримку з боку третьої сторони

- не ігноруємо своїх представників

- постійний моніторинг

Основні комунікативні стратегії, пов’язані з нейтралізацією негативної діяльності:

1. Нейтралізація(усуненн потоку негативної інформації)

- усунення джерела інформації (шляхом переговорів, підкупу, погроз, шантажу, вязниці)

- усунення каналу зв’язку для джерела

- усунення ретранслятора (домовитись і ЗМІ)

- усунення каналу зв’язку для ретранслятора (вимкнення електроенергії, відібрати ліцензію на мовлення і тп.)

- усунення матеріальних носіїв

2. Корекція негативної інформації (перша умова можливості корегування – знати про надходження небажаної інформації ретранслятору, друга – мати необхідні зв’язки. Найпоширеніший спосіб – приєднання до інформації власного коментаря або коментаря незалежного експерта)

3. Поширення альтернативної інформації

71. Охарактеризувати специфіку зв`язків з громадськістю в політичних структурах.

Політична комунікація – це «потік повідомлень та інформації, який структурує політичний процес і надає йому значення». Це визначення бере до уваги не односторонню спрямованість сигналів від еліти до мас, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які по-різному впливають на політику, формують громадську думку та здійснюють політичну соціалізацію громадян, мобілізуючи їхні інтереси.

До політичних структур зокрема належать політичні партії. Партійні комунікації – це комунікації, у яких роль комунікатора належить будь-якій політичній партії чи політичному руху або партійно-політичному об’єднанню. Спрямовані такі комунікації на різні соціальні суб’єкти – певні соціальні групи, інститути суспільства та соціальні організації, а також на інші партії, політичні рухи та об’єднання. Партійні комунікації пов’язані з іншими видами політичних комунікацій, проте значно відрізняються від них і головною метою, і завданнями, і технологією здійснення комунікацій.