71. «Східне питання» в 19 ст: етапи загострення та підходи до його вирішення.

Перший період історії Східного питання охоплює період часу з 2-ї половини 18 ст. до Кримської війни 1853—1856 рр. Характеризується, головним чином, зростаючою роллю Росії на Близькому Сході. В результаті війн з Туреччиною Росія закріпила за собою Південну Україну, Крим, Бесарабію, частину Кавказу і міцно утвердилася на берегах Чорного моря, а також виборола право проходу через Босфор і Дарданелли для свого торгового флоту відповідно до Кючук-Кайнарджийського миру 1774 р. і військових кораблів відповідно до російсько-турецьких союзних договорів 1799 та 1805 рр.

Політика Росії на Близькому Сході зіштовхувалася з експансією інших європейських держав. На зламі 18-19 ст. головну роль тут намагалася грати Франція. З метою завоювання східних ринків і територіальних захоплень за рахунок Османської імперії та придбання сухопутних доступів до Індії.

Нове загострення Східного питання було викликано повстанням греків в 1821 проти турецького панування, зростанням розбіжностей між Росією та Великобританією, а також протиріччями всередині Священного союзу. Ункяр-Іскелесійський договір про союз між Росією і Туреччиною був апогеєм політико-дипломатичних успіхів російського царизму у Східному питанні.

Проте натиск з боку Великобританії й Австрії і особливо прагнення Миколи I до політичної ізоляції Франції спонукали царський уряд укласти вигідні насамперед для Великобританії Лондонської конвенції 1841 р. Царський уряд був змушений відмовитися від вигод Ункяр-Іскелесійського договору і разом з іншими державами погодитися спостерігати за підтримкою цілісності та незалежності Оттоманської імперії, а також визнати закриття проток Босфор і Дарданелли для іноземних військових судів, в тому числі і для російських.

Другий період історії Східного питання відкривається Кримською війною 1853—1856 і завершується в кінці 19 в. У ці роки Великобританія, Франція і ряд інших західних держав під виглядом збереження цілісності Османської імперії і рівноваги сил в Європі домагалися усунення впливу Росії на Балканському півострові, а також зміцнення і розширення їх власних позицій в Туреччині.

Великобританія, Франція і Австрія прагнули відірвати від Туреччини за зручних обставин її окраїнні території. Кримська війна сприяла зміцненню позицій французького та англійського капіталу в Османській імперії і прискорила процес перетворення її у напівколоніальную країну.

Прагнення Австро-Угорщини до економічної і політичної гегемонії на Балканському півострові викликало з 70-х рр. 19 ст. зростання антагонізму у Східному питанні між Росією та Австро-Угорщиною.

З настанням епохи імперіалізму відкривається третій період історії Східного питання. Поява нових осередків світових конфліктів призводила до деякого зменшення ваги Східного питання в системі протиріч європейських держав. Однак загострення боротьби за переділ світу вело до поглиблення протиріч і на Близькому Сході. Особливо бурхливу експансію в цьому районі з кінця 19 ст. розвивала Німеччина.

Німецька експансія сприяла посиленню російсько-німецького і особливо англо-німецького антагонізму. Крім того, активізація експансіоністської політики Австро-Угорщини на Балканському півострові, що спирається на підтримку Німеччини, призвела до крайньої напруженості в австро-російських відносинах (Боснійська криза 1908—1909 рр.). Однак царський уряд, позиції якого були послаблені поразкою у війні з Японією та Революцією 1905—1907 рр., дотримувались вичікувального та обережного курсу.

Балканські війни 1912—1913 рр., прогресивним результатом яких було звільнення Македонії, Албанії та грецьких островів Егейського моря від турецького панування, в той же час свідчили про перехід Східного питання у критичну фазу.

Участь Туреччини у Першій світовій війні на боці германо-австрійського блоку дозволило Німеччини перетворити Османську імперію на свого фінансового та військового васала.