46. Китай в період «політики самопосилення».

Продемонстрована в роки опіумних воєн і тайпинского повстання слабість цинской імперії й енергійне зміцнення в Китаї колоніального капіталу викликали до життя природню реакцію самозбереження. Проявом її стала політика само посилення. Правителі імперії, змушені були визнати перевагу європейської зброї й західної техніки. Прагнення запозичити все це й поставити на службу Китаю й з'явилося основою політики самопосилення.

Вищі сановники імперії Чи Хунчжан, Цзэн Гофань, Цзо Цзунтан і деякі інші вже з початку 60‑ х років стали на шлях енергійного будівництва у своїх регіонах арсеналів, верфей, механічних підприємств для того, щоб переозброїти власні армії й тем підсилити збройну міць імперії

Ріст іноземної торгівлі в Китаї вів до нагромадження в країні чималих засобів за рахунок митних зборів. Ці засоби, як і іноземні позики, теж ішли на форсування політики самопосилення, у першу чергу на створення індустрії озброєння. Протекціонізм і корупція вели до призначення на важливі пости бездарних сановників. Звідси – недостатня ефективність політики самопосилення, що стало очевидним при перших же серйозних випробуваннях, якими з'явилися війна Китаю із Францією за Індокитай в 1884– 1885 рр. і японо‑ китайська війна 1894– 1895 рр. Обидві війни, у ході яких імперія зіштовхнулася з добре збройними й уміло керованими арміями, привели Китай до поразки й чималим втратам: В'єтнам, а потім Корея й Тайвань перестали бути васальними стосовно Китаю територіями, частинами імперії. Це був уже крах політики самопосилення.

Військові поразки й катастрофа політики самопосилення логічно привели до чергового натиску на Китай колоніальних держав, що підсилювали свої економічні й політичні позиції в старіючій імперії. Основною фінансово‑ економічною силою в Китаї стали іноземні банки; у ході так званої битви за концесії держави одержали у свої руки контроль над залізничним будівництвом; чималі гроші іноземний капітал вклав також у судноплавство, бавовняну й деякі інші галузі промисловості. Правда, паралельно із цим тривало й створення казенних підприємств – гірничорудних, металургійних, текстильних. Але всі вони, як правило, були економічно неефективними, технічно відсталими.

47. Реформаторських рух у Китаї в ост.Третині 19ст.

Капіталістичний розвиток Китаю нарощував свої темпи, але форми його були типовими для традиційних східних структур: переважали підприємства іноземного капіталу й казенні, державні. Передові розуми Китаю, усе більш наполегливо пропагували необхідність серйозних внутрішніх реформ.

Рух за реформи зв'язане насамперед з іменем видатного китайського мислителя Кан Ювэя (1858–1927), що намагався поєднувати традиційне конфуціанске утворення із глибоким аналізом сучасної йому епохи. заслугою Кана було те, що він не обмежився теоретичними утопіями, а досить ревно узявся за практичні справи. На відміну від своїх попередників, що теж виступали за реформи, він призвав до перетворень, спрямованих на зміну всієї системи державного устрою. Кан Ювэй зажадав уведення в країні конституційної монархії на парламентарній основі, демократизації, активного запозичення західних стандартів, включаючи введення нових законів, підтримку приватного підприємництва, рішучих перетворень у сфері економіки, адміністрації, освіти й культури й т.п.

В 1895 г. була створена «Асоціація посилення держави», члени якої виступали за реформи. По всій країні стали виникати організації Асоціації, видаватися газети й журнали, у яких пропагувалися ідеї реформаторів. Боротьба за реформи спалахнула з особою силою після знаменитого інциденту 1898 г., коли у відповідь на вбивство двох німецьких місіонерів Німеччина окупувала район бухти Цзяочжоу з містом Циндао на півострові Шаньдун, а слідом за нею неабиякі шматки китайської території захопили Англія (Коулун), Франція (узбережжя Гуанчжоувань) і Росія (Порт‑ Артур і Далекий).

Прихильники реформ стали створювати «Союзи захисту держави», а влітку того ж 1898 г. Гуансюй зважився на проведення реформ. Кан Ювэй і його прихильники розробили докладну програму, що включала сприяння розвитку промисловості, скасування ряду старих і введення нових адміністративних інститутів, відкриття нових шкіл і вузів, видання книг і журналів, реорганізацію армії, заохочення сучасної науки і т.д. Однак як реформатори, так і сам Гуансюй мали мало реальної влади для того, щоб здійснити цю програму. Вищі посади в країні займали їхні відкриті супротивники, що явно саботували нововведення. А за спиною опозиції й самого Гуансюя стояла, що вичікувала розвитку подій всесильна Цыси. Було очевидно, що без рішучих акцій успіху реформаторам не добитися.