Принципи навчання ім: дидактичні та методичні. Методи і прийоми навчання ім. Класифікація засобів навчання. Використання телекомунікаційних засобів навчання іноземних мов у школі.

Навчання іноземної мови здійснюється на основі дидактичних та методичних принципів.

До дидактичних принципів відносяться принципи наочності, посильності, міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання, індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності, колективності, проблемності, розвиваючого навчання.

До методичних принципів відносяться принципи: ко­мунікативності (організація процесу навчання, максимально наближеного до реального процесу мовленнєвого спілкування), домінуючої ролі вправ (домінування на уроці вправляння учнів в іншомовному мовлення над повідомленням правил оперування мовним матеріалом), взаємозв’язано­го навчання видів мовленнєвої діяльності (навчання видів мовленнєвої діяльності проходить взаємопов’язано й паралельно, що забезпечує формування навичок і вмінь у комплексі), урахування рідної мови (зіставлення особливостей рідної та іноземної мов, що уможливлює позитивне перенесення чи запобігання інтерференції у процесі формування навичок і вмінь).

У методиці навчання іноземної мови слово метод використовується для позначення різних за масштабом шляхів, у широкому та вузькому смислі. У широкому смислі метод означає систему навчання, у вузькому – спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учнів на шляху досягнення поставлених цілей. Учитель застосовує такі методи-способи: демонстрація (показ), пояснення, організація вправляння. Відповідно учні застосовують методи, що є реакцією на методи вчителя: ознайомлення, осмислення, вправляння.

Різноманітні матеріали та знаряддя, які допомагають учителю організувати навчання іноземної мови, а учням – успішно оволодівати нею є засобами навчання. Засоби навчання іноземної мови можна класифіку­вати:

1. Згідно ролі у навчально-виховному процесі засо­би поділяються на основні та допоміжні.

2. Згідно адресата: для учнів та вчителів.

3. Згідно каналу зв’язку: слухові, зорові, слухо-зо­рові.

4. Згідно використання техніки: технічні, нетехнічні.

Засоби, включені до НМК є основними, інші допоміжними.

Технічні засоби навчання (ТЗН) вимагають викорис­тання технічної апаратури. Серед них можна виділити засоби: слухові (магнітофон і аудіокасети; програвач та аудіодиски тощо); зорові та слухо-зорові (телевізор, відеомагнітофон, комп’ютер тощо).

Останнім часом активно розробляється методика ви­користання комп’ютерних програм, які не тільки забез­печують сприймання інформації через слуховий та зоровий канали, але й дозволяють здійснити навчання і засвоєння іноземної мови у різних режимах, самостійного пошуку, на різних рівнях складності.

Засоби комп’ютерної телекомунікації забезпечують навчальний процес: поурочними навчальними і навчально-методичними матеріалами; зворотним зв’язком між учителем та учнем; доступом до вітчизняних і зарубіжних інформаційних систем; доступом до електронних бібліотек; доступом до інформаційних ресурсів провідних вітчизняних і зарубіжних електронних газет і журналів; обміном управлінської інформації у системі навчання.

Основні організаційні форми навчання іноземної мови у школі, їх характеристика.

До організаційних форм навчання іноземної мови відносять: урок, домашню роботу, лабораторну роботу (класну і домашню), факультативні заняття і позакласну роботу.

Рисами організаційних форм є: обов’язковість чотирьох цілей навчання (притаманна всім формам), обов’язковість проведення (відсутня в позакласній роботі), проведення за розкладом (властива лише уроку і класній лабораторній роботі), реалізація згідно програм (окрім позакласної роботи), обов’язковість контролю (окрім позакласної роботи).

Поняття «мовленнєва діяльність», «мова», «мовлення», «мовленнєва дія». Проблема навичок і вмінь мовлення у спілкуванні іноземною мовою.

Мовленнєва діяльність розглядається як один з багатьох видів людської діяльності і визначається як активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою.

Мовленнєва діяльність суб’єкта включає мову і мовлення як внутрішні засоби та способи її реалізації.

Мова – це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, тобто система знаків, що є основним засобом спілкування членів певного людського колективу, засобом переробки і передачі інформації від покоління до поко­ління. Мовлення – це застосування мови у процесі спілкування. Мова як система – виключно суспільне явище, вона постійна, стала, має нормативний характер і зобов’язує кожного, хто нею користується, підпорядковуватися її законам. Мовлення – індивідуальне, динамічне, ситуативно зумовлене. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації, тому що при передачі інформації за допомогою мовних знаків смисл повідомлення губиться менш за все.

Розрізняють чотири основних види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання та письмо. Говоріння та письмо називають продуктивними видами мовленнєвої діяльності, а аудіювання та читання – рецептивними. Мовленнєва діяльність має такі необхідні компоненти як мотив діяльності, її предмет, засоби та способи реалізації мовленнєвої діяльності, продукт і результат.

Одиницею мовленнєвої діяльності є мовленнєва дія. У процесі виконання мовленнєвих дій формуються навички мовлення. У процесі виконання того чи іншого виду мовленнєвої діяльності розвиваються мовленнєві уміння.

Навичку визначають як психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії.

Навичку визначають як автоматизовану дію. Щоб досягти рівня навички, мовленнєва дія має набути таких якостей як автоматичність, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності.

Уміння можна визначити як оптимальний рівень досконалості мовленнєвої діяльності. Відповідно до чотирьох видів мовленнєвої діяльності виділяють чотири основних уміння: уміння говорити, уміння писати, уміння читати, уміння аудіювати.

До якостей мовленнєвого вміння відносять: цілеспрямованість, продуктивність, самостійність і динамічність.