50. Особливості капіталістичного розвитку Китаю.

Загальним результатом «нової політики» було зміцнення позицій підприємницьких, а також регіональних еліт, яка розраховували використовувати реформи у власних інтересах. Їхня головна мета - послабити центр, не здатний ефективно виконувати свої функції забезпечення «верховного єдності» та незалежності держави, і перерозподілити владу на свою користь.

Цей процес ішов під впливом зрушень в економічному розвитку, які визначалися становленням китайського капіталізму. Але соціальна диференціація капіталістичного типу, в основі якій лежали товарно-грошові відносини і використання найманої робочої сили, все ще продовжувала поступатися розшаруванням традиційного типу.

Більш відчутним був процес становлення капіталізму в міській економіці. До початку ХХ ст. в країні діяло близько 200 механізованих підприємств, які належали національному капіталу. Їх кількість за перші десятиліття ХХ ст. більш ніж подвоїлося.

Найбільшого розмаху підприємницька діяльність досягла в районах басейну Янцзи, особливо у пров. Цзянсу. На цей регіон Китаю припадало близько 70% компаній і фірм, зареєстрованих до 1908 р. Особливістю розвитку китайського капіталізму,було те, що поряд з ламкою системою традиційних економічних відносин йшов розвиток дрібного підприємництва.

Незважаючи на те що на початку ХХ ст. китайський капіталізм перебував у стадії становлення, виразно простежується циклічність у його розвитку. Підйоми (1895-1903, 1905-1908) змінювалися кризами (1900-1903, 1909-1913). У цій ситуації яскраво проявилися нездатність і відсутність прагнення маньчжурської династії створити дійсно сприятливі умови для вітчизняного підприємництва. Торгово-підприємницькі кола дедалі наполегливіше вимагали послідовно проводити протекціоністську політику, використовувати державну казну для прискорення економічного розвитку Китаю, скасувати ліцзінь, уніфікувати систему мір і ваг, боротися зі свавіллям з боку бюрократії.

51. Кит-япон війна 1894-95. Процес втрати Кореєю незалежності.

У 1894 р., після початку в Кореї селянського повстання, корейський уряд звернувся до Китаю за допомогою в його придушенні. Скориставшись наданим моментом, Японія з власної ініціативи також посилає свої війська на територію Кореї. Виник конфлікт, що призвів наприкінці липня 1894 до потоплення японцями китайського військового судна. 1 серпня того ж року Японія оголосила війну Китаю.

У правлячих колах Китаю не склалося єдиної думки щодо подальшого плану дій. Гуансюй і ряд його радників сподівалися, що в ході майбутньої війни китайські війська зуміють здобути перемогу над японськими. Ци Сі і Лі Хунчжан, навпаки, виступали проти війни, небезпідставно побоюючись поразки. Проте саме Лі Хунчжану було доручено командувати китайськими військами на території Кореї.

16 вересня 1894 в битві поблизу Пхеньяну китайські війська зазнали поразки і відступили до р. Ялу. Незабаром туди підійшли японці, одночасно висадилися і на території Ляодунський півострова, захопивши там порт Далекий і Порт-Артур. Японці здобули також і перемогу над китайським флотом, залишки якого змушені були відійти в бухту Вейхайвей.

У січні 1895 р. у Японію була направлена китайська делегація для ведення переговорів і світі, але вони завершилися безрезультатно. У лютому японські війська блокували Вейхайвей, а потім його захопили. Лише після цього в японському місті Симоносеки Лі Хунчжан зміг розпочати мирні переговори, за підсумками яких 17 квітня був підписаний Сімонесекскій договір, що передбачав відмову Китаю від сюзеренітету над Кореєю, поступку японцям о. Тайвань, Ляодунський півострова і островів Пенху, виплату двохсот мільйонів лян контрибуції, згоду на відкриття для торгівлі чотирьох нових портів. Крім того, Японія отримала право на будівництво в Китаї своїх промислових підприємств.

Росія і Франція, які побоювалися посилення впливу Японії на Далекому Сході, виступили проти низки статей цього договору, перш за все щодо анексії Ляодунський півострова. Це змусило Японію від нього відмовитися і повернути під юрисдикцію Китаю.

Незабаром після підписання Сімоносекского договору, західні держави зажадали від китайського уряду компенсації за надану ними підтримку з питання про статус Ляодунський півострова, а також висловили бажання надати Китаю позики для сплати контрибуції Японії.