67. Криза тимарної с-ми землеволодіння в Осм.Імперії: причини та наслідки.

На межі XVI-XVII ст. все більш і більш очевидними стали ознаки розпаду тімарной системи, що представляла собою основу соціальної структури османського суспільства, наріжний камінь його державності.

Втрата більшістю тімарних володінь (пожалування за військову службу) була найбільш небезпечним в ту пору для Османської держави явищем, що загрожував руйнуванням військово-феодальної системи. На ділі ж процес розпаду тімарной системи, що почався ще в XVI ст., був викликаний все більшими протиріччями, властивими самій цій системі. Вона виникла в результаті успішних завойовницьких війн і була покликана забезпечити як подальші завоювання, так і феодальну експлуатацію багатомільйонних селянських мас. Але для того щоб сільське господарство могло забезпечувати тімаріоти певний твердий дохід, що гарантувало державі їх військову службу, податкові населення повинно було мати можливості для розвитку сільськогосподарського виробництва.

Розпад тімарной системи призвів до того, що в XVI-XVII ст. в Османській імперії розгорілася боротьба за перерозподіл земельного фонду, як і раніше юридично знаходився в руках держави, між ленниками і множиться бюрократією. Цей складний процес виявляв себе по-різному. З одного боку, відбувалася поляризація доходів. Середня ланка тімаріотов чисельно різко скоротилося, збільшивши армію дрібних власників і збагативши власників зеаметов. З іншого боку, все частіше і частіше порушувалася заборона зосередження кількох тімарів в одних руках. Саме на цій основі стали виникати великі маєтки, власники яких не тільки фактично, але часто і формально були вільні від військових обов'язків перед султаном.

Влада намагалася зупинити процес розпаду тімарной системи, але робилося це вкрай непослідовно. В кінці XVI-XVII ст. Порта не раз проводила перепису тімару, перевіряючи сумлінність виконання тімаріоти їх фіскальних і військових функцій і проводячи масові вилучення тімару у разі порушення встановленого порядку володіння, але ефект був не значний.

Поступово багато тімаріоти розорялися, їх володіння потрапляли в руки нової знаті, яка крок за кроком зміцнювала свої позиції не тільки в землеволодінні, але і в торгівлі, спираючись на зростаючі зв'язку з торгово-лихварським капіталом.

Розпад тімарной системи, що тривав майже два з половиною століття, привів до появи в провінціях нового соціального прошарку. Уже на рубежі XVI-XVII ст. там з'явилася група людей - вихідців із середовища феодалів, мусульманського духовенства і заможної частини міського населення, - яка мала значними коштами, вкладеними в землю та інше нерухоме майно, і займалася торгівлею і лихварством. З розкладом тімарной системи ці нові багатії зосередили в своїх руках великі земельні володіння і багато нерухомого майна в містах, стали відкупниками.

68. Міжнародне положення Осм.Імперії к.17-к.18

На характер торгових зв'язків Османської імперії з європейськими державами поступово значний вплив справляло вже з XVI ст. і відкриття морського шляху до Індії та інші країни Південної та Південно-Східної Азії, що призвело до занепаду середземноморської торгівлі і зменшення ролі Османської держави в транзитній торгівлі між країнами Заходу і Сходу. Склалася нова ситуація, при якій місце предметів традиційного турецького експорту зайняла сировина,яку вивозять до Європи для потреб її промислового виробництва. Одночасно Османська імперія все більше ставала ринком збуту товарів європейської промисловості. Зростання економічної залежності Османської імперії від великих європейських держав відбувався в умовах зміни і характеру її політичних відносин з ними. З кінця XVII ст., коли виявився очевидний занепад військової сили Османської держави, їй все частіше доводилося і в політиці займати оборонні позиції. У XVIII ст. вона поступово ставало об'єктом дипломатичної боротьби держав за переважна економічний і політичний вплив. Англія, Франція і Австрія не раз домагалися у XVIII ст. залучення Османської імперії у політичні та військові конфлікти, участь у яких аж ніяк не було в її інтересах. Посли європейських держав у Стамбулі все частіше надавали дипломатичний тиск на султана і Порту, домагаючись від них вигідних політичних або військових рішень.

Не раз в центрі дипломатичної боротьби держав у Стамбулі у XVIII ст. знаходилися російсько-турецькі відносини. Англія і Франція - найсильніші західні держави у XVIII ст. вороже ставилися до Росії. Англія була стурбована сталим пануванням Росії над Прибалтикою, Франція - її союзними відносинами з Австрією, прагненням Росії пробитися до Чорного і Середземного морів та її дедалі сильнішим впливом на Польські на польські справи. Тому Франція підтримувала тісні відносини з ворогуючими сусідами Росії - Швецією, Польщею та Туреччиною, намагаючись створити з них антиросійський союз.