27. Поняття і загальна характеристика правової культури.

Правова культура – це с-ма правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності. Показник прав культури – це міра активності суб’єкта П у правовій сфері, добровільності виконання вимог прав норм, реальності П і свобод громадян.

Є 2 підходи до вивчення прав культури: структурно-функціональний і аксіологічний.

Структурно-функціональний підхід базується на розумінні прав культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності у єдності з їх реальним функціонуванням.

Елементи правової культури:1. С-ма прав норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у с-мі нормативно-прав актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання; 2. Сукупність правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою прав норм, які складаються з юр прав та обов’язків; 3. Сук-ть суб’єктів П: 4. Правосвідомість – с-ма духовного відображення прав дійсності; 5. Режим законності і правопорядку – стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою прав засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів П.

Стр-ра прав культури має складний хар-р. Залежно від носія прав культури її поділяють на прв культуру сусп-ва, соціальної групи і особи. Поділ прав культури особи: 1. За змістом: правосвідомість, правомірна поведінка, рез-ти правомірної поведінки; 2. За хар-кою прав діяльності: теоретична і практична, продуктивна і репродуктивна.

Аксіологічний підхід (якісна хар-ка) - прав культура – це с-ма прав цінностей, що утворюються у ході розвитку сусп-ва і відображують прогресивні досягнення минулого і сьогодення.

28. Види і функції правової культури.

Правова культура поділяється на види за наступними критеріями:

1. За суб'єктним складом: правова культура суспільства — охоплює всі правові явища у динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики; правова культура окремих колективів або соціальних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих осіб, які утворюють ці колективи, правова культура особи є похідною від правової культури суспільства, залежить від досвіду особи, рівня її освіти, наявності правових навичок і правомірної поведінки. Відповідно правова культура особи складається з правової свідомості, правових знань, правових переконань, правової поведінки, діяльності з реалізації норм права, правових почуттів та передбачає її соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної діяльності.

2. За рівнями та глибиною пізнання правових явищ: побутова (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті, в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійна (притаманна особам які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування); теоретична (як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання) виникає у науковців-правознавців. Ці різновиди правової культури формуються в процесі правового виховання населення шляхом набуття позитивних уявлень, поглядів, цінностей, почуттів та емоцій.

3. За характером існування правової культури: відкрита, тобто така, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання; закрита — та, що уникає взаємодії з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино вірними.

4. За характером прояву: зовнішня правова культура, змістом якої є юридична діяльність та її наслідки; внутрішня — особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії.

Основні напрями оволодіння суб'єктами суспільних відносин правовими цінностями, які з'явились в результаті розвитку суспільства, в галузі права є функціями правової культури. Розрізняють наступні функції:

1. Пізнавальна — спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення.

2. Регулятивна — забезпечує відповідність поведінки особи правовим приписам на підставі отриманих правових знань і відповідних правових переконань особи чи колективу.

3. Ціннісно-нормативна — спрямована на визначення стану законності і правопорядку в державі з точки зору реалізації суб'єктами правових відносин чинного законодавства.

4. Комунікативна — дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

5. Прогностична — дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі.

6. Виховна — забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.