25. Англо-голландське суперництво в Індонезії напоикінці 18- на поч..19 ст. Колоніальна система управління Індонезії.

Голландське і англійське проникнення проходило як би в три етапи: торговий корабель – свого роду мандрівний ринок; факторія – екстериторіальна ділянка на узбережжі; окупована територія.

На початку XVIII ст. в загальних рисах склалася система голландського колоніального управління Індонезією, яка проіснувала аж до закінчення діяльності її Ост-Індської компанії.

Встановивши свою монополію на придбання місцевих товарів та їх наступний перепродаж на ринках інших держав, голландські купці отримували можливість вилучення значних прибутків. Вони суворо стежили за вивезенням прянощів та їх культивуванням лише на певних підвладних компанії островах.

Колонізатори в той період ще не втручалися у взаємовідносини місцевого населення, зокрема, еліти і соціальних низів, обмежуючи свій вплив лише сферою економіки. Частина місцевої верхівки приймалася на службу в колоніальну адміністрацію. З їхньою допомогою на островах стали вирощувати нові культури, зокрема, каву, яку потім за низькими цінами скуповували у його безпосередніх виробників.

Ййшла боротьба між Англією і Голландією за панування, в якій остання поступово слабшала. Це не могло не позначитися і на Індонезії. Почалося падіння доходів від продажу прянощів. Прагнучи хоча б частково їх компенсувати, голландці посилили експлуатацію місцевого населення і робили спроби встановити своє безпосереднє управління над Матарамом і Бантама, використовуючи міжусобну боротьбу. В ході четвертої англо-голландської війни (1780-1784 рр.) англійці почали захоплення голландських індонезійських островів. Спочатку ними було захоплено державу Паданг на заході Суматри. Після підписання мирного договору 1784 року англійцям дістався у володіння Нечапатам, а їхні судна отримали право вільного проходу через Індонезійський архіпелаг. Почалося скорочення доходів компанії, яке, зрештою, призвело до припинення її діяльності наприкінці 1799 р. і передачі майна безпосередньо в розпорядження голландської держави.

З 1802 р. Голландія опинилася під французьким протекторатом, а з 1810 р. і зовсім була приєднана до Франції. Наполеон Бонапарт призначив в 1807 р. французького губернатора Індонезії, яким став маршал Дандельс. Саме йому була доручена організація оборони Індонезії від можливого нападу англійських військ. У пошуках фінансових коштів французька адміністрація збільшила практику примусу місцевого населення до вирощування кави і ряду інших культур. У практику увійшов продаж земельних ділянок разом з розташованими на них селянами. Однак в 1811 р. до берегів Індонезії підпливла англійська військова ескадра на чолі з генерал-губернатором Індії Мінто. Фактично без бою їм вдалося захопити Батавію. Голландці змушені були відступити і незабаром підписали капітуляцію. Індонезія таким чином перейшла під контроль Великобританії.

Індонезія в адміністративному відношенні була поділена англійцями на чотири частини – Малакка, Західна Суматра, Молукки і Ява з прилеглими до неї островами, на чолі яких був поставлений свій губернатор.

Індонезія була відкрита для іноземної торгівлі, в тому числі і для американської.

Незабаром англійці приєднали до своїх володінь Джокьякарту, де при владі поставили лояльного собі правителя, в 1811 р. – частина території Палембанг, а в 1813 р. – і Бантам.

Голландія стала незалежною державою після розпаду Першої імперії у Франції. Великобританія вирішила повернути їй деякі з колишніх володінь на території Індонезії. Голландський король хотів більшого – повернення всіх раніше загублених територій архіпелагу, але це тоді не входило в плани Великобританії.

У серпні 1814 р. був підписаний англо-голландський договір, згідно з яким Голландії поверталися всі належні їм раніше індонезійські володіння. Але на практиці цей процес тривав протягом п'яти років. Особливо англійці не хотіли повертати Палембанг, який мав для них важливе стратегічне значення в регіоні. Лише побудувавши фортецю Сінгапур, британці дещо заспокоїлися. У 1824 р. між двома країнами був підписаний новий договір про розмежування сфер впливу в Індонезії. Голландці визнали незалежність Аче і особливі інтереси там Великобританії, а у відповідь англійці відмовилися від своїх планів щодо контролю Суматри і ряду інших територій. Голландці зобов'язувалися дати податкові пільги для англійських товарів, що значною мірою забезпечувало економічні інтереси Великобританії. Щоб ефективно протистояти конкуренції з боку Великобританії і США, в 1824 р. голландцями було утворено Нідерландське торговельне товариство, що представляло собою акціонерну компанію, найбільшим пайовиком якої був особисто голландський монарх. Голландці приступили до ліквідації встановленої англійцями системи управління і хотіли повернення колишніх порядків, заснованих на своєму монопольному праві розпорядження усіма справами колонії. Ними була заборонена оренда європейцями земель в князівствах, відновлена колишня система збору податків і т. д. Все це викликало невдоволення як з боку представників місцевої еліти, так і селянства, експлуатація якого, особливо на Яві, посилилася. Все це, зрештою, призвело до одного з найсильніших в колоніальний період виступів місцевого населення.

На чолі незадоволених встав Діпонегоро. До 1830 р. голландцям вдалося обманним шляхом, під час мирних переговорів, захопити Діпонегоро і потім вислати його на віддалені острови, де він прожив чверть століття, аж до своєї кончини. Після цього голландці придушили останні осередки опору.