7. Розкрийте поняття валютного ринку, валютних цінностей. Охарактеризуйте структуру та основних учасників.

Валютний ринок — це сфера економічних відносин з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу. Об’єктом аналізу валютного ринку є: валютні цінності — іноземна валюта; цінні папери — фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви; дорогоцінні метали (за винятком ювелірних виробів) — золото, срібло, платина; природне дорогоцінне каміння.

Валютні цінності:

а) валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

б) іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

в) платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах;

г) банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Функціональне призначення валютного ринку — забезпечення свободи дій власника валюти. У процесі здійснення валютних операцій суб’єкти ринку намагаються отримати певний дохід. Валютні операції пов’язані з: переходом прав власності на валютні цінності; використанням валюти як засобу платежу в процесі зовнішньоекономічної діяльності; ввезенням, вивезенням, пересилкою валютних цінностей; здійсненням міжнародних грошових переказів. Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку: він завжди виступає як конкурентний ринок; обмінні операції на валютному ринку пов’язані з певним валютним ризиком. Сучасний валютний ринок є інституційно регульованим, але в певних межах. До його основних суб’єктів належать: Національний банк; уповноважені банки — комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку на право здійснення валютних операцій; інші кредитно-фінансові установи (страхові, інвестиційні, дилерські), які отримали ліцензію Національного банку на право здійснення валютних операцій; юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну валют; кредитно-фінансові установи — нерезиденти (іноземні банки), які отримали дозвіл НБУ на право здійснення операцій на міжбанківському ринку України; валютні біржі або валютні підрозділи товарних і фондових бірж, які отримали ліцензію НБУ на право організації торгівлі іноземною валютою. Головним органом валютного регулювання є Національний банк. Він регулює валютні операції, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій, видає суб’єктам ринку дозвіл на відкриття депозитних рахунків за кордоном. Національний банк визначає сферу і порядок обігу іноземної валюти на території країни, встановлює комерційним банкам максимальні розміри курсового ризику; визначає єдині форми обліку валютних операцій.

Основними учасниками валютного ринку є: • Комерційні банки. Вони проводять основний обсяг валютних операцій. В банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють за ними необхідні конверсійні й депозитно-кредитні операції. Банки немов би акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно, за рахунок власних засобів. Тому валютний ринок є, насамперед, ринком міжбанківських угод. • Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі, утримують постійний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозиції іноземної валюти (експортери), а також розміщують вільні валютні залишки в короткострокові депозити. При цьому дані організації прямого доступу на валютний ринок, як правило, не мають і проводять конверсійні й депозитні операції через комерційні банки. • Компанії, що здійснюють вкладення активів за кордоном. Дані компанії, що представлені різного роду міжнародними інвестиційними фондами, здійснюють політику управління, розміщуючи кошти в цінних паперах урядів і корпорацій різних країн. До даного виду фірм відносяться також крупні міжнародні корпорації, що здійснюють іноземні виробничі інвестиції: створення філіалів, спільних підприємств. • Центральні Банки.. В їх функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що виявляють вплив на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладенням у національній валюті. • Фізичні особи.. Фізичні особи проводять широкий спектр неторгових операцій в частині зарубіжного туризму, переказів заробітної плати, пенсії, гонорару, покупки й продажу валюти готівкою. • Валютні біржі. У ряді країн із перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового обмінного курсу. Держава звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу. • Валютні брокерські фірми. В їх функцію входить зведення продавця і покупця іноземної валюти й здійснення між ними конверсійної або позичково-депозитної операції. За своє посередництво брокерські фірми стягують комісію у вигляді відсотка від суми угоди. Брокерська фірма, що володіє інформацією про курси і ставки, є місцем, де формується реальний валютний курс і реальні процентні ставки по вже укладеним угодам. Комерційні банки одержують інформацію про поточний рівень курсу від брокерських фірм.

8. Ринок капіталів - це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позиковий капітал.

Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит, тому часто в економічній літературі ринок капіталів називають кредитним ринком. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік.

Ринок капіталів сприяє:

o зростанню виробництва і збільшенню товарообігу;

o трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення;

o відновленню основного капіталу;

o руху капіталів усередині країни.

Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшен­ню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню ос­новного капіталу.

Економічна роль ринку капіталів полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти і на основі цього активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу.

3 функціональної точки зору ринок капіталів - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення; зінституційної - це сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Основними учасниками цього ринку є:

=> первинні інвестори, якими є власники вільних фінансових ресурсів, що мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

=> спеціалізовані посередники - кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

=> позичальники - юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.

Складові ринку капіталів: фондовий ринок та кредитний ринок.

Інструменти ринку капіталів -- це акції та боргові інструменти зі строком погашення понад один рік Вони мають далеко ширше коливання цін, ніж інструменти ринку грошей, і розглядаються як досить ризиковані інвестиції. Основні інструменти ринку капіталів подані у таблиці 3.4, як і суми цих випущених в обіг цінних паперів на кінець 70-го, 80-го та 90-го років.

Акція.

Акція - це вимога на чистий доход та активи корпорації. Вартість акцій становить понад 4 трлн. дол на кінець 1990 року, що перевищує вартість будь-якого іншого виду цінних паперів на ринку капіталів. Сума нових випущених акцій в будь-якому році, як правило, досить мала, звичайно менша, ніж 1 % сукупної вартості акцій, що обертаються на ринку. Індивідам належить понад 60 % вартості акцій, а рештою володіють пенсійні фонди, взаємні фонди та страхові компанії.

Заставні.

Заставні - це надані позички індивідам або діловим фірмам для купівлі будинків, землі чи інших реальних будов та споруд, де будова або земля служить як застава під позичку. Ринок заставних є найбільшим борговим ринком у Сполучених Штатах Америки з сумою випущених в обіг заставних під будинки (використовуються для купівлі житла), що більш ніж утричі перевищують суму випущених в обіг комерційних і фермерських заставних. Ощадні і позичкові асоціації та взаємні ощадні банки стали основними кредиторами на ринку заставних під житло, хоча комерційні банки почали енергійніше проникати на цей ринок.

Облігації корпорацій.

Довгострокові облігації випускаються корпораціями з дуже високим кредитним рейтингом. Типова облігація корпорації приносить її власнику процентний доход двічі на рік з виплатою номінальної вартості, коли наступає строк погашення облігації. Окремі облігації корпорацій, що їх називають конвертованими облігаціями, також мають ще додаткову властивість, яка дозволяє власнику облігації перетворити її у заздалегідь визначену кількість акцій у будь-який час до закінчення строку погашення облігації. Ця властивість робить ці конвертовані облігації бажанішими для майбутніх покупців, ніж облігації без цієї конвертації, і дозволяє корпорації зменшити її сплату процентів, бо ці облігації можуть подорожчати, якщо ціна акції достатньо підвищується. 

9. Грошовий (фінансовий ринок) – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються і перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки. Це сектор економіки, де відбувається зрівноваження чи задоволення попиту та пропозиції на гроші.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, по яких гроші переміщаються від власників заощаджень до інвесторів і позичальників.

В економічній літературі панує система приватної власності, тому усі виробничі ресурси знаходяться у власних сімейних господарствах, що продають їх через ринок ресурсів фірмам: робочу силу, земельні ділянки, будівлю і т.п.

Фірми здобувають на ринку ресурсів необхідні виробничі ресурси в сімейних господарств, у результаті чого утворюються заробітна плата, дивіденди, гонорари, виторг від продажу матеріальних цінностей тощо. У сукупності доходи складають національний доход країни. Сімейні господарства витрачають гроші як правило менше, ніж одержують доходів, тобто в них з’являються заощадження, що вони накопичують.

Заощадження – це частина доходу домашніх господарств, що не витрачається (не використовується) на покупку товарів, послуг, сплату податків і інших боргових зобов’язань. Найбільш простою формою нагромадження заощаджень є:

накопичення у вигляді готівки;

нагромадження у вигляді внесків у банки;

придбання цінних паперів.

Такі заходи здійснюють домашні господарства через ринок.

Фірми позичають гроші, що зв’язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиції – це усі види майна і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності й інші види діяльності, у результаті яких створюється прибуток чи досягається соціальний ефект.У такий спосіб у домашніх господарств існує зміна коштів, а фірмам навпаки, дуже необхідні кошти для інвестування, а отже, необхідний механізм їхньої передачі від одного до інших. Саме такий механізм і створюється завдяки функціонуванню грошового (фінансового) ринку.

На грошовий ринок надходять: грошові капітали, тимчасово вільні грошові капітали, заощадження населення, емісія грошей. З грошового ринку гроші використовуються у формі державних позик, кредитів на формування оборотного капіталу, кредитів в основний капітал, споживчий кредит, акціонерне фінансування.

Суб’єктами (учасниками) грошового ринку є:

-банки;

-спеціалізовані фінансово–кредитні установи: інвестиційні компанії й фонди;

-страхові компанії і пенсійні фонди;

-брокерські й дилерські компанії;

-держава.

Головними учасниками грошового ринку є комерційні банки, що постійно чи змінно можуть виступати продавцями або покупцями чи посередниками. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна оживлена торгівля, де одні банки мають тимчасову потребу в коштовних засобах, а інші – надлишок ліквідних засобів і вони намагаються їх прибутково розмістити.

Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні кошти клієнтів (депозити), частина позикових коштів стає фондом обов’язкових резервів, які комерційні банки обов’язково повинні зберігати в центральному банку у визначеній пропорції до вартості своїх зобов’язань (пасив). Частина грошових коштів може використовуватися банком для здійснення операцій на міжбанківському і відкритому ринку. Держава виходить на грошовий ринок як позичальник, розміщаючи і реалізуючи державні цінні папери. Цю функцію держава доручає виконувати своєму агентові – центральному банкові.

Центральний банк на ринку грошей майже завжди виступає в ролі кредитора. Його завдання – надавати комерційним банкам кредити, щоб ті, у свою чергу, могли позичати їх іншим економічним агентам. НБУ кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони і дисконтні операції з векселями.

Крім традиційних учасників на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це – біржові маклери, кредитори і позичальники, які одержують за це комісійні, їм платять позичальники, делингові контори, облікові будинки, які мають статус банків. Вони отримують прибуток у вигляді різниці процентних ставок.

До учасників відносяться фінансові і страхові компанії, пенсійні фонди, які випускають короткострокові зобов’язання і продають їх кредиторам чи самі виступають у ролі кредитора, розміщуючи свої тимчасово вільні засоби в банках, купуючи цінні папери підприємств, держави.

Інструментом грошового ринку є: комерційні векселі, облігації, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Об’єктом купівлі – продажу на фінансовому ринку є гроші. Альтернативною вартістю грошей, які продаються і купуються на фінансовому ринку, є позичковий відсоток.

Основні позичальники на грошовому ринку: фірми, фінансово–кредитні інститути, держава.

Грошовий ринок складається з двох секторів:

-міжбанківський ринок;

-відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для того, що б забезпечити здійснення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім того операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок – на цьому ринку відбувається купівля – продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них – населенню, фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їхні вільні ресурси і їхній кредитний потенціал. І, навпаки, якщо центральний банк буде купувати цінні папери у комерційних банків, відповідно зросте розмір вільних резервів і їхній кредитний потенціал. У силу цього операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово–кредитної політики центрального банку.

По видах інструментів грошовий ринок складається з двох взаємозалежних і допомогаючих один одному, однак, окремо функціонуючих ринків:

ринок позичкових капіталів;

ринок грошей.

^ Ринок позикових капіталів охоплює відносини, що виникають із приводу акумуляції кредитними установами коштів фізичних і юридичних осіб і їхнє надання у виді кредитів на умовах повернення, терміновості і платності. Об’єктом оперування на ринку є не самі гроші, а лише право на тимчасове використання коштами. На ринку надаються довгострокові кредити і середньострокові (більше одного року).

^ Ринок цінних паперів охоплює як кредитні так і відносини співволодіння, що оформляються спеціальним документом (цінними паперами), які можуть продаватися, купуватися і погашатися у залежності від призначення і ліквідності фінансових активів, що обертаються на ринок капіталів та ринок грошей. До ринку капіталів належать довгострокові кредити.

^ На ринку капіталів – обертаються кошти у вигляді середньо– і довгострокових кредитів і фінансових активів, які використовуються більше 1 року.

На ринку грошей продаються і купуються кошти у виді короткострокових позик (кредитів) і фінансових активів до одного року (цільові зобов’язання).

^ Ринок грошей (монетарний ринок) – мережа спеціальних інститутів, які забезпечують взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Ринок грошей – це сектор чи частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно–позичкові операції (терміном до 1 року), що обслуговує рух оборотних коштів підприємств і організацій, банків, установ і населення.

Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім того, операції на міжбанківському ринку дають можливість банкам отримувати додатковий прибуток управляти відсотками і банківськими ризиками.

Грошовий ринок – це сектор економіки, де відбувається врівноважування чи задоволення попиту та пропозиція на гроші.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування рівня відсотка як ціни грошей.