Основні концепції операційних систем. Функціональні компоненти операційних систем.

До основних функціональних потоків ОС належать:керування процесами, керування пам'яттю, керування введенням-виведенням, керування файлами і підтримка файлових систем, мережна підтримка, забезпечення захисту даних(Під безпекою даних в ОС розуміють забезпечення надійності системи (захисту даних від втрати у разі збоїв) і захист даних від несанкціонованого доступу.Для захисту від несанкціонованого доступу ОС має забезпечувати наявність засобів аутентифікації користувачівта їхньої авторизації), реалізація інтерфейсу користувача(Графічний інтерфейс користувача надає йому можливість взаємодіяти з ОС, відкриваючи вікна і виконуючи команди за допомогою меню або кнопок.).

Керування процесами і потоками. Синхронне й асинхронне виконання процесів.

Коли у системі з’являється новий процес, для старого процесу є два основних варіанти дій:

продовжити виконання паралельно з новим процесом — такий режим роботи називають асинхронним виконанням;

призупинити виконання доти, поки новий процес не буде завершений, - такий режим роботи називають синхронним виконанням. (У цьому разі використовують спеціальний системний виклик, який у POSIX-системах називають wait().)

Вибір того чи іншого режиму залежить від конкретної задачі. Так, наприклад, веб-сервер може створювати процеси-нащадки для обробки запитів (якщо наявного набору нащадків недостатньо для такої обробки). У цьому разі обробка має бути асинхронною, бо відразу після створення нащадка предок має бути готовий до отримання наступного запиту. З іншого боку, компілятор С під час запуску процесів, що відповідають етапам компіляції, має чекати завершення кожного етапу, перш ніж перейти до наступного, — у такому разі використовують синхронну обробку.

Логічна організація файлових систем. Організація інформації у файловій системі. Розділи. Каталоги. Зв'язок розділів і структури каталогів.

Розділи реалізують логічне відображення фізичного диска.

Розділ (partition) — частина фізичного дискового простору, що призначена для розміщення на ній структури однієї файлової системи і з логічної точки зору розглядається як єдине ціле.

Розділ — це логічний пристрій, що з погляду ОС функціонує як окремий диск. Такий пристрій може відповідати всьому фізичному диску ; найчастіше він відповідає частині диска (таку частину називають ще фізичним розділом); буває й так, що подібні логічні пристрої поєднують кілька фізичних розділів, що перебувають, можливо, на різних дисках (такі пристрої ще називають логічними томами — logical volumes).

Кожний розділ може мати свою файлову систему (і, можливо, використовуватися різними ОС). Для поділу дискового простору на розділи використовують спеціальну утиліту, яку часто називають fdisk. Для генерації файлової системи на розділі потрібно використати операцію високорівневого форматування диска. У деяких ОС під томом розуміють розділ із встановленою на ньому файловою системою.

Реалізація розділів дає змогу відокремити логічне відображення дискового простору від фізичного і підвищує гнучкість використання файлових систем.

Розділи є основою організації великих обсягів дискового простору для розгортання файлових систем. Для організації файлів у рамках розділу зі встановленою файловою системою було запропоновано поняття файлового каталогу (file directory) або просто каталогу.

Каталог — це об’єкт (найчастіше реалізований як спеціальний файл), що містить інформацію про набір файлів. Про такі файли кажуть, що вони містяться в каталозі. Файли заносяться в каталоги користувачами на підставі їхніх власних критеріїв, деякі каталоги можуть містити дані, потрібні операційній системі, або її програмний код.

Каталог можна уявити собі як символьну таблицю, що реалізує відображення імен файлів у елементи каталогу .

Базовою ідеєю організації даних за допомогою каталогів є те, що вони можуть містити інші каталоги. Вкладені каталоги називають підкаталогами (subdirectories). Таким чином формують дерево каталогів. Перший каталог, створений у файловій системі, встановленій у розділі (корінь дерева каталогів), називають кореневим каталогом (root directory).

Для визначення місцезнаходження файла потрібно додавати до його імені список каталогів, де він перебуває. Такий список називають шляхом (path). Каталоги у шляху перераховують зліва направо — від меншої глибини вкладеності до більшої.Є два шляхи до файла: абсолютний і відносний. Абсолютний (або повний) повністю й однозначно визначає місце розташування файла. Такий шлях обов’язково має містити кореневий каталог.Якщо застосування використовує тільки абсолютні шляхи, йому зазвичай бракує гнучкості.

Відносний — шлях, відлічуваний від деякого місця в ієрархії каталогів. Щоб його організувати, потрібно визначитися із точкою відліку, для чого використовують поняття поточного каталогу.

Розрізняють два основні підходи до реалізації такого взаємозв’язку, які істотно відрізняються один від одного.Перший підхід в основному використовується у файловій системі UNIX і полягає в тому, що розділи зі встановленими на них файловими системами об’єднуються в єдиному дереві каталогів ОС.Другий підхід, що в основному поширений в лініях Consumer Windows і Windows ХР, припускає, що кожний розділ зі встановленою файловою системою є видимим для користувача і позначений буквою латинського алфавіту.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5