48. Перетворення Китаю в напівколонію зах.Країн.

У 60-і рр.. XIX в. Китай підписав нерівноправні договори з Пруссією (1861), Данією та Нідерландами (1863), Іспанією (1864), Бельгією (1865), Італією (1866) і Австро-Угорщиною (1869).

У 70-ті рр.. XIX в. західні держави зуміли домогтися від Китаю нових поступок. Так, в 1876 р. влада Китаю підписали конвенцію в Чифу, містила значне число поступок Великобританії - відкриття чотирьох нових портів на р.. Янцзи, установа англійської консульства у Далі, а також надання сприятливого режиму в провінції Юньнань і відправку англійської експедиції до Тибету.

На початку 80-х рр.. ускладнилися франко-китайські відносини у зв'язку з проведенням режимом Третьої республіки колоніальної політики в країнах Індокитаю, так як територія Аннама перебувала в той момент у васальній залежності від Китаю.

Лі Хунчжан в травні 1884 погодився на ліквідацію васальної залежності Аннама, але в Пекіні цей крок не отримав підтримки. Тоді французький флот напав на китайську флотилію біля берегів провінції Фучжоу. Зіткнення також відбувалися на морі і на суші, і в самому Індокитаї, поблизу Тонкина.

Французьким військам вдалося оволодіти укріпленнями у Фучжоу і зайняти острови Пекту. Проте в сухопутних боях китайці виявилися більш вдалими, зумівши здобути в 1885 р. перемогу в горах Ляншань (Північний Ганні). Свій успіх вони розвинути не змогли, так як цинська влада пішли на підписання в червні того ж року мирного договору, згідно з яким Аннам відходив під протекторат Франції. Крім того, французи отримали право вільної торгівлі в провінції Юньнань.

Крім західних держав, на початку 70 рр.. XIX в. боротьбу за вплив на Китай починає Японія. У 1872-1879 рр.. вона включається в протиборство за одноосібний контроль над островами Рюкю, до того часу перебували під подвійним японо-китайським контролем.

Наступною територією, що стала об'єктом протистояння Японії та Китаю, стала Корея. У 1894 р., після початку там селянського повстання, корейське уряд звернувся до Китаю за допомогою в його придушенні. Скориставшись наданим моментом, Японія з власної ініціативи також посилає свої війська на територію Кореї. Виник конфлікт, що призвів наприкінці липня 1894 до потоплення японцями китайського військового судна. 1 серпня того ж року Японія оголосила війну Китаю.

У правлячих колах Китаю не склалося єдиної думки щодо подальшого плану дій. Гуансюй і ряд його радників сподівалися, що в ході майбутньої війни китайські війська зуміють здобути перемогу над японськими. Ци Сі і Лі Хунчжан, навпаки, виступали проти війни, небезпідставно побоюючись поразки. Проте саме Лі Хунчжану було доручено командувати китайськими військами на території Кореї.

Незабаром після підписання Сімоносекского договору, західні держави зажадали від китайського уряду компенсації за надану ними підтримку з питання про статус Ляодунський півострова, а також висловили бажання надати Китаю позики для сплати контрибуції Японії.

Активність у Китаї в той період стала проявляти і Німеччина, що захопила в середині листопада 1897 бухту Цзяочжоу і потім домоглася її оренди строком на 99 років і створення військово-морської бази в порте Циндао. Крім того, за договором від 6 березня 1898 Німеччина отримала право на будівництво залізниць у провінції Шаньдун, а німецькі підприємці - перевагу у створенні там своїх концесій. Великобританія, у свою чергу, домоглася від китайського уряду підтвердження своїх переважних прав в долині р.. Янцзи.

Під контролем західних держав виявилися і китайські морські митниці, що позбавляло країну права розпоряджатися повною мірою отриманими від їх діяльності доходами. Наприкінці травня 1898 під контроль Великобританії відійшов порт Вейхайвей, а на початку червня того ж року було підписано угоду про розширення території Гонконгу за рахунок Коулунского півострова на умовах його 99-річної оренди у Китаю. Свої інтереси в Китаї продовжувала мати Франція. У квітні 1898 вона отримала право побудови залізниці від Тонкина до Юньнаньфу, а також в оренду на 99 років затоки Гуанчжоувань. Японія, в свою чергу, домоглася від Цинов гарантій того, що без її відома ніяка з частин провінції Фуцзянь НЕ буде відчужена.

Таким чином, до кінця XIX ст. Китай майже повністю перетворився на напівколонію іноземних держав, що поділили його територію на сфери свого впливу.