
- •77. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.
- •78.Поняття міжнародного договору.
- •79.Кодифікація права міжнародних договорів.
- •82. Укладення міжнародних договорів.
- •84. Застереження до міжнародних договорів.
- •85. Застосування міжнародних договорів у часі, просторі та за суб’єктами.
- •86. Договори та треті держави (міжнародні організації).
- •90. Припинення міжнародних договорів і зупинення їхньої дії
77. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.
Міжнародно-правові санкції (МПС) — це правомірні примусові заходи, які застосовують суб’єкти міжнародного права для припинення міжнародного правопорушення, відновлення прав потерпілих суб’єктів і виконання правопорушником зобов’язань внаслідок відповідальності, яка виникла у відповідь на правопорушення.
МПС є не лише формою міжнародно-правової відповідальності, міжнародно-правові санкції — це засіб, з допомогою якого відновлюють порушені права та домагаються відшкодування.МПС є формою дозволеного примусу в міждержавних стосунках. Примусові заходи можуть бути санкціоновані і несанкціоновані.
Несанкціоновані примусові заходи застосовуються до виникнення міжнародно-правової відповідальності як реакція на недружні акти, ситуації, неподолану силу, конфліктні ситуації. Більшість таких правомірних заходів із виникненням міжнародно-правової відповідальності набувають характеру МПС
Право на примусові заходи належить кожному суб’єкту міжнародного права. Держави реалізовують це право індивідуально, колективно і за допомогою міжнародних організацій.
Застосування санкцій — односторонній процес. Суб’єкт, який застосовує санкцію не може бути стороною-правопорушницею.
МПС можуть бути застосовані лише у відповідь на правопорушення. Підставою для застосування санкцій є не стільки факт міжнародного правопорушення, скільки відмова виконати міжнародні зобов’ язання по ліквідації наслідків такого правопорушення.
Типи і види міжнародно-правових санкцій
Типи МПС:
1) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги;
2) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних організацій.
Кожному із типів властиві свої види міжнародно-правових санкцій, форми і способи їх застосування.
Санкцій, які здійснюються державами в порядку самодопомоги:
а) самооборона; б) репресалії; в) реторсії; г) розрив дипломатичних і консульських відносин;
д) невизнання.
Реторсії — примусові заходи у відповідь, які ведуть до обмеження таких інтересів держави-порушниці; які не охороняються міжнародним правом. Реторсії можуть застосовуватися у відповідь на недружній акт, несправедливу, упереджену поведінку іншого суб’ єкта, але в межах, допустимих міжнародним правом.
Реторсіями є: заборона дипломатичним представникам або громадянам іноземної держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні ж обмеження щодо своїх дипломатів і громадян в тій державі (інші обмеження); відкликання посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення тощо.
Репресалії — це правомірні примусові заходи, які чиняться з метою відновлення порушених прав і направлені на обмеження або ліквідацію прав іншої держави у відповідь на її неправомірну поведінку.
Правомірними є лише політичні і економічні репресалії: позбавлення обмеження дипломатичних привілеїв і імунітету офіційних представників держави-порушниці; ембарго; бойкот; секвестр майна тощо. Найбільш відчутними формами репресалій є розрив торгівельно-економічних відносин з державою-порушницею і її повна економічна ізоляція.
Розрив дипломатичних і консульських відносин є самостійним видом МПС.
Розрив дипломатичних відносин може відбуватись окремо або одночасно з розривом консульських відносин. Крім того можливе призупинення дипломатичних і консульських відносин як більш м’яка форма впливу на державу-порушницю.
Самооборона — це дії по відношенню до держави-правопорушниці, які мають збройний примусовий характер. Виділяють дві форми самооборони:
- необхідна оборона;
- самооборона від агресії.
Необхідною обороною є захист збройними силами від зазіхань іноземної держави на недоторканність державного кордону, її воєнним вилазкам, які ще не можна кваліфікувати як акт агресії (заслання військово-розвідувального літака на територію держави-жертви, захід військових суден у територіальні води такої держави тощо).
При необхідній обороні бажане попередження про можливість її застосування, якщо держави-порушник не припинить порушення. Попередження необхідне тому, що правопорушення може бути ще об’єктивно відсутнім (підготовка до вторгнення) або вимушеним (порушення територіальної недоторканності із-за аварії чи помилки). Застосування збройної сили в таких випадках не є правомірним.
Право на самооборону від агресії — суверене право кожної держави, адже агресія є найтяжчим міжнародним правопорушенням. Але й при його реалізації необхідно дотримуватись принципу пропорційності.
Невизнання може стосуватись результатів, ситуацій викликаних неправомірними діями держави-порушниці. Форми невизнання:
- відмова держави визнати дійсність міжнародного договору укладеного під тиском чи з іншими порушеннями передбаченими нормами міжнародного права;
- невизнання неправомірних територіальних змін;
- невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму держави, яке веде до ізоляції такої держави тощо.
Санкції, які здійснюються з допомогою міжнародних організацій:
- призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації;
- відмова в членстві;
- позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб’ єктами міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин, призупинення засобів зв’ язку);
- колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил організацій).
Призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організацій, може бути добровільним або у формі санкції. При добровільному призупиненні членства держави, вона не пориває міжнародною організацією юридичного зв’ язку.
Позбавлення права на отримання допомоги може бути у формі припинення фінансової, технічної, гуманітарної, економічної, культурної, медичної та іншої допомоги.
Відмова у членстві в певній міжнародній організації може бути у формі заборони на прийняття в організацію або виключення з неї.