84. Застереження до міжнародних договорів.

У зв'язку з тим, що міжнародний договір є складним і багатоаспектним правовим актом, то цілком зрозуміло, що його окремі положення можуть не відповідати інтересам певної держави. Щоб не зачіпати інтересів держав, у праві міжнародних договорів існує інститут застережень. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. закріплено правило, що держава може при підписанні, ратифікації, ухваленні, затвердженні договору або приєднанні до нього сформулювати застереження, якщо договір не забороняє їх внесення (ст. 19). При цьому застереження означає односторонню заяву держави, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити щодо себе юридичну дію певних положень договору. Застереження, зроблене при підписанні міжнародного договору, має бути також підтверджено і при його ратифікації.

У разі прийняття застереження іншими учасниками договору воно діє щодо держави, яка його заявила, відповідно до положень застереження. Будь-яка держава має право заперечувати проти застереження будь-якого учасника договору. У такому разі договір між цими учасниками діятиме в тій частині, якої застереження не стосується. Хоча держава, яка заперечує проти застереження, може заявити, що не визнає себе зв'язаною зобов'язаннями договору щодо учасника, який зробив застереження.

Застереження, заперечення й ухвалення застережень повинно оформлюватися письмово і доводитися до відома учасників договору; натомість згода на застереження може бути і мовчазною. Учасник договору, що зробив застереження, у будь-який час може відмовитися від нього.

При підписанні, ратифікації, ухваленні, затвердженні або приєднанні до міжнародного договору держави можуть робити заяви, в яких розкривають зміст своєї позиції щодо предмета договірного регулювання. Такі заяви е односторонніми актами, що не мають міжнародно-правових наслідків. Подібні заяви також не слід плутати із застереженнями до міжнародного договору.

Відповідно до Віденської конвенції 1969 р., договір може бути змінений за угодою між його учасниками шляхом внесення поправок (ст. 39). При цьому всі договірні сторони повинні повідомлятися про будь-яку пропозицію стосовно поправок до багатостороннього договору, причому кожна з договірних держав має право брати участь: а) в ухваленні рішення про те, що слід зробити щодо такої пропозиції; Ь) переговорах і укладенні будь-якої угоди про внесення поправок у договір.

Треба зазначити що поправки і за призначенням, і за процедурою ухвалення істотно відрізняються від застережень. За допомогою поправок змінюється договір, а застереження в основному уточнюють застосовність певних положень договору щодо конкретного учасника. При цьому принципове значення має норма про те, що застереження не повинні суперечити об'єкту і меті договору.

85. Застосування міжнародних договорів у часі, просторі та за суб’єктами.

Застосування у часі.Міжнародний договір починає діяти з моменту набрання ним чинності до припинення і не має зворотної сили. Ця дія міжнародного договору в часі [8]. Держави до набрання міжнародного договору в силу можуть обумовити його тимчасове застосування. "Набувши чинності договір" означає, що він починає проявляти свою юридичну дію, стає обов'язковим для сторін відповідно до його положень. При цьому слід враховувати деякі особливості права міжнародних договорів. Протокольні статті договору про порядок висловлення згоди з ним обов'язкові відразу після прийняття тексту. Крім того, держави і організації, що підписали договір, повинні утримуватися від дій, які позбавили б договір його об'єкта і мети. Аналогічну обов'язок несуть і ті, хто висловив згоду на обов'язковість договору до вступу його в силу (ст. 18). Чинним міжнародний договір є тоді, коли він знайшов і не втратив юридичну силу . Термін дії договору залежить від характеру регульованих відносин і намірів сторін.

Застосування у просторі.Кожен договір має територіальну чи просторову сферу дії. Сфера дії договору визначається учасниками. Якщо інший намір не зазначено в договорі або не встановлено іншим чином, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території. Ця дія міжнародного договору називається «дія в просторі».

Стаття 29 Віденської конвенції про право міжнародних договорів «Територіальна сфера дії договорів" визначила, що договір між одним або декількома державами і однією або кількома міжнародними організаціями обов'язковий для кожної держави-учасника щодо всієї його території. Інша намір може випливати з договору або бути встановлено іншим чином ».Ряд багатосторонніх договорів передбачає просторову сферу іншу, ніж територія держав, або не мають чітко визначеної територіальної сфери дії. Більшість договорів має чітку територіальну сферу дії. Таким чином, кожен договір має територіальну чи просторову сферу дії. Сфера дії договору визначається учасниками. Якщо інший намір не зазначено в договорі або не встановлено іншим чином, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території.

Застосування суб'єктами.Міжнародний договір обов'язковий для всіх учасників договору. Ця дія міжнародного договору називається «дія по колу осіб (суб'єктів)».Суб'єктами права міжнародних договорів можуть бути тільки суб'єкти міжнародного права, які мають рівну правоздатність укладати договори .Відповідно до принципу суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, вони мають право бути чи не бути учасниками двосторонніх або багатосторонніх договорів, включаючи право бути чи не бути учасниками союзних договорів. Головним при вирішенні питання про участь держави в конкретному міжнародному договорі є його зацікавленість щодо об'єкта і мети договору.

По колу учасників міжнародні договори поділяються на :

- Двосторонні (тобто договори, в яких беруть участь дві держави, або договори, коли з одного боку виступає одна держава, а з іншого - кілька);

-Багатосторонні.* З необмеженим числом учасників (універсальні або загальні)

* З обмеженим числом учасників (регіональні або партикулярні).