76. Російсько-турецької війни 1877 р. Берлінський трактат.

27 квітня 1877р. російський імператор Олександр II підписав маніфест про оголошення війни Османській імперії. Російська армія мала діяти на двох фронтах — Балканському та Кавказькому, — але основним вважався Балканський фронт. Сюди, через територію союзної Румунії, перекинули Дунайську армію генерала М. Драгомирова.

Не маючи переваги в живій силі (185 тис. у росіян і 206-220 тис. у турків), М. Драгомиров наприкінці червня стрімко форсував Дунай поблизу Зимниці. Російські війська швидко захопили стратегічно важливі міста Систов, Тирново, а також гірські перевали Стара-Планини.

Усю Болгарію охопив патріотичний порив. Скрізь створювалися загони добровольців, чисельність яких сягнула 7,5 тис. вояків (6 батальйонів). Підрозділи болгарських патріотів уливалися до регулярної російської армії.

Її авангард під командуванням генерала Гурко зробив спробу визволити від турків Південну Болгарію, але мусив відступити до перевалу через чисельну перевагу військ Су-леймана-паші. Стратегічно важливий Шипкинський перевал належало обороняти генералові М. Столєтову, котрий командував 6-тисячним загоном російських солдатів і болгарських ополченців. Протягом 4 місяців у важких зимових умовах цей загін протистояв 20-тисячній турецькій армії, відбивши всі її атаки. Успішна оборона Шипкинського перевалу стала символом російсько-болгарської військової співдружності. Вона не дала змоги Сулейману-паші прорватися до Північної Болгарії і підтримати турецькі корпуси, що там діяли. Все це в результаті сприяло остаточному визволенню Північної Болгарії.

Найдовше (4 місяці) тут протримався турецький гарнізон фортеці Плевна. Після трьох невдалих штурмів Плевни розпочалася її тривала облога, яка завершилася в грудні 1877 р. капітуляцією гарнізону. До облоги були залучені й союзні Росії румунські війська. Відразу після падіння Плевни у війну проти Османської імперії вступили Сербія та Чорногорія, але основний тягар боїв, як і рангше, несла Росія.

У січні 1878 р. частини І. Гурко та Д. Скобелєва визволили від турків Софію. Підійшовши у важких зимових умовах до Пловдива, вони розгромили тут під час триденного бою корпус Сулеймана-паші.

Ця перемога не тільки створила можливість для російської армії розпочати визволення Південної Болгарії, а й відкривала шлях на Стамбул. Однак різкі протести Англії, що погрожувала Росії війною, примусили російське командування відмовитися від захоплення турецької столиці

Підписання Сан-Стефанського та Берлінського договорів

31 січня 1878р. Порта підписала перемир'я, а 3 березня у зайнятому російською армією містечку Сан-Стефано сторони уклали мирний договір.

За Сан-Стефанським договором Болгарія відновлювала власну державність і проголошувалася автономним князівством — васалом Туреччини. її територія мала включати не тільки північні, а й південні регіони (Македонію, Східну Румелію) з виходом до Егейського моря. Створення такої великої слов'янської держави Австро-Угорщина розцінила як порушення Росією воєнної конвенції. Ні австрійців, ані англійців не влаштовувало посилення російського впливу на Балканах. Лондон та Відень вимагали оголосити Сан-Стефанський договір попереднім. Шляхом політичного тиску й демонстративних військових приготувань вони домоглися від Петербурга скликання міжнародного конгресу, який відкрився 13 червня 1878 р. в Берліні. 13 липня був підписаний Берлінський трактат.

Під натиском Англії та Австро-Угорщини, котрі погрожували Росії та її балканським союзникам новою війною, основні положення Сан-Стефанського договору зазнали суттєвих змін. Берлінський конгрес зменшив територію Болгарії, надавши автономію лише її північній частині. Вона оголошувалася князівством, глава якого призначався Портою, але його особа узгоджувалася з великими державами. Формально князь Північної Болгарії вважався васалом султана. Македонія залишалася в складі Османської імперії, а Східна Румелія дістала в ній часткову автономію. Таким чином, довільно створивши нові кордони на Балканах, Берлінський конгрес перетворив цей регіон на міну уповільненої дії.