3. Кревська унія та її наслідки

Укладання Кревської унії 1385 року

У ХІV столітті великою небезпекою для Великого князівства Литовського, Польщі і Московського царства став Тевтонський орден. Німецькі лицарі-хрестоносці, що входили до нього не приховували своїх планів завоювань, готувалися до нових агресивних дій. Добре усвідомлюючи небезпеку, правителі Литви і Польщі шукали можливості для об’єднання своїх сил. Так виникла ідея унії між обома державами.

Король Владислав ІІ Ягайло Королева Ядвіга Князь Вітовт

14 серпня 1385 року в замку Крево, біля міста Вільно, великий князь литовський Ягайло(р.п.1377-1392) підписав з польськими послами Кревську унію (угода, союз), за якою він (під іменем Владислава ІІ) обирався на польський престол і мав одружитися з польською королівною Ядвігою. Литовське і руське населення, а також луцький князь Вітовт, виступили з засудженням унії, тому що вбачали в ній загрозу для незалежності Литви. Тривожило й те, що Ягайло став католиком і сприяв розповсюдженню католицизму у ВКЛ. Але унія мала й позитивні наслідки.

Грюнвальдська битва 1410 року

У липні 1410 році, у Грюнвальдскій битві, об’єднані литовсько - слов’янські війська, під керівництвом короля ВладиславаІІ Ягайла і князя Вітовта вщент розбили лицарів Тевтонського ордена і призупинили їх агресію. В цій битві саме слов’янські народи показали свою готовність до співпраці, дружбу, згуртованість, мужність(добре воювали українці, росіяни, білоруси, чехи, поляки, при допомозі литовців, угорців і молдаван). Перемога призвела до значного послаблення Тевтонського ордену. Відчувши себе сильними, литовці почали вимагати більшої незалежності від Польщі.

Грюнвальдська битва 1410 року (реконструкція)

Городельська унія 1413 року

У 1413 році, завдяки вимогам Вітовта, було укладено Городельську унію з Польщею. За нею, основні положення Кревської унії біли скасовані. Литва ставала самостійною державою. Але після смерті князя Вітовта, Литва була змушена визнати верховенство польського короля, який важався ще й великим князем литовським. Ті литовські феодали, що прийняли католицизм зрівнювалися у правах з польською шляхтою. У Литві вводився адміністративно-територіальний поділ за польським зразком. Унія поклала початок дискримінації православного населення, обмеживши його участь у управлінні державою. (За Інтернетом)

4. Про термін «Україна»

Поява терміну «Україна» і його суть

Вперше термін «Україна» вжитий у Київському літописі 1187 року, щодо прикордонного Переяславського князівства, яке межувало зі степом. Пізніше термін інколи згадується в літописах стосовно Галичини, Волині (як польського порубіж’я), Придністров’я. У польських джерелах – стосовно повстання С.Наливайка 1596 року. У французького інженера Гійома де Боплана в «Описі України» - стосовно прикордонного козацького «дикого степу». У багатьох російських літописах «украйнами» іменуються території за Окою, поблизу Дону, у Сибіру, В Карелії, на Кольському півострові; в австрійських і турецьких джерелах – стосовно Сербії. Термін згадують й литовські, німецькі, татарські джерела. Тобто, в давнину термін «Україна» не мав етнокультурного змісту, ним позначалася будь яка окраїна держави. Такої точки зору притримувалися й відомі історики М.Грушевський, К.Валішевський, філологи В. Даль, І.Срезневський. В давньоруському народі, в побуті людей Надніпрянщини, термін «Україна» використовувався і в значенні «край», «країна». Сучасний історик Наталія Яковенко пояснює значення слова як «віддалена окрема земля», «окрема територіальна одиниця». Саме слово «українець», як визначення національної належності людини, з’являється в нашій мові пізніше, в ХVІІІ – на початку ХІХ століття. До того усі східні слов’яни називали себе руськими, русичами, жителі Московського царства – московитами, пізніше – росіянами.

Про терміни «Біла Русь», «Мала Русь», «Велика Русь»

З ХІV століття польські і німецькі джерела починають використовувати термін «Біла Русь» для князівств, що співпадають з територією сучасної Білорусії. У ХVІ- ХVІІ століттях з’являються у документах (в основному релігійного характеру) терміни «Мала Русь» і «Велика Русь». За дослідженнями академіків М.Грушевського, П. Толочка, вперше назва «Мала Русь» використовується для території Галицької митрополії, що відділилась від митрополії Київської.

З ХVІІ століття «Малою Руссю» називають усю територію Південної Русі (так пише наприклад у своєму звернені до народу митрополит П.Могила). Тоді ж у творах І. Вишенського, І.Копистенського з’являється термін «Велика Русь» стосовно території Московського царства (сучасної Росії).

Початок активного використання терміна «Україна» серед західної інтелігенції

У 1863 році революціонер, викладач малоросійської мови в академічній гімназії у Львові Павло Свенцицький( Стахурський) став активно використовувати термін «український».

З 1899 року галицькі просвітителі - українофіли стали активно використовувати терміни «Україна», «український», замість «Мала Русь», «малоруський», «руський», хоча, серед галичан, терміни «русини», «русинський», «руський» ще зберігаються аж до ХХ століття.

У подальшому тексті пропонованих лекцій для зручності будуть використовуватися терміни «Україна», «українські землі», «українці», стосовно земель ( і мешканців) колишньої Київської Русі, що ввійшли в склад польсько-литовської держави і є територією сучасної держави «Україна», (при збереженні в окремих випадках слів «руський», «русичі», «Малоросія»).