Битва при Синіх Водах 1363 року

2. Політика Литви і останні руські князі

Кінець монгольського володарювання і принципи політики Литви

Син Гедиміна литовський князь Ольгерд(1345-1377) прагнув не лише розширити володіння Литви за рахунок південно-західних і західних руських земель. Він також вів рішучу війну проти Золотої Орди і Тевтонського Ордену.

У Києві панував татарський ставленик князь Федір, тому ординці вважали Київщину своєю васальною територією. Литовський князь Ольгерд, при підтримці киян, у 1362 році захопив Київ і вигнав князя – зрадника. Русичі припинили платити данину баскакам. У 1363 році Ольгерд, в битві при Синіх водах, розгромив монголо-татарське військо. Ненависне монгольське іго вже не тяжіло над Руссю. Влада литовців встановилася на Київщині, Переяславщині, Чернігівщині і Поділлі, де стали керувати родичі Ольгерда. Литовська влада проводила мирну, ненасильницьку політику на руських землях. «Руська правда» стала основою права Литви, давньоруська мова стала державною. Литовські князі сприйняли віру і звичаї, що побутували в Білій і Малій Русі. У свою чергу, русичі, піддаючись під владу литовського князя, вбачали в ньому захисника від татарської навали.

Князь Ольгерд Князь Семен Олелькович Литовські воїни(сучасна реконструкція)

Литовсько-руська династія князів Ольгердовичів

Руські князівства ще деякий час зберігали внутрішню автономію – напівнезалежне існування. З 1363 року київським князем став син Ольгерда і Марії Вітебської – Володимир Ольгердович (роки правління1363-1394). Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований у слов’янських традиціях, князь швидко знайшов спільну мову з місцевими боярами. Він розширив територію Київського князівства (йому підкорялося 71 місто), побудував ряд фортець. Резиденція Ольгердовичів була розташована на Старокиївській горі, поряд з храмом Богородиці Десятинної. На Замковій горі був монетний двір, де чеканилася власна срібна монета. Володимир встановив дружні відносини з князівством Тверським, а також з Великим князівством Московським.

Київське князівство ставало дедалі більше самостійним. Це не входило в плани литовських князів Ягайла і Вітовта, що прагнули ослабити удільні князівства і підвищити владу Литви. У 1394 році новий князь Литви Вітовт позбавив Володимира влади. Йому надали в правління дрібний уділ у Білій Русі – міста Луцьк і Копиль. Його нащадки стали князями Слуцькими. Останні роки життя Володимир провів у князівстві Московському.

У 40-х роках ХІV століття синові Володимира – Олександру(Олельку) (р.п. 1441-1454) вдалося відновити широку автономію Київського князівства. Олександр (Олелько) сконцентрував в своїх руках військову, адміністративну і судову владу. Щоб захиститися від татарських набігів були укріплені порубіжні замки: Любеч, Остер, Звенигород, Канів, Черкаси, Брацлав, зміцнене князівське військо. Відновлені дружні зв’язки з Московським, Тверським, Молдавським князівствами.

Князь Олелько і його син Семен (Семіон) відзначалися віротерпимістю, дозволяючи будувати православні і католицькі собори. Були відроджені Десятинна, Софійська церкви, Успенський собор Печерського монастиря.

За київського князя Семена Олельковича( р.п. 1454-1470) було створено заміський замок – «Пісочне містечко», побудоване серед дюн на лівому березі Дніпра. Князь Семен успішно воював з Золотою Ордою. Дочка князя - Софія стала дружиною великого князя Тверського – Михайла. Раптова смерть князя Семена у 1470 році стала для литовських князів формальним приводом для ліквідації самостійності Київського князівства. Незважаючи на те, що у померлого князя був спадкоємець - маленький син, вони обернули князівство на звичайну провінцію.

Князь Михайло Олелькович Князь Михайло Глинський Литовський замок у Луцьку

Боротьба проти литовського володарювання

У другій половині ХІV століття більша частина руських земель увійшли до складу Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ). Хоч давні культурні традиції зберігалися, все ж частина руської політичної еліти і феодалів вважали Московську державу більш етнічно і релігійно близькою, ніж Литва, що зближалася тоді з католицькою Польщею.

Князі Михайло Олелькович, його племінник Іван Ольшанський і Федір Бельський вели таємні переговори з російським князем Іваном ІІІ щодо приєднання малоруських і білоруських земаль до Московської держави ( за умови збереження автономії Київщини на чолі з князем Михайлом Олельковичем). Їх підтримувала й більшість населення, незадоволеного податковим тиском Литви і наступом католицизму.

Так, у 1480 році виникла «змова князів», які готували повстання. Але, після невдалого замаху на великого князя литовського Казимира ІV, змовників було викрито. Литовці схопили Івана Ольшанського, довгий час допитували і мучили цього мужнього і сильного чоловіка. Він тримався, що дозволило врятуватися Федіру Бельському. Бельський перебрався до Московської держави. Головний змовник князь Михайло і його племінник Іван були повішені на Замкових горі на кріпосних воротах.

Останньою спробою боротьби проти всевладдя литовських феодалів став виступ руської знаті у 1508 році, на чолі з князем Михайлом Глинським, але й він зазнав невдачі. М.Глинський врятувався втечею до Москви. Й надалі Литва зберігала своє володарювання над більшістю земель колишньої Київської Русі. Під владою Угорщини з ХІІІ століття опинилося Закарпаття. Під владою Польщі - Галичина(з 1387 р.) і Західне Поділля(з 1430 р.), а під владою Молдови – Буковина (з ХІV століття)(див. узагальнюючу таблицю):

Територія	Країна
Галичина, західне Поділля	Під владою Польщі ( з ХІV –ХV ст..)
Закарпаття	Під владою Угорщини ( з ХІІІ ст..)
Буковина	Під владою Молдови (Польщі, Османської імперії, васалом яких в різний період була Молдавія)(з ХІV ст.)
Більша частина земель колишньої Київської Русі	Під владою Великого Князівства Литовського (з ХІV ст.)