82. Укладення міжнародних договорів.

Укладання міжнародних договорів державами являє собою здійснення державного суверенітету і належить до числа основних прав держав.

Процес укладення міжнародного договору – це сукупність стадій і дій, спрямованих на встановлення та закріплення взаємних прав і обов’язків суб’єктів міжнародно-правових відносин.

Дії, спрямовані на укладення міжнародних договорів, можуть вчинятися лише повноважними представниками сторін (держав і міжнародних організацій). Такі повноваження можуть видаватися компетентними органами держави як на всі стадії укладення договору, так і на вчинення яких-небудь окремих дій.

Відповідно до ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. право приймати участь у веденні переговорів та підписувати міжнародні договори без пред’явлення спеціальних повноважень мають:

· глави держав, урядів та міністри закордонних справ – щодо вчинення всіх договорів;

· глави дипломатичних представництв – щодо вчинення договорів між акредитуючою державою та державою, яка їх акредитувала;

· представники держав при міжнародних організаціях, їх органах та на міжнародних конференціях – щодо вчинення договорів на конференції, в організації чи її органі.

Саме укладання міжнародного договору — це складний процес, що складається з ряду послідовних стадій. Юридична сутність цього процесу в більшості випадків полягає в практичному становленні договірної норми міжнародного права, формуванні угоди між державами.

Питання про стадії укладання міжнародного договору тісно пов'язане із правом на участь держав в укладанні міжнародного договору.

Процес укладення міжнародного договору охоплює такі стадії:

1) договірна ініціатива зацікавленої сторони – це попередня стадія, пов’язана з висуненням пропозиції однієї чи кількох держав, або міжнародної організації укласти договір з наданням проекту тексту майбутнього договору. Порядок реалізації цієї стадії, як правило, визначається внутрішнім законодавством держави або установчими документами міжнародної організації.

2) підготовка тексту договору – тобто погодження волі та інтересів договірних сторін щодо встановлення тих чи інших правил поведінки.

Підготовка тексту договору може проходити в трьох формах: шляхом ведення переговорів, на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях.

3) встановлення автентичності тексту договору (попереднє прийняття тексту договору) – це визнання розробленого тексту договору таким, що відповідає справжньому волевиявленню сторін та є остаточним.

4) остаточне прийняття тексту договору тягне за собою певні юридичні наслідки для його учасників, зокрема, дає право стороні договору затвердити його та зобов’язує сторону не змінювати цілі та об’єкт договору.

5) надання згоди на обов’язковість договору, тобто визнання державою або міжнародною організацією норм міжнародного договору обов’язковими для себе.

Також підписання,обмін документами та ратифікація.

Відповідно до ст. 24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів порядок та дата набуття договором чинності визначається у самому договорі або погоджується його сторонами.

Порядок набрання договором чинності, як правило, залежить від особливостей самого договору.

83. Висловлення згоди суб’єктами міжнародного права на обов’язковість договору.

Останньою стадією укладання міжнародного договору є висловлення згоди суб’єктів міжнародного права на обов’язковість договору. Статті 11 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років визначають такі способи висловлення згоди на обов’язковість договору: підписання договору, обмін документами, що складають договір, ратифікацію договору, його прийняття, затвердження, приєднання до нього або будь-який інший спосіб, про який домовились сторони.

Підписання може одночасно бути й формою прийняття тексту договору, і формою висловлення згоди на його обов’язковість. Під час підписання держави дотримуються правила альтернату — чергування підписів. В оригінальному примірнику двостороннього договору, що призначається для цієї сторони, найменування держави, підписи уповноважених осіб містяться на почесному місці — під текстом договору з лівого боку, а найменування держави-контрагента, підписи її представників — з правого. На примірнику договору, що призначений для другої сторони, застосовується зворотний порядок. У багатосторонніх договорах найменування сторін і підписи представників розміщуються зазвичай зверху вниз в алфавітному порядку (відповідно до обраної мови).

Обмін документами, що утворюють договір, — це спрощена процедура його укладання. Посадові особи (як правило, міністри закордонних справ) надсилають один одному листи (ноти), у яких викладаються попередньо узгоджені положення щодо сутності питання. Обмін листами означає згоду на обов’язковість цих положень.

Ратифікація — це остаточне затвердження договору одним із вищих органів держави відповідно до процедури, передбаченої національним законодавством.

Прийняття та затвердження становлять собою більш спрощену процедуру виявлення згоди на обов’язковість договору. Але за своєю сутністю вони виконують ті ж самі функції, що й ратифікація.