
- •Східне суспільство, основні характеристики та закономірності історичного розвитку.
- •Особливості соц. Структури сх..С-ва.
- •Проблема дихотомії країн Сходу і Заходу в істричній науці: критерії та наукові оцінки.
- •4 Дихотомія Схід-Захід в концепції л.С.Васильєва.
- •5 Географічний чинник в процесі формування східного типу с-ва в концепціях історичного розвитку.
- •6. Проблема виділення періоду нової історії країн Сходу в суч. Історичній науці.
- •7.Період колоніалізму на Сході
- •9 Періоди домінування європ.Держав в колон.Експансії. Суперництво і протиріччя між європ.Державами в колоніальних питаннях.
- •10. Колоніальна політика на Сході і в Африці.
- •11. Колоніальні володіння європейських країн на Сході за результатами першого великого періоду колоніалізму.
- •12. Колон.Експансія європ.Країн у 19ст.
- •13. Колоніальний розподіл африки у ост.Третині 19 ст.
- •14. Специфіка цивілізаційного розвитку та процесів державотворення Індійського субконтиненту.
- •15. ТериторіяАфганістану в період Середньовіччя : процес розселення афганських племен.
- •16. Феномен Осм.Держави в період Середньовіччя : особливості процесу державотворення та суспільно-поліичної системи.
- •17. Особ. Історичного розвитку Ірану в період Середньовіччя.
- •19. Закономірності історичного розитку Китаю. Династійний цикл.
- •20. Завоювання Китаю маньчжурами
- •21. Специфіка суспільного устрою та системи державної влади в Японії.
- •22. Особливості цивілізаційного розвитку острівного світу Південно-Східної Азії. Державні утворення Індонезії XVI-XVII ст.
- •23. Боротьба за колоніальне лідерство та розмежування сфер колоніальної експансії в Пд-Сх азії в 16-17 ст( Португалія, нідерланди, Англія)
- •24. Утвердження голлан.Оік в Індонезії та особливості її колоніальної експансії в 17-18 ст.
- •25. Англо-голландське суперництво в Індонезії напоикінці 18- на поч..19 ст. Колоніальна система управління Індонезії.
- •26. Специфіка колон.Експлуатації Індонезії Голандією та її економія впродовж 19 ст.
- •27. Встановл-я сьогунату Токугана в японії та специфіка структури стану дайміо.
- •28.Внут.Політика сьогунату
- •29. Самоізоляція Японії
- •31. Примусове «відкриття» Японії зах.Державами.
- •33. Антиурядовий та анти іноземний рух в Японії 1854-1867. Самйрайська опозиція.
- •34. Ліквідація сьогунату Токугава. «Революція Мейдзі» - історична оцінка події.
- •35. Японія в епоху системних буржуазних реформ
- •36.Політ.Розвиток Японії в ост.Третині 19 ст.
- •37. Зовнішня політика Японії в ост.Третині 19ст.A
- •38. Особ.Розвитку капіталізму в Японії к.19-поч.20ст.
- •39. Внутрішня політика Цінських правителів 2пол 17-1пол 18ст та її насілдки.
- •40. Соц.Структура та с-ма державного управління Китаю в цінський період.
- •41. Завойовницька політика маньчжурської династії в 17-18 ст.
- •42. Політика самоізоляції в цінській імперії та її наслідки.
- •43. Перша опіумна війна 1838-42. Причини та результати.
- •44. Характер, хід, результати та значення Тайцінського повстання.
- •45. Друга опіумна війна 1856-1861.
- •46. Китай в період «політики самопосилення».
- •47. Реформаторських рух у Китаї в ост.Третині 19ст.
- •48. Перетворення Китаю в напівколонію зах.Країн.
- •49. Повстання «іхстуанін»: причини,характер, насілдки.
- •50. Особливості капіталістичного розвитку Китаю.
- •52. Держава Великих Моголів в 2пол17 – на поч.18 ст: соціально-економічні і політичні процеси.
- •53. Процес розпаду імперії Великих Моголів : основні претенденти на монгольську спадщину.
- •54. Маратхська держава в ос.Третині 17- першій половині 18 ст.
- •55. Початок анг. Завоювання Індії в середині 18 ст. Підкорення Бенгалії.
- •56. Основні етапи завоювання Індії Англійською оік.
- •57. Аграрна політика британських колонізаторів в Індії в кінціт18- 1пол 19 ст
- •59. Індія в середині 19с т. Політика генерал-губернатора Далькузі . Її причини та насілдки
- •60. Повстання сипаїв
- •61. Реформа системи британського управління в Індії у 2пл 19 ст
- •62. Політика брит.Колніальної влади в Індії – після Сипайського повстання.
- •63.Особ.Розвитку інд. Національної економіки у 2пол 19ст
- •64. Зарод-я і розвиток інд.Нац. Руху в 2 пол.19ст. : основні течії, вимоги та методи діяльності
- •65. Інд.Нац. Конгрес: утвореня, вимоги , діяльність.
- •66. Система державної влади та соц. Структура Осм.Імперії.
- •67. Криза тимарної с-ми землеволодіння в Осм.Імперії: причини та наслідки.
- •68. Міжнародне положення Осм.Імперії к.17-к.18
- •69. Перші спроби військоово-політичного реформування в Осм.Імперії 18-поч.19
- •70.«Східне питання». Зародження та сутність
- •71. «Східне питання» в 19 ст: етапи загострення та підходи до його вирішення.
- •72. «Єгипетська криза» та її значення.
- •73. Реформи Махмуда іі (1808-39) та їх значення.
- •74. Першй період Танзимату. Гюльханейський хатт-і-шеріф.
- •75. Другий етап реформ Танзімату: специфіка реформ, завдання і реальні здобутки.
- •76. Російсько-турецької війни 1877 р. Берлінський трактат.
- •77. «Товариство нових османів». Політ. Програма та її ідеологія. Результати діяльності
- •78. Внутрішня і зовнішня політика Абдул-Хаміда.
- •79. Молодотурецький рух в Османській Імперії.
- •80. Утворення Дуранійської Держави в Афганістані. Зовнішня та внутрішня політика афганських правителів 18-поч 19
- •81 Перша англо-афганська війна: причини та результати
- •82 Друга англо-афганська війна та особливості міжнародного становища Аганістану в кінці 19 ст
- •83. Внутрішня політика Абдурахман-хана
- •84. Утвердження в Ірані Каджарської династії.
- •85. Внутрішня та зовнішня політика іранських правителів у 19 ст.
- •86. Бабідське повстання : причини, рушійні сили, ідеологія
- •87. Російсько-іранські війни та їх наслідки
- •88. Англійська політика щодо Ірану в 19 ст.
- •89. Правління Муххамеда-Алі в Єгипті: внутр. І зовн політик.
- •90. Процес перетворення Єгипту у колоніальну країну та особливості колоніального статусу Єгипту
90. Процес перетворення Єгипту у колоніальну країну та особливості колоніального статусу Єгипту
До середини 70-х років в Єгипті вже позначалися наслідки втягування країни у світове капіталістичне господарство. Капітуляція Мухаммеда-Алі в 1840 р. і поширення дії англо-турецької торгової конвенції 1838 на Єгипет призвели до скасування існуючих раніше торгових монополій. Іноземні промислові товари отримали широкий доступ в країну. Йшов процес впровадження експортних культур, особливо бавовни. Розвивалася промисловість по первинній обробці сільськогосподарських продуктів, переобладнувалися порти, будувалися залізниці. Складалися нові класи - національна буржуазія і пролетаріат. Однак розвиток капіталізму гальмувався феодальними відносинами на селі і все зростаючим проникненням іноземного капіталу. Єгипетський уряд у зв'язку з великими витратами, викликаними будівництвом Суецького каналу, портів і доріг, було змушене вдатися до зовнішніх позик. У 1863 р. державний борг Єгипту досяг 16 млн. ф. ст.; виплата одних тільки відсотків поглинала значну частину доходів країни. Позики гарантувалися основними дохідними статтями єгипетського бюджету.
Після відкриття в 1869 р. Суецького каналу боротьба капіталістичних держав, в першу чергу Англії та Франції, за встановлення свого панування над Єгиптом набула особливо напружений характер.
У листопаді 1875 р. в результаті оголошеного Османською імперією фінансового банкрутства курс єгипетських цінних паперів катастрофічно впав. Цим скористалося англійський уряд, щоб примусити єгипетського Хедив Ісмаїла за безцінь продати Англії акції компанії Суецького каналу.
Іноземні кредитори стали відкрито втручатися у внутрішні справи Єгипту. Англійське уряд направив до Каїра фінансову місію, яка склала доповідь про важке фінансове становище Єгипту і запропонувала встановити над ним іноземний контроль. Після тривалих англо-французьких суперечок була утворена Комісія єгипетського боргу з представників Англії, Франції, Італії та Австро-Угорщини; англійськіі французькі контролери отримали право відати доходами та витратами Єгипту. У 1878 р. був сформований так званий європейський кабінет на чолі з англійським ставлеником Нубар-пашею. Пост міністра фінансів зайняв англієць, а пост міністра громадських робіт - француз.
У відповідь на звільнення іноземців Англія і Франція домоглися від турецького султана зміщення Ісмаїл а і призначення нового Хедив - Тевфіка. Він відновив англо-французький контроль над фінансами і зменшив чисельність єгипетської армії до 18 тис. чоловік.
Окупація Єгипту Англією
На скликаній у Константинополі міжнародної конференції по єгипетському питання у червні 1882 англійські делегати змушені були приєднатися до протоколу, що зобов'язує всі європейські держави не вдаватися до анексії чи окупації єгипетської території.
Не чекаючи затвердження протоколу цієї конференції, командир англійської ескадри, що стояла на Олександрійському рейді, віце-адмірал Сеймур направив військовому губернатору Олександрії провокаційну вимога припинити єгиптянами будівництво фортів. Вручений 10 липня 1882 англійський ультиматум пропонував виконати цю вимогу в 24 години.
11 липня 1882 англійський флот піддав Олександрію запеклої 10-годинний бомбардуванню. Потім сухопутні англійські частини, налічували 25 тис. осіб, висадилися на берег і зайняли місто. Хедив Тевфік, зрадивши інтереси свого народу, втік з Каїра до окупованої англійцями Олександрію. У Каїрі утворилося Надзвичайні збори з представників знаті, духовенства і офіцерів-Ватані-стів для управління країною і організації її оборони від британської агресії. Надзвичайні збори оголосило Хедив Тевфіка позбавленим влади і призначило Арабі головнокомандувачем збройними силами.
У розпорядженні Арабі перебувало близько 19 тис. регулярних військ і 40 тис. новобранців. Єгипетська армія мала значну кількість боєприпасів і озброєння, у тому числі близько 500 гармат. Був розроблений стратегічний план оборони Єгипту.
Однак при здійсненні плану оборони Арабі допустив серйозні військово-політичні прорахунки: не зміцнив зону Суецького каналу, сподіваючись, що англійці не порушать конвенцію про нейтралізацію каналу; доручив найважливіші оборонні позиції недисциплінованим бедуїнським загонам, вождів яких англійці зуміли підкупити. Не зваживши на нейтралізацією Суецького каналу, англійці перекинули в Порт-Саїд і Ісмаїлію війська з Індії, забезпечивши таким чином наступ на Каїр з двох напрямків.
Англійські сили прорвали розтягнутий і ослаблений зрадою бедуїнських вождів фронт. 13 вересня 1882 війська Арабі зазнали поразки у Тель-аяь-Кебіра. 14 вересня англійські війська захопили Каїр і слідом за тим окупували всю країну. Арабі був заарештований, відданий суду і висланий з Єгипті тоді ще не було суспільної сили, здатної очолити переможну народну боротьбу проти іноземних завойовників. Слабка, ледь складалася національна буржуазія розраховувала домогтися розширення своїх прав шляхом компромісів і не була зацікавлена в революційній війні. Примкнули до Арабі феодальні елементи в найгостріший момент боротьби з англійськими агресорами стали на шлях відкритого зради. Все це разом узяте зумовило поразку національного руху і полегшило перетворення Єгипту в англійську колонію.