79. Молодотурецький рух в Османській Імперії.

В кінці XIX століття політичними наступниками «нових османів» виступили младотурки. Неформальним лідером комітету був філософ Абдулла Джевдет, проте сам він в політику не втручався, займався в основному просвітницькою діяльністю. У середовищі «младотурків» виникло радикальне крило, яке складалося з молодих офіцерів, на чолі яких були Енвер-паша, Талаат-паша і Джемаль-паша.

Перші організації молодотурків виникли в 1889 г. У Стамбулі осередком було військово‑медичне училище, побудований за принципом організацій карбонаріїв, що й ставила метою рятування країни від деспотизму, повернення до конституційних норм. За її зразкові незабаром були створені аналогічні осередки й в інших навчальних закладах. Одночасно із цим у Парижу, в еміграції, А. Ризабий створив суспільство борців проти тиранії. Перша листівка від імені організації «Єднання й прогрес» стала поширюватися в Стамбулі в 1894 г., після чого почалися гоніння на молодотурок. Значна частина їх бігла в Париж, де в 1895 г. Ризабий почав видавати газету, що викладала програму організації: боротьба за волю, справедливість, рівність при єдності прав і інтересів усіх підданих імперії; збереження імперії з урахуванням необхідних реформ; прогрес і розвиток країни в умовах конституційного ладу й при невтручанні іноземців у її справи. У 1896 р. почалося підпільний рух за проведення конституційної реформи.

Рух поступово посилювало свої позиції, і в 1908 р. вони наполягли на відновленні Конституції 1896 На наступний рік вони скинули Абдул-Хаміда II. На жаль, прийшовши до влади, младотурки не змогли управляти Туреччиною набагато краще, ніж їх попередники. Катаклізми різного роду переслідували країну, і в Першу світову війну країна увійшла значно ослабленою.

Молодотурки провели в країні ряд реформ, з яких найважливіша стосувалася реорганізації армії, жандармерії й поліції. Але головну свою мету вони бачили в тому, щоб відстояти цілісність імперії в умовах, коли держави прагнули розчленувати її. Саме в розпал революції Австро‑Угорщина анексувала Боснію й Герцеговину, а Росія й Англія вели переговори про статус Македонії, що і послужило приводом для виступів армійських офіцерів у цій провінції. Для досягнення своїх генеральних цілей младотурки знову висунули на передній план доктрину османізму, причому в її досить жорсткому трактуванні: нетурецькі землі і народи, що їх населяють – це невід'ємна частина Туреччини, усе османське, усі османи, Відповідно до цієї жорсткої політики були й внутрішньополітичні акти молодотурків: в 1910 р. почалися гоніння на нетурецькі народи під гаслами панісламізму й пантюркізму, що викликало сильний опір і помітне послабило позиції иттихадистов.

В 1911 р. на базі існуючих раніше опозиційних партій і угруповань була створена ліберальна асоціація «Воля й згода», причому иттиляфисты, пообіцявши нетурецьким народам автономію в рамках імперії, добилися швидких успіхів і влітку 1912 р. прийшли до влади. Однак невдачі в Балканській війні 1912 р. знову привели до влади молодотурків, причому цього разу у формі ще більш твердої. В 1914 р. уся повнота влади була взята тріумвіратом з Енвера, Талаата й Джемаля. Саме ці лідери молодотурків керували Туреччиною в роки світової війни, коли імперія воювала на стороні Німеччини. Поразка Німеччини у світовій війні, військові невдачі й невдоволення в країні, нарешті, капітуляція Туреччини в жовтні 1918 р. поклали кінець влади молодотурок, лідери яких бігли за межі імперії. Союзники анексували всі зовнішні володіння імперії (Балкани, арабські землі).