44. Характер, хід, результати та значення Тайцінського повстання.

У середині XIX ст. у Китаї загострилася соціальна напруга. Ремісники та перші китайські підприємці не витримували конкуренції і розорювалися від потоку дешевих фабричних товарів, що ринули до Китаю за договорами про безмитну торгівлю. Селяни потерпали від збільшення податків, мільйони людей ставали жебраками. Закабалення Китаю іноземними державами прискорило початок селянської війни.

У 1850 р. у Південному Китаї розпочалося повстання селян, яке мало релігійне забарвлення. Керівник та ідеолог повстання Хун Сюцюань ще на початку 40-х років XIX ст. розробив релігійне вчення, в якому пропагував ідею рівності. Він мріяв про створення держави, де люди будуть співчувати і допомагати один одному в біді, жити за принципами моралі.

До створеного Хун Сюцюаньом Товариства поклоніння богу масово почали вступати селяни. А коли в провінції Гуансі розпочався голод, Хун Сюцюань товариства в 1850 р. закликав своїх прибічників продавати майно і разом з сім'ями вступати до повстанських загонів. На цей заклик відгукнулося більше 10 тис. селян, і їх кількість дуже швидко зростала.У грудні 1850 р. повстанці одержали першу велику перемогу над урядовими військами, а у січні 1851 р. проголосили про початок загального повстання з метою скинення маньчжурської династії та створення «тайпін тяньго» - Небесної держави великого благоденства. З того часу їх почали називати тайцінами. Столицею тайпінів стало м. Нанкін.

У повстанні, крім селян, брали участь міська біднота, ремісники, гірники тощо. Тайпіни відрізали коси, що символізували покірність, і надівали на голови червоні пов'язки. Поступово рух набрав широкого розмаху. Він охопив значні території Південно-Східного, Східного та навіть Північного Китаю. У наступні роки тайпіни організовували північний і західний походи. Вони хотіли захопити Пекін, проте це їм не вдалося.

Тайпінська держава була монархією, інші форми державного устрою були невідомі. Хун Сюцюань став імператором, а інші керівники руху отримали князівські титули.

Влада тайпінів на частині території Китаю проіснувала до 1864 р.Основними причинами її загибелі, не рахуючи деяких стратегічних прорахунків тайпінських керівників і розколу в їх середовищі, були інтервенція західних держав і внутрішнє розкладання тайпінского руху. Тайпінські армії втратили минулу боєздатність, а тайпіни в цілому — широку підтримку народу. Вони потерпіли поразку під ударами об'єднаних військ маньчжурської династії і китайських поміщиків, підтриманих інтервентами. Проте повстання Тайпінів мало велике історичне значення, стало передвісником китайської буржуазно-демократичній революції, передвісником національно- визвольної боротьби.

45. Друга опіумна війна 1856-1861.

Спочатку держави Заходу прагнули використовувати боротьбу між тайпінамі та урядом Китаю в своїх інтересах. Англія, Франція і США зайняли вичікувальну позицію і заявили про нейтралітет. Однак незабаром Захід вирішив завдати удар по династії Цин. У жовтні 1856 англійська ескадра контр-адмірала М. Сеймура висадила десант, який захопив ряд китайський фортів, і піддала Гуанчжоу сильною бомбардуванню. Так почалася друга торгова (опіумна) війна з Китаєм. У квітні 1857 Франція також вступила у війну під приводом вбивства французького місіонера. Союзники зайняли Гуанчжоу і Шанхай, а потім і Тяньцзінь. Богдохан і його уряд були змушені прийняти всі вимоги Англії та Франції. У червні 1858 відбулося підписання тяньцзіньських договорів, за якими держави отримували право мати в Пекіні свої постійні місії, піддані Англії та Франції могли вільно пересуватися по Китаю і вести місіонерську діяльність. Для торгівлі були відкриті 6 нових портів. Китай як і після першої програної війни зобов'язався знову сплатити контрибуцію. Легалізовувалась, тобто дозволялася опіумна торгівля.

Однак китайський уряд вирішив не дотримуватися укладені договори і використовувало час для переозброєння. Спроби союзників силою пробитися до Пекіну, щоб змусити дотримуватися укладені договори привели до нової, третьої за рахунком торгової війни. Англія і Франція стягнули сили для збройного удару по Пекіну. В кінці серпня союзники зайняли Тяньцзінь, де вчинили масові грабежі і насильства. У вересні англо-французька армія завдала два нових поразки цинским військам. Поразки викликали паніку при дворі Богдохана. Імператор втік зі столиці, доручивши своєму братові укласти мир на будь-яких умовах. У жовтня 1860 гарнізон Пекіна без бою відкрив "варварам" ворота столиці. Були укладені з представниками Англії і Франції Пекінські конвенції, які підтверджували умови тяньцзіньських договору 1858 р. Проте сума контрибуції тепер збільшувалася з 6 мільйонів до 16 мільйонів. Тяньцзінь перетворювався у відкритий порт. Після схвалення імператором цих угод війська союзників залишили Китай, а іноземні посли остаточно влаштувалися в Пекіні.

Програш чергової війни привів до усвідомлення в правлячих колах необхідності реформ з метою подолання відставання від країн Заходу. З 1860 р. остаточно зазнає краху політика штучної ізоляції від навколишнього світу, починає проводитися політика самоусіленія Китаю, тобто відбувається запозичення у західного світу його технічних досягнень, особливо у військовій галузі, будівництво сучасних промислових підприємств для переозброєння армії, закупівля озброєння на Заході, створення нової армії і флоту за європейським зразком.